Вікіпедія

Тимошенко Степан Прокопович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
RedBot (обговорення | внесок)
Боти
63 614 редагувань
м робот змінив: en:Stephen Timoshenko
Lypa (обговорення | внесок)
1060 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 14:
| національність = [[українець]]
| галузь = [[механіка]]
| заклад = ПетербургськийПетербурзький інститут інженерів шляхів, [[Київський політехнічний інститут]], Інститут технічної механіки Української академії наук, Загребський політехнічний інститут, компанія "Вестінґгауз", Мічиганський університет, Стенфордський університет
| Alma Mater = ПетербургськийПетербурзький інститут інженерів шляхів
| відомий через =
| звання = академік Української Академії наук, член-кореспондент національних академій наук різних країн світу, професор
Рядок 45:
У 1906 році виграв конкурс на заміщення посади професора кафедри опору матеріалів Київського політехнічного інституту. Влітку того ж року в Ґеттінґенському університеті він досліджував важливу для будівництва проблему стійкості стиснутих пластин. Йому вдалося вивести трансцендентне рівняння, за яким можна було обчислювати критичне значення сил стискання пластин без їх деформування. У травні 1907 року С.Тимошенко захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на ступінь ад’юнкта прикладної механіки. Його діяльність як професора Київського політехнічного інституту була надзвичайно плідною й багатогранною. Він розширив і устаткував новими дослідними машинами лабораторію механічних випробувань, започаткував викладання курсу теорії пружності, оновив курс опору матеріалів та методику його викладання, написав для нього підручник, який спочатку був виданий у літографованому вигляді в 1908 році, а надрукований пізніше в 1911 році. Цей унікальний підручник з опору матеріалів пізніше був перекладений багатьма мовами і неодноразово перевидавався протягом півстоліття.
 
У 1909 роціроку С.Тимошенка обрали деканом інженерно-будівельного факультету. Попри завантаженість адміністративною та викладацькою роботою він продовжує інтенсивну наукову роботу, завершує монографію "Про стійкість пружних систем" (1910), у якій розглядає енергетичний підхід до проблем стійкості. Ця робота була відзначена премією видатного механіка Д.І.Журавського, встановленою Петербурзьким Шляховим інститутом.
У січні 1911 року С. Тимошенко разом з групою викладачів (з поміж них і [[Патон Євген Оскарович|Є.О.Патон]]) підписав різкий протест проти поліцейської сваволі стосовно студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою [[Столипін Петро Аркадійович|Столипіна]]. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі — професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем. ▼
 
▲У січні 1911 року С. Тимошенко разом з групою викладачів (з поміж них і [[Патон Євген Оскарович|Є.О.Євген Патон]]) підписав різкий протест проти поліцейської сваволі стосовнощодо студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою [[Столипін Петро Аркадійович|Столипіна]]. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі — професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем.
Наприкінці 1917 р. С.Тимошенко повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.І.Вернадський ]], Тимошенко активно працює над організацією [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки і техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше в світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих С.Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер Інститут механіки ім.С.П.Тимошенка). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений деніківцями, а в грудні — більшовиками. Практично припинилися заняття в політехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.▼
 
Позбавлений роботи та засобів до життя, розуміючи загрозу більшовицької окупації, С.Тимошенко у 1920 році приймає пропозицію очолити кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті ([[Югославія]]). ▼
▲Наприкінці 1917 р. С.Тимошенко повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.І.Вернадський ]], Тимошенко активно працює над організацією [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки і техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше в світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих С.Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер Інститут механіки ім.С.П.Тимошенка). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений деніківцями, а в грудні — більшовиками. Практично припинилися заняття в політехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.
 
▲Позбавлений роботи та засобів до життя, розуміючи загрозу більшовицької окупації, С.Тимошенко у 1920 році приймає пропозицію очолити кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті ([[Югославія]]).
 
Навесні 1922 року отримує запрошення на роботу від однієї з американських фірм у місті [[Філадельфія]], яка займається усуненням вібрацій і зрівноважуванням машин. Після довгих роздумів приймає пропозицію і виїжджає до [[США]] разом з дружиною і молодшою донькою Мариною. Старші діти Анна і Григорій залишаються в [[Берлін|Берліні]], щоб за порадою батька отримати ґрунтовну освіту у Берлінському політехнічному інституті. Невдовзі переходить на роботу наукового консультанта відомої фірми "Вестінгауз"(Westinghouse Electric Corporation, East Pittsburg). У цей період публікує дві монографії: «Прикладна теорія пружності», «Проблеми вібрації в інженерній науці».
Рядок 55 ⟶ 57:
[[Зображення:TimoshenkoMichigan.jpg|thumb|240px|C.Тимошенко (сидить другий справа) серед студентів та викладачів Мічиганського університету, 1936р.]]
 
У 1927 роціроку С.Тимошенко повертається до викладацької роботи на посаді завідувача кафедри з дослідницької роботи Мічиганського університету. Читає лекції та працює з докторантами. При цьому він не полишає контактів з компанією "Вестінгауз". Щоліта відвідує [[Європа|Європу]], де зустрічається зі своїми колегами з інших університетів. Під час роботи в Мічиганському університеті С.Тимошенко організував Відділ прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (ASME), започаткував видання журналу «Прикладна механіка», заснував щонедільний семінар з теоретичної та прикладної механіки, видав фундаментальні праці «Опір матеріалів» (два томи, 1930), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936). Надзвичайно популярною стала заснована ним при університеті у 1929 року літня школа прикладної механіки для інженерів, викладачів університетів і технічних шкіл США.
 
У 1936 року С.Тимошенко переїжджає до Пало Альто (Palo Alto), де на запрошення адміністрації Стенфордського універстету ([[Каліфорнія]]) очолює кафедру механіки. Там він продовжує заняття з докторантами, читає лекції з механіки та статики споруд, тонких пластин та оболонок, історії опору матеріалів. У 1940 році його обирають дійсним членом Національної академії наук США.
З 1943 до 1960 року він працює на посаді професора кафедри механіки Стенфордського університету. За період роботи в Стенфордському університеті публікує ґрунтовні монографії: «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953).
 
Рядок 70 ⟶ 72:
==Міжнародне визнання==
 
Наукові досягнення С.П.Тимошенка було визнано у всьому світі. Його обрано членом академій наук і наукових товариств багатьох країн: Української (1918), СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1939), Американської (1940), Італійської (1948)академій наук; почесним членом Лондонського королівського товариства (1944), Товариства українських інженерів Америки (1953); членом Наукового товариства ім. Шевченка (1923), Української вільної академії наук (1947), Спілки швейцарських інженерів. Почесні звання доктора honoris causa йому присвоїли Лехайський університет (США, 1938), Мічиганський університет (1938), Цюріхський вищий технічний університет (1947), Болонський університет (1954), Загребська політехніка (1956), Туринська політехніка (1960).
[[Зображення:MedalTimoshenko.jpg|thumb|100px|Медаль ім. Тимошенка ]]
Заслуги С.Тимошенка були відзначені різноманітними преміями та нагородами: премією ім. Д.І.Журавського (1911), премією ім. Салова від Міністерства шляхів сполучення Росії (1915), медаллю ім. Ворчестера Ріда Вагнера (1935) та медаллю ім. С.Тимошенка (1957) від Американського товариства інженерів-механіків (ASME), медаллю ім. Ламме (1939)від Американського товариства інженерної освіти (ASEE), медалями ім. Леві (1944) та ім. Крессона (1958) від Інституту ім.Франкліна, міжнародною медаллю ім. Дж.Ватта (1948) від Британського
Рядок 76 ⟶ 78:
медаллю ім. Трасентера від спілки інженерів Льєзького політехнікума, медаллю ім. Дж. Евінга від Товариства англійських цивільних інженерів (1963).
 
У 1951 роціроку адміністрація Стенфордського університету назвала іменем С.Тимошенка Лабораторію інженерної механіки. У 1957 році Відділом прикладної механіки Американського товариства інженерів-механіків (ASME) "на честь Степана П.Тимошенка, всесвітньовідомого авторитета в галузі прикладної механіки, і пошанування його внеску як автора і вчителя" була заснована медаль ім. Тимошенка. Нею щорічно нагороджують науковців за визначні досягнення в галузі прикладної механіки. Першим її отримав у рік заснування Степан Тимошенко з таким обгрунтуванням: "За безцінний внесок і особистий приклад як лідера нової ери у прикладній механіці".
[[Зображення:Ukraina stamp S.P.Timoshenko 1998.jpg|thumb|200px|[[Поштова марка]] [[Україна|України]] присвячена пам'яті С.П.Тимошенка]]
Його іменем названий Інститут механіки Національної Академії України. У Києві на будинку, де він мешкав,(вул. Гоголівська, 23) встановлена меморіальна дошка з його портретом, а на території Київської політехніки — пам'ятник. У 1998 роціроку в Україні випущенавипущено поштовапоштову маркамарку, присвяченаприсвячену пам'яті С.Тимошенка.
 
==Останні роки життя==
 
У 1944 роціроку Степан Тимошенко вийшов на пенсію, проте продовжував викладати в Стенфордському університеті, мешкаючи у Пало Альто в Каліфорнії. У 1946 роціроку відійшла з життя його дружина.
 
У 1958 роціроку С.Тимошенко приїхав у [[СРСР]], де відвідав [[Львів]] (Інститут машинознавства та автоматики), [[Харків]] (Технологічний інститут), [[Київ]] (Інститут механіки), [[Москва|Москву]] (Інститут механіки та ін.), [[Ленінград]] (Інститут інженерів транспорту, Політехнічний інститут). Після цієї подорожі він написав книгу споминів "Як я пам'ятаю".
Ще одну подорож в СРСР Степан Тимошенко здійснив у 1967 році. Відвідав рідні йому з дитинства Ромни, Київ, побував у Москві та Ленінграді.
 
З 1960 року С.Тимошенко замешкав у Вуперталі (ФРН) у своєї доньки Ганни Степанівни Гельцельт-Тимошенко. Там і помер на 94-му році життя 29 травня 1972 року. Похований біля дружини в Пало Альто в Каліфорнії (США).
[[Image:Степан_Тимошенко.JPG|250px|thumb|Пам'ятник С.Тимошенку на території [[КПІ]] в Києві]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Тимошенко_Степан_Прокопович