Любешів: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Змінено селищного голову Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 54:
В 1547 році Любешів переходить у володіння графа Лева Оброзцова. У подальшому, після підписання [[Люблінська унія|Люблінської унії]] 1569 року, Любешів разом з навколишніми землями перейшов у володіння Польщі.
У 1653 році Любешів був спалений вщент татарами. Але поселення поступово відроджувалось. Наприкінці XVII століття, у 1684 році литовський маршал, [[дідич]] Любешова Ян Кароль Дольський заснував у Любешові монастир отців [[піари|піарів]], який згодом, 2 січня
При монастирі орденом піарів було засновано колегіум, який у добу [[Просвітництво|Просвітництва]] {{джерело|набув слави одного з найкращих європейських колегіумів}}. У Любешові здобували освіту чимало визначних діячів культури і науки України та Польщі, а протягом 1753–1758 років у школі при монастирі навчався національний герой польського народу [[Тадеуш Костюшко]]. Середньовічний римо-католицький орден в історії українського шкільництва має важливе значення. Тим паче, що й зараз педагоги-піяри реалізують своє вчення у десятках країн, серед яких Іспанія, Польща, Італія, Франція, Австрія, Чехія, Японія, США, Канада, а також майже всі країни Південної Америки. На жаль, діяльність піярів в Україні після закриття у 1939 році останньої школи — Любешівського колегіуму, припинилась. Засновником ордену піярів є іспанський священик Хосе де Каласанц. Його педагогічній діяльності присвячена багата література латинською, італійською, іспанською та іншими мовами, на жаль, невідома педагогам в Україні. Учителями піярів були [[Галілей Галілео|Галілео Галілей]] і [[Кампанелла Томмазо|Томмазо Кампанелла]], які переслідувались [[неаполь]]ською [[інквізиція|інквізицією]].
Рядок 69:
За другим поділом Речі Посполитої в 1793 році Любешів увійшов до Мінської губернії в складі Пінського повіту і був центром Любешівської гміни. Наприкінці XVIII століття, внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 рр.) всі землі Західної України та Західної Білорусі увійшли до складу Російської імперії.
У 1817 році любешівський осередок капуцинів згорів. Майже все було знищено вогнем, тому капуцини покинули свій притулок. У 1828 році Франциск Владислав
2 січня 1926 року ординарій пінської єпархії єпископ Зиґмунд Лозинський віддав капуцинам рештки давнього осередку в Любешові. Через два роки було прийнято рішення відбудувати монастир. У 1931 році генерал Ордену о. Мельхіор звернувся до комісара провінціального варшавського комісаріату отця Даніеля з проханням утворити капуцинський осередок східного обряду. На цю роль ідеально підходив монастир у Любешові, на Поліссі. 25 квітня 1933 року отець Мельхіор повідомив отця Даніеля про прийняття Орденом Східної Місії.
| |||