Серед зелені парків Санкт-Петербурга миготить білебіла платтясукня прекрасної незнайомки. Разом з героєм фільму, прообразом поета, іншими персонажами — відвідувачами ресторану — ми блукаємо по місту, заходимо в ресторани, на вокзал, на прийом в багатий і знатний будинок. І всюди ми зустрічаємо незнайомку. Про неї мріє не тільки герой, але й юнак-семінарист, який говорить про любов, літній службовець, який продає мініатюру, на якій поет бачить свою незнайомку, і старий поет, який читає свої вірші-спогади про юність і про любов… Поет стоїть біля Неви: повз нього проходить катеринщик, а небом проноситься падаюча зірка. Тонка, майже прозора постать в чорному сперлася на поручні набережної неподалік від поета. Ось вона, до неї навіть можна доторкнутися, але її раптом веде інший. Поет думає, що він втратив її. У своїх поневіряннях-пошуках він потрапляє в багатий будинок на прийом. Раптово в зал входить жінка в чорному — вона майже матеріалізувалася, його незнайомка. Але, дивлячись у вікно, він знову бачить світлий і загадковий образ. Хто з них вона, його мрія? Але мрія — як хмара, до неї не можна доторкнутися. У післямові до фільму знову звучать вірші Олександра Блока, присвячені художнику. Кредо художника, як проголошує Блок: «Мир — прекрасний». Так само як прекрасне місто, яке народило поета і його поезію. Фантазія і ілюзорність, високе і низьке переплелося в поемі «Незнайомка».
