Українська повстанська армія: відмінності між версіями

Розпочала свою діяльність з весни [[1943]] року на територіях, які входили до складу: [[Райхскомісаріат Україна|райхскомісаріату Україна]] ([[Генеральна округа Волинь-Поділля]]) — з кінця березня 1943, [[Генеральна губернія|Генерал-губернаторства]] ([[Галичина]] — з кінця 1943, [[Холмщина]] — з осені 1943) та [[Трансністрія|румунської Трансністрії]] ([[Північна Буковина]]) — з літа [[1944]]. Окремі загони також діяли і на території східної України, на [[Донеччина|Донбасі]] та навіть на [[Кубань|Кубані]].

Головною метою створення УПА стало об'єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН (б). Офіційною датою створення УПА вважається [[14 жовтня]] 1942 року, коли польовий командир [[Качинський Сергій|Сергій Качинський]] (псевдо «Остап») сформував перший відділ УПА в місті [[Сарни]], хоча деякі історики вважають цю дату умовно пропагандистською та переносять період заснування приблизно на півроку вперед. У 1943 році загони ОУН (б) почали офіційно іменуватися «Українською повстанською армією». Ряди УПА поповнювалася за рахунок добровольців з числа ідейних націоналістів, перебіжчиків з допоміжної поліції, дезертирів з Червоної Армії.

Своїм головним завданням УПА декларувала підготовку потужного повстання, яке має розпочатися в сприятливий для того часу момент, коли СРСР і Німеччина виснажать один одного в [[Німецько-радянська війна|кровопролитній війні]], а потім створення самостійної єдиної української держави, якеяка повинно буломала включати в себе всі етнічні українські землі. Крім українців, яких була переважна більшість, в складі УПА воювали євреї, росіяни та іншібійці інших нацменшининаціональностей.

Ставлення до УПА в українському суспільстві протягом років після відновлення незалежності 1991-го коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним («німецькі [[колаборант]]и»): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. З 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. Боротьба Української повстанської армії&nbsp;— складова [[Український визвольний рух 1920—1950 років|Українського визвольного руху 1920—1950 років]]. У грудні 2018 року прийнято закон, що надає солдатам УПА статус [[Учасник бойових дій|учасників бойових дій]], яким покладено додатковий соціальний захист, в тому числі пільги на оплату комунальних послуг та проїзд у громадському транспорті, а також медичне обслуговування і забезпечення медикаментами<ref>https://www.kommersant.ru/doc/3841524 Петр Порошенко дал бойцам ОУН-УПА статус участников боевых действий</ref>.

За оцінками сучасних українських істориків, на кінець 1939 року налічувалося 8-9 тис. членів ОУН. Частина України була окупована [[Червона армія|Червоною Армією]], а інша&nbsp;— [[Вермахт|вермахтом]]. ОУН на чолі з [[Мельник Андрій Атанасович|Андрієм Мельником]] вважала, що потрібно робити ставку на [[Третій Рейх|Третій рейх]], а інша частина, на чолі з [[Бандера Степан Андрійович|Степаном Бандерою]]&nbsp;— що треба створювати збройне підпілля і бути готовими до [[Партизанська війна|партизанської війни]], в тому числі і з нацистами. Обидві частини організації погоджувалися, що СРСР&nbsp;— головний ворог. В лютому 1940 року, ОУН роскололасярозкололася на дві частини. Більшість іїїї членів, в основному&nbsp;— молоді активісти [[Крайова Екзекутива ОУН|Крайової Екзекутиви]] обрали своїм лідером Степана Бандеру. Частина ж членів ОУН залишилася на боці Андрія Мельника.

Весь 1940-й і перша половина 1941 року&nbsp;— час війни підпілля ОУН і [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]]. За радянськими джерелами, тільки в квітні 1941 року оунівці вбили 38 радянських і партійних працівників, провели десятки диверсій на транспортних, промислових і сільськогосподарських підприємствах. У квітні-червні 1941 року НКВС ліквідували 38 повстансько-диверсійних груп, вбили і заарештували 273 оунівця<ref>[https://www.e-reading.club/chapter.php/127909/208/Burovskiii_-_Velikaya_Grazhdanskaya_voiina_1939-1945.html З ким йти?&nbsp;— Велика Громадянська війна 1939—1945]</ref>.

Оунівці підтримали частини [[17-та армія (Третій Рейх)|17-ї армії вермахту]] під час взяття [[Львів|Львова]]. Перестрілки з підрозділами Червоної армії тривали до 28 червня. Перед відступом з міста, співробітники НКВС розстріляли дві з половиною тисячі політв'язнів, які перебували у в'язницях [[Бригідки|«Бригідки»]], на [[Тюрма на Лонцького|Лонцького]] та Замарстинівській[[Замарстинівська тюрмітюрма|Замарстинівській]]. Серед розстріляних був і брат [[Шухевич Роман Осипович|Романа Шухевича]]. Першим в Львів увійшов батальйон [[Нахтігаль (легіон)|«Нахтігаль»]], який знаходився в складі полку [[Абвер|абверу]] [[Бранденбург-800|«Бранденбург-800»]] і був укомплектований переважно з членів ОУН (б). У місті солдатами підрозділу були взятівзято під охорону ключові точки міста&nbsp;— електростанція, вокзал, радіостанція, водонапірні башти та інші об'єкти.

30 червня 1941 року у Львові на багатотисячному мітингу в присутності кількох німецьких генералів [[Організація українських націоналістів революційна|ОУНР]] був проголошенийпроголошено «Акт відродження Української держави», створенийта створено уряд на чолі з [[Стецько Ярослав Семенович|Ярославом Стецьком]]. Ядром армії нової держави повинен бувмав стати створений [[25 лютого]] 1941 року з санкції керівника абверу адмірала [[Вільгельм Канаріс|Вільгельма Канаріса]] «Український легіон». У оунівських документах це формування фігурує під назвою ДУН ([[Дружини українських націоналістів]]), що складалися з групи «Північ» (батальйон «Нахтігаль» під керівництвом Романа Шухевича) і групи «Південь» (батальйон «[[Роланд (легіон)|Роланд]]» під керівництвом [[Ріхард Ярий|Ріхарда Ярого]]).

Ставлення німецького керівництва до ОУН було суперечливим. Як писав у своїх мемуарах Ярослав Стецько, військова розвідка, абвер, готова була підтримати ОУН. Адмірал Канаріс вважав, що лише при «створенні Української держави можлива перемога німців над Росією»<ref>Стецько Я. 30 июня 1941 г. Торонто, 1967. С. 203</ref>. Абвер дозволив готувати групи ОУН в своїх навчальних таборах. Він виділив ОУН 2,5&nbsp;млн марок. За це ОУН постачали абвер інформацією про СРСР: про частини Червоної Армії і внутрішні війська НКВС, їх озброєння, дислокації, чисельність, командний складісклад, місця проживання сімей командирів, про військові об'єкти.

Влітку 1941 року ОУН формує «Легіон українських націоналістів». Німецьке командування планувало використати його для підривної роботи на українській території, тоді як Бандера розраховував, що ці підрозділи складуть ядро ​​майбутньої української армії. Але політичне керівництво [[Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини|НСДАП]] на чолі з [[Мартін Борман|Мартіном Борманом]] відкидало будь-яку співпрацю з ОУН.

Спроба створити власну державу викликала незадоволення [[Адольф Гітлер|Гітлера]]. Він зажадав негайно знищити «змову українських самостійників». 5 липня в Кракові був заарештований Бандера, 9 липня у Львові&nbsp;— Ярослав Стецько. Бандера постав перед берлінськими чинами, де від нього зажадали публічного скасування «Акту відродження». Не добившись згоди, Бандеру помістили до в'язниці, а через півтора року&nbsp;— в концтабір [[Заксенгаузен|«Заксенхаузен»]], де він утримувався до 27 серпня (за іншими джерелами&nbsp;— до 28 вересня або грудня) для 1944 року. І після звільнення Бандери вінБандера категорично не пішов на співпрацю і відмовився зробити ОУН і УПА союзниками Рейху у війні проти СРСР<ref>[https://www.e-reading.club/chapter.php/127909/210/Burovskiii_-_Velikaya_Grazhdanskaya_voiina_1939-1945.html Відродження Держави&nbsp;— Велика Громадянська війна 1939—1945]</ref>.

Під час перебування в містечку Юзвін військовослужбовці батальйону «НахтигальНахтігаль» дізналися про арешти Бандери і Стецька. У ситуації, що склалася Шухевич направив на адресу верховного командування збройних сил Вермахту лист, в якому вказав, що в «результаті арешту нашого уряду і лідера легіон не може більше перебувати під командуванням німецької армії». 13 серпня 1941 «НахтигальНахтігаль» отримав наказ передислокуватися в [[Жмеринка|Жмеринку]], де на залізничному вокзалі солдат роззброїли (зброю повернули в кінці вересня), залишивши при цьому особисту зброю офіцерам. Після цього під охороною німецької жандармерії їх перевезли до Кракова, а потім в Нойхаммер (сучасний Свентошув[[Сьвентошув]] в Польщі), куди батальйон прибув 27 серпня{{sfn|ОУН i УПА|2005|loc=[http://history.org.ua/LiberUA/Book/Upa/2.pdf Разд. 1. — С. 61.]}}.

21 жовтня 1941 року «НахтигальНахтігаль» і «Роланд» були об'єднанієдналися в один підрозділ. До кінця жовтня 1941 року утворений таким чином «Український легіон» в складі близько 650 осіб було перебазовано до [[Франкфурт-на-Одері|Франкфурта-на-Одері]], де з 25 листопада між його членами почалося укладання індивідуальних контрактів на службу в німецькій армії строком на 1 рік&nbsp;— з 1 грудня 1941 по 1 грудня 1942&nbsp;р.

Успіхи німецької армії і швидке просування на схід до середині вересня 1941 року стали приводом для Гітлера остаточно відмовитися від ідеї появи «незалежної української держави». До найбільш активнимактивних членамчленів ОУН (б) в [[Генеральна губернія|Генерал-губернаторстві]] були застосовані репресії. Починаючи з вересня 1941 року [[гестапо]] почавпочала масові арешти учасників похідних груп. Арешти проходили в багатьох містах України. У жовтні, в [[Миргород|Миргороді був]], заарештований і розстріляний лідер Східної похідної групи ОУН&nbsp;— [[Лемик Микола|Микола Лемик]]<ref>Енциклопедія історії України: / Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: В-во «Наукова думка», 2011.&nbsp;— 520 с.: іл.&nbsp;— Т. 8. Па−Прик&nbsp;— С. 461−463.</ref>.

Репресії проти членів ОУН з боку Німеччини тривали і в 1942 році. У лютому-березні, у [[Бабин Яр|Бабиному Яру]] було, розстріляно 621 членівчлен [[ОУН(м)]], серед яких відома українська поетеса [[Теліга Олена Іванівна|Олена Теліга]]. У липні 1942&nbsp;р. буларозгромлено розгромленакиївську київськареферентуру референтура [[ОУН(б)]], а її керівник [[Мирон-Орлик Дмитро|Дмитро Мирон]] («Орлик») загинув при арешті. У жовтні-листопаді 1942 було арештовано [[гестапо]] і страчено 210 членів ОУН(б). У грудні 1942&nbsp;р. було арештовано 18 активістів львівської референтури ОУН(б), серед яких члени проводу ОУН(б) [[Старух Ярослав Тимотейович|Старух Ярослав]] і [[Климів Іван Степанович|Климів Іван]], який був замордований у гестапо.<ref name=oun4pdf>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004&nbsp;р. [http://www.history.org.ua/oun_upa/upa/4.pdf Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>

До кінця березня 1942 «Український легіон», де Роман Шухевич був заступником командира, був направленийнаправили до Білорусі в веденняпідпорядкування 201 охоронної дивізії поліції і СД. За 9 місяців перебування на тимчасово окупованій території [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|Білоруської РСР]], за власними даними, «Український легіон» знищив понад 2000 радянських партизан, втративши 49 чоловік убитими і 40&nbsp;— пораненими.

1 грудня 1942 року закінчився термін річного контракту військовослужбовців «Українського легіону», однак, ніхто з них не погодився підписати новий контракт. Після чого підрозділ було розформовано, а його колишніх солдатів і офіцерів почали перекидати назад до [[Дистрикт Галичина|дистрикту Галичина]] Генерал-губернаторства. У Львові рядових учасників батальйону звільнили зі служби, а офіцерів заарештували і тримали ув'язненими до квітня 1943. Деяким з них вдалося втекти з-під варти ще під час конвоювання. Серед них і Роману Шухевичу.

Перші загони під назвою УПА&nbsp;— «[[Поліська Січ]]» створив з початку [[Німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]] отаман [[Бульба-Боровець Тарас|Тарас Бульба-Боровець]] в [[Олевський район|Олевському районі]] на [[Полісся|Поліссі]]<ref name="УПА1"/> (див. «[[Олевська республіка]]»). В [[Сарненський район|Сарненському районі]] в селі [[Немовичі (село)|Немовичі]] [[Сарненський район|Сарненського району]] 28 червня 1941 року він видав свій наказ під №&nbsp;1 про початок боротьби з [[більшовикБільшовики|більшовиками]]ами, які декілька років ранішраніше, разом з німцями, [[ВторгненняРадянське СРСРвторгнення до Польщі (1939)|окупували]] [[Польська республікаРеспубліка (1918—1939)|Польщу]]. Ці загони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ. Із кінцем 1941 року німці змусили Бульбу ліквідувати УПА—"«Поліську Січ"», після чого він перейшов у [[Рух опору|підпілля]]<ref name="УПА1"/> з частиною своїх підлеглих&nbsp;— і створив нову повстанську формацію<ref name="УПА1"/> для боротьби проти німців і [[радянські партизани|радянських партизанів]], спершу під подібною назвою, а згодом як [[Українська Національно Революційна Армія]] (УНРА). ЧисельністюЧисельність арміяармії була встановила кілька тисяч бійців (одні історики говорять про 10 тисяч, інші називають число в 3000). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|Уряду Української Народної Республіки в екзилі]].

З осені 1942 року почали паралельно створюватися збройні загони ОУН (б) на Поліссі й [[Волинь|Волині]], котрі також прийняли назву «УПАУкраїнська повстанська армія»<ref name="УПА1"/>. Ці загони 18 серпня 1943 роззброїли УПА—"«Поліська Січ"» Тараса Бульби: деякі члени останньої увійшли до нової УПА, яка, спираючисяспираючись на мережу ОУН на північно-західних українських землях, набирала розмаху. Її організаторами булистали провідні члени ОУН: [[Клячківський Дмитро (Роман)Семенович|Дмитро (Роман) Клячківський]], [[Волошин Ростислав Павлович|Ростислав Волошин]], [[Бусел Яків Григорович|Яків Бусел]]<ref name="УПА1"/>. Першим командиром УПА став Клячківський ([[Псевдо діячів ОУН та УПА|псевдо]] «Клим Савур»), а шефом штабу&nbsp;— полковник [[Українська Народна Республіка|УНР]] [[Ступницький Леонід Венедиктович|Леонід Ступницький]] («Гончаренко»), начальником оперативного відділу став— полковник [[УНР]] [[Омелюсік Микола Степанович|Микола Омелюсік]]<ref name="УПА1"/>. Місцем постою командування УПА стала [[Костопіль]]щина. Створення УПА як збройної армії, яка бореться за звільнення України з-під влади окупантів, було швидше ініціативою місцевого Проводу ОУН на ПЗУЗ, ніж проведенням лінії [[Провід українських націоналістів|Проводу ОУН]] на чолі з Миколою Лебедем, який негативно ставився до виникнення на Волині УПА і, по всій видимості, на початку 1943 року не зовсім контролював ситуацію, яка склалась там.

Окрім бандерівців і бульбівців існував ще один збройних рух опору, якийщо зкладавсяскладався з прихильників [[Організація українських націоналістів (мельниківці)|ОУН Андрія Мельника]]<ref name="УПА1"/>, у якихякий булимав свої військові табори на півдні [[Крем'янеччинаКременецький район|Крем'янеччини]] та [[Володимир-Волинський|Володимирщини]]. Малочисельні групи мельниківців організувалися у партизанські відділи у березні-квітні 1943 року., Загальноюзагальною чисельністю вони були в 2-3 тисячі чоловік. Ці загони перестали існувати влітку 1943 року<ref>Косик В. Україна і Німмечина у Другій Світовій війні. С. 330</ref>.

Наприкінці 1942 року у Львові зібралася II «військова конференція бандерівського ОУН», на якій було прийняторийнято рішення про прискорення роботи по створенню збройних формувань ОУН. У підсумковому документі також наголошувалося, що «все боєздатне населення повинно стати під прапори ОУН для боротьби проти смертельного більшовицького ворога».

17-23 лютого 1943 року в селі Тернобежжя Олевського району Львівської області з ініціативи Романа Шухевича була скликанаскликано III конференція ОУН. Микола Лебедь, який керував ОУН (б) під час відсутності Бандери, вважав передчасним початок збройного виступу в зв'язку з неготовністю підпілля до масового повстання (нестача зброї, командних кадрів та ін.). Незважаючи на це більшість присутніх виступили за початок активних дій. Але заклики [[Степаняк Михайло Дмитрович|Михайла Степаняка]] (керівник ОУН в Дистрикті Галичина) до розгортання широкомасштабного збройного повстання проти німецьких окупаційних органів не знайшли спільної підтримки. Більшість членів конференції підтримали Романа Шухевича, на думку якого воювати треба було насамперед проти радянських партизан і поляків. Боротьба ж проти нацистів&nbsp;— другорядна та повинна мати пасивний і оборонний характер. На цю боротьбу покладалася ще одне важливе завдання: видобуток зброї, спорядження та боєприпасів. На третій конференції ОУН (б) були остаточно вирішені питання створення УПА та визначено головні вороги українського визвольного руху (нацисти, поляки і більшовики). У лісах на той час уже діютьдіяли загони Тараса Боровця. Вони не підкоряютьсяпідкорялися УПА, тому що не бажаютьбажали брати участь в етнічних чистках проти польського населення і підкорятися Бандері<ref>Мизак Нестор Степанович За тебе свята Україно.&nbsp;— 2007.&nbsp;— С. 128</ref>.

Ряди майбутньої УПА в період з 15 березня по 4 квітня 1943 року поповнило від 4 до 6 тисяч членів української допоміжної поліції. Цікавий факт, що дезертири з допоміжної поліції часом вбивали і націоналістів, які залишилися вірними німцям, в основному членів ОУН (м)&nbsp;— мельниківців. Як наприклад, бійці 109-ого батальйону переходячи на сторону УПА в березні 1944 року, вбили 200 своїх колишніх товаришів<ref>Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945)&nbsp;— Андрій Боляновський&nbsp;— Тека авторів&nbsp;— Чтиво. Чтиво. Проверено 11 сентября 2018</ref>.

У 1943 році на Волині існували цілі повстанські «республіки» УПА&nbsp;— території, з яких були вигнанівигнали німецькі війська. Прикладом однієї з таких [[Колківська республіка|«республік» була Колківська]]. Вона проіснувала з весни по жовтень 1943 року, коли була розгромлена німецькою армією. Подібна республіка існувала з весни по осінь 1943 року в селі [[Антонівці (Шумський район)|Антонівці]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]. Ще одна [[Загін ім. Богуна|повстанська «республіка» «Січ»]] існувала в [[Осівський заказник|СвинаринскихСвинаринських лісах]]. З 1944 року існували такі «республіки» і в Галичині.<ref>Подробнее о «Колковской республике» см.: Никончук О. Повстанська республiка на Волинi // Волинь у Другiй свiтовiй вiйнi: збiрка наукових i публiцистичних статей. Луцьк, 2005. С. 72-86. Подробнее о других повстанческих республиках (главным образом волынских) см.: Стародубець Г. Генеза українського повстанського запiлля. Тернопiль. 2008. С. 83-91.</ref>

До 1 травня 1943 була створенастворено [[Головна команда УПА|Головну команду УПА]], яку очолював [[Івахів Василь Григорович|Василь Івахів]]. 13 травня 1943 він був убитий в бою з німцями в селі [[Чорниж]], неподалік від містечка [[Колки (смт)|Колки]]. Після його загибелі Головну команду УПА очолив [[Клячківський Дмитро Семенович|Дмитро Клячківський]].

У червні 1943 в УПА були створені військово-польова жандармерія і служба безпеки (СБ)<ref>[http://warhistory.ukrlife.org/5_6_02_4.htm Військово-польова жандармерія&nbsp;— спеціальний орган Української повстанської армії]</ref>.

У серпні 1943 року після III надзвичайного [[Великий збір ОУН|Великого збору ОУН]] (на якому було прийнято рішення про «стратегію боротьби на два фронти&nbsp;— проти московського і німецького імперіалізму») ​​почалася масова «добровільно-примусова» мобілізація чоловічого населення в районах, контрольованих УПА. 27 серпня 1943 Головна команда УПА видала указ, згідно з яким всі члени УПА тепер іменувалися козаками і ділилися на три групи: козаки-стрільці, підстаршини і старшини. Вводилися військові звання і ранги&nbsp;— підстаршинські, старшинські і генеральські.

Темою дискусій є дата створення УПА. В емігрантській українській літературі є тезістеза, що УПА виникла 14 жовтня 1942 року. Це твердження зустрічається в ряді сучасних українських робіт і в російській історіографії. Виникла ця дата ще в 1947 році в «ювілейному» наказі головкомуголовкома УПА Романа Шухевича. Дата 14 жовтня вибрана не випадково, оскільки на цей день припадає козаче свято [[Покрова Пресвятої Богородиці|Покрова]]. Український історик [[Володимир Косик]], спираючись на віднайдений у Бундесархіві звіт німецької армії, в якому сказано: «Згідно з повідомленням головнокомандувача вермахту в Україні за [[16 жовтня]] 1942 року українські націоналісти вперше зібралися в районі Сарн у більшу банду…» теж стверджує, що саме тоді озброєні відділи ОУН(б) почали зливатися у великі з'єднання, творячи УПА<ref>Україна в Другій світовій війні у документах. Т. 3 : Збірник німецьких архівних матеріалів (1942—1943) (1999)&nbsp;— С. 27</ref>. Однак, незважаючи на примітність урочистої дати, деякі дослідники, навіть прибічники УПА, оперують достовірними фактами, які свідчать, що в 1942 році Українська Повстанська армія існувала лише в проектах, і переносять період формування на декілька місяців вперед. Це, до речі, визнавали і бандерівці. Наприклад, в «переможному» наказі травня 1945 року той же Шухевич писав, що повстанці отримали в руки зброю взимку 1943 року<ref>ОУН і УПА у другій світовій війні // УІЖ. 1995. N* 3, с. 116—117.</ref>.