Православне Хрестовоздвиженське Трудове Братство: відмінності між версіями

У 1885 Неплюєв відкриває у Воздвиженському чоловічу сільськогосподарську школу, а у 1891- жіночу- Преображенську. Всі діти навчалися безкоштовно. В школи приймалися діти всіх християнських сповідань. До М. Неплюєва привозили кращих своїх вихованців самовіддані українські педагоги того часу – Ольга Максимович з Полтавщини, Петро Солонина з Чернігова. Були в школі М. Неплюєва і діти підданих Швейцарії і Австрії. За словами фундатора, його школи формували добрих християн і культурних хліборобів<ref>{{Cite book|title=Полное собрание сочинений|last=Неплюев|first=Николай|year=1902|publisher=|location=Санкт-Петербург|pages=308|language=російською|isbn=}}</ref>. Школи користалися величезноюкористувалися популярністю серед селян. У них поряд із якісною агрономічною освітою, давалося особливе релігійно-моральне виховання, прищеплювався смак до художніх цінностей. Трудовий же гарт учні здобували працюючи у шкільному господарському комплексі, до якого входили поля, ферми, сади, майстерні, пасіка, лісовий розсадник.

У 1893 було затверджено «Устав Православного Хрестовоздвиженського Трудового Братства». 16.09. 1894 указом Олександра ІІІ, Братство отримує офіційний статус і права юридичної особи, а 22.07 1895 відбулося урочисте відкриття Братства.<ref>{{Cite book|title=Полное собрание сочинений|last=Неплюев|first=Николай|year=1902|publisher=|location=Санкт-Петербург|pages=415|language=російською|isbn=}}</ref> Статут Трудового братства передбачав два основних розряди його членів: повноправні брати (меншість) і прийомні. Повноправні  були господарями всього братського маєтку, вони брали участь у виборах і встановлювали устрій життя Братства. Прийомні брати на рівних користувалися прибутками Братства, але не приймалибрали участі ні у виборах, ні ута вирішенні  найважливіших питань життя общини. Повноправні брати складали думу – найвищий орган управління Братством. Головою думи був обраний М. Неплюєв. Він став блюстителем Братства.<ref>{{Cite book|title=Полное собрание сочинений|last=Неплюев|first=Николай|year=1903|publisher=|location=Санкт-Петербург|pages=43.|language=російською|isbn=}}</ref>

Існувала й особлива категорія учасників Братства – члени-змагальники. Це були люди, які жили на стороні, але діяльно сповідували братерські ідеали.

До 1900 р. братчиків було 150 чоловік, а разом з вихованцями шкіл, загальна кількість “неплюєвців” перевищувала 300 чоловік. Вони проживали вже у двох облаштованих хуторах – Воздвиженському і Рождественському. Братство активно існувало і розвивалося. Воно неухильно міцніло й економічно, застосовуючи у своїй господарській діяльності ефективні аграрні технології і передове технічне обладнання. Про цивілізаційний рівень Братства можна судити з того, що в 1898 р. на його території функціонувала локальна телефонна мережа фірми Siemens.

29.12.1901 Микола Неплюєв передаєпередав по дарчому акту Трудовому Братству все своє майно, яке складалося з 16435 десятин землі з лісом, будівлями і двома винокуренними, цукровим, ливарно-механічним і цегельним заводами, коптильнею, двома лисопилкамилісопилками. Загальна вартість майна&nbsp;— 1 750 тис. руб.<ref>{{Cite book|title=Полное собрание сочинений|last=Неплюев|first=Николай|year=1908|location=Санкт-Петербург|pages=520-521|language=російською}}</ref>

Після революції 1917 р. продовжувачі справи Неплюєва намагалися пристосуватися до нових умов. Про цей драматичний період існування неплюєвської корпорації розповів у своїй книзі «Мій російський щоденник» відомий французький славіст [[П’єр Паскаль (1890-1983]]), який відвідував братство у 1911-1916 роках<ref>{{Cite book|title=Religious communes in the USSR|last=Petrus K.|year=1953|location=New-York|pages=Р.1.|language=англійською}}</ref>. У березні 1919 р., залишаючись своєрідним оазисом християнської культури, Братство реформується, а, по суті, просто перейменовується в першу українську радянську комуну, яка, кваліфікувалась вченими агрономами, як «найкраще агропромислове господарство не тільки в Чернігівській губернії, а й у всій Росії». І було, на думку ідеологів комунізму, «провісником світлого майбутнього нашого сільського господарства».<ref>Обращение совета коммуны «Воздвиженское трудовое братство» к  Черниговскому губземотделу от 7 марта . №209. // Матеріали  народного музею «Трудове братство М.Неплюєва» Ф. Б-К № 509. арк. 7. </ref> Під час Української революції 1917-1921 років Братство, долаючи великі труднощі і гоніння, всіляко дистанціювалось від політики і намагалось знайти прихисток у правлячої  в країні влади . Під  час  революційних подій Братство  улаштувало  шпиталь  для  поранених,  який  працював під  егідою  Міжнародного червоного  хреста. Влітку 1918 делегація  братчиків звернулась до гетьмана Павла Скоропадського з проханням захистити  їхню общину  від «більшовицьких банд». Так у Братстві з’явилась озброєна охорона. Коли владу захопили більшовики, довелось звертатися до нових можновладців. І в  листопаді 1919 р. голова більшовицького уряду України Християн Раковський навіть підписав розпорядження до червоноармійських командирів 12-ї армії, - охороняти майно Братства.<ref>Державний архів Чернігівської області. Ф.р. 503. оп. 1. спр.568. арк.15.</ref>

Але грабежі і реквізиції настільки спустошили квітучий братський маєток, що його мешканцям деякий час довелось голодувати.

Восени 1920 року   чисельність общини  складала 639 чоловік.<ref>Державний архів Сумської області: Фонд Р. 1752, оп. 1. спр.38. арк.. 3 – 69.</ref> В ці важкі роки  її декілька  разів   відвідував священомученик єпископ Глухівський  [[Дамаскин Цедрик|Дамаскин  (Цедрик † 1937)]],  він благословив  братчиків та закликав  їх  зберігати християнський  уклад  життя.  

    Остаточне  знищення Братства відбулось у 1929 р., коли Сталін розпочав планомірне придушення і знищення українського селянства. Сільгоспартіль – спадкоємниця Трудового братства була оголошена «колективним кулаком». Майже  усіх  вчорашніх братчиків було виселили з рідних  місцьвиселено. Відтоді  ім’я М.М. Неплюєва  і його  ідеї були знищені і на багато десятиліть старанно забуті.