Паризька комуна (1871): відмінності між версіями

Один з перших його декретів був спрямований проти національної гвардії: право на платню збережено було тільки за тими національними гвардійцями, які документально могли довести свою бідність і відсутність роботи. 100 000 національних гвардійців, що належали до заможнішого класу і представляли собою політично помірні елементи національної гвардії, покинули службу, а разом з нею і Париж: радикальні елементи отримали безумовну перевагу. Утворена була комісія з 18 членів, — людей, здебільшого, зовсім невідомих, — на яку покладено було складання статутів для запропонованої організації національної гвардії. 3 березня оприлюднено статути, якими була заснована республіканська федерація національної гвардії (чому прихильники комуни згодом і називалися федералістами). Встановлювалися генеральні збори з делегатів окремих рот та батальйонів, кожен батальйон і кожен легіон (легіон — сукупність батальйонів кожного паризького округу) обирав свої місцеві комітети, на чолі ж всієї організації був поставлений центральний комітет, до складу якого входили від кожного округу по 2 делегати (призначалися, незалежно від чину, легіонним комітетом) і по одному командиру батальйону (обирався зборами всіх батальйонних командирів округу). Так якОскільки Париж розділений на 20 округів, то всіх членів центрального комітету повинно було бути 60. В дійсності організація ця ніколи не була цілком здійснена: батальйонних і легіонних комітетів утворено було небагато. Центральний комітет, який відкрив свої дії 15 березня в складі 30 членів, ніколи не мав їх понад 40. З членів міжнародної асоціації робітників у комітет вступив один тільки Варлен.

Рада комуни була одночасно і законодавчим корпусом, і вищим урядовим органом. Як останній вона розділялася на 10 комісій. Головне керівництво усіма галузями управління покладено було на виконавчу (екзекуційну) комісію із 7 членів, в числі яких були Піа, Ед і Вальян. Потім були утворені комісії військова, фінансів, юстиції, державної безпеки, народного продовольства, публічних робіт, народної освіти, зовнішніх зносин, праці та обміну (échange). Членами останньої комісії були Малон, Франкель, Тейсс, Авріаль і Жерард — всі робітники і члени міжнародної асоціації. Завідування справами чисто міськими розподілено було між членами ради по округах, представниками яких вони були. Платня, яку отримували чини комуни, не повинна була перевищувати 6000 франків, але фактично була значно меншою. Взагалі у всьому, що стосувалося грошової сторони справи, уряд комуни проявив більшу чесність. В області соціальних реформ уряд комуни не мав певної програми, так якоскільки у раді проявилися три рівносильні, але істотно різні соціально-політичні течії: комунізм (бланкістів), прудонізм і якобінізм; нарешті, доводилося рахуватися і з інтересами дрібної буржуазії, яка билася в рядах федералістів. Єдиний акт, в якому викладається загальна програма комуни — її «Декларація до французького народу» від 19 квітня (так званий заповіт комуни) — не йде далі загальних місць, що являють відгук прудонівських висловів.

З видатних діячів комуни полягли в бою [[Флуранс Гюстав|Флуранс]], [[Верморель]], [[Делеклюз]] і [[Домбровський Ярослав|Домбровський]]; розстріляні без суду [[Варлен Ежен|Варлен]], [[Мільєр Жан Батист|Мільєр]], [[Ріго Рауль|Ріго]] і ще раніше [[Дюваль Еміль Віктор|Дюваль]], по суду — [[Россель Луї Натаніель|Россель]] і [[Ферре Теофіль Шарль Жиль|Ферре]]; у [[Нова Каледонія|Нову Каледонію]] заслані [[Рошфор Анрі|Рошфор]] і [[Журден Франсуа|Журден]]. Таємно відпущені урядом на свободу Беле, Малон і Тейсс, так якпозаяк вони, займаючи високі посади в комуні, врятували цілі квартали Парижа від руйнування.