Фріц Штрассман: відмінності між версіями

Його наукові праці присвячені [[ядерна хімія|ядерної хімії]], [[Радіохімія|радіохімії]]. Вивчав процеси [[Поділ ядра|поділу ядра]], властивостей радіоактивних [[ізотоп]]ів [[Уран (елемент)|урану]] і [[Торій|торію]]. У 1938 спільно з [[Отто Ган]]ом відкрив явище [[Поділ ядра|поділу ядер]] урану при їх бомбардуванні [[нейтрон]]ами та хімічними методами довів факт поділу. Таке трактування дослідів була підтверджено Л. Майтнер і [[Отто Фріш]]ем. Досвід Штрассмана в аналітичній хімії був використаний Ганом і Мейтнер при дослідженні продуктів бомбардування урану нейтронами. З них трьох лише Штрассман зміг зосередитись на їх спільних експериментальних розслідуваннях, оскільки Мейтнер була змушена залишити Німеччину, а Ган мав великі адміністративні обов'язки. У грудні 1938&nbsp;р. Ган і Штрассман надіслали рукопис до журналу Naturwissenschaften, в якому повідомляли, що виявили елемент [[барій]] після бомбардування [[Уран (хімічний елемент)|урану]] нейтронами; Фріш підтвердив це експериментально 13 січня 1939 року<ref><ref>O. R. Frisch ''Physical Evidence for the Division of Heavy Nuclei under Neutron Bombardment'', ''Nature'', Volume 143, Number 3616, 276—276 [http://dbhs.wvusd.k12.ca.us/webdocs/Chem-History/Frisch-Fission-1939.html (18 February 1939)]</ref>. У 1944 році Ган отримав Нобелівську премію з хімії за відкриття поділу ядер, хоча Фрітц Штрассман був визнаний рівноправним співвідкривачем<ref name="Dahl1999">{{cite book|author=Per F Dahl|title=Heavy Water and the Wartime Race for Nuclear Energy|url=https://books.google.com/books?id=MwD44jnjmmsC&pg=PA73|date=1 January 1999|publisher=CRC Press|isbn=978-0-7503-0633-1|pages=73–}}</ref><ref name="Bowden">{{cite book |last1=Bowden |first1=Mary Ellen |title=Chemical Achievers: The Human Face of the Chemical Sciences |date=1997 |publisher=Chemical Heritage Foundation |pages=76-80 |url=https://books.google.com/books?id=eCg5MgI2S54C&pg=PA76}}</ref>.

15 лютого 1944&nbsp;р. та 24 березня 1944&nbsp;р. при бомбардуванні Берліна у Другій світовій війні Інститут зазнав серйозної шкоди. Інститут був тимчасово переселений у Тайльфінген (нині [[Альбштадт]]) в землі [[Баден-Вюртемберг|Вюртемберг]], на текстильну фабрику, що належала компанії Людвіга Гаазіса. У 1946 році Штрассман став професором неорганічної хімії та ядерної хімії в Майнцському університеті. Інститут складався з двох відділів: кафедра мас-спектрометрії та ядерної фізики&nbsp;— кафедра Йозефа Маттауха, а ядерна хімія&nbsp;— кафедра Штрассмана. Маттаух був призначений директором, але страждав на туберкульоз. За його відсутності Штрассман став виконуючим обов'язки директора в 1948 році. З 1949 року Інститут Кайзера-Вільгельма був перейменований в хімічний інститут Макса Планка і переїхав з Тайльфінгену в Майнц. У 1950 році Штрассман став його офіційним директором<ref name="Chronik">{{cite web |title=Chronik des Kaiser-Wilhelm- / Max-Planck-Instituts für Chemie |url=https://www.mpic.de/3557710/Chronik_kompl_kl.pdf |website=Max-Planck-Instituts für Chemie |accessdate=26 December 2019}}</ref><ref name="Palme">{{cite journal |last1=Palme |first1=Herbert |title=Cosmochemistry along the Rhine |journal=Geochemical Perspectives |date=2018 |volume=7 |issue=1 |pages=4-10 |url=http://www.geochemicalperspectives.org/wp-content/uploads/2018/07/v7n1.pdf}}</ref>. Після повернення Маттауха в інститут у 1951&nbsp;р. відбувся значний конфлікт з приводу розподілу ресурсів по відділах. У 1953 році Штрассман відмовився від керівництва інститутом і зосередився на своїй роботі в університеті Майнца, створенні кафедри та роботі зі студентами. Він домовився з університетом та з [[BASF|Бадіше Анілін-ун-Сода-Фабрикен]] (B.A.S.F.) про фінансування інституту хімічних наук з акцентом на [[Ядерна хімія|ядерну хімію]]. Він також лобіював у федеральному уряді фінансування генератора нейтронів, дослідницького реактора та спеціального інституту ядерної хімії. Інститут ядерної хімії Штрассмана офіційно відкрився 3 квітня 1967 року. Він пішов на пенсію у 1970 році.