|
[[Файл:Athena Herakles Staatliche Antikensammlungen 2648.jpg | thumb міні| right праворуч| 300px | [[Кілікс]]: [[Геракл]] та [[Афіна]]. Бл. [[480 до н.е.|480]] — [[470 до н.е.|470 р. до н. е.]]. Гончар [[Піфон (вазописець та гончар)|Піфон]], вазописець [[Дуріс]]. [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]
'''Червонофігурний вазопис''' — один із найвідоміших стилів [[Кераміка Стародавньої Греції|вазопису Стародавньої Греції]]. З'явився приблизно в [[530 до н. е.|530 р. до н. е.]] в [[Стародавні Афіни|Стародавніх Афінах]] і проіснував до кінця [[III століття до н. е.|III ст. до н. е.]] За кілька десятиліть червонофігурний вазопис витіснив панівний до цього [[чорнофігурний вазопис]]. Свою назву червонофігурний стиль отримав завдяки характерному співвідношенню кольорів між фігурами і тлом, прямо протилежному чорнофігурному: тло — чорне, фігури — червоні.
Крім [[Аттика|Аттики]], головними центрами виробництва червонофігурної [[кераміка|кераміки]] були [[гончарство|гончарні]] майстерні в [[Нижня Італія|Нижній Італії]]. Червонофігурний стиль перейняли багато регіонів [[Стародавня Греція |Стародавньої Греції]]. Значний внесок у розвиток цього стилю внесли вазописці [[Етрурія |Етрурії]].
Червонофігурні вази з [[Аттика|Аттики]] поширилися по всій Греції і за її межами і довгий час займали провідне становище на ринку тонкої кераміки. Лише деякі гончарні майстерні могли зрівнятися за якістю, продуктивністю та багатством творчих ідей із вазописцями з [[Афіни |Афін]]. До нашого часу збереглося більше 40 тисяч примірників і фрагментів червонофігурних ваз, створених в Афінах, і більше 20 000 — створених в нижній Італії. Червонофігурний вазопис ґрунтовно досліджений [[археологія|археологами]]. Встановлено належність значної кількості об'єктів кераміки до конкретних груп вазописців. Зображення на червонофігурних вазах є важливим джерелом інформації для культурно-історичних досліджень повсякденного життя, [[іконографія |іконографії]] та [[Давньогрецька міфологія|давньогрецької міфології]].
[[Файл:Herakles Amazons Louvre F218.jpg | thumb міні|300px | [[Геракл]] бореться проти [[Амазонки | амазонок]]. Ранній [[чорнофігурний вазопис | чорнофігурний стиль]], тіло жінки виконано в білому кольорі. Близько [[530 до н.е.|530 р. до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
== Технологія виготовлення та декорування давньогрецької кераміки ==
[[Файл:Athena Herakles Staatliche Antikensammlungen 2301 B.jpg|thumbміні|leftліворуч|[[Чорнофігурний вазопис|Чорнофігурне зображення]] на [[амфора | амфорі]] [[Андокід (вазописець) | Андокіда]]. [[Геракл]] та [[Афіна]]. [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]
[[Файл:Pyxis_Peleus_Thetis_Louvre_L55_by_Wedding_Painter.jpg|thumbміні|Весілля [[Фетіда|Фетіди]]. [[Піксіда (посудина)|Піксіда]] [[Вазописець весіль|Вазописця весіль]]. Бл. [[470 до н. е.|470]] — [[460 до н. е.]], [[Лувр]]. [[Париж]]]]
[[Файл:Probestück, Berlin, Altes Museum, Vitrine 12.6-5.jpg|thumbміні|Ескіз на уламку горщика з Аттики]]
{{main|Технологія виготовлення та декорування давньогрецької кераміки}}
== Аттичний вазопис ==
[[Файл:Athena Herakles Staatliche Antikensammlungen 2301 A.jpg | thumb міні| left ліворуч| Червонофігурне зображення на [[амфора | амфорі]] [[Андокід (вазописець) | Андокіда]]. [[Геракл]] та [[Афіна]]. Бл. [[520 до н.е.|520]] — [[510 до н.е.|510 р. до н. е.]] [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]
[[Файл:Exekias Dionysos Staatliche Antikensammlungen 2044.jpg | thumb міні| Знаменитий [[чорнофігурний вазопис | чорнофігурний]] [[кілікс]] «[[Діоніс]] у човні» [[Ексекій | Ексекія]]. Бл. [[530 до н. е.|530 р. до н. е.]] [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]
[[Чорнофігурний вазопис]] з'явився в [[Коринф]]і в [[VII століття до н. е.|VII ст. до н. е.]] і став панівним стилем в ареалі розселення стародавніх греків і навіть далеко за його межами. Крім Коринфа виникли й інші центри виробництва. Спочатку афінські гончарні майстерні копіювали коринфський стиль. З часом Афіни і Коринф помінялися місцями. Майстерність аттичних вазописців піднялася до небачених досі висот, сягнувши вершини до другої третини [[VI століття до н. е.|VI ст. до н. е.]] Приблизно до [[530 до н. е.|530 р. до н. е.]] відноситься творчість найвідомішого представника чорнофігурного стилю вазопису — [[Ексекій|Ексекія]]. Протягом [[V століття до н. е.|V ст. до н. е.]] тонка уже червонофігурна кераміка з Аттики була і далі лідером на ринку. Керамічні вироби з Аттики поширилися по всій грецькій метрополії і навіть завозилися в Етрурію. Популярність цієї кераміки призвела до відкриття в нижній Італії і Етрурії майстерень і «шкіл» аттичного вазопису, які однак отримали популярність виключно у відповідному регіоні.
=== Джерела ===
[[Файл:Fight Andokides Louvre G1.jpg | thumb міні| [[Амфора]]. [[Андокід (гончар) | Гончар Андокід]]. [[Андокід (вазописець) | Вазописець Андокід]]. Воїни, з боків [[Гермес]] та [[Афіна]]. Бл. [[530 до н. е.|530 р. до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
Перші вази в червонофігурному стилі з'явилися близько [[530 до н. е.|530 р. до н. е.]] Вважається, що цю техніку винайшов [[Вазописець Андокіда]]. Спочатку Андокіда та інші прихильники нового стилю (наприклад, [[Псіакс]]) розписували вази в двох стилях одночасно: на одній стороні вази зображення виконувалося з чорними фігурами, а на іншій — з червоними. Такі посудини (наприклад, в експозиції [[Державне античне зібрання |Державного античного зібрання]] в [[Мюнхен]]і), називаються [[білінгва (вазопис)|білінгвами]]. У порівнянні з чорнофігурним стилем це був вже великий крок вперед, однак фігури на них виглядали досить скуто, а сюжети рідко поєднувалися між собою. На цих вазах ще можна відстежити прийоми, запозичені зі старого стилю, як, наприклад, насічки контурів зображень або покриття значних ділянок червоною фарбою.<ref name="Oakley1141"> ''John H. Oakley'': Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1141</ref>
=== Вазописці-піонери ===
[[Файл:Euphronios Krater Antikensammlung Berlin.jpg | thumb міні| left ліворуч| [[Кратер (посудина) | Кратер]] із зображенням спортсмена при підготовці до змагань в [[палестра | палестрі]]. Приписується вазописцю [[Ефрон]]у. Бл. [[510 до н.е.|510]] — [[500 до н.е.|500 до н. е.]] [[Античне зібрання (Берлін) | Античне зібрання]]. [[Берлін]]]]
Першими переваги нового червонофігурного стилю оцінили так звані ''[[вазописці-піонери]]''. Їх творчість припадає на [[520 до н. е.|520]] — [[500 до н. е.|500 роки до н. е.]] Найвідоміші з них — [[Ефроній]], [[Евфімід]] та [[Фінтій (вазописець)|Фінтій]]. Виділена на основі [[мистецтвознавство |мистецтвознавчих]] досліджень вазописна група відома своїми творчими експериментами, що відкривали можливості нового червонофігурного стилю. Так, людські фігури вони зображували у нових положеннях — зі спини і [[анфас]], художники експериментували зі стислою перспективою і використовували динамічніші композиції. Ефроній першим застосував новий прийом вазописця — ''рельєфну лінію''. Завдяки тому, що багато вазописців-піонерів були одночасно і гончарями, з'явилися нові форми керамічних посудин: [[псиктер]] та [[пеліка]]. Вазописці-піонери віддавали перевагу в кераміці великій формі і працювали з [[амфора]]ми і [[кратер (посудина) |кратерами]] великого розміру. Попри те, що вазописців-піонерів не пов'язувало будь-яке реальне об'єднання, вони спілкувалися між собою, впливаючи один на одного, між ними існувало дружнє творче змагання, що стимулювало творчий розвиток художників. Так на одній із ваз Евфіміда хвалькувато красується напис-графіті: ''«як ніколи не вмів Ефроній»''. Саме для вазописців-піонерів була характерна наявність написів на вазах.<ref Namename="Oakley1141"/>
У новому червонофігурному стилі розписувалися не тільки посудини, але і чаші. Так, наприклад, [[Ольтос]] і [[Епіктет (вазописець)|Епіктет]] розписували чаші-[[Білінгва (вазопис)|білінгви]], у яких червонофігурний розпис був на лицьовій стороні.
=== Пізня архаїка ===
[[Файл:Libation Macron Louvre G149.jpg | thumb міні| [[Фіала]] зі зображенням юнака, що приносить жертву вином, на лицьовій стороні. Бл. [[480 до н.е. |480 р. до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
Розквіт червонофігурного стилю — заслуга наступного за вазописцями-піонерами покоління художників пізньої [[Архаїчна Греція|архаїки]] (прибл. [[500 до н. е.|500]] — [[470 до н. е. |470 роки до н. е.]]). У цей період недоліки чорнофігурного вазопису стали очевидні, і він був майже повністю витіснений новим стилем. На цей час припадає творчість найвідоміших вазописців: [[Берлінський вазописець |Берлінського вазописця]] та [[Клеофрад (вазописець) |Клеофрада]], які розписували посудини, і [[Онесім (вазописець) |Онесіма]], [[Дуріс]]а, [[Макрон (вазописець) |Макрона]] та [[Вазописець Брига]], які розписували чаші. Поліпшується не тільки якість продукції, але й її обсяг збільшується вдвічі. Афіни стають провідним центром у виробництві тонкої кераміки в Середземномор'ї, майже всі регіональні гончарні центри за межами Аттики втратили своє значення.<ref Namename="Oakley1142">''Oakley'': Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1142</ref>
Успіх аттичної кераміки зумовило чудове володіння місцевими вазописцями перспективою, яке забезпечило більшу природність і рухливість в зображенні людського тіла. Для розпису майже не використовується [[орнамент]], скоротилася кількість зображуваних осіб, зникли [[анатомія |анатомічні]] деталі. Але вазопис знайшов нові теми. Особливою популярністю стали користуватися сцени з міфу про [[Тесей |Тесея]]. Вазописці експериментують з новими формами керамічних посудин: з'являється [[Ноланські амфори|ноланська амфора]], [[лекіф]], [[фіала |фіали]] типу В і [[дінос]]. Вазописці стали вибирати собі спеціалізацію на певних видах кераміки.
=== Період ранньої і зрілої класики ===
[[Файл:Neck-amphora swordsman Louvre G216.jpg | thumb міні| left ліворуч| [[Амфора]] зі зображенням юнака, який розмахує мечем. Бл. [[470 до н. е.|470 р. до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
[[Файл:Oidipous Sphinx Staatliche Antikensammlungen SL474.jpg | thumb міні| [[Ноланська амфора]] зі зображенням [[Едіп]]а і [[сфінкс]]а роботи [[Вазописець Ахілла| Вазописця Ахілла]]. Бл. [[440 до н.е. |440]] — [[ 430 до н.е. |430 років до н. е.]] [[Державне античне зібрання]]. [[Мюнхен]]]]
Особливістю [[Класична Греція|ранньокласичного]] зображення людей був їхній низький зріст і відсутність у зображеннях динаміки. Тому вони справляли серйозне і [[Пафос |пафоснепафос]]не враження. Складки одягу на зображеннях навпаки стали м'якшими і [[пластичність | пластичними]]. Відбулися зміни і в типології самих зображень. По-перше, вазописці стали часто зображувати не тільки самі моменти подій, а й сцени, що безпосередньо передують їм. По-друге, в вазопису знайшли відображення й інші нові досягнення [[Афінська демократія|афінської демократії]]. Простежується вплив давньогрецької [[трагедія | трагедії]] і давньогрецьких [[фреска |фресок]], який практично не зберігся. Вазописців зрілої класики надихав [[Парфенон]] та його скульптури, що в першу чергу відбилося в техніці зображення одягу. Спадаючі складки тканини виглядали на зображеннях природнішими, що надавало глибину зображенню. Композиції зображень ще більш спростилися. Художники особливо цінували [[симетрія |симетрію]], гармонію і врівноваженість. Людські образи, що стали знову стрункішими, випромінювали внутрішній спокій.<ref Namename="Oakley1142"/>
Найвідоміші вазописці періоду ранньої і зрілої класики ([[480 до н. е. |480]] — [[ 425 до н. е.|425 роки до н. е.]]) — [[Гермонакс]] та [[Вазописець Ахілла]], які продовжили художні традиції [[Берлінський вазописець | Берлінського вазописця]]. Сюди також відноситься [[Вазописець фіал]], який був в учнях у Вазописця Ахілла. З'явилися нові художні течії, наприклад, ''«маньєристи»'', видатним представником яких був [[Вазописець Пана]]. Інший художній напрям представляють [[Вазописець Ніоби]], вазописці [[Полігнот (вазописець)|Полігнот]], [[Вазописець Клеофона]] та [[Вазописець діносів]].
=== Період пізньої класики ===
[[Файл:Dioskouroi Herakles BM E224.jpg | thumb міні| left ліворуч| [[Гідрія]] роботи [[Мідій (вазописець) | Мідія]]: у верхньому [[фриз (архітектура) | фризі]] — викрадення дочок [[Левкіпп]]а [[Діоскури | Діоскурами]], в нижньому — [[Геракл]] у саду [[Геспериди | Гесперид]] і група афінських героїв. Бл. [[420 до н. е.|420]] — [[400 до н. е.|400 р. до н. е.]] [[Британський музей]]. [[Лондон]]]]
У період пізньої класики — починаючи з останньої чверті V ст. до н. е. — в аттичному вазописі виникли дві протилежні течії. З одного боку, з'явився напрямок, близький до ''[[ Розкішний стиль|«розкішного стилю»]]'' у давньогрецькій скульптурі, з іншого, продовжували розвиватися основні тенденції зрілої класики. Найвідомішим представником «розкішного стилю» був вазописець [[Мідій (вазописець)|Мідій]]. Характерним для його творчості було зображення прозорого одягу і величезної кількості складок на ньому. Розпис відрізнявся великою кількістю декоративних елементів і додаткових об'єктів. Використовувалися нові кольори, переважно білий і золотий, що відтіняли рельєфні прикраси, що стало першою спробою створення на вазах тривимірних зображень. Спостерігалася тенденція до «пом'якшення» форм: відмінною рисою зображення чоловічого тіла перестали бути виключно м'язи.
[[Файл:Hector Cassandra Pomarici Santomasi.jpg | thumb міні| [[Канфар]] [[Вазописець Еретрії|вазописця Еретрії]] зі зображенням [[Кассандра|Кассандри]] та [[Гектор]]а. Бл. [[425 до н.е. |425]] — [[ 420 до н.е. |420 років до н. е.]]]]
У пошуках сюжетів для своїх зображень вазописці рідше звертаються до [[міфологія | міфології]]. З міфологічних персонажів на вазах зустрічаються лише [[Діоніс]] та [[Афродіта]]. Популярним стає розпис посудин сценами з приватного життя. На вазах переважають сцени з життя жінок. Причина таких змін у виборі сюжетів достеменно невідома. Можливо, що таким чином на художниках відбилися жахи [[Пелопоннеська війна|Пелопоннеської війни]]. Мистецтвознавці також пояснюють такі зміни втратою афінськими майстрами гончарства лідируючих позицій у Середземномор'ї, що, зрештою, теж було викликано наслідками війни. Афінські гончарі стали працювати для клієнтів на території [[Іспанія |Іспанії]], у яких були інші смакові вподобання і потреби. Однак деякі вазописці зберегли вірність старому стилю. [[Вазописець Еретрії]] намагався з'єднати воєдино обидва художні напрямки. Шедеврами пізньої класики є посудини невеликого формату: [[лекіф]]и, [[Піксида|піксиди]] та [[ойнохоя |ойнохої]]. У вазописців також користувалися успіхом [[лекана|лекани]], [[Кратер (посудина)|кратери]] і [[гідрія |гідрії]].<ref Namename="Oakley1143">''Oakley'': Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1143 </ref>
=== Керченські вази ===
[[Файл:Judgement Paris Getty Villa 83.AE.10 full.jpg | thumb міні| [[Суд Паріса]]. Розкішний [[керченський стиль]]. <br/> Бл. [[360 до н. е.|360 р. до н. е.]], [[Музей Гетті]]]]
Останні десятиліття червонофігурного вазопису в Аттиці ознаменувалися розквітом стилю ''[[керченські вази|керченських ваз]]''. Цей стиль, що існував з [[370 до н. е.|370 року до н. е.]] по [[330 до н. е.|330 рік до н. е.]], отримав свою назву за місцем виявлення — [[Керч]]і — і об'єднав у собі розкішний і ''[[Суворий стиль|суворий]]'' стилі, проте з переважанням елементів першого. Характерними рисами керченських ваз є перевантаженість композиції великими, схожими на статуї, образами. Крім звичайних кольорів розпису в Керчі використовувалися синя і зелена фарби. Щоб підкреслити об'єм і тіні, наносився тонкий шар [[шлікер]]а. Іноді фігури виконувалися в техніці аплікативного рельєфу, тобто на вазу прикріплялися фігурні рельєфи. Скоротилася кількість використовуваних у вазопису форм посудин — найчастіше розписували [[пеліка|пеліки]], [[кратер (посудина) |кубкові кратери]], [[лекіф]]и, [[скіфос]]и, [[гідрія |гідрії]] та [[ойнохоя |ойнохої]]. У сюжетах зображень переважають сцени з життя жінок, а в міфології як і раніше лідирують [[Діоніс]], а також [[Аріадна]] та [[Геракл]].
Останні прикрашені фігурним розписом вази були створені в Афінах не пізніше [[320 до н. е.|320 р. до н. е.]]
=== Вазописці та їхні твори ===
[[Файл:Palaestra scene Louvre G7.jpg|thumbміні|leftліворуч|Підпис [[Епіктет (вазописець)|вазописця Епіктета]] на [[кілік]]у. [[Тондо]] із зображенням сцени в [[палестра|палестрі]]. Бл. [[520 до н. е.|520]] — [[510 до н. е.]] [[Лувр]]]]
[[Файл:Signature Amasis Louvre F30.jpg|thumbміні|Підпис [[Амасіс (гончар)|гончаря Амасіса]] на [[ольпа|ольпі]]. Бл. 550-[[530 до н. е.]], [[Лувр]]. [[Париж]]]]
[[Файл:Janiform aryballos Louvre CA987.jpg|thumbміні|Голова ефіопа і жінки із [[Напис любимця|написом любимця]]]]
Афінські гончарі проживали в кварталі [[Керамікос]]. Тут знаходилися як великі, так і невеликі гончарні майстерні. У [[1852]] році в Керамікосі на ''«вулиці Гермеса»'' була виявлена майстерня так званого [[Єнський вазописець |Єнського вазописця]]. Знайдений у ній посуд зберігаються в наш час{{коли}} в [[Єнський університет імені Фрідріха Шиллера|Єнському університеті імені Фрідріха Шиллера]].<ref> Der Jenaer Maler, Reichert, Wiesbaden 1996, стор 3 </ref>
Завдяки підписам на вазах відомі імена близько сорока [[Аттика |аттичних]] вазописців. Крім імені художника на посудині зазвичай написано {{lang-grc|ἐγραψεν}} (égrapsen) — ''«намалював»''. До підпису гончаря зазвичай додавалося {{lang-grc|ἐποίησεν}} (epoíesen) — ''«зробив»''. Підписи гончарів зустрічаються майже вдвічі частіше, ніж підписи вазописців.<ref> Дані наведені для аттичного фігурного вазопису в цілому</ref> Перші підписи датуються [[580 до н. е.|580 роком до н. е.]]<ref> Найдавніший відомий підпис аттичного гончаря належить гончарю Софілосу</ref> Підписи на кераміці з гордістю часто проставляли [[вазописці-піонери]].<ref>''Ingeborg Scheibler'': Vasenmaler, в: DNP 12 / I, колонка. 1147f. </ref>
Судячи за кількісним співвідношенням підписів гончарів і вазописців, ремесло гончаря користувалося великою пошаною і повагою. Статус давньогрецького вазописця точно не встановлено. Відомо, що [[Ефроній]] та інші вазописці були одночасно і гончарями, тому вважається, що більшість вазописців не були рабами. Проте імена деяких художників вказують на те, що серед вазописців були колишні раби або [[метеки]]. Деякі зі збережених власних імен неможливо інтерпретувати однозначно. Так, підпис «''Полігнот''» ставили кілька вазописців, які, можливо, намагалися досягти успіху за рахунок відомішого художника-монументаліста. Можливо, аналогічно використовувалися й інші відомі імена, як, наприклад, [[Арістофан (вазописець)|Арістофан]]. Творчість деяких вазописців вдалося простежити лише протягом короткого періоду часу — одного—двох десятиліть, але відомі і художники, які працювали набагато довше: [[Дуріс]], [[Макрон (вазописець) |Макрон]], [[Гермонакс]] або [[Вазописець Ахілла]]. На підставі наявних даних про те, що вазописці прагнули стати [[Гончар (значення)|гончарями]], і при відсутності даних про те, що гончарі бралися за вазописні роботи, вважається, що кар'єра в гончарній справі починалася з підмайстра, в обов'язки якого входив розпис ваз, і закінчувалася гончарем. Такий поділ праці очевидно існував і в епоху червонофігурного вазопису, у той час як у чорнофігурний період багато майстрів самостійно виконували як гончарну, так і вазописну роботу — ([[Ексекій]], Неарх і можливо [[Амасіс (гончар)|Амасіс]]). Із зростанням попиту на керамічні товари змінився технологічний процес у гончарній справі, з'явився поділ праці, і не завжди однозначний поділ на гончарів і вазописців став нормою.
Розпис посудин доручався переважно молодим підмайстрам. Виходячи з цього можна зробити припущення про можливості ремісничих колективів. Зазвичай в одній гончарній майстерні працювало кілька вазописців, оскільки роботи одного гончаря, що відносяться до одного й того ж періоду часу, розписані різними вазописцями. Так на Ефронія працювали, зокрема, [[Онесім (вазописець) |Онесім]], [[Дуріс]], [[Вазописець Антифона]], [[Вазописець Тріптолема]] та [[Вазописець Пістоксена]]. Можливо, вазописці працювали одночасно на кілька майстерень. Так вазописець чаш [[Ольтос]] розписував кераміку, виготовлену не менше ніж шістьма різними гончарями.<ref>''Ingeborg Scheibler'': Vasenmaler, in: DNP 12 / I, колонка 1147f. </ref>
Сучасний погляд на вазописців як на художників і відповідно на їх роботи як на твори мистецтва не відповідає античній реальності. Вазописці як і гончарі були ремісниками, а результати їх праці — товаром.<ref>''Boardman'': Rotfigurige Vasenmalerei. Die klassische Zeit, стор. 253 </ref> Ремісники мали освіту, про що свідчать написи на кераміці. Однак зустрічаються й беззмістовні сполучення слів, що свідчить про те, що грамотою володіли не всі вазописці.<ref>''Ingeborg Scheibler'': Vasenmaler, в: DNP 12 / I, колонка 1148 </ref> Версія про належність гончарів і вазописців до еліти [[Аттика |Аттики]] не знайшла серйозних доказів.<ref>''Boardman'': Schwarzfigurige Vasenmalerei, стор 13; Martine Denoyelle:''Euphronios. Vasenmaler und Töpfer'', Berlin 1991, стор 17 </ref> Більша частина вазописних робіт виконувалася на [[Псиктер|псиктерахпсиктер]]ах, [[кратер (посудина)|кратерах]], [[Гідрія|гідріяхгідрія]]х, [[стамнос]]ах, [[Килікс|киліксахкилікс]]ах і [[канфар]]ах, що призначалися для [[Сімпосій |сімпосіїв]].<ref> див. також: ''Alfred Schäfer'': Unterhaltung beim griechischen Symposion. Darbietungen, Spiele und Wettkämpfe von homerischer bis in spätklassische Zeit, von Zabern, Mainz 1997 </ref>
Ретельно розписана кераміка була добрим, але не самим цінованим столовим посудом у стародавніх греків. Більше цінувався посуд із благородного металу. Однак керамічні вази не були дешевим товаром, особливо дорого коштували вироби великого розміру. В [[500 до н. е.|500 році до н. е.]] велика розписана посудина [[Цінність грошей у Стародавній Греції|коштувала близько однієї драхми]], що становило денний заробіток каменотеса. На основі численних знахідок у похованнях виявлено, що нижні шари суспільства використовували у побуті просту з оформлення кераміку і ще частіше посуд із дерева.
Численні знахідки червонофігурної кераміки свідчать про те, що посудини, можливо, не найвищої якості, використовувалися у повсякденному житті. Але більшу частину продукції гончарних майстерень становили посудини для [[культ]]ових [[ритуал]]ів та поховань. Виробництво високоякісної кераміки було прибутковою справою. Так, уламки дорогоцінного священного подарунка вазописця [[Ефроній|Ефронія]] були знайдені в [[Афінський акрополь|Афінському акрополі]].
Не можна недооцінювати роль [[експорт]]у афінської кераміки у добробуті міста. Багато гончарних майстерень орієнтувалися на експорт продукції і виконували ті речі, які користувалися попитом у відповідному регіоні. Занепад аттичного вазопису стався саме тоді, коли [[етруски]], основні споживачі їх продукції, потрапили під вплив з боку римлян і греків з південної Італії. Іншою причиною зникнення прикрашеного розписом посуду стала зміна смаку, яка настала в [[елліністичний період]]. Підтвердженням орієнтованості вазописців на експорт є майже повна відсутність на зображеннях театральних сцен, оскільки покупці кераміки, що належать до інших культурних кіл, як, наприклад, етруски або жителі [[Піренейський півострів |Піренейського півострова]], не могли зрозуміти їх зміст, і вони не становили для них інтересу. Навпаки, у вазописі Нижньої Італії, не орієнтованої на експорт, вази із зображенням театральних сцен не є рідкістю.<ref>''Boardman'': Rotfigurige Vasen aus Athen. Die Klassische Zeit, стор 198—203 </ref>
== Вазопис Нижньої Італії ==
[[Нижня Італія|Нижня (Південна) Італія]] (разом із [[Сицилія|Сицилією]]) у вазописі — єдиний регіон, який як за своїм художнім значенням, так і за рівнем наукової дослідженості може зрівнятися з Аттикою. На відміну від аттичних, італійські вазописці працювали переважно на місцеві ринки. За межами нижньої Італії їх роботи зустрічаються рідко. Перші гончарні майстерні в нижній Італії в середині V ст. до н. е. відкривали аттичні гончарі. Місцеві ремісники швидко вивчили техніку гончарних і вазописних робіт і незабаром подолали тематичну і формальну залежність від аттичного вазопису. До кінця сторіччя в [[Апулія|Апулії]] з'явилися так звані [[розкішний стиль |«розкішний»]] і [[суворий стиль |«суворий» стилі]]. Розкішний стиль проник і в вазописні школи континентальної Італії, які однак не змогли досягти рівня апулійців.<ref>''Rolf Hurschmann'': Unteritalische Vasenmalerei, в: DNP 12 / 1 (2002), колонка 1009—1011 </ref>
В даний час налічується приблизно 21 тисячі ваз і їх фрагментів, виготовлених у нижній Італії. З них близько 11 тисяч складають апулійські вази, 4 тисячі — родом з [[Кампанія (Італія)|Кампанії]], 2 тисячі зроблено в [[Пестум]]і, півтори тисячі — в [[Луканія |Луканії]] і близько однієї тисячі — на [[Сицилія |Сицилії]].<ref>''Hurschmann'': Unteritalische Vasenmalerei, в: DNP 12 / 1 (2002), колонка 1010 і Trendall стор 9. Дані трохи відрізняються одні від іншиї. У пізнішому дослідженні Хуршманна вказана 21 тисяча ваз (на тисячу ваз більше, ніж у Тренделла, різниця виникає за рахунок апулійських ваз), Хуршманн вказує тільки загальні дані та дані, Апулії і Кампанії, Тренделл вказує цифри більш детально. </ref>
=== Апулія ===
[[Файл:Skyphos woman head Antikensammlung Berlin 1984.58.jpg | thumb міні| [[Скіфос]] із зображенням жіночої голови роботи [[Вазописець Армідейла|Вазописця Армідейла]]. Бл. [[340 до н. е.|340 р. до н. е.]] [[Берлінський музей]]. [[Берлін]]]]
[[Апулія]] займала провідні позиції у вазопису нижньої Італії. Основний центр гончарного виробництва знаходився в [[Таранто|Таренті]](зараз місто Таранто). Червонофігурні вази виготовлялися в Апулії в період із [[430 до н. е.|430]] по [[300 до н. е.|300 роки до н. е.]] У апулійскому стилі прийнято виділяти два напрямки: [[розкішний стиль |розкішний]] та [[суворий стиль |суворий]] стилі вазопису. У суворому стилі зазвичай розписувалися дрібніші посудини, виняток становили лише [[кратер (посудина) |дзвоновидні кратери]] і ''кратери-колонетти''. На цих вазах рідко зустрічається більше чотирьох фігур. Зображення на вазах охоплюють сцени [[Давньогрецька міфологія |давньогрецької міфології]], жіночі голови, батальні сцени і сцени прощання, а також [[Тіасос|тіасоситіасос]]и — урочисті ходи на честь [[Діоніс]]а. На зворотному боці «суворих» ваз часто зустрічаються характерні для вазопису нижньої Італії зображення ''«юнаків у накидках»''. Суттєвою рисою цих витриманих у строгому стилі ваз є практично повна відмова від використання додаткових кольорів. Найвідомішими апулійськими вазописцями вважаються [[Вазописець Сізіфа]] та [[Тарпорлійський вазописець]]. Із середини IV ст. до н. е. спостерігається зближення суворого стилю з розкішним. Найяскравішим представником цього періоду є [[Варрезський вазописець]].<ref>''Hurschmann'': Apulische Vasen, в: DNP 1 (1996), колонка 922f. </ref>
[[Файл:Krater by the Underworld Painter Antikensammlung Berlin 1984.44.jpg | thumb міні| left ліворуч| [[Кратер (посудина) | Кратер]] із зображенням [[гігантомахія | гігантомахії]] [[Вазописець пекла | Вазописця пекла]]. Бл. [[340 до н. е. |340 до н. е.]] [[Берлінський музей]]. [[Берлін]]]]
Вазописці розкішного стилю надавали перевагу вазам великого розміру: кратерам із [[волюта]]ми, [[амфора]]м, [[лутрофор]]ам і [[гідрія]]м. На великій поверхні такої посудини іноді розміщувалося до 20 фігур, часто у кількох регістрах. У вазопису розкішного стилю часто використовувалися додаткові кольори, перш за все відтінки червоного, золотий і білий кольори. Починаючи з другої половини IV ст. до н. е. шийку і бічні частини судин стали розписуватися багатими рослинними [[орнамент]]ами. В цей же час вазописці стали використовувати можливості перспективи, перш за все, для зображення будівель — палаців пекла і [[Наїск|наїсківнаїск]]ів. Із [[360 до н. е.|360 року до н. е.]] такі архітектурні зображення часто зустрічаються у сценах, пов'язаних із культом мертвих на ''«наїскових вазах»''. Цей стиль представляють [[Вазописець Іліуперса]], [[Вазописець Дарія]] та [[Балтиморський вазописець]]. Успіх мали сцени на міфологічні сюжети: зібрання богів, [[Амазономахія]], [[Троянська війна]], [[Геракл]] та [[Беллерофонт]]. Проте серед них зустрічалися й рідкісні міфологічні зображення, які розглядаються фахівцями як єдині [[іконографія |іконографічні]] джерела. Театральний сюжет типовий для апулійських майстрів і невідомий у аттичному вазописі. Нерідко на апулійських вазах зустрічаються жартівливі сцени (так звані вази із зображенням [[фліаки]]). Сцени з повсякденного життя і зображення атлетів були популярні лише при становленні апулійського вазопису, після [[370 до н. е.|370 року до н. е.]] вони повністю зникають із набору сюжетів апулійських вазописців.<ref>''Hurschmann'': Apulische Vasen, в: DNP 1 (1996), колонка 923 </ref>
Апулійський вазопис зробив великий вплив на інші центри гончарного виробництва. Вважається, що деякі вазописці з Апулії переселилися в інші міста нижньої Італії, і розповсюдили там свій досвід. Крім червонофігурних ваз Апулія славилася своїми [[чорнолакова кераміка |чорнолаковими посудинами]] з нанесеним зверху візерунком ([[гнафія]]ми) і [[Поліхромія|поліхромними]] вазами (вазами з [[Каноза-ді-Пулья|Каноза]]).<ref>''Hurschmann''в: DNP 1 (1996), колонка 923 </ref>
=== Кампанія ===
[[Файл:Medeia child Louvre K300.jpg | thumb міні| [[Медея]] вбиває своїх дітей. [[Амфора]] роботи [[Вазописець Іксіона|Вазописця Іксіона]]. Бл. [[330 до н.е. |330 р. до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
У [[Кампанія (Італія)|Кампанії]] червонофігурний стиль кераміки поширився в V—IV століттях до н. е. На посудини зі світло-коричневої кампанської глини наносився шар покриття, що набирав після випалу відтінку від рожевого до червоного. Кампанські вазописці переважно виробляли кераміку невеликого розміру, а також [[гідрія |гідрії]] та [[кратер (посудина) |дзвоновидні кратери]]. У Кампанії не зустрічаються такі типові для Апулії посудини — кратери з волютами, кратери-колонетти, лутрофори, [[ритон]]и і [[несторида | несториди]]. Рідкісні у Кампанії й [[пеліка |пеліки]]. Сюжетний репертуар кампанського вазопису також обмежений. На кампанійських вазах зустрічаються зображення молодих чоловіків і жінок, сцени [[Тіасос|тіасосівтіасос]]ів, птахів і тварин, але найчастіше — місцевих воїнів і жінок. На зворотному боці кампанської посудини також зустрічаються апулійські «юнаки в накидках». Роль міфологічних сюжетів і похоронного культу невелика. Лише до [[340 до н. е.|340 року до н. е.]] у апулійскіх вазописців були запозичені [[наїск]]ові сцени, орнаментальні елементи і поліхромія.<ref>''Hurschmann'': Kampanische Vasenmalerei, в: DNP 6 (1998), колонка 227 </ref>
До масової появи в Кампанії у другій чверті IV століття до н. е. сицилійських гончарів, які заснували там численні гончарні майстерні, була відома лише майстерня групи вазописців ''«Owl-Pillar»'' (з [[англійська мова|англійської]] — «Совиний стовпчик»), діяльність яких відноситься до V століття до н. е. У кампанському вазописі виділяють три основні вазописні групи: Перша група представлена майстернею [[Вазописець Кассандри |Вазописця Кассандри]] з [[Капуа|Капуі]], що знаходився під впливом сицилійських майстрів. За ним пішли майстерні [[Вазописець Перріша |Вазописця Перріша]], [[Лагеттський вазописець |Лагеттського вазописця]] та [[Кайванський вазописець|Кайванського вазописця]]. Характерною рисою є велика кількість зображень [[сатири]] із [[тирс]]ами, голів — переважно під ручками гідрій, олов'яні канти на одязі і використання додаткових фарб — білої, червоної і жовтої. Імовірно Лагеттський і Кайванський вазописці пізніше переселилися в [[Пестум]].<ref>''Hurschmann'': ampanische Vasenmalerei ', в: DNP 6 (1998), колонка 227f </ref>
Група вазописців ''«AV»'' працювала також у Капуі. У ній особливо виділяється один з її засновників — [[Вазописець білих облич]]. Типовою рисою його роботи є білий колір у зображенні жіночих облич. Вазописці цієї групи спеціалізувалися на зображенні сцен місцевого життя, жінок і воїнів. Багатофігурні сцени зустрічаються рідко, на лицьовій і зворотній стороні ваз звичайно зображується лише по одному образу, іноді лише голова. Одяг на зображеннях виконувався досить недбало.<ref Namename="Hurschmann228">''Hurschmann'': Kampanische Vasenmalerei, в: DNP 6 (1998), колонка 228 </ref>
В [[Куми |Кумах]] після [[350 до н. е.|350 року до н. е.]] працював [[Бостонський вазописець СА]] і його колеги та послідовники. Вазописець СА вважається найвидатнішим представником цієї вазописної групи, а можливо, і вазопису Кампанії в цілому. Починаючи з [[330 до н. е.|330 року до н. е.]] спостерігається сильний вплив апулійських майстрів. Найпопулярнішими мотивами є наїскові і похоронні сцени, діонісійські сцени і зображення [[сімпосій |сімпосіїв]]. Типові зображення прикрашених жіночих голівок. Вазописець СА працював в [[Поліхромія|поліхромній техніці]] і іноді використовував досить велику кількість літопона(суміш сульфату барію з сульфатом цинку) для зображуваних об'єктів архітектури та жіночих образів. Його послідовники насилу могли відповідати його рівню, і занепад кампанського вазопису настав близько [[300 до н. е.|300 року до н. е.]]<ref name="Hurschmann228"/>
=== Луканія ===
[[Файл:Hermes Herse Louvre G494.jpg | thumb міні| Зображення [[Гермес]]а, який переслідує жінку, на [[кратер (посудина) | дзвоновидному кратері]] [[Вазописець Долон | Вазописця Долона]]. Бл. [[390 до н.е. |390]] — [[ 380 до н.е. |380 років до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
Луканський вазопис виник близько [[430 до н. е.|430 року до н. е.]] завдяки [[Вазописець Пістіччі|Вазописцю Пістіччі]]. Вважається, що цей вазописець, який знаходився під впливом аттичних майстрів, працював в [[Пістіччі]], де і була виявлена частина його робіт. У його послідовників — [[Вазописець Аміка|Вазописця Аміка]] та [[Вазописець циклопа |Вазописця циклопа]] майстерня знаходилася в [[Метапонт]]і. Вони першими взялися за розпис керамічних посудин нової форми — [[несторида|несторид]]. На зображеннях луканського вазопису часто зустрічаються міфологічні й театральні сцени. Наприклад, [[Вазописець Хоефори]], названий за трагедією з трилогії «[[Орестея]]» [[Есхіл]]а, зображував сцени з цієї трагедії на багатьох своїх посудинах. До того часу почав позначатися вплив апулійського вазопису. Типовими стають поліхромія та рослинні візерунки. Найбільш значущими представниками цього періоду є [[Вазописець Долона]] та [[Бруклінсько-Будапештський вазописець]]. У середині IV ст. до н. е. спостерігається спад якості і тематичного розмаїття луканського вазопису. Останнім відомим вазописцем Луканії став [[Вазописець Примато]], який працював у стилі апулійського [[Вазописець Лікурга|Вазописця Лікурга]]. Луканський вазопис стрімко зникає до останньої чверті IV століття до н. е.<ref>''Hurschmann'': Lukanische Vasen, в: DNP 7 (1999), колонка 491 </ref>
=== Пестум ===
[[Файл:Phlyax scene on a calyx krater by Asteas Antikensammlung Berlin F3044 5.jpg | thumb міні| [[Кратер (посудина) | Кубковий кратер]] зі сценою [[фліак]]а роботи [[Астей (вазописець)| Вазописця Астея]]. Бл. [[350 до н.е. |350]] — [[ 340 до н.е. |340 р. до н. е.]] [[Берлінський музей]]. [[Берлін]]]]
[[Пестум]]ський вазопис є найпізнішим із виниклих у нижній Італії стилів. Своєю появою близько [[360 до н. е.|360 року до н. е.]] він зобов'язаний сицилійцю. Перша майстерня Пестума належала [[Астей (вазописець) |Астею]] та [[Піфон (вазописець та гончар)|Піфону]]. Це єдині вазописці нижньої Італії, чиї імена збереглися завдяки підписам на їхніх роботах. Вони розписували дзвоновидні кратери, амфори, гідрії, [[весільний лебес]], [[лекана |лекани]], [[лекіф]]и і глечики. Рідше вони звертали увагу на пеліки, кубкові кратери і кратери з волютами. Для їх стилю характерний розпис бічних поверхонь посудин пальметами, орнамент із квітковими чашечками і парасольками, що отримав назву «цвітіння Астея», олов'яне оздоблення одягу і вільно розкидане по спинах волосся. Тіла людей часто нахилені вперед або спиралися на рослини й камені. Використовувалися додаткові кольори: білий, золотий, чорний, пурпурний і різні відтінки червоного.<ref Namename="Hurschmann P 9">''Hurschmann'': Paestanische Vasen, в: DNP 9 (2000), колонка 142 </ref>
[[Файл:Orestes Delphi BM GR1917.12-10.1.jpg | thumb міні| left ліворуч| Зображення [[Орест]]а в [[Дельфи | Дельфах]] на [[кратер (посудина) | кратері]] роботи [[Піфон (вазописець) | Піфона]]. Бл. [[330 до н.е. |330 р. до н. е.]] [[Британський музей]]. [[Лондон]]]]
На кераміці Пестума часто зображуються діонісійські сцени: [[Тіасос|тіасоситіасос]]и і [[сімпосій |сімпосії]], [[сатири]] і [[вакханки]], [[Силени (міфологія)|силени]] і сцени фліаків. Зустрічаються численні герої і боги з античних міфів: [[Геракл]], [[Паріс]], [[Орест]], [[Електра]], [[Афродіта]] та [[Ерос]], [[Аполлон]], [[Афіна]] та [[Гермес]]. На пестумських посудинах практично не зустрічаються сцени із повсякденного життя, зате є багато зображень тварин. Творчість вазописців Астея і Піфона мала тривалий вплив на пестумський вазопис. Про це свідчать роботи їх послідовників, зокрема прибулого із Апулії [[вазописець Афродіти |Вазописця Афродіти]]. Близько [[330 до н. е.|330 року до н. е.]] з'явилася друга майстерня, що на початковому етапі копіювала роботи першої. Проте з часом роботи її майстрів стали вирізнятися високою якістю та різноманітністю сюжетів. У цьому періоді відчувається вплив творчості Кайванського вазописця з Кампанії з його лінійними контурами одягу і відсутністю контурів обведення у жіночих фігур. Занепад пестумського вазопису припадає на [[300 до н. е.|300 рік до н. е.]]<ref name="Hurschmann P 9"/>
=== Сицилія ===
[[Файл:Theatre slave Louvre CA7249.jpg | thumb міні| Сцена [[фліак]]а на кратері вазописної ''групи Лентіні-Манфрія'': раб у короткій [[туніка | туніці]]. Бл. [[350 до н.е. |350]] — [[ 340 до н.е. |340 роки до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
[[Сицилія|Сицилійський]] вазопис в містах [[Гімера]] та [[Сіракузи]] бере свій початок на межі V—IV століть до н. е. і за стилем, тематикою, декором і формою кераміки був пов'язаний із аттичними зразками. Найсильніше відчувається вплив пізньокласичного вазописця з Аттики [[Мідій (вазописець) |Мідія]]. У другій чверті IV століття до н. е. багато сицилійських майстрів кераміки переселилися в Кампанію й Пестум і заснували там свої майстерні. Обмежене виробництво кераміки збереглося лише в Сіракузах.<ref Namename="Hurschmann606">''Hurschmann'': Sizilische Vasen, в: DNP 11 (2001), колонка 606 </ref>
Типовий сицилійський стиль вазопису склався близько [[340 до н. е.|340 року до н. е.]] Тут розрізняють три вазописні групи. Перша, названа групою Лентіні-Манфрія, працювала в Сіракузах і [[Джела |Джелі]], друга — [[Чентурипе|чентуріпська]] — біля підніжжя [[Етна |Етни]], а третя — на [[Ліпарські острови |Ліпарських островах]]. Для сицилійського вазопису характерне використання додаткових кольорів, зокрема, білого. В основному в сицилійському вазопису раннього періоду переважають керамічні посудини: кубкові кратери і гідрії. Однак зустрічаються і маленькі бутлі, лекани, лекіфи, [[скіфос]]и, [[Піксида|піксиди]]. Вони прикрашені сценами з життя жінок, зображеннями Ероса, жіночих голівок і сцен фліака. Міфологічні зображення зустрічаються досить рідко. Як і в інших областях Італії, вазопис втрачає своє значення на Сицилії до [[300 до н. е.|300 року до н. е.]]<ref name="Hurschmann606"/>
== Вазопис Етрурії та інших регіонів ==
[[Файл:Artemis hinds Louvre CA1795.jpg | thumb міні| left ліворуч| [[Артеміда]] в [[колісниця|колісниці]], [[кантарос]] [[вазописець Великого Афінського Кантароса|вазописця Великого Афінського канфара]]. Бл. [[450 до н.е. |450]] — [[425 до н.е. |425 роки до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
На відміну від [[чорнофігурний вазопис |чорнофігурного вазопису]], у червонофігурному вазописі практично не з'явилося значних регіональних напрямів, шкіл або майстерень. У Греції гончарні майстерні існували також у [[Беотія |Беотії]] ([[Вазописець Великого Афінського канфара]]), [[Халкідіки |Халкідіках]], [[Еліда |Еліди]], [[Еретрія|Еретрії]], [[Коринф]]і і [[Лаконія |Лаконії]].
В [[Етрурія |Етрурії]], де проживала основна клієнтура аттичних вазописців, місцевим гончарним майстерням вдалося вийти за межі регіонального ринку. Імітація червонофігурного стилю почалася тут лише в [[490 до н. е.|490 році до н. е.]], через п'ятдесят років після його виникнення. Лише до кінця V століття до н. е. в Етрурії з'явилася справжня червонофігурна техніка вазопису. У Етрурії знайдені численні свідоцтва існування двох напрямків етруського вазопису: ''псевдо-червонофігурного'' і ''власне червонофігурного''. Гончарі і вазописці Етрурії працювали не тільки на місцевий ринок, а й відправляли свою продукцію на продаж на [[Мальта |Мальту]], в [[Карфаген]], [[Стародавній Рим]] і на [[Лігурія |Лігурійське узбережжя]].
=== Псевдо-червонофігурний вазопис ===
Спочатку червонофігурна техніка вазопису просто імітувалася. Як і на деяких ранніх аттичних вазах посудини повністю покривалися чорною глянцевою глиною, а фігури малювали поверху червоними та білими оксидними мінеральним фарбами. На відміну від власне червонофігурної техніки, червоним малюнок на вазі ставав не від випалу не покритих фарбою ділянок тла, а від фарби. Внутрішні лінії малюнка за аналогією з [[чорнофігурний вазопис |чорнофігурним вазописом]] виконувалися насічками, а не фарбами. У цьому стилі прикрашали свої роботи [[Вазописець Праксіаса]] і його колеги по майстерні у [[Вульчі]]. Незважаючи на добре знання вазописцями цієї майстерні сюжетів грецької міфології та іконографії їх походження з Афін не доведено.
Псевдо-червонофігурний стиль затримався в Етрурії довше, ніж у [[Афіни |Афінах]]. У цій техніці вазопису спеціалізувалося кілька гончарних майстерень IV століття до н. е. при тому, що в цей час власне червонофігурний стиль вже широко поширився серед етруських вазописців. Варті згадки майстерні ''групи Сокра'' і ''групи Фантома''. Більш рання за часом група Сокра розписувала свої чаші сюжетами не тільки з [[давньогрецька міфологія |давньогрецької міфології]], але й етруського змісту. Основу сюжетів групи Фантома складають зображення людей в одязі в комбінації з рослинними і пальмовими візерунками. У стилі обох груп працювали вазописці в [[Черветері]], Фалерії та [[Таркуїнія|Таркуїнії]]. Група Фантома проіснувала до початку III століття до н. е. Популярність псевдо-червонофігурного стилю, як і червонофігурного вазопису в цілому, впала зі зміною смакових уподобань покупців кераміки.<ref>''Huberta Heres — Max Kunze''(Вид.): Die Welt der Etrusker, Archäologische Denkmäler aus Museen der sozialistischen Länder . Ausstellungskatalog Staatliche Museen zu Berlin, Hauptstadt der DDR — Altes Museum vom 04. Oktober bis 30. Dezember 1988. Berlin 1988, стор 245—249 </ref>
=== Червонофігурний вазопис ===
[[Файл:Athena Poseidon Louvre CA7426.jpg | thumb міні| Зображення [[Афіна | Афіни]] та [[Посейдон]]а на [[кратер (посудина) | кратері з волютами]] [[вазописець Наццано | вазописця Наццано]]. Бл. [[360 до н.е. |360 р. до н. е.]] [[Лувр]]. [[Париж]]]]
Лише в кінці V століття до н. е. власне червонофігурна вазописна техніка, при якій зображення тільки обводиться фарбою, отримує поширення в Етрурії. Перші майстерні місцевого значення, які ймовірно заснували вихідці з Аттики, з'являються в [[Вульчі]] і Фалеріях. Проте в ранніх червонофігурних вазах з Етрурії виявляється і вплив майстрів із нижньої Італії. До IV століття до н. е. ці майстерні посідали провідні позиції на ринку розписаної кераміки Етрурії. Вази великого і середнього формату — кратери і глеки — прикрашалися зображеннями на міфологічні сюжети. За одне століття кераміка з Фалерій зуміла значно обігнати за обсягом Вульчі. У [[К'юзі]] та [[Орв'єто]] виникли нові центри гончарного виробництва. Особливою популярністю користувалися чаші для пиття, розписані на діонісійську тематику вазописцями ''групи Тондо'' з Чіузі. У другій половині століття центр гончарного виробництва змістився в [[Вольтерра |Вольтерру]], що прославилася своїми кратерами особливої форми з ретельно виконаним розписом.
Міфологічні сюжети зникли з репертуару етруських вазописців у другій половині IV століття до н. е. Їхнє місце зайняли зображення жіночих голівок і людей (але не більше двох на зображенні). Великого поширення набули орнаменти і квіткові мотиви. Великі композиції, як, наприклад, [[Амазономахія]], були радше винятком. Кераміка з Фалера втрачає своє значення під тиском нового центру виробництва кераміки в Черветері, що став одним з основних центрів червонофігурного вазопису в Етрурії. Тут вазописною ''групою Торкопа'' виготовлялися прикрашені простими візерунками [[ойнохоя |ойнохої]], [[лекіф]]и, чаші для пиття, а ''групою Дженукіліі'' — блюда невеликого розміру. Відповідно до змін у художніх перевагах клієнтів майстерні перейшли на виготовлення [[чорнолакова кераміка |чорнолакової кераміки]] у кінці IV століття до н. е., що поклало кінець історії червонофігурного вазопису в Етрурії.<ref>''Huberta Heres — Max Kunze''(Вид.): Die Welt der Etrusker, Archäologische Denkmäler aus Museen der sozialistischen Länder. Ausstellungskatalog Staatliche Museen zu Berlin, Hauptstadt der DDR — Altes Museum vom 04. Oktober bis 30. Dezember 1988. Berlin 1988, стор 249—263 </ref>
== Дослідження та вплив ==
У даний час відомо понад 65 тисяч червонофігурних ваз і їх фрагментів.<ref> <У DNP 15 / 3 (Zeitrechnung: I. Klassische Archäologie, колонка 1164) вказується 65 тисяч ваз, які досліджував англійський археолог [[Джон Бізлі| Бізлі]]. З них слід відняти 20 тисяч, виконаних за свідченням Бордмана в чорнофігурному стилі (''Boardman'': Schwarzfigurige Vasen aus Athen, стор 7) 21 тисяча червонофігурних ваз походять із нижньої Італії. Сюди ж належать і посудини з інших регіонів Греції</ref> Інтерес до античних ваз виник ще у [[Середньовіччя|Середньовіччі]]. [[Рісторо д'Ареццо]] присвятив їм главу ''Capitolo de le vasa antiche'' у своїй «Будові світу». Форму, колір і зображення на глиняних вазах він вважав досконалими.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 946 </ref> У [[Відродження|епоху Відродження]] античні вази, у тому числі й розписані керамічні посудини, стали предметом колекціонування. Відомі випадки доставки давньогрецьких ваз до Італії. Проте аж до кінця [[бароко]] розписані вази знаходилися в тіні інших видів мистецтва, зокрема, [[скульптура |скульптури]]. Винятком є виготовлена на замовлення [[Ніколя-Клод Фабрі де Пейреск|Ніколя-Клода Фабрі де Пейреска]] книги з акварельними зображеннями античних розмальованих ваз. У колекції самого Пейреска, як і інших колекціонерів, також були глиняні вази.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 947—949 </ref>
[[Файл:Sir William Hamilton by Sir Joshua Reynolds.jpg | thumb міні| Сер [[Вільям Гамільтон (дипломат) | Вільям Гамільтон]] на картині [[Джошуа Рейнольдс]]а]]
Починаючи з епохи класицизму колекціонування давньої кераміки стає все популярнішим. Так, колекції ваз збирали [[Вільям Дуглас Гамільтон]] і Джузеппе Валлетта. Виявлені в Італії вази можна було купити за невеликі гроші, і тому навіть приватні особи могли дозволити собі значні колекції. Вази стали улюбленими сувенірами, які привозили з собою з популярних у той час серед дворян подорожей Європою — ''гранд-турів''. Про випробувані спокуси придбати античні вази під час своєї подорожі до Італії оповідає і [[Йоганн Вольфганг фон Гете]]. Якщо на античний оригінал не вистачало коштів, то можна було придбати копію або [[Ритина|ритину]] з його зображенням. Виникли навіть мануфактури, які імітували античні вази. У цей час здобуває популярність [[Порцеляна Веджвуд|порцеляна фірми «Веджвуд»]], яка, не застосовуючи технологію виготовлення давньогрецьких ваз, використовує античні мотиви у вигляді шаблонів на своєму виробництві.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 949—950 </ref>
Починаючи з [[1760]] року до вазопису звернулася і [[археологія]], для якої вази стали джерелом цінної інформації про життя в античні часи, іконографічних і міфологічних досліджень. Вазопис замінив собою практично повністю втрачений монументальний живопис [[Стародавня Греція |Стародавньої Греції]]. У цей час було спростовано поширену думку про те, що вазописом займалися виключно [[етруски]], хоча мода на античні вази в той час і зберегла назву ''all'etrusque''. У дослідженнях і імітації античних ваз змагалися між собою [[Англія]] та [[Франція]]. Червонофігурний стиль особливо цінував [[Йоганн Вінкельман]]. Орнаменти на античних вазах видавалися в Англії в так званих ''«книгах зразків»'' (''pattern books'').
Зображення на вазах зробили вплив і на розвиток сучасного живопису. Лінійний стиль надихав таких художників, як [[Едвард Берн-Джонс]], [[Гюстав Моро]] та [[Густав Клімт]]. [[Фердинанд Георг Вальдмюллер]] написав в [[1840]] році картину під назвою ''«Натюрморт із срібними посудинами і червонофігурним [[кратер (посудина) |кратером»]]»''. [[Анрі Матісс]] назвав один із своїх творів ''«Інтер'єр із етруською вазою»''. Естетичний вплив давньогрецького вазопису зберігається і до нашого часу. Вважається, що пляшка [[Кока-кола |«Кока-коли»]] своїми вигинами зобов'язана давньогрецькому вазопису.<ref>''Sabine Naumer'': Vasen / Vasenmalerei, в DNP 15 / 3, колонка 954 </ref>
Особливий внесок у дослідження розпису аттичних ваз здійснив англійський дослідник [[класична Греція|класичного періоду Греції]] [[Джон Бізлі]]. Бізлі почав вивчати вази приблизно від 1910 року, використовуючи методологію історика мистецтва [[Джованні Мореллі]] розроблену для вивчення живопису. Він припустив, що кожний вазописець мав індивідуальні роботи, які завжди можна безпомилково ідентифікувати. Щоби зробити це, певні деталі, такі, як лице, пальці, руки, ноги, коліна, складки одягу тощо, були зіставлені. Бізлі розглянув 65000 ваз і фрагментів (із яких 20000 були чорнофігурними). Протягом шести років дослідження, він зміг приписати 17000 з них до окремих художників. Де їх імена залишилися невідомими, він розробив систему умовних імен. Бізлі також об'єднав окремих художників у групи, майстерні, школи та стилі. Ніякі інші археологи не мали такого визначального впливу на цілу підгалузь, який мав Бізлі з вивчення грецького вазопису. Значна частина його аналізу вважається в силі і сьогодні. Бізлі опублікував свої висновки з червонофігурного вазопису у 1925 і 1942 роках. Його перші дослідження розглядали матеріал лише від 4 століття до нашої ери. Для нового видання його робіт, опублікованого у 1963 році, включено також пізніший період, використовуючи роботи інших учених, таких як Карл Шефолд, який особливо вивчав [[керченські вази]]. Відомими вченими, які продовжують вивчення червонофігурного вазопису після Бізлі є [[Джон Бордман]], [[Еріка Симон]] та [[Дітріх фон Ботмер]].<ref> ''Boardman'': Schwarzfigurige Vasen aus Athen, p. 7f.</ref>
|
