Нечуй-Левицький Іван Семенович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування Мітка: редагування коду 2017 |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 8:
| Magnum opus = [[Кайдашева сім'я]]
}}{{Othernames|Левицький}}
'''Іва́н Нечу́й-Леви́цький''' (справжнє прізвище — '''Леви́цький''', {{ДН2|25|11|1838|13}}, [[Стеблів]], [[Канівський повіт|Богуславський повіт]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] — {{ДС2|2|4|1918}}<ref name="nova-rada-48">[[:Файл:Nova Rada 1918 048.pdf|Іван Семенович Нечуй-Левицький. Некролог]] // [[Нова Рада]]: газета. — Київ, 1918. — № 48. — 3 квітня (21 березня). — С. 1.</ref><ref name="nova-rada-50">[[:Файл:Nova Rada 1918 050.pdf| Похорон І. С. Нечуй-Левицького]] // [[Нова Рада]]: газета. — Київ, 1918. — № 50. — 5 квітня (23 березня). — С. 3.</ref><ref>В [[Українська радянська енциклопедія|Українській радянській енциклопедії]], [[Енциклопедія історії України|Енциклопедії історії України]] (паперове видання), [[Велика радянська енциклопедія|Великій радянській енциклопедії]] наведено помилкову дату смерті — 15 квітня 1918 року.</ref>, [[Київ]], [[Київська губернія]], [[Українська Народна Республіка|УНР]]) — український письменник, етнограф, фольклорист, педагог.
== Біографія ==
Рядок 16:
[[Файл:Нечуй-Левицький І1.jpg|міні|200пкс|Іван Левицький під час навчання в Київській духовній академії (1861—1865)]]
Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії. У 1861 року Левицький вступає до [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київської духовної академії]]. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників [[Данте Аліґ'єрі|Данте]], [[Мігель де Сервантес|Сервантеса]], [[
Згодом він працював викладачем у [[
Одночасно з педагогічною діяльністю Іван Левицький починає писати. У 1860-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через [[Валуєвський циркуляр]] 1863 року українська література на [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщині]] була під забороною. З 1873 працює у [[Кишинів]]ській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, потрапив під таємний нагляд [[жандармерія|жандармерії]]. 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».
| |||