Типи морфологічної структури тіла водоростей: відмінності між версіями

|ОД=листопад 2019

}}

 

(з грец. ''monados'' — одиниця) — форма, для якої характерний рух за допомогою джгутиків. Монадні водорості одноядерні, зазвичай мають [[Стигма (біологія)|стигму]] та [[пульсаційні вакуолі]]. Монадний тип трапляється серед одноклітинних, колоніальних і [[ценобій]]них форм. Кількість [[джгутик]]ів, їхня довжина, наявність [[Мастигонема|мастигонем]] і субмікроскопічних лусочок, характер їхнього розміщення на поверхні джгутика, спосіб і місце прикріплення джгутиків, характер їхнього руху дуже різноманітні у світі водоростей, але постійні всередині окремих природних груп споріднених організмів.

 

(з грец. ''kokkos'' — зерно) — тип, у якого немає жодних ознак монадної будови. Кокоїдні форми є одно- чи багатоядерними, одноклітинними чи об'єднаними в колонії та ценобії, нерухомими, не мають стигми, джгутиків і пульсаційних вакуолей. Велика різноманітність водоростей кокоїдного типу пов'язана з наявністю клітинних покривів із різними виростами і скульптурованістю. Цей тип структури розповсюджений майже в усіх відділах водоростей.

 

(з грец. ''trichos'' — волосок, батіг) — талом має вигляд нитки з послідовно розміщених одна за одною одноядерних клітин і може бути простим або розгалуженим. Утворюється внаслідок вегетативного поділу, що відбувається в одній площині. Клітини, з яких складається нитка, мають полярну будову, здатні рости лише в одному напрямку, що збігається з віссю ядерного веретена, і ділитися у площині, перпендикулярній до цієї осі. Їм властива найважливіша особливість рослинних організмів — спроможність до необмеженого росту впродовж вегетативної фази життєвого циклу і можливість виникнення багатоклітинних макроскопічних [[талом]]ів. Якщо всі клітини можуть ділитися, то такий ріст називається дифузним. Якщо ріст відбувається на обмежених ділянках — зонах росту ([[Меристема|меристемні]] зони), — то залежно від їхнього розміщення розрізняють [[інтеркалярний]] ріст (меристемна зона міститься в середній частині нитки), базальний ріст (унаслідок поділу клітин, розміщених в основі нитки) й апікальний ріст (здійснюється поділом верхівкових клітин). Таломи можуть складатися з морфологічно однакових ниток або мати на кінцях ниток клітини, що відрізняються від інших. Такі відмінності найчастіше бувають тоді, коли водорість веде прикріплений спосіб життя: у цьому випадку нижня клітина часто перетворюється в безколірний [[Ризоїди|ризоїд]] або стопу. Нитки можуть бути простими чи розгалуженими, одно- чи багаторядними, вільноживучими чи прикріпленими, поодинокими чи об'єднаними. Трихальний тип властивий стрептофітовим (Streptophyta), зеленим ([[Chlorophyta]]), червоним ([[Червоні водорості|Rhodophyta]]), жовтозеленим ([[Xanthophyta]]), золотистим ([[Chrysophyta]]) водоростям.

 

(з грец. ''heteros'' — інший, ''trichos'' — волосок) — форма з ускладненим варіантом нитчастої будови, для якої характерні дві системи ниток: сланкі, що виконують функції прикріплення до субстрату, та висхідні, клітини котрих виконують функції фотосинтезу та розмноження. Висхідні, своєю чергою, можуть бути диференційовані на опірні й асиміляторні. Різнонитчаста слань характерна для багатьох зелених (Chlorophyta), стрептофітових (Streptophyta), [[Бурі водорості|бурих]] (Phaeophyta), червоних (Rhodophyta), золотистих (Chrysophyta), жовтозелених (Xanthophyta) водоростей.

 

тип, в якому об'ємні багатоклітинні [[Слань|слані]] утворюються внаслідок зростання ниток розгалуженої різнонитчастої слані, що часто супроводжується морфофункціональною диференціацією псевдотканин. Простежується поступове ускладнення таломів від примітивніших, із незрослими, а лише переплетеними й об'єднаними спільним слизом нитками, до одноосьової слані (утворюється внаслідок зростання ділянок однієї сильно розгалуженої нитки) і до багатоосьової (утворюється внаслідок зростання багатьох розгалужених ниток). У багатоосьових таломах часто можна диференціювати: 1) зовнішній коровий шар, який складається із темно-забарвлених клітин, що виконують асиміляційну функцію; 2) центральний (осьовий) шар — великі, слабо забарвлені або безбарвні клітини, що виконують опорну та провідну роль; 3) інколи проміжний шар — великі безбарвні клітини, що запасають продукти асиміляції. Таломи з несправжніх тканин особливо характерні для багатьох червоних ([[Червоні водорості|Rhodophyta]]) і зелених ([[Chlorophyta]]) водоростей.

 

тип, у якому об'ємний макроскопічний талом утворюється внаслідок здатності до поділу клітин первинних ниток у різних площинах. Здатність до необмеженого росту і поділу клітин у різних напрямках призвели до морфофункціональної диференціації груп клітин залежно від розміщення у слані, тобто до [[Тканина (біологія)|тканин]]. У межах паренхіматозного типу структури спостерігають поступове ускладнення слані від простих, утворених лише двома типами тканин — корою та серцевиною, до складних, які можуть містити до чотирьох типів тканин — [[Меристодерма|меристодерму]], кору, проміжну тканину, серцевину. Такий тип наявний у [[Бурі водорості|бурих]] (Phaeophyta), зелених ([[Chlorophyta]]), а також у деяких червоних ([[Червоні водорості|Rhodophyta]]) водоростей і є найвищим в еволюційному плані ступенем морфологічної диференціації тіла водоростей.

 

(з грец. ''sipho'' — трубка, з лат. ''siphon'' — труба, сифон, кишка) — тип, у якого всередині таломів немає клітинних перегородок, зате наявна велика кількість ядер, тобто кожна особина є гігантською клітиною. У багатьох водоростей сифональні таломи можуть мати досить складну диференціацію, зокрема, утворювати прикріплювальні структури, що нагадують [[ризоїди]] та висхідні асиміляторні частини, проте вони не відділяються поперечними перегородками. Цей тип наявний у деяких зелених ([[Chlorophyta]]) і жовто-зелених ([[Xanthophyta]]) водоростей. Виникнення цього типу структури призвело до формування великих таксонів, які, особливо в минулі геологічні епохи, мали значне поширення в морях і [[океан]]ах світу. Однак цей напрям морфологічної еволюції водоростей виявився тупиковим, він не витримав конкуренції з водоростями, еволюційний шлях яких був пов'язаний із вегетативним поділом клітин.

 

(з грец. ''sipho'' — трубка, з лат. ''siphon'' — труба, сифон, кишка, грец. ''clados'' — гілка) — багатоклітинна структура, якій властива велика кількість ядер у кожній клітині. Сифонокладальні таломи утворюються внаслідок особливого типу поділу — сегрегативного, коли поділ ядра ([[каріокінез]]) випереджає поділ цитоплазми ([[цитокінез]]). Часто сифонокладальні таломи мають складну функціональну диференціацію, наприклад, на сланку та висхідну частини, на ризоїди й опірні багатоядерні нитки. Сифонокладальний тип характеризується різноманітними морфологічними варіантами: пухироподібні слані, нерозгалужені чи сильно розгалужені нитчасті слані з різною диференціацією, великі об'ємні слані. Цей тип відомий лише у [[Зелені водорості|зелених водоростей]] ([[Chlorophyta]]).

 

(з лат. ''sarcina'' — тюк, вузол, ''sarciо'' — зв'язувати) — тип, для якого характерною ознакою є поєднання кокоїдного [[Габітус (ботаніка)|габітусу]] зі здатністю до вегетативного клітинного поділу, завдяки чому утворюються ракетоподібні, тетраедричні або іншої (але не нитчастої) форми нагромадження з багатьох клітин, які згодом легко розпадаються. Сарциноїдні водорості нерухомі впродовж вегетативної фази життєвого циклу. Це одноклітинні чи колоніальні організми з неполярною будовою клітин і міцною клітинною оболонкою. Різноманітність сарциноїдних водоростей зумовлена різною формою нагромаджень клітин, формою та розміщенням хлоропластів, кількістю ядер тощо.

 

(з лат. назви водорості хара — ''Chara'' L.) — структура, що характеризується великими багатоклітинними таломами членистокільчастої будови — складається з головного пагона, [[Ризоїди|ризоїдів]], які відходять знизу, і кільцями сидячих на пагоні членистих бокових пагонів. Міжвузля (частини головного пагона між місцями розміщення кілець) і членики бокових пагонів утворені лише однією сильно витягненою клітиною, часто покриті ззовні шаром корових клітин. Цей тип властивий лише видам із порядку харальні ([[Charales|Сharales]]).