Вікіпедія

Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1. #IABot (v2.0beta15)
м Бот: Косметичні зміни
Рядок 29:
* поранені — 69
}}
[[Файл:Unification of Romania & Bessarabia.jpg|thumbміні|праворуч|200px|«Акт об'єднання» Бессарабії з Румунією, прийнятий [[Сфатул Церій]] [[27 березня]] (за старим стилем) 1918 року]]
'''Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР''' ({{lang-ru|Прутский поход 1940}}, {{lang-ro|Armata sovietică de ocupație din Basarabia și Bucovina}})<ref>Також відомий під назвою: '''''Бессарабська операція''''', '''''Прутський похід''''', '''''Бессара́бсько-Букови́нський похід'''''.</ref> ([[28 червня]]&nbsp;— [[3 липня]] [[1940]])&nbsp;— [[військова операція]], проведена [[Червона армія|Червоною армією]] з метою примусової передачі [[Королівство Румунія|Румунією]] [[Бессарабія|Бессарабії]] та [[Північна Буковина|Північної Буковини]] до складу СРСР. Радянською стороною планувалося як повномасштабне [[Вторгнення (військова справа)|військове вторгнення]] до [[Королівство Румунія|Румунії]], але, за кілька годин до початку операції, король Румунії [[Кароль II]] прийняв ультимативну ноту радянської сторони й погодився передати Бессарабію та Північну Буковину СРСР.
 
Рядок 60:
| url =
}}</ref>.
Бессарабське питання, яке перетворилося на ключову проблему радянсько-румунських взаємин у період [[Міжвоєнний період|між світовими війнами]], водночас постало і територіальним, і національним питаннями. У першому випадку, це було суперечливе через правомірність анексії Румунською державою колишньої [[Бессарабська губернія|Бессарабської губернії]] [[Російська імперія|Російської імперії]]. У національному контексті можна виділити два головних аспекти: по-перше, становище нероманомовного населення [[Бессарабія|Бессарабії]] ([[українці]]в, що становили 19,6&nbsp; % населення, [[євреї]]в&nbsp;— 11,8&nbsp; %, [[росіяни|росіян]]&nbsp;— 8&nbsp; %, [[болгари|болгар]]&nbsp;— 5,3&nbsp; %, [[німці]]в&nbsp;— 3,1&nbsp; %, [[Гагаузи|гагаузів]]&nbsp;— 2,9&nbsp; %<ref name="Історія">История Республики Молдова. С древнейших времён до наших дней = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару.&nbsp;— изд. 2-е, переработанное и дополненное.&nbsp;— Кишинёв: Elan Poligraf, 2002.&nbsp;— С. 146, 190—194.&nbsp;— 360 с.&nbsp;— ISBN 9975-9719-5-4</ref>), яке в сукупності становило 53&nbsp; % від загальної чисельності мешканців краю<ref name="repin"/> і страждало від політики румунізації; по-друге, проблема існування відмінної від [[румуни|румун]] [[молдовани|молдовської народності]] і її право на самовизначення в рамках автономії або незалежної держави<ref>Бессарабия на перекрестке Европейской дипломатии. Документы и материалы. М., 1996. Раздел IV. Док. 6. С. 199; Док. 10. С. 202; Национальный вопрос на Балканах через призму мировой революции: В документах центральных российских архивов начала&nbsp;— середины 1920-х годов. Ч. 2: Июнь 1924&nbsp;— декабрь 1926 гг. М., 2003. (далее: Национальный вопрос на Балканах.). Док. 207. С. 415.</ref>.
 
Не сприймаючи політику румунізації серед місцевого населення Бессарабії, бессарабці відреагували на це хвилею [[повстання|повстань]] проти румунського режиму ([[Хотинське повстання (1919)|Хотинське]], [[Бендерське повстання|Бендерське]], [[Татарбунарське повстання| Татарбунарське]]), які були жорстоко придушені, і безліччю [[страйк]]ів, [[мітинг]]ів і [[Демонстрація|демонстрацій]] протесту.
 
У 1938 році Бессарабія була офіційно ліквідована як окрема адміністративна одиниця. [[Бєльці|Бєльцкий]] і [[Сороки (місто)|Сорокський]] жудеци ввійшли до складу Прутського цинута, [[Ізмаїл]]ьський і [[Кагул (місто)|Кагульський]],&nbsp;— до складу Нижньодунайського цинута, [[Хотин]]ський&nbsp;— [[Сучава (місто)|Сучавського]], а з решти був утворений Дністровський цинут. Адміністративний апарат Бессарабії, що складався в основному з приїжджих з Румунії, відрізнявся жорстокістю і зловживаннями щодо місцевого населення<ref name="Історія"/>. Про це свідчить, наприклад, звіт парламентської слідчої підкомісії з розслідування, проведеного в Бєльцькому [[Жудець|жудеце]] в 1920—1921<ref>Стати В. История Молдовы.&nbsp;— Кишинёв: Tipografia Centrală, 2002.&nbsp;— С. 328—331.&nbsp;— 480 с.&nbsp;— ISBN 9975-9504-1-8</ref>.
 
Румунія, постійно остерігаючись збройного вторгнення на свою територію з боку Радянської Росії й відторгнення захопленої Бессарабії, не квапилася з розвитком краю, через що румунські підприємці відмовлялися вкладати гроші в [[економіка|економіку]] регіону, вважаючи, що там ось-ось може встановитися радянська влада. У результаті, з 1919 по 1937 доля Бессарабії в [[Промислове виробництво|промисловому виробництві]] Румунії різко скоротилася на цензових підприємствах за всіма показниками, зокрема за [[Капітальні вкладення|капітальними вкладеннями]]&nbsp;— з 6 до 1,6&nbsp; %, за вартістю продукції&nbsp;— з 4 до 2,3&nbsp; %.
 
До 1937 року виробничі потужності підприємств [[Харчова промисловість|харчової]], [[Деревообробна промисловість|деревообробної]], [[Текстильна промисловість|текстильної]], [[Будівельна справа|будівельної]] і [[Хімічна промисловість|хімічної промисловості]] використовувалися лише на 12,5-16,9&nbsp; %, металообробної&nbsp;— на 5,4&nbsp; %, шкіряно-хутряної&nbsp;— на 0,2&nbsp; %. Багато підприємств не працювали, а їхнє устаткування вивозилося за [[Прут]]. Так, наприклад, були вивезені до Румунії залізничні майстерні [[Бендери|Бендер]], [[Бессарабка (місто)|Бессарабки]], [[Флорешти|Флорешт]], текстильна й трикотажна фабрики, один із кишинівських заводів<ref name="Історія"/>. Розорення дрібних власників призвело до збільшення сільськогосподарських робітників, число яких в 1930 році склало понад 18 тис. осіб. Багато хто виїжджав на заробітки до інших регіонів Румунії та за кордон<ref name="Історія"/>.
 
Таким чином, зайняття румунськими військами Бессарабії в січні [[1918]] поклало початок двадцятидворічному радянсько-румунському антагонізму, а всі спроби вирішення Бессарабського питання дипломатичними шляхами успіху не мали.
Рядок 75:
Складнощі в стосунках з [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянською Росією]] змусили Румунію в [[1921]] році підписати з [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщею]] оборонний союз проти Москви. Зі свого боку СРСР неодноразово наполягав на поверненні [[Окупація|окупованих]] територій, а при відновленні дипломатичних відносин поставив за умову, що не визнає Бессарабію частиною Румунії. Більше цього, щоб показати непорушність позиції [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|«Рад»]] не лише в Бессарабському питанні, але й в усіх інших територіальних претензіях СРСР до своїх [[лімітроф]]ів, [[Чичерін Георгій Васильович|Г.&nbsp;В.&nbsp;Чичерін]], у своєму листі від [[16 травня]] [[1924]] року повноважному представникові СРСР у [[Туреччина|Туреччині]] Я.&nbsp;З.&nbsp;Суріцу, писав:
<blockquote>''«Всі ті, у чиїх руках перебувають шматочки колишньої російської території, пройняті великим страхом, що ми захочемо ці шматочки відняти»''<ref>Национальный вопрос на Балканах. Ч. 1. Январь 1921 г.&nbsp;— май 1924 г. М., 2000. Прим. 1 к док. 154. С. 268.</ref></blockquote>
[[Файл:Greater Romania.svg|thumbміні|праворуч|220px|[[Велика Румунія]]. 1918&nbsp;— 1940]]
[[Файл:Romania 1930 ethnic map.svg|thumbміні|праворуч|220px|Етнічний розподіл Румунії. 1930]]
 
[[12 жовтня]] [[1924]] року, після розгрому [[Татарбунарське повстання|Татарбунарського повстання]], яке очолювали комуністи, за ініціативою [[Котовський Григорій Іванович|Котовського]], була створена [[Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Молдавська АРСР]] у складі [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Української Радянської Соціалістичної Республіки]], як «плацдарм» для повернення Бессарабії й створення в подальшому [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка|Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки]].
Рядок 93:
 
Таким чином, розв'язання бессарабського питання зайшло в глухий кут. Сторони зрозуміли, що єдиною можливістю розвивати міждержавні добросусідські стосунки буде ігнорування проблеми. На цій позиції в [[1930-ті|1930-х роках]] відбувається деяке зближення двох країн, що в результаті призвело до встановлення [[Дипломатичні відносини|дипломатичних відносин]] [[9 червня]] [[1934]] року.
[[Файл:MolotovRibbentropStalin.jpg|thumbміні|праворуч|220px|'''Підписання пакту про ненапад 23 серпня 1939 року'''. <br/>Зліва направо: На другому плані: Рихард Шульце ([[ад'ютант]] Ріббентропа), [[Шапошников Борис Михайлович|Борис Шапошніков]] ([[Начальник Генерального штабу ЗС СРСР|Начальник Генерального штабу]] РСЧА), [[Йоахім фон Ріббентроп]], [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосип Сталін]], Володимир Павлов (радянський перекладач);<br/> на першому плані: Ґустав Хілґер (німецький перекладач) та [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслав Молотов]]]]
 
=== Пакт Молотова&nbsp;— Ріббентропа ===
Рядок 99:
Зі зростанням протиріч між [[Велика Британія|Великою Британією]] і [[Третя французька республіка|Французькою республікою]], з одного боку, та [[Третій Рейх|Німеччиною]] і [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівством Італія]] з іншого, Королівство Румунія, як і більшість малих країн Європи, почала проводити політику балансування між ними. [[23 березня]] [[1939]] року було підписано румуно-німецьку економічну угоду, що розширила німецьку економічну присутність у Королівстві Румунія. Зі свого боку, прагнучи втримати Королівство Румунія від зближення з Німеччиною, Велика Британія й Французька республіка [[13 квітня]] [[1939]] року надали їй гарантії незалежності<ref>Чемпалов И. Н. К истории заключения германо-румынского экономического соглашения 1939 года // [[Новая и новейшая история]]. 1959. №&nbsp;1.С.135—149.</ref>.
 
[[23 серпня]] [[1939]] року був підписаний [[пакт Молотова — Ріббентропа]], який мав «секретний додатковий протокол» про розмежування «[[Сфери впливу|сфер впливу»]]» в [[Східна Європа|Східній]] і [[Південно-Східна Європа|Південно-Східній Європі]]. Відповідно до угоди передбачалося, що в разі війни Німеччини з [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською республікою]] [[Вермахт|німецькі війська]] можуть просуватися лише до так званої [[Лінія Керзона|«лінії Керзона»]]. Решта території Польщі, а також [[Фінляндія]], [[Естонія]], [[Латвія]] і [[Бессарабія]] визнавалися «сферою впливу» СРСР та подальша їхня доля буде вирішена «в порядку дружньої обопільної згоди».
 
[[Договір]] був ратифікований [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховною Радою СРСР]] через тиждень після його підписання, причому від [[депутат]]ів було приховано наявність «секретного додаткового протоколу».
Рядок 110:
Ця заява викликала в Румунії певне занепокоєння. Уже [[30 березня]] румунський [[прем'єр-міністр]] Г. Татареску повідомив Німеччину про необхідність подальшого переозброєння румунської армії й просив вплинути на Москву, щоб вона не претендувала на Бессарабію, на що отримав відповідь, що стосунки Берліна з Румунією залежатимуть від виконання нею своїх економічних зобов'язань перед Третім Рейхом.
 
З початком [[Операція «Везерюбунг»|військової кампанії на півночі Європи]] та враховуючи блискавичну перемогу військ Вермахту, румунський король [[Кароль II]] висловив [[15 квітня]] [[1940]] року думку, що [[Королівство Румунія]] повинне приєднатися до «''політичної лінії Німеччини''», і запропонував на переговорах у Берліні керуватися цими намірами<ref name="hr"></ref>. [[19 квітня]] Коронна рада Румунії висловилася проти добровільної поступки Бессарабії СРСР, воліючи піти на [[Збройний конфлікт|військовий конфлікт]], ніж віддати захоплене<ref name="kolker">Колкер Б.М" Левит И.&nbsp;Э.&nbsp;Внешняя политика Румынии и румыно-советские отношения (сентябрь 1939— июнь 1941). М.,1971. С.89—98: Ерещенко М.&nbsp;Д.&nbsp;Бессарабский вопрос в лабиринтах дипломатии 1940 г.//Международные отношения и страны Центральной и Юго-Восточной Европы в начале второй мировой войны. С. 187—191; Левит И.&nbsp;Э.&nbsp;Указ. соч. С.75—78; Семиряга М.&nbsp;И.&nbsp;Указ. соч. С.261.</ref>.
 
Розуміючи, що без підтримки з боку сильного союзника війна проти Радянського Союзу просто неможлива, румунське керівництво розпочало наполегливо пропонувати Німеччині співпрацю в будь-якій галузі за її бажанням. На нові румунські запити про дії Німеччини у випадку «агресії радянської Росії», [[1 червня]] [[1940]] року отримано відповідь, що проблема Бессарабії Німеччину не цікавить&nbsp;— це справа самої Румунії<ref name="kolker" />. Знервована румунська сторона того ж дня запропонувала СРСР розширити товарообіг, але Радянський Союз не підтримав цю пропозицію<ref name="hr"></ref>.
 
[[23 червня]] [[1940]] року Молотов повідомив [[Вернер фон дер Шуленбург|Шуленбургу]] про рішення радянського уряду стосовно Бессарабського питання.
[[Файл:Molotov-Ribbentrop-Russian4.gif|thumbміні|rightправоруч|220px|Остання сторінка «секретного додаткового протоколу» ([[російська мова|російською мовою]]) про подальшу долю Бессарабії]]
[[Файл:King Carol II of Romania.jpg|thumbміні|праворуч|220px|Румунський король&nbsp;— [[Кароль II]]]]
<blockquote>«''Радянський Союз хотів би вирішити питання мирним шляхом, але Румунія не відповіла» на радянську заяву від 29 березня 1940&nbsp;р. Тепер радянський уряд «хоче знов поставити це питання перед Румунією найближчим часом. [[Буковина]], як область, яка населена [[українці|українцями]], теж включається до розгляду Бессарабського питання. [[Королівство Румунія|Румунія]] вчинить розумно, якщо віддасть Бессарабію й Буковину мирним шляхом… Зі свого боку СРСР забезпечить охорону економічних інтересів Німеччини в Румунії''<ref>ADAP. Baden-Baden. 1963. Bd.10. S.3: Ерещенко М.&nbsp;Д.&nbsp;Указ. соч. С.192—193.</ref>.</blockquote>
 
Рядок 157:
 
== Бессарабський похід ==
[[Файл:Besarabian_war_1940.jpg|thumbміні|rightправоруч|300px|Оперативний план Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА в 1940 році]]
 
=== Підготовка до проведення військової операції ===
Рядок 164:
Безпосередні радянські приготування до вирішення Бессарабського питання військовим шляхом розпочалися [[9 червня]] 1940, коли Військові ради КОВО і ОДВО отримали директиви [[Народний Комісар оборони СРСР|наркома оборони]] ''ОУ/583'' і ''ОУ/584'' відповідно, згідно з якими їм було визначено завдання привести війська в стан [[бойова готовність|бойової готовності]] за штатами мирного часу без підйому приписного складу, зосередити їх на кордоні з Румунією і підготувати операцію з повернення Бессарабії{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=219}}.
 
Для керівництва операцією на базі управління КОВО було створено управління [[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південного фронту]] (командувач&nbsp;— [[Генерал армії (СРСР)|генерал армії]] [[Жуков Георгій Костянтинович |Г.&nbsp;К.&nbsp;Жуков]], член Військової Ради&nbsp;— [[корпусний комісар]] В.&nbsp;Н.&nbsp;Борисов, [[начальник штабу]]&nbsp;— [[генерал-лейтенант]] [[Ватутін Микола Федорович|М.&nbsp;Ф.&nbsp;Ватутін]]), що включав [[5-та армія (СРСР)|5-ту]] (командувач на час операції&nbsp;— генерал-лейтенант [[Герасименко Василь Пилипович|В.&nbsp;П.&nbsp;Герасименко]]), [[12-та армія (СРСР)|12-ту]] (командувач&nbsp;— генерал-майор [[Парусинов Пилип Олексійович|П.&nbsp;О.&nbsp;Парусинов]]) армії КОВО і [[9-та армія (СРСР)|9-ту армію]] (командувач&nbsp;— генерал-лейтенант І.&nbsp;В.&nbsp;Болдін), що формувалася з військ {{comment|ОДВО|Одеський військовий округ}}.
 
[[13 червня]] з 13.20 до 14.30 годин у [[Кремль|Кремлі]] відбулася нарада вищого воєнно-політичного керівництва СРСР на якій йшла розмова про підготовку операції проти Румунії. Зокрема, було вирішено питання про створення оперативного об'єднання [[Чорноморський флот СРСР|Чорноморського флоту]] на річці [[Дунай]]&nbsp;— [[Дунайська військова флотилія (СРСР)|Дунайської флотилії]], яке почалося чотири дні опісля.
Рядок 194:
"У 1918 році, скориставшись [[Громадянська війна в Росії|громадянською війною в СРСР]] і [[Іноземна військова інтервенція в Росії|інтервенцією англо-французьких імперіалістів]], Румунія, як злодій, захопила в нас Бессарабію. Наші брати живуть в [[Бессарабія|Бессарабії]] в страшній убогості й жалюгідному животінні… Прагнення бессарабського населення звільнитися від румунського гніту виявляється в масових революційних виступах і повстаннях, які впродовж усіх 22 років окупації Бессарабії жорстоко придушувалися. Так, були потоплені в крові трудящих [[Хотинське повстання (1919)|Хотинське]] ([[1919]]) і [[Татарбунарське повстання|Татарбунарське]] ([[1924]]) озброєні [[повстання]]. Бессарабські в'язниці переповнені політичними ув'язненими і [[Селяни|селянами]].…<br/>
Радянський Союз ніколи не визнавав загарбання боярською Румунією Бессарабії….<br/>
[[5 березня]] [[1918]] [[Королівство Румунія]] за Ясським мирним договором із Радянською Росією обіцяла в 2-місячний термін очистити Бессарабію від своїх військ і повернути її нашій Батьківщині. Цей договір Румунія, за підтримки [[Англія|Англії]] і [[Франція|Франції]], не виконала. Настав час вирвати зі злодійських рук боярської Румунії нашу землю, визволити з румунського полону наших братів і громадян. Украдена Бессарабія має бути й буде повернена в лоно своєї Матері-Батьківщини&nbsp;— [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Союзу Радянських Соціалістичних Республік]]. Ми йдемо звільняти наших єдинокровних братів [[українці|українців]]в, [[Росіяни|росіян]] і [[Молдовани|молдован]] з-під гніту боярської Румунії й рятувати їх від загрози розорення й вимирання. Визволяючи радянську Бессарабію з-під ярма румунських [[Капіталізм|капіталістів]] і [[поміщик]]ів, ми захищаємо й зміцнюємо наші південні і південно-західні кордони. <br/>''(Зробити це увечері напередодні виступу)''…""
 
<div style='text-align: right;'>
Рядок 205:
Війська [[12-та армія (СРСР)|12-ї армії]], розміщені в [[Передкарпаття|Передкарпатті]], були розгорнуті на південний схід. Штаб армії передислокувався із [[Івано-Франківськ|Станіслава]] до [[Коломия|Коломиї]], де йому були підпорядковані 8-й, 13-й, 15-й, 17-й [[стрілецький корпус|стрілецькі корпуси]] і армійська кавгруппа (командувач [[генерал-лейтенант]] [[Черевиченко Яків Тимофійович|Я.&nbsp;Т.&nbsp;Черевиченко]]) у складі 2-го і 4-го кавкорпусов.
 
Частина військ [[5-та армія (СРСР)|5-ї армії]], розгорнутої на [[Волинь|Волині]], була перепідпорядкована [[6-та армія (СРСР)|6-й]] і [[12-та армія (СРСР)|12-й арміям]]. Штаб 5-ї армії був перекинутий з [[Луцьк]]а в [[Дунаївці]], де він прийняв під своє командування 36-й і 49-й стрілецькі корпуси. З військ ОДВО, поповнених за рахунок з'єднань та частин [[Київський військовий округ|КОВО]], [[Харківський військовий округ|ХВО]] і [[Північно-Кавказький військовий округ|ПвКВО]], була розгорнута [[9-та армія (СРСР)|9-та армія]] (штаб в [[Велика Михайлівка|Гроссулово]]&nbsp;— нині [[Велика Михайлівка]]) у складі 7-го, 35-го, 37-го, 55-го стрілецьких і 5-го [[кавалерійський корпус|кавалерійського корпусів]]. Частина військ перекидалася залізницею, частина&nbsp;— пішим порядком. Причому певні труднощі виникли під час залізничних перевезень військ, через відсутність чіткого плану перевезень. Замість необхідних 709 [[Ешелон (транспортний)|ешелонів]] війська отримали приблизно на третину менше<ref name="hr"></ref>. Але, незважаючи на всі ці труднощі, на початок операції всі війська були підтягнуті й розгорнуті відповідно до плану проведення операції{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=221}}<ref name="pact2">Пакт Молотова—Риббентропа и его последствия для Бессарабии (далее— Пакт…). Кишинев. 1991. С.51—73.</ref>.
 
За розвідувальними даними [[Київський військовий округ|КОВО]], Румунія також готувалася до воєнних дій, проте оборонних. Упродовж червня 1940 року на її кордонах було розгорнуто інтенсивні роботи зі спорудження польових і довготривалих укріплень; шосейні дороги перекопувалися й барикадувалися, завалювалися [[Протитанкові надовби|надовбами]]; уздовж шосе паралельно будувалися [[ескарп]]и, рилися [[окоп]]и та [[Рів (оборонна споруда)|протитанкові рови]]; шосейні й залізничні мости заміновувалися. Наказом Генштабу Румунської армії від 8 червня 1940&nbsp;р. було призначено 30-денний збір усіх офіцерів і солдатів резерву, які мали в 24 години з'явитися до частин їхньої приписки<ref name="РДВА 4191">РДВА.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп.36.&nbsp;— Спр.4191.&nbsp;— Арк.70-71, 90, 303.</ref>.
Рядок 212:
[[21 червня]] 1940 року начальник [[Політичне управління Червоної армії|Політуправління Червоної Армії]] [[армійський комісар 1-го рангу]] [[Мехліс Лев Захарович|Л.&nbsp;З.&nbsp;Мехліс]] надіслав Військовим радам і начальникам Політуправлінь КОВО і [[Одеський військовий округ|ОДВО]] директиву ''№&nbsp;5285сс'' про політроботу в ході спланованої Бессарабської кампанії, в якій відповідним чином роз'яснювалися дії [[СРСР]].
 
Також були передбачені заходи з проведення [[Психологічна операція|роботи серед військ противника]], основною метою якої ставилося ''«швидко розкласти його армію, [[Деморалізація|деморалізувати]] [[тил]] і, таким чином, допомогти командуванню Червоної Армії в найкоротший строк і з найменшими жертвами добитися повної перемоги»''. Завданнями ставилося: пропагувати перехід солдатів на радянський бік і антивоєнні настрої в армії противника; широко пропагувати кожен факт поразки [[Збройні сили Румунії|румунських військ]]; показувати «[[ГУЛАГ|щасливе й радісне життя»]]» робітників і селян в СРСР<ref name="РГВА"/>; загалом вести радянську [[пропаганда|пропаганду]] по одурманюванню людей.
 
Політробота згідно з цією [[Директива|директивою]], отриманої у військах 25 червня, призвела не лише до «правильного» розуміння особовим складом ідеї визвольного походу, але й породила сплеск негативних настроїв. Як доносили спецоргани, в армії все частіше лунали критичні оцінки радянської зовнішньої політики, висловлювались сумніви щодо доцільності та справедливості ведення воєнних дій. ''"Політика СРСР лише на словах мирна, а в дійсності загарбницька,''&nbsp;— зазначав з цього приводу [[червоноармієць]] 791-го полку Родіонов.&nbsp;— ''Нав'язали [[Вторгнення СРСР до Польщі|війну Польщі]], [[Радянсько-фінська війна|Фінляндії]], а тепер Румунії. Нас женуть на м'ясо''<ref name="РДВА. арк. 178">РДВА.&nbsp;— Ф.9.&nbsp;— Оп.39.&nbsp;— Спр.89.&nbsp;— Арк.178.</ref>. Також серед радянських солдатів поширювалися чутки, що «''у нас лише говорять проти війни, а самі воюють, внаслідок чого вже загинуло до 200 тис. осіб і ще готуємо війну, щоб убивати людей&nbsp;— це злочинно''»<ref>РГВА. Ф.9. Оп.36. Д.4284. Л.99.</ref>. «''Поїдемо не додому, а в Румунію,''&nbsp;— зітхав один із молодших командирів 138-ї стрілецької дивізії.&nbsp;— ''Там вже починається війна. Нашому Радянському Союзу все замало, все хоче воювати. І без того вже багато побили білофіни. Наше вище керівництво народ не жаліє, у нас народ зайвий»''<ref name="РДВА. арк. 178"></ref>. «''Нас женуть на Південний фронт воювати з Румунією, визволяти народ Бессарабії'',&nbsp;— ділилися своїми думками бійці,&nbsp;— ''а вийде як з народами [[Західна Україна|Західної України]] і Білорусі: носили [[Чоботи|хромові чоботи]], а тепер [[личаки]]»''<ref>РДВА.&nbsp;— Ф.9.&nbsp;— Оп.39.&nbsp;— Спр.90.&nbsp;— Арк.259.</ref>. Показово, що напередодні румунської кампанії у військах КОВО стали зростати випадки [[дезертир]]ства [[Червоноармієць|червоноармійців]] та ухиляння від [[військова служба|військової служби]]. Так, лише у військах 12-ї армії з 11 по 28 червня було затримано 138 дезертирів, 71 з яких був засуджений (у тому числі 5&nbsp;— до [[розстріл]]у){{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=224}}.
 
==== Угруповання військ Південного фронту (станом на [[27 червня]] [[1940]] року) ====
Рядок 302:
=== Входження радянських військ у Бессарабію ===
У зв'язку з тим, що радянсько-румунський [[конфлікт]] був вирішений мирним шляхом, війська [[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південного фронту]] отримали наказ провести операцію за другим варіантом плану дій. До Бессарабії та [[Північна Буковина|Північної Буковини]] вводилася лише обмежена частина військ, що були зосереджені: від 12-ї армії&nbsp;— 4-й кавкорпус з 23-ю танковою бригадою, 2-й кавкорпус з 5-ю [[Танкова бригада|танковою бригадою]] (1-й ешелон), 60-та, 58-ма, 131-ша стрілецькі й 192-га гірськострілецька дивізії (2-й ешелон){{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252|}}.
[[Файл:Soviet occupation of Bessarabia and Northern Bukovina 44.jpg|thumbміні|праворуч|220px|Радянський військовий парад у [[Кишинів|Кишинєві]]. 1940]]
 
Від 5-ї армії&nbsp;— 36-та, 49-та танкові бригади (1-й ешелон), 80-та, 169-та стрілецькі дивізії (2-й ешелон).
Рядок 312:
[[29 червня]] війська перших ешелонів вийшли на річку [[Прут]], де зайняли [[переправа|переправи]] і встановили порядок огляду румунських частин, що відходили, з метою вилучення захопленого в місцевого населення майна.
 
Того ж дня у [[Кишинів|Кишиневі]] відбувся мітинг, у якому брало участь близько 100 тисяч жителів міста й сусідніх сіл. На ньому виступали [[Список перших секретарів Центрального Комітету Комуністичної партії України|перший секретар ЦК КП(б)У]] [[Хрущов Микита Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Хрущов]], [[Маршал Радянського Союзу|маршал]] [[Тимошенко Семен Костянтинович| С.&nbsp;К.&nbsp;Тимошенко]] і голова бессарабського {{comment|ВРК|Військово-Революційний Комітет}} С.&nbsp;Д.&nbsp;Бурлаченко, що прибули особисто підтримати ентузіазм населення у зв'язку з приходом Червоної Армії<ref name="Історія"/>.
 
Місцеве населення краю, більшість якого складали [[Національна меншина|національні меншини]], які потерпали від соціального й національного гніту, в цілому радо зустрічало [[Червона армія|Червону армію]]. Мешканці ганили румунську армію, скаржилися на владу за її соціальну і національну політику, висловлювали подив і захоплення від вигляду потужної радянської [[військова техніка|військової техніки]] та «демократичного поводження радянських командирів», з якими можна було вільно спілкуватися на відміну від «пихатих» румунських офіцерів<ref name="РДВА 4191"></ref>.
 
Повсюдно мешканці міст і сіл допомагали розбирати чисельні завали на дорогах, що їх залишила румунська армія. Населення Бендер вийшло розтягувати шпали, щоб звільнити шлях для радянських танків<ref name="РДВА 4191"></ref>. На підході до Чернівців радянську частину зустріла колона молоді, озброєна заступами й [[кирка]]ми, яка йшла розчищати дорогу частинам РСЧА. Саме місто вітало червоноармійців червоними прапорами, а також маленькими прапорцями, зробленими з жіночих [[Хустка|хусток]]. У свою чергу червоноармійці також виявляли свою прихильність населенню: возили бессарабців і буковинців на броні танків, «давали постріляти» зі зброї тощо.
 
«Радіння і захоплення нових [[Громадянство|громадян]] Радянського Союзу буквально не піддається опису»,&nbsp;— повідомлялося в одному з військових документів.&nbsp;— Скрізь чулися вигуки: «Хай живе Червона армія! Хай живе Країна Рад!» Повсюди і скрізь звучала [[російська мова|російська]] і [[українська мова|українська мови]]. Це населення вільної Радянської Бессарабії поздоровляло один одного рідною мовою, тією мовою, за яку ще вчора румунські бояри жорстоко карали"<ref name="РДВА 4191"></ref>.
 
Однак із приходом НКВС ситуація змінилася: на місцях проводилися екзекуції політично активних й національно свідомих представників місцевого населення. Потім людей почали цілими сім'ями, інколи й селами вивозити у [[Сибір]], що для багатьох означало [[смерть]], як не в дорозі, то на новому місці без засобів для існування. Особливо розмаху ця практика радянської влади набула перед нападом [[Гітлер|гітлерівськоїгітлер]]івської Німеччини на [[Сталін|сталінськийсталін]]ський СРСР. Тих, кого не встигали вивезти, [[НКВС]] таємно розстрілював на місцях у надії звинуватити потім у цьому німців.
 
До кінця операції радянські війська повністю оволоділи територією Бессарабії та Буковини, а також без усяких пояснень захопили територію [[Герцаївський район|Герцаївського району]], який, до речі, не входив до складу обох регіонів та історично належав до так званого ''Старого Королівства Румунії'', корінне населення якого в переважній більшості було [[Румуни|румунського походження]] (понад 90&nbsp; %).
 
==== Бессарабська повітряно-десантна операція ====
Рядок 336:
 
З 4.00 [[29 червня]] особовий склад бригади був виведений до літаків і перебував там до відльоту, маючи на собі один [[боєкомплект]] [[Набій|набоїв]] та дві добові норми м'ясоовочевих [[Консерви|консервів]], концентратів і сухарів. Підготовка операції командуванням ВПС фактично не здійснювалася: не була проведена [[Повітряна розвідка|розвідка]] районів викидання, була відсутня організація зв'язку, а підготовка льотних екіпажів авіаполків до [[десантування]] виявилася настільки низькою, що це призвело до розсіяння десанту на великій площі.
[[Файл:Desant USSR ww2.jpg|thumbміні|праворуч|220px|[[Повітряно-десантні війська СРСР|Радянські десантники]] в літаку]]
О 8.00-9.30 був проведений виліт 99 літаків [[ТБ-3]] з аеродромів зльоту у вихідному районі для десантування навколо Києва; у 12.30-14.30 проведене десантування за 12&nbsp;км північніше [[Болград]]у. Повністю бригада зосередилася до 16.30, але ще до цього два батальйони були відправлені на Болград і на станцію [[Табаки (Болградський район)|Троянів вал]], які вони зайняли к 18.30. О 18.15 був отриманий наказ командувача Південного фронту генерала Жукова Г. К. про зайняття міст [[Рені]] і [[Кагул (місто)|Кагул]], що розташовані на відстані 40-50&nbsp;км від місць висадки десанту. У ніч на [[30 червня]] рота десантників на захоплених [[автомашина]]х зайняла Рені, де сталася стрілянина з [[румуни|румунами]].
 
Рядок 349:
''Повітряні бригади викидалися й висаджувалися, не маючи ніяких завдань і вказівок про характер подальших дій. Пункти викидання командуванню десантних бригад стали відомі лише від [[командир]]ів льотних частин. Штаб фронту ніякого [[управління військами|управління бригадами]] не здійснював, і лише через 5 годин після викидання в 204-ту бригаду прибув представник фронту з вельми загальним розпорядженням про зайняття нових пунктів, але знову ж таки без визначення завдання про характер наступних дій бригади.''
 
''При застосуванні бригад не враховувалася ступінь їхньої підготовленості. Так, [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-та бригада]], що мала 42,2&nbsp; % особового складу, котрі прибули в бригаду в червні місяці, та поспішно здійснили 1—3 тренувальні стрибки, була скинута на [[парашут]]ах у складних умовах при швидкості [[Вітер|вітру]] 8-9 м/с. У той же час, найбільш підготовлена для парашутного десантування [[214-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|214-та бригада]] не була застосована взагалі. Час на підготовку до операції від моменту отримання розпорядження і до зльоту обчислювалося 4 годинами, та й справді, за рахунок позбавлення особового складу бригади необхідного відпочинку{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252|}}. Поповнення викинутих бригад вогнеприпасами<ref name="прим">''Так у доповіді ген. Курдюмова''</ref> і [[продовольство]]м повітрям, а також [[евакуація]] поранених і хворих передбачена не була. Після багатьох запитів лише [[5 липня]] (опісля п'ять днів) у розташування 204-ї бригади прибув санітарний літак. Перераховані недоліки в бойовій обстановці неминуче призвели б до провалу [[повітряно-десантна операція|повітряно-десантної операції]] і до марної загибелі людей і літаків»<ref>Там само. Л.62—64.''</ref>.
{{main|В'яземська повітряно-десантна операція|Дніпровська повітряно-десантна операція}}
[[Файл:Ukrainian SSR 1940.jpg|thumbміні|праворуч|300px|[[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]] у кордонах 1940 року]]
[[Файл:Moldavian SSR 1940.jpg|thumbміні|праворуч|270px|Першопочаткова територія Республики у 1940 році, без жодиних північних та південних частин сучасної Республіки Молдова, але з частинами півночі [[Буджак]]а]]
[[Файл:Romania 1940 1941 uk.png|thumbміні|праворуч|300px|[[Королівство Румунія]] та [[Молдавська РСР]] за станом на 1 січня 1941]]
 
== Наслідки операції ==
 
=== Військово-стратегічне значення операції ===
Передача Румунією Бессарабії та Буковини СРСР мала велике значення як для цих двох держав, так і для сучасних [[Молдова|Молдови]] і [[Україна|України]]. У результаті проведення операції була зайнята територія площею 50 762 км², на якій мешкало 3 776 000 осіб. Румунія втратила 17&nbsp; % (з 295 649 км²) своєї території та 18,9&nbsp; % (з 19,9&nbsp;млн) населення<ref>[http://www.tacitus.nu/historical-atlas/population/balkans.htm Population of Eastern Balkans]</ref>.
 
До вечору 1 липня новий кордон був повністю зайнятий радянськими військами, а з 14.00 [[3 липня]] кордон був закритий, і румунські військовослужбовці, що не встигли переправитися були роззброєні й затримані. З [[5 липня]] 1940 війська були переведені в стан постійної бойової готовності<ref>Пакт… С.75.</ref>, і з [[8 липня]] почалося їх розосередження по [[пункт постійної дислокації|пунктах постійної дислокації]].
Рядок 364:
[[7 липня]] було розформовано управління [[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південного фронту]], а [[10 липня]]&nbsp;— управління [[9-та армія (СРСР)|9-ї армії]]<ref>РГВА. Ф.9. Оп,29. Д. 572. Л. 63—69, 98—103: Ф.25880. Оп.4. Д. 58. Л. 10; Ф.29. Оп.56. Д. 120. Л.2.</ref>.
 
У цілому ж, як і в попередніх [[Військова кампанія|кампаніях]], аналіз діяльності Червоної армії під час Прутського походу був невтішним. Радянські військові документи повідомляли про чисельні негаразди, які пояснювалися «поганою роботою командирів і комісарів»<ref name="РДВА 4191"></ref>. Порушувалися графіки перевезення військ, несвоєчасно відбувалися переправи, які рідко обходилися без «ЧП». «Не зважаючи на те, що ніхто не заважав ані з суші, ані з повітря з роботою з утворення переправ, окремі частини армії не впоралися,&nbsp;— писав у своєму повідомленні начальник політуправління 9-ї армії Тевченков,&nbsp;— ставалися розриви [[Понтонний міст|понтонних мостів]], топилися червоноармійці й техніка. Тільки в перший день походу під час переправи через Дністер частин 9-ї армії перевернувся човен, внаслідок чого з 30 бійців 16 загинуло. 29-го червня затонули два танки і амфібія цієї ж армії»<ref name="РДВА 4191"></ref>. Отож, якщо б довелося діяти в бойових умовах, втрати були б значно більшими.
 
Загалом, незважаючи на відсутність [[бойові дії|бойових дій]], у ході походу мали місце факти дрібних сутичок румунських і радянських військ, втрати Червоної Армії в яких, а також від нещасних випадків, за період з [[11 червня]] по [[6 липня]] 1940, за неповними даними, склали 119 військовослужбовців (вбито&nbsp;— 29, у тому числі&nbsp;— [[Самогубство|самогубств]]&nbsp;— 12, потонуло&nbsp;— 3; поранені&nbsp;— 69, скалічені&nbsp;— 6)<ref>Там само. Ф.9. Оп.36. Д. 4106. Л. 300—312; Д. 4191. Л.80—92, 170—190, 302—329, 345—360.</ref>.
Рядок 439:
 
До 1991 року в складі СРСР Бессарабія була поділена між УРСР і МРСР. Після розпаду СРСР ця територія, таким чином, виявилася розділеною між незалежними Україною й Молдовою.
[[Файл:Romania wwII-ro.svg|thumbміні|праворуч|300px|Територіальні втрати Румунії протягом липня&nbsp;— вересня 1940]]
[[Файл:Romania 1942 ru.svg|thumbміні|праворуч|300px|[[Трансністрія]] в складі [[Королівство Румунія|Королівства Румунія]] часів Другої світової війни]]
 
=== Наслідки для Румунії ===
Рядок 485:
|тираж =
}} {{ref-ru}}
* &nbsp;''Гриневич В.&nbsp;А.'' [http://www.history.org.ua/JournALL/pro/10/20.pdf| Червона армія у війнах і військових конфліктах 1939—1940&nbsp;рр.: Військово-політичні, ідеологічні та соціально-психологічні аспекти]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
 
== Література ==
* ''Галушка А., Брайлян Є.'' Змова диктаторів: Поділ Європи між Гітлером і Сталіним, 1939-1941. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018. — 368 с.
* ''Музика Г.&nbsp;О''. Радянсько-румунська угода 1940 // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т. / Редкол.: Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.:Знання України, 2004&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— 812 с. ISBN 966-316-045-4
* Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI ст.: іст. нариси: у 2 кн. / [Нац. акад. наук України, Ін-т історії України]; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ: Наукова думка. – Кн. 1: / [А. Айсфельд, І. Вєтров, Т. Вінцковський та ін.]. – 2011. – 731 с.
* {{книга
|автор = Репин В. В.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Приєднання_Бессарабії_та_Північної_Буковини_до_СРСР