Едмунд Харашкевич: відмінності між версіями

| ім'я = Едмунд ХарашкєвічХарашкєвич

| оригінал імені = {{lang-pl|Edmund Charaszkiewicz}}

| дата народження = 14.9.1895

| місце народження = [[Понець]]

| дата смерті = 22.12.1975

| місце смерті = [[Лондон]]

'''Едмунд Калікст Євгеніюш ХарашкєвічХарашкєвич''', ({{lang-pl|Edmund Kalikst Eugeniusz Charaszkiewicz}}) ({{ДН|14|9|1895}}, [[Понець]] — {{ДС|22|12|1975}}, [[Лондон]]) — [[Польща|польський]] [[офіцер]] [[воєнна розвідка|воєнної розвідки]], який спеціалізувався на [[партизанська війна|партизанський війнах]]. ВУ міжвоєнний період він брав участь у встановлені кордонів Польщі при конфліктах з країнами-сусідами.

Перед [[Друга світова війна|Другою світовою війною]] він десять років координував [[прометеїзм|прометеїстський рух]]<ref>[https://www.academia.edu/18593556/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80_%D0%92._%D0%9B._%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%BF%D1%86%D1%96%D1%97_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%97%D0%B7%D0%BC%D1%83_%D0%B2_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%96_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96_1921_-_1939_%D1%80%D1%80._ Комар В. Л. Концепції прометеїзму в політиці Польщі (1921 - 1939 «Прометей»рр.)]</ref>, маршала [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]], головною метою якого було звільнення народів [[Східна Європа|Східної Європи]] від [[Російська імперія|Російської імперії]] та [[Радянський Союз|Радянського Союзу]]&nbsp;— завдання, яке Пілсудський вважав головним для Польщі, що перебувала під тиском Німеччини та Радянського Союзу, а також збереження здобутої незалежності Польщі.

Едмунд ХарашкєвічХарашкєвич народився 14 вересня у [[Понець|Понеці]], [[Провінція Позен]], території [[Німецька імперія|Німецької імперії]], яка була [[Анексія|анексована]] у Польщі [[Пруссія (держава)|Пруссією]] під час [[Поділи Речі Посполитої|Третього поділу Речі Посполитої]] (1795). Його батько&nbsp;— Станіслав ХарашкєвічХарашкєвич&nbsp;— будівельник-підрядник, мати&nbsp;— Броніслава, у дівоцтві Раєвська. Едмунд закінчив початкову школу в Понеці, в середній школі він з успіхом навчався в [[Кротошин (Великопольське воєводство)|Кротошині]], [[Катовіце]] та [[Краків|Кракові]]. У Кракові перед [[Перша світова війна|Першою світовою війною]] його сім'я жила на вулиці Довгій, 63. В Кракові,17 грудня 1915 року, Едмунд закінчив середню школу, вже будучи в лавах [[Польські легіони (1914—1918)|Польського легіону]].<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', introduction to ''Zbiór dokumentów ppłk. Edmunda Charaszkiewicza'' (A Collection of Documents by Lt. Col. Edmund Charaszkiewicz), p. 5.</ref>

В цей час для учнів середніх шкіл на [[Галичина|Галиччині]] було прийнято вступати в лави польських військово-патріотичних організацій. 1 листопада 1913 року ХарашкєвічХарашкєвич, якому було 18 років, вступив у Клуб стрільців, а в 1913—1914 відвідував школу Асоціації відставних офіцерів, де його знали під [[псевдонім|псевдо]] Калікст (насправді це його друге ім'я).<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 5.</ref>

Невдовзі після початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]], 4 чи 5 серпня 1914, ХарашкєвічХарашкєвич записався у Польський легіон. Він пройшов службу у декількох відділенях, пережив декілька хвороб. З жовтня 1917 до лютого 1918 воював у складі Польських спеціальних військ (колишня друга бригада Польського легіону) в чині старшого [[Фельдфебель|фельдфебеля]]. Тоді він був звільнений з Легіону щоб служити в німецькій армії. Щоб уникнути служби, і так як він підпадав під арешт та інтернування як колишній польський легіонер, з 18 лютого до червня 1918 року він переховується в Кракові, а з листопада 1918 у [[Варшава|Варшаві]], де працював у Міністерстві військових справ Польської армії. Його начальниками там були два майбутні [[генерал]]и Польщі: [[полковник]] [[Маріан Жегота-Янушайтіс]] та [[майор]] Стефан Паславскі.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 5–6.</ref>

Одразу по закінченні війни, 15 листопада 1918, ХарашкєвічХарашкєвич вступив на службу до [[Військо Польське|Армії Польської]] в званні [[молодший лейтенант|молодшого лейтенанта]]. Протягом [[Польсько-радянська війна 1920|польсько-радянської війни]] (1919—1921) брав участь в битвах у Новосвєцянах, Підброді, [[Бездоніс]]і, [[Вільнюс]]і та Ейшишці. Під час польського захисту [[Вільнюс]]а його взяли у полон та тримали з 19 липня по 18 серпня 1920 року [[литовці]]. Він утік, повернувся у Білостоцький стрілецький полк, де керував 11-ю кампанією (21 вересня&nbsp;— 6 жовтня), потім служив молодшим офіцером в 9-й кампанії. 27 лютого 1921, за доблесть та мужність проявлені за лінією фронту, в Радянському Союзі, його рекомендували до отримання найвищої польської військової нагороди&nbsp;— [[Virtuti Militari]].<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 6–7.</ref>

15 грудня 1920 року ХарашкєвічХарашкєвич вступив на службу до 2-ї секції Генерального штабу&nbsp;— розвідки, в бюро [[плебісцит]]у верхньої Сілезії. Протягом Третього [[Сілезьке повстання|Сілезького повстання]] (2 травня&nbsp;— 15 серпня 1921 року) він служив замкомандира загонів знешкодження, відомих як [[група «Вавельберг»]]. За відвагу та мужність під час операції проти німецьких військ, 18 лютого 1922 його знову представили до нагородження Virtuti Militari.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 7–8.</ref> 27 червня 1922 [[лейтенант]]а ХарашкєвічаХарашкєвича нагородили орденом за заслуги Virtuti Militari 5-го ступеня.<ref>Wesolowski, p. 231.</ref>

Пізніше, а саме 16 лютого 1940 року в [[Париж]]і, ХарашкєвічХарашкєвич описував операції військової розвідки Польщі під час Третього Сілезійського повстання, як модельні у своєму роді: завдання були чітко сформульовані, особовий склад був вміло вибраний та навчений, вся необхідна вибухівка, зброя, амуніція, спорядження та додаткові знаряддя були доставленні на територию операції заздалегіть, а плани операцій були точно та ефективно розробленими.<ref>Edmund Charaszkiewicz, «''Referat o roli dywersji w Trzecim Powstaniu Śląskim''» («Report on the Role of Covert Operations in the Third Silesian Uprising»), pp. 31–55.</ref> Пізніше це ж повстанння він наведе у контрприклад незграбній підготовці та виконанні польським військом взяття [[Заолжя]], що відбулося через 17 років, у 1938 році.<ref>Edmund Charaszkiewicz, ''«Referat o działaniach dywersyjnych w Czechosłowacji»'' («Report on Covert Operations in Czechoslovakia»), p. 103.</ref> Крім того політична ситуації всередині країни, так і в сусідній країні &nbsp;— Німеччині, а також у світі були сприятливими для Польщі. [[Населення]] польської Сілезії підтримало повстання і всі соціальні групи долучилися до збройної боротьби, крім комуністів, які виступали з нейтральних позицій, підтримуючи [[пролетаріат]].<ref>Edmund Charaszkiewicz, «''Referat o roli dywersji w Trzecim Powstaniu Śląskim''» («Report on the Role of Covert Operations in the Third Silesian Uprising»), pp. 39–40.</ref>

Між 1918 та 1923 ХарашкєвічХарашкєвич пройшов три з чотирьох років навчання з курсу [[правознавство|права]] у [[Варшавський університет|Варшавському університеті]].<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 9.</ref>

Після Третього Сілезького повстання (2 травня&nbsp;— 5 липня 1921) в 1922 ХарашкєвічаХарашкєвича призначили у Другий відділ Генерального Штабу. У рекомендаціях його описували як людину з сильним характером, ініціативну, енергійну та з ентузіазмом, відану обов'язкам, які яскраво проявилися під час таємних операцій у [[Литва|Литві]], до якої у Польщі були претензії щодо Вільнюса. В 1928 році його нагородили Срібним Хрестом за мужність, за заслуги в діяльності у тилу Радянської армії, участь і підготовку Третього Сілезького повстання, за охорону життя та власності громадян Польщі в Польсько-Литовській нейтральній зоні від нерегулярних військ литовців.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 10.</ref>

У записах про ХарашкєвічаХарашкєвича сказано, що він володів [[німецька мова|німецькою]], [[французька мова|французькою]] та [[англійська мова|англійською]] мовами, які використовував для виконання завдань розвідки. Його підвищили до звання [[лейтенант]]а 1 червня 1919 року, до [[капітан]]а&nbsp;— 1 липня 1925 року,<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 10–11.</ref> а до звання [[майор]]а&nbsp;— в 1935 році.<ref name="Andrzej Grzywacz p. 14">Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 14.</ref>

З 1931 до початку Другої світової війни ХарашкєвічХарашкєвич, у звані майора, служив начальником Другого відділу 2-ї секції Генерального штабу. Другий відділ, названий так 1 квітня 1929 року, відповідав за планування, підготовку та проведення військових таємних операцій.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 11.</ref>

Перед обличчям зростаючих загроз з боку Німеччини та Радянського Союзу, одразу після закінчення [[Перша світова війна|І СВ]] Польща почала створення таємної зафронтової організації. ХарашкєвічаХарашкєвича долучили до цього процесу вже 15 квітня 1922.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 12.</ref>

[[Файл:Schaetzel T.jpg|thumb|left|100px170px|[[Тадеуш Шаетцель]]]]

[[Файл:Tadeusz Pełczyński - Grzegorz.jpg|thumb|65px165px|[[Тадеуш Пелчинський]]]]

Після [[Травневий переворот|Травневого перевороту]] Пілсудського в 1926 році, Другий відділ почав інтенсивніше займатися програмою «Прометей». До лідерів руху належали такі визначні представники [[Санація (Польща)|Санації]] як полковник Валері Славек, публіцист та депутат Сейму Тадеуш Головко. Велику увагу «Прометеєві» приділяли керівники виконавчої служби Другого відділу полковники [[Тадеуш Шаетцель]] та [[Тадеуш Пелчинський]], заступник начальника відділу лейтенант-полковник [[Йозеф Енґліхт]]. Розвідувальними операціями «Прометея» керував Едмунд ХарашкєвічХарашкєвич. Були встановлені зв'язки з [[Україна|Україною]], а також з представниками кількох кавказьких націй: [[азербайджанці|азербайджанцями]], [[вірмени|вірменами]] та [[грузини|грузинами]].<ref name="Andrzej Grzywacz p. 15"/>

Виконуючи програму операції «Прометей» Другий відділ співпрацював з офіційними установами, наприклад, Інститутом досліджень національних справ ({{lang-pl|Instytut Badań Spraw Narodowościowych}}), Польсько-Українським товариством ({{lang-pl|Towarzystwo Polsko-Ukraińskie}}), разом з яким з 1932 року випускав польсько-українську брошуру. В Польсько-Українському товаристві працювали спеціалісти у справах Східної Європи&nbsp;— [[Леон Василевський]], [[Станіслав Лось]] та [[Станіслав Стемповський]], а також засновник товариства, його головний ідеолог та видавець брошури Влодімєр Банчковскі, ключова фігура у русі «Прометей». З березня 1934 року ХарашкєвічХарашкєвич входив у Комісію з дослідження східних земель Польщі ({{lang-pl|Komisja Naukowych Badań Ziem Wschodnich}}) та Комітет східних земель та народів Польщі ({{lang-pl|Komitet do Spraw Ziem Wschodnich i Narodowościowych}}) при Раді Міністрів. Вже до того часу він виступав речником представників східних земель Польщі, які прагнули більшої свободи вираження національних інтересів.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 15–16.</ref>

Заступниками ХарашкєвічаХарашкєвича у Другому відділі були офіцери, що брали участь в Третьому Сілезькому повстанні: [[Фелікс Анкерштайн]] (1929—1939), під час повстання, з 27 квітня командував підгрупою «Бутрим», та [[майор]] [[Влодімєр Домбровскі]], який командував відділенням «G» [[група «Вавельберг»|групи «Вавельберга»]], при Службі знешкодження<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 16–17.</ref>.

ХарашкєвічХарашкєвич запропонував своєму старому товаришу по службі у Польському легіоні [[Віктор Дріммер|Віктору Томіру Дріммеру]], який з 15 вересня 1933 року до початку ІІ СВ працював директором консультативного відділу польського міністерства зовнішніх справ, створити організацію, яка б діяла у всіх країнах що межують з Польщею. У міністерстві погодилися, що це необхідно, так як війна з нацистською Німеччиною була б невигідною, а організація має бути абсолютно секретною, як на території Польщі, так і за кордоном, мати націоналістичний характер, та бути більш елітарною ніж відкритою для усіх прошарків суспільства, за своєю природою. Статут організації створив капітан Анкерштайн.<ref name="Andrzej Grzywacz p. 19"/>

Остаточно було вирішено, що організацією керуватиме «Комітет Семи» (К-7), що наполовину складатиметься з працівників Міністерства закордонних справ&nbsp;— Дріммера, його замісника з питань політики пр. Владислава Юзефа Залеського, Тадеуша Ковальського та його замісника Тадеуша Ковалеця та наполовину із співробітників Другого відділу&nbsp;— ХарашкєвічаХарашкєвича, Анкерштайна і його замісника капітана Войцеха Ліпінського. Пізніше підполковник Людвік Зих, начальник польської прикордоної охорони, приєднався до керівного органу.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 19–20.</ref>

Перша польська таємна операція пройшла в Заолжі приблизно в 1935; пізніше члени К-7 брали участь у анексії Польщею цієї території в 1938. Після анексії Заолзя, 7 жовтня 1938 року почалася підготовка до операції під кодовою назвою «Лом» у найсхіднішій частині Карпатської Русі, що належала Чехословаччині.<ref>Paweł Samuś ''et al.'', ''Akcja «Łom»'', ''passim''.</ref> Операція підтримувалася з півдня групами, що розміщувалися в [[Угорщина|Угорщині]]. Командувачем операцією на місці був майор Анкерштайн, генеральне командування здійснював ХарашкєвічХарашкєвич з Варшави.<ref name="Andrzej Grzywacz p. 20"/> Операція проводилася в жовтні та листопаді 1938 та спричинила до перемоги у [[Першомий Віденський трибунал|Першому Віденському трибуналі]] (2 листопада 1938). В середині 1939 завдання операції було повністю виконаним: територія Карпатської Русі повернулася до Угорщини, яка володіла нею до І СВ, а це, в свою чергу, призвело до відновленн старого Польсько-Угорського кордону.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 20–21.</ref>

Наступним завданям Другого відділу було створення «мереж зафронтової диверсії», які мали виконувати розвідку, саботажі та таємні операції на самому початку війни, особливо на територіях окупованих Німеччиною. ХарашкєвічХарашкєвич створив концепцію таких мереж. Їм давали різні назви «Таємна Організація Військова, ТОВ», або «Мобільні бойові одиниці». В багатьох випадках&nbsp;— в Сілезії, південно-західній Польщі&nbsp;— після того як Польщу окупувала Німеччина у вересні 1939, ці мережі стали основою для перших місцевих рухів опору, і потім стали частиною Організації Збройної Боротьби ({{lang-pl|Związek Walki Zbrojnej}}, або ZWZ).<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 21.</ref>

Однією з організацій, що виникла з ідеї створення мереж таємних операцій за лінією ворога, 22 вересня 1939 року в Кракові, була [[Організація Орла Білого]] ({{lang-pl|Organizacja Orła Białego}}, або OOB), яка вже в 1940 стала частиною ОЗБ. ООБ була головною організацією, яка мала добру інфрастуктуру не лише в південній Польщі, але й в Сілезії, Варшаві та [[Люблін]]і. Наказ на створення ООБ дав замісник ХарашкєвічаХарашкєвича, Анкерштайн, який для цієї мети прибув з Угорщини до Кракова. Перед поверненням назад в Угорщину та подорожжю далі на Захід, він провів трьохденний тренінг по проведеню таємних операцій для членів ООБ.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 21-22.</ref>

У вересні 1939, під час відступу перед переважаючими силами німецької армії, Дріммер та інші лідери підпілля під час перевування у Казімежі Дольному розділилися та відтепер діяли окремо. Так само як і в Польському Консульстві в румунській частині Буковини, К-7 підготував групу молоді до проведення таємних операцій. Сам майор ХарашкєвічХарашкєвич на початку війни став керівником відділу «F» у Генеральному Штабі, та перебував на цій посаді з 1 по 20 вересня 1939. За іншою інформацією він виконував спецдоручення генштабу та особисто Ріжа-Смігла, та з цими повноваженнями за підтримки [[маршал]]а створив щонайменше одну підпільну організацію приблизно 12 вересня. Згодом ХарашкєвічХарашкєвич, як і інші члени К-7, перейшов польсько-румунський кордон, та готував групу офіцерів, які мали повернутися на окуповану територію Польщі щоб створити іншу підпільну організацію.<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 24–25.</ref><ref>Before the war, one of the leaders of a covert-operations network had been [[Henryk Józewski]]. Grzywacz ''et al.'' remark (p. 25) on the evidently strong influences, in the early establishment of the Polish World War II [[underground movement]], of individuals connected with the [[Sanacja|Sanation]] political camp and with Section II's Office 2.</ref>

В Румунії ХарашкєвічХарашкєвич встановив зв'язок з групою Санації та «групою Шаетцеля-Дріммера», які мало підтримували Маршала Ріжа-Шміглі, але були лояльними до Міністра закордонних справ [[Юзеф Бек|Юзефа Бека]]. Харашкєвич також був однією з ключових фігур у створенні Служби «R» головного відділення польської розвідки в [[Бухарест]]і, з центрами-сателітами по всій Румунії. Це було важливо не лише для проведення розвіддіяльності, але і для підтримки зв'язку з окупованою Польщею.<ref name="Andrzej Grzywacz p. 25">Andrzej Grzywacz ''et al.'', p. 25.</ref>

[[Файл:ColinGubbins.jpg|thumb|70px170px|[[Колін Габбінс]]]]

В жовтні 1939 в Бухаресті ХарашкєвічХарашкєвич отримав листа від свого британського колеги, [[підполковник]]а [[Колін Габбінс|Коліна Габбінса]], який невдовзі став головним лобістом Служби Спецоперацій, в якому йшлося про те, що Габбінс хотів би особисто зустрітися з ХарашкєвічемХарашкєвичем, та пропонував йому усю можливу допомогу, в тому числі фінансову (від якої ХарашкєвічХарашкєвич відмовився). Завдяки Габбінсові від Британського військового аташе ХарашкєвічХарашкєвич отримав британську візу.<ref>Edmund Charaszkiewicz, ''«Raport o współpracy z wywiadem angielskim przed wybuchem wojny»'' («Report on Prewar Cooperation with British Intelligence»), p. 134.</ref>

ХарашкєвічХарашкєвич ніколи не користувався візами. 31 жовтня 1939 він приїхав у Францію, де спочатку (листопад 1939&nbsp;— квітень 1940) перебував у казармах Бессьер без жодних призначень<ref name="publication">[https://www.researchgate.net/profile/Yuliya_Lesyk/publication/324361032_VILNE_KOZACTVO_I_VIJSKOVA_ROZVIDKA_II_RECI_POSPOLITOI_V_KONTEKSTI_POLITIKI_PROMETEIZMU/links/5acb8ba60f7e9bcd5199bbe1/VILNE-KOZACTVO-I-VIJSKOVA-ROZVIDKA-II-RECI-POSPOLITOI-V-KONTEKSTI-POLITIKI-PROMETEIZMU.pdf Шиманович А., Лесик Ю. Вільне козацтво і військова розвідка II Речі Посполитої в контексті політики прометеїзму] «Воєнно-історичний вісник» 3(25)/2, 2017</ref>. Після короткого перебування в таборі для офіцерів у Вічі (квітень&nbsp;— травень 1940), він приєднався до Офіцерського Легіону в Ніорті.<ref name="Andrzej Grzywacz p. 25"/>

Протягом «[[Дивна війна|сидячої війни]]» новий польський Прем'єр-міністр та командувач у вигнані, генерал [[Владислав Сікорский]], з'ясовував причини польської поразки у вересні 1939, із рапортів, які склали офіцери, що володіли відповідною інформацією. Можливо саме у відповідь на це ХарашкєвічХарашкєвич склав серію звітів у кінці 1939&nbsp;— початку 1940, які привернули до себе увагу, і які складають основу серію документів опублікованих через 60 років, у 2000.<ref>Edmund Charaszkiewicz, ''Zbiór dokumentów ppłk. Edmunda Charaszkiewicz'' (A Collection of Documents by Lt. Col. Edmund Charaszkiewicz).</ref>

Сікорський, чия військова та політична кар'єра не мала майбутнього після приходу до влади після Травневого перевороту 1926 «пілсудкістів», відсторонив від участі у Русі спротиву тих, хто були близькими до останніх. Саме тому досвідчені офіцери, які мали досвід веденя партизанських воєн, наприклад, ХарашкєвічХарашкєвич, якому тоді було лише 44 роки, ніколи більше не допускалися до таких операцій<ref name="Andrzej Grzywacz pp. 25">Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 25–26.</ref>.

Після капітуляції Франції 22 червня 1940 року ХарашкєвічХарашкєвич евакуювався до Великої Британії. В [[Шотландія|Шотландії]] він спочатку перебував у таборі для офіцерів «Дуглас» (липень-серпень 1940), потім в таборі для офіцерів «Броутон» (серпень-вересень 1940)<ref name="Andrzej Grzywacz p. 25"/>.

Він створив та служив замісником командира, а потім ій командиром, [[бронепотяг]]а «C», а потімзгодом і «D» (жовтень 1940&nbsp;— серпень 1943) Першого дивізіону бронепотягів ({{lang-pl|1 Dywizjon Pociągów Pancernych}}). 3 серпня 1943 року його перевели у польський центр навчання піхоти, потім в адміністративний відділ польського Міністерства Держоборони. До лютого 1946 був замісником, а потім&nbsp;— начальником Інформаційного відділення інспекції польського військового командування. 27 травня 1945 року його підвищили до підполковника. З лютого 1946 до квітня 1946 від керував Генеральним відділом в інспекції по цивільним справам, а в вересні 1946 він приєднався до Польського корпусу переселенців. Був [[Демобілізація (військова справа)|демобілізований]] 1948 року, потім мешкав у [[Лондон]]і<ref name="Andrzej Grzywacz pp. 25"/>.

ХарашкєвічХарашкєвич брав активну участь в житті спільноти польських емігрантів: в «Лізі за Незалежність Польщі» Пілсудського ({{lang-pl|Liga Niepodległości Polski}}) та Інституті Юзефа Пілсудського (президентом якого він був багато років). Він заснував та видавав протягом декількох років газету Інституту Юзефа Пілсудського «Незалежність». Він також був відомий серед членів Спілки Сілезьких повстанців ({{lang-pl|Związek Powstańców Śląskich}}). Він продовжував поширювати ідеї руху «Прометей», і вперше за багато років праці став голосом цієї організації<ref>Andrzej Grzywacz ''et al.'', pp. 26–27.</ref>.

Впродовж років праці у розвідці та офіцером у таємних операціях ХарашкєвічХарашкєвич допоміг розробити передові техніки [[Асиметрична війна|асиметричної війни]]. Перед самим початком Другої світової війни, впродовж тижневого візиту до Лондона, цією інформацією він поділився з британським полковником Холландом, підполковником [[Колін Габбінс|Габбінсом]] (майбутній директор Департаменту Спецоперацій), та технічними працівниками. У своїх рапортах про ці зустрічі ХарашкєвічХарашкєвич наголошував на тому, що вміння польських бійців у цій справі були набагато кращі ніж у британців<ref>Edmund Charaszkiewicz, ''«Raport o współpracy z wywiadem angielskim przed wybuchem wojny»'' («Report on Prewar Cooperation with British Intelligence»), pp. 131–34.</ref>.

{{reflist|2}}