Залізничне будівництво в Україні XIX — початку XX століть: відмінності між версіями

Протегування з боку держави важкій промисловості найяскравіше виявилося в період кризи 1900—03 років. Допомога здійснювалася переважно задля прискорення темпів залізничного будівництва. Сума асигнувань на нові залізниці була збільшена з 32 мільйонів рублів 1901 року до 150 мільйонів рублів 1902 року і 145 мільйонів рублів 1903 року. Різкий спад залізничного будівництва відбувся під час [[Революція 1905—1907|революції 1905–1907 років]]. Єдиною великою магістраллю, збудованою в Україні в ті передвоєннні роки, була [[Північно-Донецька залізниця|Північно-Донецька]]. Вона стала до ладу в грудні [[1911]] року й задовольнила потреби в паливі московського промислового району, якому загрожував вугільний голод. Крім основної магістралі [[Родакове (станція)|Родакове]] (нині селище міського типу Слов'яносербського району Луганської області)—[[Основа (станція)|Харків]]—[[Льгов-2|Льгов II]] (нині місто Курської області, Російської Федерації); ділянка Льгов—Москва існувала й була не завантажена), нове АТ побудувало в Донбасі до 100 кілометрів під'їзних шляхів. За півстоліття майже безперервного залізничного будівництва [[Україна]] перетворилася на один з найзабезпеченіших у транспортному відношенні регіонів імперії. 1912 року вона мала 23,8 кілометрів залізниць на 1000 км², тобто більше, ніж у будь-якому іншому регіоні, за винятком Прибалтики (24,6 км). Частка України у вантажообігові піднялася з 28,8% у 1890-х роках до 40% у 1909 році. Високі темпи розвитку вантажообігу пояснювалися зростанням важкої індустрії [[Донецько-Криворізький басейн|Донецько-Криворізького басейну]]. На залізничні станції [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] 1909 року припало 937 мільйонів пудів вантажів, тобто більше від сумарного обороту 13 центральних губерній [[Російська імперія|Росії]].