Віртуальна пам'ять: відмінності між версіями

Віртуальну пам'ять підтримують процесори, що працюють у [[Захищений режим|захищеному режимі]], починаючи з 80286 (випущено у 1982 році), але широко стали використовувати тільки в операційних системах і оболонках для 32-розрядних процесорів (80386 і новіші, починаючи з 1985 року).

 

У Windows реалізовано систему віртуальної пам'яті, яка утворює плоский (лінійний) адресний простір<ref name="konovalenko">[http://elartu.tntu.edu.ua/handle/123456789/1557 Коноваленко І.В., Федорів П.С. Системне програмування у Windows з прикладами на Delphi, Т:ТНТУ.- 2012].</ref>. Вона створює кожному [[Процес (інформатика)|процесу]] ілюзію того, що в нього є власний достатньо великий і закритий від інших [[Процес (інформатика)|процесів]] адресний простір. Віртуальна пам'ять дає '''логічне''' представлення (звідси й назва- ''віртуальна'', "неіснуюча"), яке не обов'язково відповідає (і як правило не відповідає) структурі фізичної пам'яті. У період виконання диспетчер пам'яті, використовуючи апаратну підтримку, транслює, або проектує (maps), віртуальні адреси на фізичні, за якими реально зберігаються дані. Керуючи проектуванням і захистом сторінок пам'яті, операційна система гарантує, що жоден [[Процес (інформатика)|процес]] не зашкодить іншому й не зможе пошкодити дані самої операційної системи.

Оскільки в більшості комп'ютерів обсяг фізичної пам'яті набагато менший від загального обсягу віртуальної пам'яті, задіяної [[Процес (інформатика)|процесами]], диспетчер пам'яті переміщає (підкачує) частину вмісту пам'яті на диск. Підкачування даних на диск звільняє фізичну пам'ять для інших [[Процес (інформатика)|процесів]] або [[операційна система|операційної системи]]. Коли [[Потік (Windows)|потік]] звертається до скинутої на диск сторінки віртуальної пам'яті, диспетчер пам'яті завантажує цю інформацію з диска назад у пам’ять. Для використання переваг підкачування в програмах ніякого додаткового коду не потрібно, тому що диспетчер пам'яті спирається на апаратну підтримку цього механізму.