[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
граматика
Рядок 28:
У першому випадку ритуальне самогубство називалося ''ойбара'' (【追腹, おいばら】)&nbsp;— «розрізання живота вслід за господарем», в другому випадку&nbsp;— ''цумебара'' (【詰腹, つめばら】)&nbsp;— «розрізання живота за обставинами», а в третьому&nbsp;— ''муненбара'' (【無念腹, むねんばら】)&nbsp;— «розрізання живота з жалю»<ref name="С"/><ref name="СХ"></ref>.
 
Живіт розтинали нижче [[пуп]]а двома способами: поперек&nbsp;— зліва направо, або навхрест&nbsp;— зліва направо і зверху вниз. Останній спосіб вважався складним, тому до нього вдавалися лише фізично сильні воїни. Після розрізу, самогубцясамогубець наносивзавдавав собі смертельнийсмертельного ударудару в горло<ref name="С"/>.
 
З [[XVII століття]] чистота мотивації для здійснення сепуку поступово втратила сенс, а сам ритуал остаточно формалізувався. Замість останнього удару в горло, самураї використовували помічника [[кайсяку|кайшяку]]<ref>{{lang-ja|介錯, かいしゃく}}.</ref>, який відрубував голову самогубцюсамогубцеві, після розрізання ним живота. Інколи помічник відрубаввідрубував голову раніше, ніж воїн встигав розітнути живіт<ref name="С"/>. У добу [[Сьоґунат Едо|сьоґунату Токуґава]] ([[1603]]—[[1867]]) для виконання сепуку, зазвичай, призначали трьох помічників: старшого<ref>{{lang-ja|介錯, かいしゃく}}, ''кайшяку'' або {{lang-ja|大介錯, だいかいしゃく}}, ''дай-кайшяку''.</ref>, додаткового<ref>{{lang-ja|添介錯, そえかいしゃく}}, ''сое-кайшяку'' або {{lang-ja|助介錯, すけかいしゃく}}, ''суке-кайшяку''</ref> і молодшого<ref>{{lang-ja|小介錯, しょうかいしゃく}}, ''шьо-кайшяку''.</ref>. Перший відрубаввідрубував голову, другий приносив піднос з коротким мечем, а третій засвідчував смерть самогубцісамогубця<ref name="С"/>.
 
Помічник дотримувався «трьох правил»<ref>{{lang-ja|三つの規矩, みつのきく}}, ''міцу но кіку''.</ref> або «чотирьох фаз»<ref>{{lang-ja|四つの間, よつのま}}, ''йоцу-но-ма''.</ref>, після завершення яких він міг відрубати воякувоякові голову. «Три правила» передбачали, що самогубець отримуєотримає короткий меч на підносі, подивиться на лівий бік свого живота і встромить у нього меч. «Чотири фази» складалися з підношення підносу з мечем, підсування підносу до самогубця, взяття ним меча та встромляння леза у живіт. «Правила» і «фази» слід було виконувати повільно, не поспішаючи<ref name="С"/>.
 
Сепуку був не лише ритуальним самогубством, але й різновидом покарання привілейованого стану в середньовічній Японії. ВоякуВоякові, що завинив, надавалидавали останній шанс повернути собі гідність та змити провину кров'ю. Самураї вищого класу здійснювали сепуку в садибах своїх [[Магнат (Японія)|володарів]], а самураї середнього і нижчого класів&nbsp;— у в'язницях. Покарання виконували так само, як і звичайне ритуальне самогубство,&nbsp;— коротким мечем розпорювали живіт, після чого помічник відрубав голову. В особливих випадках замість меча виносили біле віяло, яким імітували розрізання живота. Такий ритуал називався ''оґібара''<ref>{{lang-ja|扇腹, おうぎばら}}.</ref>&nbsp;— «сепуку з віялом» і нагадував просте, але почесне відтинання голови<ref name="С"/>.
 
[[1873]] року, в результаті [[реставрація Мейдзі|реставрації Мейдзі]] та [[вестернізація|вестернізації]] Японії, покарання злочинців через сепуку було скасоване. Проте, навіть після [[XIX століття]], ритуал розпорювання живота використовували як спосіб покінчити із життям. Найгучнішими випадками, що сколихнули японське суспільство, були групове сепуку 14 молодиків, здійснене [[25 серпня]] [[1945]] року напередодні через поразку Японії у [[Друга світова війна|Другій світовій війні]], та самогубство японського письменника [[Юкіо Місіма|Місіми Юкіо]], вчинене [[25 листопада]] [[1970]] року<ref name="С"/>.
 
== Див. також ==