Гавро Лайош: відмінності між версіями

| ім'я = Лайош Гавро<br/>(Людвиг Матвійович Гавро)

<!--| дата народження = 28.12.1894

| місце смерті =-->

| нагороди = {{ряд2|{!{Орден Червоного Прапора|1919}}|{{Орден style="background:Червоного transparent"Прапора|1924}}}}

'''ЛюдвигЛа́йош МатвійовичГа́вро Гавро(Лю́двиг Матві́йович Га́вро)''' (Лайош) {{lang-hu|{{угорське ім'я|Gavró Lajos}}}}, {{життєпис|brackets=no}})<!--[[28 грудня]] [[1894]], [[Брашов]], [[Австро-Угорщина]]&nbsp; — [[23 травня]] [[1938]])&nbsp;--> — радянський військовий діяч, [[комбриг]], угорський інтернаціоналіст, активний учасник [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни в Росії]].

Народився в м. [[Брашов]] (нині місто в [[Румунія|Румунії]]; тоді в складі Австро-Угорщини) в шахтарській сім'ї. [[Угорець]] за походженням. З 1912&nbsp; року — член соціал-демократичної партії. Засуджений до страти за революційну та політичну агітацію, вирок замінено відправленням у штрафну роту.

Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] воював на сербському та італійському фронтах, прапорщик 32-го гонведського полку австро-угорської армії. 22 травня 1916 року потрапив у російський полон; від 1916 до січня 1917 року перебував у таборах під [[Саратов]]ом та у м. [[Вольськ]] (нині місто Саратовської обл., РФ). Від червня 1917&nbsp; — член РСДРП(б), брав участь у формуванні загонів з іноз. громадян, зокрема угорців, для участі в громадян.громадянській війні. Зблизився з іншими угорськими соціал-демократами&nbsp; — [[Мате Залка|Мате Залкою]], {{Не перекладено|Тібор Самуелі|Тібором Самуелі|ru|Самуэли, Тибор}}. У 1918&nbsp; роцы — командир 1-го Астраханського полку інтернаціоналістів, комендант м. [[Астрахань]]

Від березня 1919&nbsp;р.&nbsp; року — в Україні, командир 3-го Київського стрілецького інтерполку, член угорської групи Федерації іноземних комуністів у Києві, пізніше командував 173-ю бригадою, брав участь у боях з військами [[Денікін Антон Іванович|А. Денікіна]] під час захоплення більшовиками Києва, кілька місяців був військовим комендантом [[Київ|Києва]]. Воював на польсько-радянському фронті (див. [[Польсько-радянська війна]] 1920). Після закінчення війни&nbsp; — київ.київській губернський військовий комісар, начальник Всевобучу України та Криму, пом. команд. військами [[Український військовий округ|Українського військового округу]]. 1924-26&nbsp;У 1924–1926 роках — на підпільній партійній роботі в [[Болгарія|Болгарії]]. Засуджений до страти, але втік з-під арешту.

Від 1926 до жовтня 1928&nbsp; року — на дипломатичній роботі, керуючий Генеральним консульством СРСР в м. Урумчі (Зх. Китай). Слухач міжнародної Ленінської школи та Особливої групи Червонопрапорної військ. акад. РСЧА ім. М. Фрунзе. Від квітня 1931&nbsp; року — командир 50-ї стрілецької дивізії, потім&nbsp; — командир 92-ї Далекосхідної стрілецької дивізії.

Арештований 1937 року, звинувачений у шпигунстві, проходив у справі маршала [[Блюхер Василь Костянтинович|В. Блюхера]]. Страчений за наказом «трійки». Його образ послужив угорському письменнику [[Мате Залка]] прототипом головного героя оповідання «Безсмертя» та роману «Комети повертаються».

Дочка Мате Залки, заслужений працівник культури РСФСР Наталія Залка припускала, що Лайош Гавро не був страчений у 1930-х роках. У 1955 році дружина Лайоша Гавро отримала листа, в якому повідомлялося, що той живий і сподівається на реабілітацію. Пізніше його начебто бачили 1959 року в одному з санаторіїв: із спотвореною зовнішністю, без ноги, без ока, з покаліченою рукою. Однак усі спроби знайти його залишилися безрезультатними<ref>''Кузьменко Олександр.'' Загадка Лайоша Гавро // Прапор комунізму.&nbsp; — 1989.&nbsp; — №&nbsp; 193 (3492).&nbsp; — 20 серпня.&nbsp; — С. 3.</ref>.

На честь Лайоша Гавро у 1970 році було названо [[Йорданська вулиця|вулицю]] в Києві (район [[Оболонь (місцевість Києва)|Оболонь]]). Розпорядженням Київського міського голови від 19 лютого 2016&nbsp; р. вулицю було перейменовано на Йорданську.

* ''Васильев&nbsp; О.&nbsp; А., Дмитриенко&nbsp; М.&nbsp; Ф.'' Лайош Гавро.&nbsp; — {{comment|М|Москва.}}., 1977. {{ref-ru}}

* ''Пронина&nbsp; Н.&nbsp; А.'' Лайош Гавро (1894—1937)&nbsp; — {{comment|М|Москва.}}., 1966. {{ref-ru}}