Православна церква: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Естонська церква у переліку "автономних", а не окремих патріархатів/митрополитів
Рядок 424:
Нині існує 15 автокефальних Церков,<ref>[https://www.bbc.com/ukrainian/features-49482653 Грецька церква першою визнала ПЦУ: чому це важливо для України]. BBC News Ukrainian, 12 жовтня 2019, </ref> що перебувають у [[євхаристичне спілкування|євхаристійному спілкуванні]] одна з одною і складають Вселенську православну церкву. Кожна з них займає певне місце у диптиху (переліку) за старшинством і честю, як правило, це місце залежить від давнини заснування Церкви та її ролі в історії усієї Вселенської Церкви. Диптихи слов'янських і грецьких Церков дещо відрізняються, як за порядком, так і за включенням тих чи інших юрисдикцій. Перші дев'ять автокефальних Церков очолюються [[патріарх]]ами, решта 6 - [[митрополит|митрополитами]].
 
Існували і нині існують деякі Церкви, які мають лише часткове [[євхаристійне спілкування]]. Тобто з деякими помісними Церквами сопричастя є, а з деякими воно з тих чи інших причин розірвано. Втім, такі Церкви теж відносяться до Вселенського Православ'я, оскільки опосередковано вони мають спілкування з усіма через Церкву, з якою у них є сопричастя. Такою була [[Російська православна церква закордоном]] до офіційного возз'єднання з [[Російська православна церква|Російською Православною Церквою]], оскільки мала євхаристійне спілкування з [[Сербська православна церква|Сербською]] та [[Єрусалимська православна церква|Єрусалимською Церквами]]; [[Московська Митрополія]], яка після самопроголошення автокефалії втратила євхаристійне спілкування з Константинопольським Патріархатом, але зберегла його з іншими; вже згадувана сучасна [[Естонська апостольсько-православна церква|Естонська православна церква Константинопольського Патріархату]], яка не має євхаристійного спілкування з Московським Патріархатом та деякими іншими Церквами.
 
Історія свідчить, що автокефалія проголошувалася самою Церквою, яка її добивалася, а лише потім, раніше або пізніше, визнавалася з боку інших Помісних Церков. Одним з вирішальних факторів проголошення автокефалії є відповідні політичні умови, зокрема&nbsp;— незалежність того народу, серед якого Помісна Церква несе своє служіння. Найактивнішу роль у питанні проголошення автокефалії багатьох Церков відігравала державна влада та патріотичні політичні сили. У випадку з Сербською та Болгарською Церквами за проголошення автокефалії на ієрархію і навіть народ накладалися анафеми, що не стало перешкодою у майбутньому відновити євхаристійне єднання, а всі анафеми та заборони віддати забуттю. Не зважаючи на невизнаний статус автокефалії, на існування паралельної ієрархії або й анафеми, накладені на ієрархів автокефальної Церкви, у відповідних Помісних Церквах продовжувалося благодатне життя, звершувалися всі таїнства і вони належним чином несли своє служіння серед відповідного народу.