Українська повстанська армія: відмінності між версіями

УПА постала на [[Полісся|Поліссі]] й [[Волинь|Волині]], передусім, як для оборони населення перед німецьким [[терор]]ом, так і для оборони перед радянськими партизанами, які взимку 1942—43 наступали з білоруських лісів, грабували населення — та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії (див. [[Радянські партизани]] в Україні в 1941—1945 рр). Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Безперечно, силою УПА було те, що вона спиралася на розгалужену мережу Організації Українських Націоналістів, яка користувалася підтримкою населення: у її створенні брали участь старшини попередніх українських військових формацій та до неї вступали люди різних політичних переконань, як, наприклад, члени [[ОУН]] А. Мельника, так і непартійні, — і вона могла виступати як загальнонаціональна сила.

З її ініціативи створено [[Українська Головнаголовна Визвольнавизвольна Радарада|Українську Головну Визвольну Раду]] (УГВР) як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також і політична платформа: вона включала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншин і за співпрацю з іншими поневоленими народами проти [[нацизм]]у і [[більшовизмБільшовики|більшовизму]]у. При УПА створено у 1943 окремі загони [[узбеки|узбеків]], [[азербайджанці]]в, [[грузинГрузини|грузинів]]ів і [[татари|татар]], що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА перейшла частина української [[Допоміжна поліція Третього Рейху|поліції]]; замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями, вела каральні акції проти українського населення за підтримкипідтримкe УПА. Це спричинило виступи українських боївок проти ворожо наставленихналаштованих до українців польських колоністів та проти польських боївок. Подекуди загони УПА брали участь у кривавих польсько-українських зударах, що їх зі свого боку провокували німці.

Німці робили спроби знищити УПА масовими акціями (найвідоміша з них — наступ обегруппенфюрераобергрупенфюрера СС [[Еріх фон дем Бах|Еріха фон дем Баха]]) і засобами пропаганди: у німецьких листівках, скиданихщо скидалися з літаків на територію контрольовану УПА, її названо УПА «спільниками Москви». За версією УПА, у травні 1943 у її засідці УПА загинув керівник «штурмових відділів» (СА) [[Віктор Лютце]] (за офіційною версією керівництва Третього Рейху Лютце загинув з родиною в автокатастрофі в [[Потсдам|Потсдамі]]), а влітку 1943 відбувся ряд боїв і сутичок із німцями, як наприклад, успішний наскок УПА на місто [[Камінь-Каширський]]. З кінцем 1943 влада німців була обмежена — і місто залишено поляками, решту території контролювала УПА. Одночасно УПА частково очистила терени [[Рівненська область|Рівненської]], [[Волинська область|Волинської]] та [[Житомирська область|Житомирської областей]] від радянських партизанів, а рейди УПА поширилися і на частини [[Київщина|Київщини]] та [[Поділля|Кам'янець-Подільщини]]. За радянськими джерелами, українські національно-повстанські частини діяли і на [[Чернігів]]щині, і на [[Кіровоградська область|Кіровоградщині]]. Спротив ОУН діяв і на [[ПолтавщинаПолтавська область|Полтавщині]] в 1941—1944 роках. Внаслідок дійцих УПАдій, німці до другої половини 1943 року контролювали тільки великі населені пункти, а провінції і села були під контролем УПА.

У період з 15 березня по 15 квітня 1943&nbsp;р. вдо лавилав УПА переходить більше 4000 членів українських «[[шуцманшафтШуцманшафт (Третій Рейх)|«шуцманшафтів»]]ів». Варто відзначити, що в цей період в УПА брали коговсіх попалопідряд, включаючи навіть тих українських поліцейських, які раніше здійснювали страти заарештованих гестапо оунівців<ref>ОУН i УПА в 1943 роцi: Документи / Вiдп. ред. С. Кульчицький. Київ, 2008. С. 15–17.</ref>.

У квітні розгортаються 5 куренів УПА. 27 березня 1943 року сили УПА розбили німецьку в'язницю в [[Ковель|Ковелі]], звільнивши всіх [[Політичний в'язень|політичних ув'язнених]] і військовополонених. До кінця березня 1943, силами УПА, булитакож знищені німецькі в'язниці в [[Кременець|Кременці]], [[Дубно]]му, Ковелі, [[Луцьк]]у і [[Горохів|Горохові]], а також концтабір у Любачевське. У звіті німців від 4 квітня, 1943 рокироку вказано, що райони в межах [[Кременець]]&nbsp;— [[Ковель]]&nbsp;— [[Костопіль]]&nbsp;— [[Рівне]] захоплені силами українських повстанців.<ref>Роман Шухевич в документах Радянських органів Державної Безпеки (1940—1950). Т.&nbsp;1., С.12.</ref><ref>«Німці про українських повстанців», УРИВОК ІЗ ДОНЕСЕНЬ, [http://www.unitest.com/uahist/upa/vol1/0063.html С.601-616] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110717163442/http://www.unitest.com/uahist/upa/vol1/0063.html |date=17 липень 2011 }}</ref> Райхкомісар України [[Еріх Кох]] у своєму звіті про сільськогосподарчі втрати писав що «На Волині лише дві області можна розглядати як вільні від банд» і що особливо небезпечними є виступи «національно-українських банд» в області Крем'янець-Дубно-Костопіль-Рівне. «Національно-українські банди» в ніч з 20 на 21 березня напали на всі без винятку місцеві сільськогосподарські установи в області Крем'яньцяянця і при цьому повністю знищили одну установу без залишку. 12 німців при цьому загинули<ref>ВA (Bundesarchiv/ Федеральный архив, Кобленц, ФРГ) R 6/492</ref>. 5 червня 1943 року генеральний комісар округу Волинь-Поділля [[Генріх Шене]] заявив на нараді в Рівному, що «Українські націоналісти завдають більші складності, ніж чим більшовицькі банди» і що «майже всі державні господарства перебувають в руках банд. Залізниці підривають, по дорогах можна їздити тільки з конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами. Тому і населення більше з нами не співпрацює»<ref>ВА (Bundesarchiv/ Федеральный архив, Кобленц, ФРГ) R 6/310</ref>.

У липні-серпні 1943&nbsp;р. німці, з метою знищитизнищення загони УПАповстанців, силами 10 батальйонів мотопіхоти та 10 000 німецьких і польських поліцейських під командуванням Еріха фон дем Бах-ЗалевськіБаха провели наступ на територію південної Волині. Проте наступ провалився. У липні було відмічено 35 боїв, у серпні&nbsp;— 24, у вересні&nbsp;— 15. За оцінками українського історика-емігранта [[Шанковський Лев|Льва Шаньковського]], німецькі війська втратили близько 3000 убитих і поранених, УПА&nbsp;— 1237 убитих і поранених<ref name=oun1>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [http://history.org.ua/oun_upa/upa/index.htm Підсумкова публікація напрацювань робочої групи істориків, створеної при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080930070727/http://history.org.ua/oun_upa/upa/index.htm |date=30 вересень 2008 }}</ref><ref>Історія українського війська. Том 4, стр 526.</ref>.

Восени 1943&nbsp;р. окупаційна влада провела новий наступ на райони, «заражені націоналістичними бандами», силами, якими командував обенгрупенфюрер[[Обергруппенфюрер|обенгруппенфюрер]] СС Г. Прюцман.<ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [https://web.archive.org/web/20090319140147/http://www.history.org.ua/oun_upa/upa/14.pdf Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4, стор.187]</ref> У жовтні-листопаді зафіксовано 47 боїв загонів УПА і близько 125 дрібних боїв місцевих загонів УНС (Українська народна самооборона) з німцями. В результаті бойових дій німці втратили близько 1500 солдатів, загони УПА&nbsp;— 414 бійців.<ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [https://web.archive.org/web/20090319140147/http://www.history.org.ua/oun_upa/upa/14.pdf Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4 стор.188]</ref> Хоча німецьким каральним військам і не удалося повністю знищити загони УПА, але їм удалося істотно понизити анти-німецькі акції УПА.<ref name=oun1/><ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [https://web.archive.org/web/20090319140147/http://www.history.org.ua/oun_upa/upa/14.pdf Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4]</ref> В ході осінніх операцій 1943 року були також ліквідовані повстанські «республіки» на Волині. Для розгрому [[Колківська республіка|Колківської «республіки»]] навіть була проведена операція за участю авіації та артилерії. 3 жовтня 1943 року внаслідок повстанської атаки на табір у місті Дубно з німецького полону було звільнено 5000 радянських військовополонених. Частина із звільнених червоноармійців вступила в УПА інші розійшлися по навколшніх селах та хуторах. Даний напад УПА знайшов відображення у радянському донесенні<ref>ЦДАГОУ, Ф. 1 Оп. 23, Спр 930, Арк. 173—174</ref>.

Перші загони УПА почали створюватися в Галичині в червні 1943 в Карпатах під назвою [[Українська Народна Самооборона|Української народної самооборони]], коли туди прямували рейдом [[радянські партизани]] під проводом [[Ковпак Сидір Артемович|С. Ковпака]]. Кримський історик Сергій Ткаченко стверджує, що саме загони УНС розбили угруповання Ковпака під [[Делятин]]ом в серпні 1943<ref>Ткаченко С.&nbsp;Я.&nbsp;Повстанческая армия… С. 25</ref>. Незважаючи на протидію націоналістів, все загони Сумського з'єднання хоч і з величезними втратами, але змогли дійти до Полісся. У ряді випадків, щоб спокійно пройти крізь українські села, ковпаківцям довелося переодягатися бандерівцями. Головне командування УПА розглядало УНС як базу для боротьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення більшовиків. Крім того, з уваги на посилений тоді німецький терор проти населення Галичини, як раніше на Поліссі й Волині: впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини&nbsp;— УПА виступила проти німців, зокрема проти здачі континґентів, вивозу молоді до Німеччини, та одночасно вела бої з радянськими партизанами. На початку 1944 року УНС влилася в УПА, отримавши назву УПА-Захід і керівника&nbsp;— [[Сидор Василь Дмитрович|Василя Сидора]].

ТребаОдним сказатиз головних супротивників УПА, щоокрім ТретійТретього РейхРейху і СРСР були тільки двома з трьох головних супротивників УПА. Третім, була Польща. Причиною боротьби УПА проти польських збройних формувань булостало традиційне українсько-польське суперництво в Галичині та на польських землях, де проживали етнічні українці. Ще до створення УПА на території Волині поступово активізувався небезпечний ворог українського націоналістичного підпілля&nbsp;— [[Армія Крайова]] (АК) і ряд пов'язаних з нею дрібних польських організацій. Військово-політичне керівництво АК вважало [[Західна Україна|Західну Україну]] польськими землями і прагнуло створити там відносно сильні структури, для того, щоб зустріти Червону армію. На думку поляків, керівники АК хотіли прийняти Червону армію як союзника і партнера і тим самим сприяти включенню Західної України, [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]] та [[Віленський край|Віленського краю]] до складу повоєнної Польщі. Польське повстання передбачалося піднімати в німецькому тилу безпосередньо перед лінією фронту в міру наближення радянсько-німецького фронту. Зі свого боку, керівництво ОУН (б) зовсім не бажало, щоб на їхній землі збройні польські націоналісти реалізовували свої задуми, а після війни знову забрали б собі цей регіон. ОУН-Б(б) мала стати противагою АК&nbsp;— не допустити панування поляків в лісових масивах Волині і горах Карпат<ref>Александр Гогун&nbsp;— Между Гитлером и Сталиным 2.2.&nbsp;— Начало повстанческой деятельности ОУН(б): борьба с нацистами и их союзниками</ref>. За підрахунками деяких польських дослідників, в цілому протягом 1943—1944&nbsp;рр. тільки на Волині між АК і з одного боку і підрозділами УПА з іншого відбулося близько 150 боїв, під час яких з обох сторін загинуло щонайменше по кілька сотень бійців<ref>Turowski J. Pozoga. Walki 27 Woly'nskiej Dywizji AK.&nbsp;— S. 512—513.</ref>. З серпня 1943 акції польських військових формувань поширилися на райони Галичини і Волині. Тільки 13‑14 березня 1944 року [[Армія Крайова|аковці]]«аківці» дотла спалили 14 українських сіл, убили 1,5 тисячі осіб<ref>https://we.org.ua/history/ukrayinska-povstanska-armiya/ Українська повстанська армія АВТОР: ОЛЬГА ПРИДИБАЙЛО</ref>.

У листопаді 1943&nbsp;р. Військовий штаб військової референтури ОУН(б) перетворився на [[Головний військовий штаб УПА|Головний військовий штаб (ГВШ) УПА]].<ref>[http://www.history.org.ua/?libid=5070 ОУН і УПА в 1944 році: Документи. В 2 ч. Ч. 1. НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: Інститут історії України, 2009.] ISBN 978-966-02-5682-8 [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-5682-8/1.pdf Стор. 27]</ref>

Восени 1943 року була проведена І Конференція ОУН після ІІІ З'їзду. На конференції [[Шухевич Роман Осипович|Роман Шухевич]] запропонував виступити проти німців, щоб дати можливість бійцям УПА загартувати себе в бою, а вже потім почати виступ протипротидію ЧервоноїЧервонії Армії<ref>Р. Торжецький. Поляки i українцi… С. 324, 326.</ref>.

Упродовж осені 1943 і в 1944 головне командування УПА досягло порозуміння про нейтралітет як із розміщеними в Україні частинами угорської армії, так і з румунами, про взаємовизнання боротьби цих народів за незалежність<ref>{{Cite web |url=http://lib.oun-upa.org.ua/gogun/pub06.html |title=Александр Гогун: УПА в воспоминаниях последнего главнокомандующего |accessdate=20 грудень 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20141216235144/http://lib.oun-upa.org.ua/gogun/pub06.html |archivedate=16 грудень 2014 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://lib.oun-upa.org.ua/kyryczuk/rozdil_3.html |title=Юрій Киричук. Історія УПА |accessdate=15 січень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131215160511/http://lib.oun-upa.org.ua/kyryczuk/rozdil_3.html |archivedate=15 грудень 2013 |deadurl=yes }}</ref><ref name="ref1">{{Cite web |url=http://lib.oun-upa.org.ua/mirczuk/r201.html |title=Перехід УПА через фронти — Петро Мірчук |accessdate=15 січень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080224034646/http://lib.oun-upa.org.ua/mirczuk/r201.html |archivedate=24 лютий 2008 |deadurl=yes }}</ref>. У першій половині 1944 року УПА отримала від румунів та угорців деяку кількість зброї, «упівці» натомість погодилися передавати їм розвідувальні дані (але відмовилися воювати спільно з ними)<ref>Лiтопис УПА. Т. 27… С. 171.</ref>. Деякі загони УПА передбачаючи поразку Німеччини, шукали контакти і з німцями для того, щоб використовувати їх в боротьбі проти більш грізного для них ворога&nbsp;— «Советів». Дізнавшись про переговори командирів УПА німцями з на місцях, головнокомандування УПА заборонило вести переговори з німцямиїх. 8 лютого один з курінних УПА-Північ [[Антонюк Порфир Фролович|Порфирій Антонюк- «Сосенко»]], який вів переговори з німцями, відповідно до рішення військового трибуналу був розстріляний<ref>Косик В. Вказ. прац. С. 419—420.</ref>.

УПА також прагнули знайти контакти і з представниками інших націоналістичних рухів, що борютьсяборолися проти більшовиків. При цьому українські націоналісти не були аж надто розбірливими у визначенні учасників антирадянського фронту. До них вони відносили всевсі антибільшовицькі і не націонал-соціалістичні сили, включаючи [[Залізна Гвардія|румунську залізну Гвардію]] на чолі з [[Хорія Сіма|Хорією СімойСімою]]<ref>Лiтопис УПА. Новая серiя. Т. 1. С. 188.</ref>. Згідно зі свідченнями Михайла Степаняка, ОУН ще раніше налагоджувала зв'язок з четниками і залізно-гвардійцями. У приклад протибільшовицької боротьби народів, які борються «проти московського ставленика [[Йосип Броз Тіто|Тіто]]<nowiki/>», українські націоналісти приводили [[Серби|сербів]] і [[Хорвати|хорватів]], [[Четники|четників]] і [[усташі]]в, які як відомо, конфліктували між собою. Однак українським націоналістам це абсолютно не заважало, оскільки їх основною метою було знайти підтримку якомога більшої кількості антибільшовицьких режимів. З лютого 1945 року навіть Армія Крайова, з якою УПА раніше жорстоко ворогувала, наводилася як приклад національної протибільшовицької боротьби «поневолених народів»<ref>Лiтопис УПА. Новая серiя. Т. 1… С. 142—143</ref>.

На переломі 1943—44 УПА була найчисленнішою за весь час свого існування, об'єднуючи не менше 40 000 осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. За даними польського історика Владислава Філяра чисельність УПА весною 1944 року тільки в Галичині досягала 45-50 тисяч чоловік<ref>Filar W. Działania UPA przeciwko Polacom na Wołyniu i w Galicji Wschodniej w latach 1943—1944. Podobieństwa i różnice // Antypolska Akcja OUN-UPA… S. 54.</ref>. За даннимиданими абверу, датованнимидатованими 8 лютого 1944, чисельність УПА була 80 тис. чоловік<ref>BA-MA (Bundesarchiv-Militärarchiv/Федеральный военный архив, Фрайбург, ФРГ) RH 2/v. 2048</ref>. Згідно з даними командира УПА&nbsp;— [[Басюк Євген Михайлович|Євгена Басюка]]&nbsp;— 60&nbsp;% старшин і стрільців були галичанами, 30&nbsp;%&nbsp;— волинянами і поліщуками, і лише 10&nbsp;%&nbsp;— жителями [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщини]]. У той же час, радіограма партизанського загону [[Сабуров Олександр Миколайович|Сабурова]] 15 лютого 1944 свідчила: ''«40 відсотків складу УПА нане є українцями. Серед них оголошувалися інгуші, осетини, черкеси, турки, частково росіяни»''{{sfn|ОУН i УПА|2005|name=autogenerated10|loc=[http://histans.com/LiberUA/Book/Upa/12.pdf Разд. 4.]}}.

На початку 1944 року Армія Крайова сформувала в районі Пшебража 27-ю піхотну дивізію для боротьби з УПА. В протягомПротягом січня-березня 1944 року між загонами АК і УПА відбулося близько 20 озброєних зіткнень. Частина з них була невдалою для польської сторони, але в результаті більшості боїв було знищено бази УПА в кількох селах. Під контролем 27-ї дивізії АК виявився регіон, який охоплював 4 райони в західній частині Волині (за винятком міст)<ref>G. Motyka, Tak było w Bieszczadach. Walki polsko-ukraińskie 1943—1948, Warszawa, 1999, s. 115—118.</ref>.

На початку 1944 року УПА втягнулися в перші бойові дії проти Червоної Армії на Волині та Поліссі. Були зафіксовані випадки дезертирства червоноармійців і їх перехід до лав УПА. Величезний вплив на Радянську армію надаваламала пропагандистська діяльність УПА-ОУН%&nbsp;— листівки, газети, брошури, дезінформація., поширення підпільної літератури, масове розміщення гасел і закликів на стінах будинків, парканах та інших спорудах<ref>ОУН-УПА. Факты и мифы. Расследование. УПА и Красная армия</ref>. Проте більшість лобових зіткнень з радянськими військами закінчувалися для невеликих загонів УПА не на їхню користь. Незабаром керівництво ОУН (б) наказало своїм відділам не вступати у відкриті бої з Червоною Армією, а замаскуватися в лісах, поповнювати свої ряди, створювати запаси зброї і продовольства та чекати, поки радянсько-німецький фронт відсунеться на захід. Особлива увага при цьому приділялася психологічно-пропагандистським заходам, спрямованим на розкладання військ Червоної Армії, на зрив її військово-політичної діяльності.

27 січня 1944 [[Клячківський Дмитро Семенович|Дмитро Клячківський]] стає командиром [[УПА-Північ]], а Роман Шухевич&nbsp;— головнокомандувачем УПА. [[УПА-Схід]] так і не була остаточно створена, оскільки швидкий наступ Червоної армії на рубежі 1943—1944&nbsp;рр. позбавив змоги створити більш потужні повстанські структури в цьому окрузі.

Влітку 1944 року склад УПА відчутно поповнюється за рахунок дивізії «Галичина», розбитою під Бродами (до 3000 бійців). Створенню цієї дивізії з самого початку активно противилася ОУН (б), протестуючи проти мобілізації найактивніших національних елементів німецькою стороною, але пізніше навички бійців поваленої дивізії відчутно допомагали УПА.

УПА також продовжувала розширюватися територіально. У липні 1944 року була створена [[Буковинська Українська Армія Самооборони]] (БУСА), яка на той момент налічувала 800 осіб. Незабаром БУСА була реорганізована, ставши частиною УПА<ref>Фостiй І. П. Пiвнiчна Буковина i Хотинщина у Другiй свiтовiй вiйнi. Чернiвцi, 2004. С. 232.</ref>.

У міру того, як Червона армія захоплювала Україну, вибиваючи німецькі війська, керівництво Третього рейху було змушене остаточно переглянути своє ставлення до українського націоналізму і УПА як потенційного союзника у війні проти СРСР. Восени 1944 німецькінімецька властівлада випустиливипустила з концтабору Заксенгаузен [[Бандера Степан Андрійович|Степана Бандеру]] і [[Стецько Ярослав Семенович|Ярослава Стецька]] з групою раніше затриманих діячів ОУН (б). Німецька преса публікує численні статті про успіхи УПА в боротьбі з більшовиками, називаючи членів УПА«упівців» «українськими борцями за свободу»<ref>Martovych O. The Ukrainian Insurgent Army (UPA).&nbsp;— Munchen, 1950.&nbsp;— p. 20.</ref>.

18 серпня 1944 року начальник штабу «Північна Україна» генерал Рудольф фон КсіландерКсиландер в документі, адресованому штабам армій і ОКВ, наказував німцям не атакувати загони УПА, якщо ті не будуть атакувати першими. УПА, в свою чергу, погоджувалася допомагати вермахту розвідданими і виводити німецьких солдатів за лінію фронту. Ця угода розглядалося УПА як «тактичний засіб, а не справжнє співробітництво»<ref>Косик В. Вказ прац. С. 432—437.</ref>. Проте, сутички між загонами УПА і німцями тривали, нерідко були випадки нападу повстанців на відступаючі або розбиті частини Вермахту з метою захоплення зброї. Останнє така сутичка сталася 1 вересня 1944 года<ref>Попытку создания сводной базы всех столкновений УПА с немецкими вооруженными формированиями предпринял А. Денищук: Денищук О. Боротьба УПА проти нiмецьких окупантiв. Хронологiя подiй. Т. 1 Волинь. Рiвне, 2008; Вiн же. Вказ прац. Т. 2. Галичина та схiдна Україна. Рiвне, 2008.</ref>, коли фронт вже вийшов за межі більшої частини Західної України<ref>Косик В. Вказ. прац. С. 437.</ref>.

Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички. Так, в одній з перших таких операцій на початку 1944 року брали участь навіть війська [[1-й Український фронт|1-го Українського фронту]], але ефект від таких масштабних заходів був невеликим. На це було кілька причин: по-перше, психологічний вплив упівців на червоноармійців, що сприяло їхньому моральному розкладанню; по-друге, неефективність використання солдатівсолдат Червоної Армії проти націоналістичного руху; по-третє, недооцінка сил ОУН-УПА. Заходи з зачистки районів дислокації УПА зазвичай проводилися без попередньої розвідки і продуманого плану, через що облави і прочісування не приносили належних результатів. Радянські війська зіткнулися аж ніяк не з розрізненими бандами, як вони вважали, а з потужною бойовою організацією, що маємала жорстку структуру.

Але незабаром радянський уряд змінив тактику. В хід пійшлипішли війська [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]]. На відміну від червоноармійців вони були більш дисциплінованідисциплінованими, краще озброєніозброєними і підготовленіпідготовленими. Проти УПА спочатку застосовувалися облави, як наприклад, у квітні 1944 триденний [[бій під Гурбами]] на [[Кременецький район|Крем'янеччині]] зза участю близько 30 000 вояків, у жовтні того ж року [[битва під Лещавою-Горішньою]] та зимоювзимку 1944—45 у Карпатах. Далі для поборювання УПА радянський уряд кинув стрілецькі дивізії, кавалерійські полки, шабельні ескадрони, стрілецькі бригади, окремі стрілецькі батальйони&nbsp;— загальним числом в 26 304 особи (дві дивізії). Цих сил виявляєтьсявиявилося недостатньо. 9 жовтня 1944 року НКВС і НКДБ СРСР видається наказ «Про заходи боротьби з оунівським підпіллям і ліквідації озброєних банд ОУН у західних областях СРСР». НаказомЦим внаказом на Західну Україну перекидаєтьсяпередислоковано 1 полк конвойних військ (1500 чол.), 1 полк з охорони промпідприємств (1200 чол.), 3 бронепоїздабронепоїзди з десантом по 100 чоловік, прикордонні полки з [[Туркменістан|Туркменії]] і [[Молдова|Молдови]]. До листопада 1944 року було сформовано 203 винищувальних батальйони (27 796 бійців) і 2997 груп сприяння (27 385 членів). До кінця 1944 року в західних областях налічувалося 212 винищувальних батальйонів (23 906 бійців) і 2336 груп сприяння (24 025 членів). НКВС-МВС застосовували також різні методи провокації: створення фальшивих загонів УПА&nbsp;— [[спецгрупи НКВС|спецгруп НКВС]], поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше. Одночасно керівники уряду [[Українська рАдянськаРадянська Соціалістична Республіка|УРСР]] та [[Комуністична партія України|КПУ]] зверталися з закликом до вояків УПА складати зброю («з повинною») за ціну помилування. Тих, хто погоджувався, НКВС включало до частин для боротьби з УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30 грудня 1949. Про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-х років.

[[Файл:Svoboda UPA.jpg|350px|праворуч|thumb|Перша шпальта газети «Свобода» про повстанські акції в Карпатах у 1959 році.]]Особливу роль у 1944—47 відігравали частини УПА [[Надсяння|Посяння]], [[Холмщина|Холмщини]] та [[Лемківщина|Лемківщини]] на кордонах [[Польща|Польщі]]: спершу група [[ВО-6 «Сян»|«Сян»]], а згодом [[Закерзоння|Закерзонський край]] з командиром-полковником [[Онишкевич Мирослав Григорович|М.Мирославом Онишкевичем]] (''Орест'')]] та тереновим провідником ОУН [[Старух Ярослав Тимотейович|Я.Ярославом Старухом]] (''Стяг''). Їхнім завданням було протистояти польським комуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, та протидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив навесні 1946 оперативну групу «Ряшів», складену з частин двох дивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА вна терені та систему замаскованих бункерів, не дали бажаних для уряду наслідків. У березні 1947 загинув, під час засідки УПА, заступник міністра оборони генерал [[Кароль Сверчевський]], а наступного місяця польський уряд створив оперативну групу «Вісла» під командуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні, складалася з кількох дивізій піхоти, технічних полків, літунської ескадри і частин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився з урядами СРСР і УРСР про спільний наступ на УПА: УРСР виставила у вересні 1947 на кордон з Польщею 13 600 вояків, аналогічно біля кордону було сконцентровано численні радянські з'єднання. Тим часом УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещо понад 2 000 вояків), а підпільна мережа та [[Самооборонні Кущові Відділи|самооборонні загони]] населення близько 4 000 осіб.

[[Операція «Вісла»]] почалася [[28 квітня]] 1947 і тривала до жовтня 1947. За чейцей час майже все українське населення виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важких багато-місячнихбагатомісячних боях УПА й збройне підпілля понесли або важкі людські втрати, або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 УПА почала залишати Закерзонський край; одні подалися в УРСР, інші&nbsp;— рейдами до західної Німеччини й Австрії, де дісталися американської окупаційної зони (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (так званому «дикому полі») ще до осені 1953.

Трагічною датою історії УПА стала смерть головного командира [[Шухевич Роман ЙосиповичОсипович|Р.Романа Шухевича-Чупринки]], який загинув у бою 5 березня 1950. Це, однак, не означало припинення діяльності всього націоналістичного підпілля на Західній Україні. Великі загони були фактично ліквідовані до кінця 1953 року. Окремі дрібні групи діяли до початку 1956 року. 23 травня 1954 року був заарештований останній головний командир УПА Василь Кук, діяльність якого на той час щільно контролювалася радянськими спецслужбами. Останнім часом з'явилися відомості, що [[Останній бій підпілля ОУН|останній бій підрозділу УПА]] з підрозділом МВС відбувся 1960&nbsp;р., а воїн УПА [[Оберишин Ілля Степанович|Ілько (Ілля) Оберишин]] залишався у підпіллі до 1991&nbsp;р.<ref>[http://gazeta.ua/index.php?id=100789&eid=10 №&nbsp;10 (04.11.2005). «Підпільний шлюб». Автор: Вікторія Майстренко.] Перевірено 2009-06-13.</ref>

За радянськими джерелами в 1944-56 роках на території західних областей України повстанці здійснили 14 424 диверсійно-терористичні акти, в результаті загинули 30676 радянських громадян, серед них 687 співробітників НКДБ-МДБ, 1 864 співробітника НКВД-МВС, 3 199 військовослужбовців внутрішніх прикордонних і збройних сил, 2 590 бійців винищувальних батальйонів; 2 732 представників органів влади, 251 комуніст, 207 комсомольських працівникапрацівники, 314 голів колгоспів, 15 355 колгоспників і селян, 676 робітників, 1 931 представників інтелігенції, 860 дітей, людей похилого віку і домогосподарок<ref>НКВС-МВД СССР в борьбе с бандитизмом и вооруженным националистическим подпольем на Западной Украине, в Западной Белоруссии и Прибалтике (1939—1956)": Объединенная редакция МВД России; Москва; 2008. ISBN 978-5-8129-0088-5, ст.5.</ref>. За даними, озвученими начальником таємних операцій ЦРУ Френком Візнером, з кінця Другої світової війни до 1951 року УПА знищили близько 35 тисяч радянських військовослужбовців і членів компартії.

Поділ УПА на групи відбувся у грудні 1943&nbsp;р.<ref>{{Cite web |url=http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2606 |title=Володимир Мороз. «5 грудня 1943 р. — визначна дата в історії Української Повстанської Армії» |accessdate=15 травень 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131029194522/http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2606 |archivedate=29 жовтень 2013 |deadurl=yes }}</ref> Територіально УПА ділилася на чотири частини:

Групи ділилися на воєнні округи, а округи на тактичні відтинки. Організаційно УПА складалася з батальйонів ([[Курінь (підрозділ)|«куренів»]] по 300—500 бійців), рот ([[Сотня|«сотень»]] по 100—150 бійців), взводів ([[Взвод|«чот»]] по 30-40 чоловік) і відділів ([[Рій (підрозділ)|«роїв»]] по 10 осіб).

УПА формувалася з багатьох соціальних верств суспільства. Там були присутні селяни (становили найбільшу прошарок в УПА), робочіробітники, інтелігенція. Основу УПА складали колишні легіонери розформованих спецбатальйонів Нахтигаль[[Нахтігаль (легіон)|«Нахтігаль»]] і [[Роланд (легіон)|«Роланд»]], 201-ого шуцманшафт-батальйону, а також члени української допоміжної поліції.

В основному весь склад УПА, що був партизанським військом переховувався у [[криївка]]х&nbsp;—військово— військово-оборонних та господарських спорудах розташованих під землею. Всього за час існування УПА було споруджено 10 тисяч криївок.<ref>[https://24tv.ua/zrobleno_v_ukrayini_na_teritoriyi_zahidnoyi_ukrayini_nalichuvalosya_blizko_10_tisyach_kriyivok_n534170 Зроблено в Україні. На території Західної України налічувалося близько 10 тисяч криївок]</ref>

Деякі дослідники вважають і число 100 тис. сильно заниженим, що підтверджують оприлюднені президентом України Віктором Ющенком радянські документи. За даними НКВС УРСР, за період з лютого 1944 по січень 1946 як результат боротьби з УПА&nbsp;— 103 313 повстанців було вбито, 15 959&nbsp;— заарештовано, ще 50 тис. прийшло з повинною, що в загальному становить 169 тис. чоловік<ref>[https://web.archive.org/web/20080411144123/http://history.org.ua/oun_upa/upa/21.pdf Розділ 6&nbsp;— 5. Боротьба радянських силових структур проти ОУН і УПА в 1944&nbsp;р. [Chapter 6&nbsp;— 5. Combat of the Soviet power structures against the OUN and UPA in 1944] (PDF) (in Ukrainian). Institute of Ukrainian History, Academy of Sciences of Ukraine. pp. 385—386. Archived from the original (PDF) on 11 April 2008.]</ref>. Врахувавши те, що в це число потрапили люди, не причетні до діяльності УПА, все одно чисельність УПА була значно більше 100 тисяч чоловік. [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] в листі до [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]], датованим червнем 1945 року, наводить такі дані: ''«За період з дня звільнення західних областей від німецьких загарбників до [[1 червня]] 1945 року був вбито бандитів &nbsp;— 90 275, взято в полон &nbsp;— 93 610 і з'явилось із повинною 40395»''<ref>9 ЦДАГО України.&nbsp;— Ф. 1.&nbsp;— Оп. 22.&nbsp;— Спр. 861.&nbsp;— Арк. 6.</ref>. Тобто, загальна кількість втрат склала 224 280 осіб. У листі [[Підгорний Микола Вікторович|Миколи Підгорного]] в ЦК КПРС, датованого [[25 вересня]] 1956, загальні втрати українських націоналістів за період 1944—1945&nbsp;рр. визначені в кількості &nbsp;— 150 тис. убитими, 103 тис. заарештованими, тобто, більше 253 тис. чоловік. За різними даними чисельність УПА навесні 1944 оцінювали від 20 до 160 тис. бійців.<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/50409/15-Lenartovych.pdf?sequence=1 Ленартович Олег (Житомир) в Вопросе о численном составе УПА]</ref>. Посилаючись на радянську статистику, за останніми підрахунками ряду українських істориків, військову службу в УПА в 1942—1954 роках пройшло понад 400 тисяч осіб.<ref>[http://westudents.com.ua/glavy/61308-ukranska-povstanska-armya-upa-yak-vyskove-formuvannya-v-struktur-ukranskogo-povstanskogo-ruhu.html Історія держави і права України&nbsp;— Терлюк І.&nbsp;Я.&nbsp;Українська Повстанська Армія (УПА) як військове формування в структурі українського повстанського руху]</ref>.

Ведуться суперечки і навколо кількісного складу територіальних військових одиниць УПА. УкраїнскийУкраїнський історик-архівіст [[Кентій Анатолій Вікторович|Анатолій Кентій]] визначає його для УПА-Північ в межах від 12 до 16 тис. бійців в 1944 році. Його підрахунки частково підтверджуються показаннями арештованого восени 1944 Євгена Басюка (начальник штабу з'єднання «Холодний Яр»), що свідчить про існування 12-13 тис. чоловік (за станом на червень 1944 року). Далі в документі говорилося про наявність 17-18 тис. повстанців з округу УПА-Захід станом на літо 1944 року<ref>5 Кентій А. Українська повстанська армія в 1944—1945&nbsp;рр.&nbsp;— К.: Інститут історії України НАН України. 1999.&nbsp;— С. 77–78.</ref>. Деякі дослідники вважають, що кількість вояків названеназвана Кентієм, значно заниженозанижена і могломогла відповідати дійсності лише наприкінці 1945 року.

Ці сильні і слабкі сторони були характерні для боротьби УПА на всіх етапах: коли вона воювала формуваннями армійського типу (перший етап), коли стала діяти за допомогою партизанських загонів (другий етап), і коли вела підпільну диверсійнонодиверсійно-терористичну й пропагандистську боротьбу (третій етап).<ref>Сергей Ткаченко, Повстанческая армия. Тактика борьбы, с.79. ISBN 985-13-0116-7</ref>

Хоч УПА і не була регулярною армією, її керівники намагались вдягати своїх вояків в однострої з характерними знаками розрізнення, елементами спорядження, та іншими. Із розширенням території, контрольованою УПА та появою «повстанських республік», в УПА з'явилась можливість шити однострої самостійно. До цього використовувались трофейні однострої [[Вермахт]]у, [[Червона Арміяармія|Червоної армії]], [[Угорщина|Угорщини]], Польщі, [[Румунія|Румунії]], [[Чехія|Чехії]], та Словаччини<ref>{{Cite web |url=http://oun-upa.org.ua/organization/ |title=Організція, структура та озброєння УПА. |accessdate=15 січень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071012085256/http://oun-upa.org.ua/organization/ |archivedate=12 жовтень 2007 |deadurl=yes }}</ref><ref>В.&nbsp;П.&nbsp;Товстий&nbsp;— Українська повстанська армія.&nbsp;— Харків: Промінь, 2007.&nbsp;— Стор. 104.</ref><ref name="cdvr1">[http://upa.in.ua/book/?page_id=2 Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених.&nbsp;— 159—165 ст.]</ref>. Зустрічались і комбіновані однострої, наприклад німецький мундир і радянська пілотка тощо<ref>[http://gazeta.ua/articles/history/_pidpilni-majsterni-ne-vstigali-zabezpechiti-upa-odnostroyami/520336 Підпільні майстерні не встигали забезпечити УПА одностроями]</ref>.