Алексєєв Віктор Олексійович: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Коректура
Немає опису редагування
Рядок 31:
У 1908 році Алексєєв закінчив 1-й кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище, 1-й курс Михайлівської артилерійської академії. Служив у 1-й Туркестанській резервній батареї (місто [[Ташкент]]), згодом — в одному з Туркестанських артилерійських дивізіонів. Брав участь у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]. Останнє звання у [[Російська імператорська армія|російській армії]] — підполковник.
 
[[Українська революція|Українську революцію]] військовик зустрів на посаді полковника генштабу у [[Російська імператорська армія|царській армії]]<ref name="Сідак">[http://exlibris.org.ua/sidak/r6-p4.html Сідак В. Національні спецслужби в період української революції 1917—1921&nbsp;рр.]&nbsp;— К.: «Видавничий дім Альтернативи», 1998.&nbsp;— §&nbsp;6.4.</ref>. Вже з 1918 року Алексєєв&nbsp;— старшина з управління артилерією [[8-й Катеринославський корпус|Катеринославського корпусу]] армії [[Українська Держава|Української Держави]]. З 11 жовтня 1918 року&nbsp;— помічник начальника 2-ї частини відділу навчання військ Головного управління Генерального штабу [[Українська Держава|Української Держави]]. У січні 1919 року його було призначено помічником командира 6-го важкого гарматного полку [[Січові Стрільці|Січових Стрільців]] [[Армія Української Народної Республіки|Дієвої Армії УНР]], що був пізніше включений до складу [[Українська Галицькагалицька армія|Української Галицької армії]]. У складі УГА брав участь у боях проти поляків. Після переходу УГА на бік білогвардійців, полковник-росіянин був призначений командиром полку, дочекався спільного наступу поляків та українців, і в травні 1920 року здався полякам та зажадав, аби гармати полку були передані до Дієвої армії УНР<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/12/17/140426/ Росіяни в боях за незалежну Україну]; Дмитро Калинчук, ''Історична правда'', 17 грудня 2013</ref>. З тих пір і до кінця війни Алексєєв&nbsp;— командир 6-го важкого гарматного куреня 6-ї гарматної бригади [[Шоста січова стрілецька дивізія|6-ї Січової стрілецької дивізії]] армії УНР.
 
У липні 1921 року полковник закінчив у [[Львів|Львові]] при [[Повстансько-партизанський штаб УНР|Повстансько-партизанському штабі]] курси з розвідроботи. З 1921 року Віктор Алексєєв&nbsp;— агент ППШ, який очолював [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрій Тютюнник]]. У серпні 1921 року ППШ відрядив до Києва для розвідувальної роботи офіцера Миколу Афанасьєва, котрий за допомогою батька [[Афанасьєв Самійло|Самійла]] зміг легалізуватися у місті для подальшої розвідувальної діяльності. Через деякий час незалежно від Афанасьєва до Києва прибув відряджений ППШ Віктор Алексєєв, котрий отримав мандат на організацію підпільної контррозвідки. Під ім'ям Георгія Мосійчука він за допомогою дружини та її знайомих вступив на службу в радянську військову установу, розшукав Миколу Афанасьєва й домовився з ним про спільну роботу. Зібрані через завербованих агентів відомості Алексєєв у шифрованому вигляді регулярно переправляв у Польщу через Едуарда Брейненсена<ref name="Сідак"></ref>. У лютому 1922 року Алексєєв, довідавшись про існування антибільшовицької підпільної організації «[[Козача Рада Правобережної України|Козача Рада]]», увійшов з нею в контакт. Йому запропонували працювати за сумісництвом помічником начальника контррозвідки при штабі Козачої Ради. Алексєєв згодився на пропозицію, допомагав цій організації й переправляв через свою агентурну мережу її донесення в Польщу<ref name="Сідак"></ref>. До роботи в організації він завербував О.&nbsp;Е.&nbsp;Шонтека&nbsp;— полковника царської армії, начальника 4-ї артшколи Києва, який подав Алєксєєву відомості про 4-ту артшколу, 69-ті і 15-ті командні курси та інші військові навчальні заклади, про дислокацію курсантів, їх озброєння, про кінський склад<ref name="Реаб">[http://www.reabit.org.ua/files/store/Kuivsk.kn.3.s.1-797.pdf Реабілітовані історією. Київська область. Книга третя. – К.: Основа, 2011. – с. 27] ISBN 978 966 699 607 0</ref>. Крім іншого розвідникам вдалося роздобути та переправити за кордон мобілізаційний план [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]]<ref>[http://newzz.in.ua/histori/1148829892-tjutjun-dlja-atamana.html Тютюн для отамана]; ''newzz.in.ua'', 27 травня 2009 {{ref-ru}}</ref>.
 
Проте діяльність підпілля була викрита НК. В ніч з 4 на 5 березня 1922 року Київська губернська [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|губчекаНК]] почала ліквідацію Козачої Ради, 8-го повстанського району і контррозвідки на чолі з полковником Віктором Алексєєвим<ref>[http://cossackland.org.ua/2012/08/28/90-rokiv-tomu-28-serpnya-1922-roku-masovi-bilshovytski-rozstrily-prypynyly-isnuvannya-povstanskoji-kozachoji-rady/ 90 років тому, 28 серпня 1922 року, масові більшовицькі розстріли припинили існування повстанської «Козачої ради»]; ''Козацький край'', 28 серпня 2012</ref>. При ліквідації цієї організації було вбито заступника голови губчека Кравченка і співробітника губчека Янківського. 1 вересня 1922 року сесія Київського ревтрибуналу заслухала справу підпільної контррозвідки у Києві, яка була пов'язана з «Козачою Радою» і разом з нею працювала<ref name="Реаб"></ref>. До розстрілу за цією справою було засуджено 16 підпільників, у тому числі і дружину полковника Зінаїду Алексєєву<ref name="НАНУ"></ref>. Розстріляний Алексєєв Віктор Олексійович у 1922 році<ref>[http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/12641/1/Dvirna.pdf Повоєнна доля армії УНР у 20-30-ті роки XX століття]; Двірна К., Кунц С., ''Історія в одній школі'', №&nbsp;6, 2016.&nbsp;— с. 4</ref>.
 
== Примітки ==