Йов Почаївський: відмінності між версіями

В цей час для православної Західної Русі, за попущенням Божим, настало важке випробування. Король польський на [[Люблінський сейм|Люблінському сеймі]] [[1569]] р. присягав на хресті Господньому, що всім народам, об'єднаним під його владою, не буде кривди в його королівстві, а всім буде однаковий захист і один закон, справедливий для всіх. Але він та його шляхтичі зламали свою присягу і обманули довірливих. Вони склали вигідну для себе конституцію, за якою споконвічні українські землі було захоплено польськими та ополяченими українськими магнатами. Позбавивши українських людей усяких прав, польське магнатство, заохочуване [[єзуїти|єзуїтами]], наклало свою руку на свободу совісті українського народу. Віру Православну вони віддали на приниження, ганьбу та переслідування, називаючи її «хлопською вірою». Православні храми часто силоміць передавались [[уніати|уніатам]] і навіть [[католики|католикам]], а іноді нарівні з шинками й млинами віддавались в оренду, і орендарі тільки за плату дозволяли відправу в церкві. Внаслідок таких насильств велика кількітькількість української шляхти відцуралася свого народу, Православної віри і подалася за королівсько-панською ласкою до латинства. Але ще було чимало древніх шляхетних родів, які залишалися вірними рідному народові та Православ'ю. Їх очолював сильний, мудрий й авторитетний навіть при королівському дворі [[князь]] [[Василь Костянтин Острозький]]. Йому потрібні були помічники для зміцнення Православ'я в боротьбі з войовничим католицизмом. Довідавшись про святого подвижника, князь Василь Костянтин зупинив свій вибір на молодому угорницькому священоінокові, почав просити ігумена Угорницького монастиря відпустити Іова до [[Дубенський Хрестовоздвиженський монастир|Дубенської обителі]], що знаходилася у маєтностях К. В. Острозького, щоб Іов своїм прикладом підтримав в ній дух істинно християнського православного монашества. Йому хотілося бачити в іноках істинних монахів, якими вони повинні були бути, виконуючи настанови законо-положників монашества, — людьми особливо твердими в вірі та провідниками в життя своїх переконань, людьми з повною відповідністю між словом, почуттям і ділом, стійкими проти спокус іновір'я та єресей. Він бажав, щоб монастирі, що знаходяться в його володіннях, були розсадниками таких істинних представників православного чернецтва, і через це протиставити їх з одного боку протестантським громадам, з другого — католицьким чернечим орденам і, особливо, єзуїтському. Такій задачі князя К. В. Острозького відповідало життя преподобного Іова, який знав, що Преподобний з дитинства любив займатися читанням книг і намагався уподібнюватися своїм життям взірцям древнього монашества. Знаючи це, він не раз звертався до ігумена Угорницького Спасо-Преображенського монастиря, просячи його відпустити блаженного Іова до [[Дубенський Хрестовоздвиженський монастир|Хрестовоздвиженської обителі]], що знаходилася в місті [[Дубно]], на острові, для того, щоб він своїм прикладом показав інокам цієї обителі «образ працелюбного та богоугодного житія», вчив братію та керував її життям духовним. З жалем у серці вислуховував ці прохання ігумен Угорницький, але в силу того, що вони повторювалися безперервно, повинен був задовільнити прохання князя і відпустити Іова з Угорницької обителі.