Янівський цвинтар: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 20:
== Історія ==
=== Відкриття ===
У другій половині XIX сторіччя населення Львова різко зростало — від 8170 тисячітисяч осіб 18691857 року<ref name="населення">''Лозинський Р. М.'' Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини). — Львів, 2005. — С. 149.</ref> до майже 120 тисяч станом на 1890 рік<ref name="населення"/>. Через щільну забудову довкола [[Городоцький цвинтар (Львів)|Городоцького]] та [[Стрийський цвинтар (Львів)|Стрийського]] цвинтарів їх неможливо було розширити, а везти тіла зі всього міста до Личаківського цвинтаря було проблемно та нерозумно.
 
У 1884—1885 роках міська дорадча Рада здоров'я, а також спеціально скликана комісія з членів магістрату й міської ради дійшли до висновку, що найбільш підходящим місцем на новий цвинтар буде Янівське передмістя, а саме ділянка по вул. Янівській (сучасна [[вулиця Шевченка (Львів)|вул. Шевченка]]). У грудні 1885 року відбулися громадські слухання, де, серед інших, зібралися громадяни, які мали нерухомість у цьому районі, однак ніхто з них не висловив офіційних заперечень проти закладення цвинтаря. У січні 1886 року на адресу міської ради надійшов лист за підписом кількох мешканців, чиї землі знаходилися при Янівській рогатці — вони писали, що не погоджуються на створення там цвинтаря, оскільки сморід від тіл буде робити працю в полях неможливою, а тамтешній піщаний ґрунт не підходить для цвинтаря, оскільки не сприяє розкладанню решток. Міська влада не врахувала цієї скарги, а довірилася рішенню комісії та санітарним висновкам Ради здоров'я й 13 травня 1886 року видала ухвалу про відкриття третього ґмінного християнського кладовища за Янівською рогаткою. Тоді ж влада розпочала переговори з власниками ділянок, які були передбачені під цвинтар, для викупу цих земель. 31 травня незадоволені мешканці подали скаргу до Галицького намісництва для перегляду рішення міської влади. Другу половину 1886 року та 1887 рік тривали дискусії та експертизи для встановлення придатности визначених земель для поховання людей. Група мешканців, яка виступала проти закладення цвинтаря, дійшла аж до кабінетів Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини. Через бюрократичну тяганину цвинтар не було відкрито 1 жовтня 1887 року, як початково планувала міська влада. Зрештою, на початку 1888 року австрійське МВС вирішило не продовжувати цей адміністративний процес, пославшись на недотримання строків подання скарги (апеляції) — після отримання рішення Намісництва 3 червня 1887 року ініціативна група (яку очолив Владислав Нєдзвецький) мала чотири тижні часу, до 1 липня, для оскарження цього рішення, натомість до Відня лист з оскарженням дійшов аж 14 липня 1887 року.