Вікіпедія

Плутон (карликова планета): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
InternetArchiveBot (обговорення | внесок)
Боти
1 195 351 редагування
Виправлено джерел: 3; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15)
м Бот: Косметичні зміни
Рядок 4:
|символ = [[Файл:Pluto symbol.svg|25px]]
|тип = карликова планета
|зображення = [[FileФайл:Nh-pluto-in-true-color 2x JPEG.jpg|280px]]
|підпис = Мозаїка знімків, зроблених космічним апаратом [[New Horizons]] 14 липня 2015 року з відстані {{s|450 000 км}}
|центр = Сонце
Рядок 40:
|екват_радіус =
|полярний радіус =
|сплюснутість = <1&nbsp; %<ref name=Stern_2015/>
|довжина обводу =
|площа поверхні = 17,7&nbsp;млн км<sup>2</sup>
Рядок 154:
 
== Історія відкриття ==
[[Файл:Percival Lowell.jpg|thumbміні|185пкс|rightправоруч|[[Персіваль Ловелл]]]]1846 року [[небесна механіка]] досягла великого успіху: був відкритий [[Нептун (планета)|Нептун]], передбачений заздалегідь на основі відхилень [[Уран (планета)|Урана]] від розрахованої [[орбіта|орбіти]]. Це надихнуло астрономів на пошук у такий спосіб нових планет<ref name=Reaves_1997/>. До того ж навіть після врахування [[збурення орбіти|збурень]] від Нептуна згадані відхилення лишалися суттєвими, хоча й значно зменшувалися<ref name=Whyte_1983/><ref name=Littman_2004_ch5_6/>.
 
Першим на ці розбіжності звернув увагу [[Бенджамін Пірс]] 1848 року. Розглядав їх і [[Саймон Ньюком]] 1874 року, але він дійшов висновку, що їх не може спричиняти [[планети поза Нептуном|транснептунова планета]]: вона мала б бути такою великою, що її б уже виявили. Однак кілька астрономів зайнялися передбаченнями нових планет на основі відхилень у русі відомих або виходячи з аналізу орбіт [[комета|комет]]<ref name=Whyte_1983/><ref name=Hoyt_1976/>. Найзначнішими були роботи [[Персіваль Ловелл|Персіваля Ловелла]] та [[Вільям Генрі Пікерінг|Вільяма Генрі Пікерінга]]<ref name=Reaves_1997/>.
Рядок 162:
Проте більша, ніж попередніх дослідників, заслуга у відкритті Плутона належить Персівалю Ловеллу. Він зробив велику роботу з обчислення орбіти нової планети (яку він називав {{s|планетою X}}) на основі збурень у русі Урана<ref group="Прим.">Нептун не підходив через недостатньо тривалі на той час спостереження.</ref> і 1905 року почав на [[Ловеллівська обсерваторія|своїй обсерваторії]] пошуки, особливо інтенсивні в {{s|1906—1907}} та {{s|1914—1916 роках}}. Однак знайти планету не вдавалося, і 1916 року Ловелл розчарувався, припинив черговий етап пошуку і невдовзі помер. Згодом, коли Плутон уже було відкрито, його все ж знайшли на двох [[фотопластина]]х, відзнятих у цій обсерваторії 1915 року{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 7. Lowell's Investigation for Planet X|p=91}}<ref name=Littman_2004_ch5_6/><ref name=Croswell_1999/><ref name=Hoyt_1976/>.
 
[[Файл:Clyde W. Tombaugh.jpeg|thumbміні|185пкс|rightправоруч|[[Клайд Томбо]] з саморобним телескопом]]Продовженню пошуків заважав довгий і дорогий судовий процес із вдовою Ловелла, яка намагалася відсудити заповідані ним обсерваторії гроші<ref name=Littman_2004_ch5_6/><ref name=Croswell_1999/>. Відновити цю роботу вдалося лише 1929 року. Спеціально для цього замовили [[астрограф]] із [[апертура|апертурою]] {{s|32,5 см}}, знімки якого охоплювали велику ділянку неба ({{s|12×14°}}), а гранична [[видима зоряна величина|зоряна величина]] при [[витримка (фотографія)|витримці]] в одну годину сягала 17<sup>m</sup>. У січні 1929 р. для роботи з ним на обсерваторію запросили астронома-аматора [[Клайд Томбо|Клайда Томбо]]. У квітні, остаточно налаштувавши телескоп, він почав фотографування неба<ref name=Tombaugh_1946/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapters 8–10|p=93–124}}. Плутон потрапив уже на десятий знімок, але знову лишився непоміченим<ref name=Croswell_1999/><ref name=Littman_2004_ch5_6/> (усього відомо близько 15 його спостережень, зроблених до відкриття<ref name=Hoyt_1976/><ref name=Buchwald_2000/>, причому найдавніші з них сягають 1909<ref name=Buchwald_2000/> або навіть 1908{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 12. Problems of Pluto|p=143}} року). До вересня було налагоджено методику пошуків, яка полягала в зніманні ділянок неба поблизу протилежної Сонцю точки тричі з інтервалом у кілька діб. Порівнюючи на [[Блінкблінк-компаратор|блінк-компараторі]]і дві фотоплатівки, шукали об'єкти, що за цей час зсунулися, а третя слугувала для перевірки. Перегляд знімків потребував багато праці через величезну кількість зір (до сотень тисяч); додаткові проблеми створювали [[змінні зорі]] та дефекти платівок. Нарешті [[18 лютого]] [[1930]] року Томбо виявив на знімках, зроблених 23 та 29 січня, рухомий об'єкт, мала швидкість якого свідчила про розташування за орбітою Нептуна. Він знайшовся й на контрольному знімку за 21 січня. Цей об'єкт перебував у сузір'ї [[Близнята (сузір'я)|Близнят]] і мав 15-ту [[видима зоряна величина|величину]]&nbsp;— на 2<sup>m</sup> слабше, ніж очікував Ловелл<ref name=Tombaugh_1946/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapters 8–10|p=93–124}}<ref name=Tombaugh_1996/>.
 
[[13 березня]] 1930 року, у день 75-річчя Ловелла і в 149-ту річницю відкриття Урана, директор Ловеллівської обсерваторії [[Весто Слайфер]] оголосив про відкриття дев'ятої планети Сонячної системи такою телеграмою: «Систематичні багаторічні пошуки, що доповнюють дослідження Ловелла щодо транснептунової планети, призвели до виявлення об'єкта, який протягом семи тижнів мав швидкість руху і [[Траєкторія|траєкторію]], що узгоджуються з даними [[Транснептуновий об'єкт|транснептунового тіла]]…»<ref name=Croswell_1999/><ref name=Chant_1930/>.
Рядок 184:
}} {{ISSN|0923-2958}} (print), {{ISSN|1572-9478}} (online)</ref><ref name=Reaves_1997/>.
 
1989 року завдяки прольоту «[[Вояджер-2|Вояджера-2»]]» біля Нептуна вдалося уточнити його масу: вона виявилася на 0,5&nbsp; % меншою, ніж вважалося раніше. 1993 року американський астроном {{Нп|Ерланд Майлс Стендіш||en|E. Myles Standish}} використав ці дані для перерахунку гравітаційного впливу Нептуна на Уран. У результаті невідповідності в русі Урана зникли, а з ними&nbsp;— й потреба в {{s|«планеті X»}}<ref name=Standish_1993/><ref name=Reaves_1997/><ref>{{стаття|автор=Croswell K.|заголовок=Hopes Fade in hunt for Planet X|посилання=http://kencroswell.com/HopesFadeInHuntForPlanetX.html|видання=[[New Scientist]]|дата=30 January 1993|pages=18 |archiveurl=http://archive.is/5L6V|archivedate=2012-07-13}}</ref>.
 
=== Найменування ===
Право дати назву новому небесному тілу належало [[Ловеллівська обсерваторія|Ловеллівській обсерваторії]]. Пропозиції почали надходити з усього світу. Констанція Ловелл, вдова Персіваля Ловелла, запропонувала спочатку «[[Зевс]]», потім «Персіваль», а потім і «Констанція». Але всі подібні варіанти були проігноровані<ref name=Littman_2004_ch5_6/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 11. The Ninth Planet Discovered|p=125–136}}<ref name=Croswell_1999/>.
 
Працівники обсерваторії визнали найпридатнішими три пропозиції: «[[Мінерва]]» (хоча так уже було названо [[93 Мінерва|один із астероїдів]]), «[[Кронос]]» (ця назва, запропонована [[Томас Джефферсон Джексон Сі|Томасом Джефферсоном Джексоном Сі]]&nbsp;— астрономом із поганою репутацією&nbsp;— виявилася непопулярною) і «[[Плутон (міфологія)|Плутон»]]». Вони влаштували в своєму колі голосування, і всі голоси отримав останній варіант<ref name=Croswell_1999/>{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 11. The Ninth Planet Discovered|p=125–136}}<ref name=Littman_2004_ch5_6/><ref name=Tombaugh_1996/>. Пропозицію цієї назви [[Весто Слайфер]] уперше опублікував 1 травня 1930 року<ref name=Slipher_1930/><ref name=Littman_2004_ch5_6/>, а загальне оголошення відбулося 25 травня<ref name=Nunberg_2006/><ref name=Messeri_2010/>. Її подали на розгляд до [[Американське астрономічне товариство|Американського астрономічного товариства]] та [[Лондонське королівське астрономічне товариство|Лондонського королівського астрономічного товариства]], і обидві організації її одноголосно затвердили{{sfn|Tombaugh, Moore|1980|loc=Chapter 11. The Ninth Planet Discovered|p=125–136}}.
 
Згідно з повідомленням Слайфера, назву «Плутон» першою запропонувала {{нп|Венеція Берні|||Venetia Burney}}, одинадцятирічна школярка з [[Оксфорд]]а<ref name=Slipher_1930/><ref name=Nunberg_2006/>. Це сталося 14 березня 1930, наступного дня після повідомлення про відкриття Плутона. Дід Венеції {{Нп|Фолконер Мейдан|Фолконер Мейдан|en|Falconer Madan}}, що працював у [[Бодліанська бібліотека|Бодліанській бібліотеці]] [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]], прочитав новину в «[[Таймс]]» і за сніданком розповів про це онуці. Вона цікавилася не лише [[Астрономія|астрономією]], але й класичною [[Міфологія|міфологією]], і вирішила, що це ім'я&nbsp;— [[давньоримська релігія|давньоримський]] варіант імені [[Аїд|грецького бога підземного царства]]&nbsp;— підходить для такого, ймовірно, темного й холодного світу. Фолконер Мейдан передав пропозицію своєму другу, астроному [[Герберт Холл Тернер|Герберту Тернеру]], який телеграфував її колегам у [[США]]. Коли назву затвердили, Мейдан нагородив Венецію 5-ма [[фунт стерлінгів|фунтами стерлінгів]]. Цікаво, що його брат, {{Нп|Генрі Мейдан|Генрі Мейдан|en|Henry George Madan}}, запропонував назви [[супутники Марса|супутників Марса]]<ref name=Rincon_2006/>.
Рядок 253:
'''По-друге''', довготи висхідних вузлів орбіт цих двох тіл (точок, де вони перетинають екліптику) практично перебувають у резонансі з вищеназваними коливаннями. Коли ці дві довготи збігаються, тобто коли можна протягнути пряму лінію через ці 2 вузли й Сонце, перигелій Плутона становитиме з нею прямий кут (90°), і при цьому карликова планета перебуватиме найвище над орбітою Нептуна. Іншими словами, коли Плутон перетне проекцію орбіти Нептуна і найглибше зайде за її лінію, то він найбільше віддалиться від її площини. Це явище називають суперрезонансом 1:1<ref name=Wan_2001 />.
 
Щоб зрозуміти природу лібрації, уявіть, що ви дивитеся на екліптику з північного боку й бачите рух планет проти годинникової стрілки. Після проходження висхідного вузла Плутон перебуває всередині орбіти Нептуна й рухається швидше, наганяючи Нептун ззаду. Сильне тяжіння між ними викликає [[обертальний момент]], прикладений до Плутона завдяки [[Гравітація|гравітації]] Нептуна. Він переводить Плутон на трохи вищу орбіту, де він рухається трохи повільніше відповідно до [[Закони Кеплера#Третій закон Кеплера|третього закону Кеплера]]. Оскільки орбіта Плутона змінюється, то процес поступово тягне за собою зміну [[Перицентр|перицентраперицентр]]а й довготи Плутона (і, меншою мірою&nbsp;— Нептуна). Після багатьох таких циклів Плутон настільки гальмується, а Нептун настільки пришвидшується, що Нептун починає ловити Плутон на протилежному боці своєї орбіти (біля вузла, протилежного тому, з якого ми почали). Процес потім повторюється, і Плутон віддає обертальний момент Нептуну доти, доки сам не розганяється настільки, що починає наздоганяти Нептун біля початкового вузла. Повний цикл завершується приблизно за 20 тис. років<ref name=Malhotra_1997/><ref name=Alfven_1976/>.
 
== Обертання ==
[[Файл:Pluto-Charon System.gif|thumbміні|rightправоруч|Обертання Плутона й Харона навколо спільного центра мас.]]
Період осьового обертання Плутона&nbsp;— 6,387 земних діб&nbsp;— дорівнює періоду обертання [[Харон (супутник)|Харона]] навколо нього й навколо власної осі. Тому Плутон та Харон завжди повернуті один до одного одним і тим самим боком. Це найбільші тіла Сонячної системи, в яких [[синхронне обертання]] є обопільним<ref name=Barr_2015/> (окрім них, це спостерігається лише у деяких [[подвійний астероїд|подвійних астероїдів]], наприклад, [[90 Антіопа|Антіопи]] та [[617 Патрокл|Патрокла]]<ref name=Descamps_2008/>). Це явище дало природну точку відліку [[довгота|довгот]]: нульовий меридіан Плутона проводять через центр півкулі, оберненої до Харона, і навпаки<ref name=Archinal_2011/>.
 
Рядок 279:
[[Видима зоряна величина|Зоряна величина]] Плутона становить у середньому 15,1<sup>m</sup>, а в [[перигелій|перигелії]] сягає 13,65<sup>m</sup><ref name=Pluto_Fact_Sheet/>. Це означає, що для його спостережень необхідний [[телескоп]] з [[Апаратура|апертурою]] не менше {{s|30 см}}<ref name=SSC_magnitude/>. Навіть у дуже великі телескопи Плутон виглядає зореподібним, оскільки його [[Кутовий розмір|кутовий діаметр]] становить лише {{s|0,06—0,11[[кутова секунда|"]] <ref name=Pluto_Fact_Sheet/>}}. Колір у нього світло-коричневий<ref name=Cuk_2002/> ([[показник кольору B−V]] варіює в межах {{s|0,92—0,98<sup>m</sup>}}, причому приблизно до 2000 року він становив {{s|0,70—0,87<sup>m</sup>}}, тобто, колір був менш насиченим<ref name=Cruikshank_2015/>).
 
Поверхня Плутона дуже неоднорідна. Це друге за контрастністю тіло Сонячної системи після [[Япет (супутник)|Япета]]: альбедо різних ділянок його поверхні варіює від 10 до 70&nbsp; %<ref name=Stern_2015/>. Ця неоднорідність при обертанні Плутона призводить до періодичної змінності його блиску (зміни сягають {{s|0,35[[видима зоряна величина|<sup>m</sup>]]}}, або близько 40&nbsp; %, причому ця величина дещо варіює з часом)<ref name=Stern_2014/>. Змінюється при обертанні Плутона і його спектр, що дало змогу навіть за наземними спостереженнями отримати деякі дані про розподіл різних речовин на його поверхні<ref name=Grundy_2013/>.
 
Відстань до Плутона й можливості наземних телескопів не дозволяють отримати якісні знімки його поверхні. На фотографіях, зроблених космічним телескопом «[[Габбл (телескоп)|Габбл»]]», видно лише найбільші деталі альбедо<ref name=Hubblesite_2010/>. Зображення з добрим [[роздільна здатність (оптика)|розділенням]] вдалося отримати лише 2015 року за допомогою космічного апарату [[New Horizons]].
 
Першими зображеннями Плутона були карти [[альбедо]], створені за спостереженнями його затемнень [[Харон (супутник)|Хароном]], що відбувалися в {{s|1984—1990 рр}}. Їх побудова базується на тому, що затемнення яскравої ділянки поверхні спричиняє більшу зміну блиску, ніж затемнення тьмяної. Завдяки цьому комп'ютерна обробка спостережень змін яскравості при затемненнях дає змогу зробити мапу альбедо оберненої до Харона півкулі Плутона. На цих картах теж видно лише найбільші деталі альбедо, зокрема, широку темну смугу південніше екватора<ref name=Young_2001/><ref name=Buie_1992/><ref name=Stern_2014/>.
Рядок 293:
circle 616 311 22 [[Харон (супутник)|Харон]]
</imagemap>
[[Файл: ThePlutinos Size Albedo Color2 ukr.svg|thumbміні|leftліворуч|250px|Великі [[плутино]] в порівнянні за розміром, [[альбедо]] і кольором (Плутон показаний разом із [[Харон (супутник)|Хароном]], [[Нікта (супутник)|Ніктою]] й [[Гідра (супутник)|Гідрою]]).]]
 
Спершу астрономи, вважаючи Плутон тією самою «Планетою Ікс» Ловелла, намагалися розрахувати його масу на основі його гаданого впливу на орбіти Нептуна й Урана. Сам Ловелл очікував масу 6,6 земної. До 1960-х років було отримано кілька оцінок, близьких до маси Землі, а на початку 1970-х вони зменшилися на порядок, до маси Марса<ref name=Duncombe_1980/><ref name=Croswell_1999/>. 1976 року в [[спектр]]і Плутона було знайдено ознаки наявності [[метан]]ового льоду. Це вказувало на його високе альбедо, а воно, у свою чергу,&nbsp;— на малий розмір і, відповідно, малу масу (кілька тисячних земної)<ref name=Cruikshank_1976>{{cite journal |title=Pluto: Evidence for methane frost |author=Cruikshank, D. P.; Pilcher, C. B.; Morrison, D. |journal=Science |date=1976 |volume=194|pages=835–837|doi=10.1126/science.194.4267.835|bibcode=1976Sci...194..835C}}</ref>.
 
Відкриття [[Харон (супутник)|Харона]] дозволило виміряти масу системи Плутона, використовуючи [[Закони Кеплера#Третій закон Кеплера|третій закон Кеплера]]<ref name=Christy_1978/>. Згодом було визначено масу Плутона й Харона окремо. За сучасними даними, маса Плутона становить 1,30{{e|22}} кг, що становить 0,22&nbsp; % маси Землі<ref name=Stern_2015/>.
 
До 1950 року вважалося, що за діаметром Плутон близький до Марса (тобто близько 6700 км), з огляду на те, що якби Марс був на такій же відстані від Сонця, то він теж мав би 15 [[Видима зоряна величина|зоряну величину]]. 1950 року [[Джерард Койпер]] намагався виміряти за допомогою [[Телескоп|телескопателескоп]]а з 5-метровим [[Обоб'єктив|об'єктивом]]ом кутовий [[діаметр]] Плутона, отримавши значення 0,23", якому відповідає діаметр 5900&nbsp;км<ref name=Kuiper_1950/>. Якщо б це значення було вірним, то в ніч на [[29 квітня]] [[1965]] Плутон покрив би зорю 15-ї величини. За її блиском стежили дванадцять [[Обсерваторія|обсерваторій]], але він не ослаб. Так було встановлено, що діаметр Плутона не перевищує 5500&nbsp;км. Після відкриття Харона діаметр Плутона був оцінений у 2600&nbsp;км. Пізніше спостереження за Плутоном під час затемнень Плутона Хароном і Харона Плутоном у 1985—1990 роках дали оцінку 2290±92 км<ref name=Tholen_1987/>. У 2007 році діаметр твердої поверхні Плутона був оцінений приблизно в 2322 км<ref>{{статья
|автор = Young E. F., Young L. A., Buie M.
|заглавие = Pluto's Radius
Рядок 308:
|volume = 39
|pages = 541
}}</ref>, у 2014 році&nbsp;— 2368±8&nbsp;км<ref name=Lellouch_2015/>. За даними, отриманими 2015 року космічним апаратом [[New Horizons]], діаметр Плутона становить 2374±8 кілометрів. Помітної сплюснутості в нього нема (принаймні, вона не перевищує 1&nbsp; %)<ref name=Stern_2015/>.
 
Таким чином, радіус Плутона приблизно вп'ятеро, а маса&nbsp;— в 460 разів менші, ніж у Землі. Серед об'єктів Сонячної системи він поступається розмірами й масою не тільки всім великим планетам, а й навіть деяким їх супутникам. Він менший від семи супутників: [[Ганімед (супутник)|Ганімеда]], [[Титан (супутник)|Титана]], [[Каллісто (супутник)|Каллісто]], [[Іо (супутник)|Іо]], [[Місяць (супутник)|Місяця]], [[Європа (супутник)|Європи]] та [[Тритон (супутник)|Тритона]]. Маса Плутона менша за місячну майже вшестеро. Але він у 14 разів масивніший і в 2,5 рази більший за [[Церера (карликова планета)|Цереру]], найбільший об'єкт [[Пояс астероїдів|поясу астероїдів]]. Серед відомих [[транснептуновий об'єкт|транснептунових тіл]] Плутон&nbsp;— найбільший, але за масою він поступається карликовій планеті [[Ерида (карликова планета)|Ериді]] з [[Розсіяний диск|розсіяного диска]]<ref name=Sicardy_2011/><ref name=Hand_2015_largest/>.
Рядок 350:
Завдяки зонду [[New Horizons]] на Плутоні виявлено сліди неочікувано інтенсивної та різноманітної геологічної активності, зокрема, недавньої. Судячи з [[підрахунок кратерів|концентрації кратерів]], вік одних ділянок поверхні близький до 4&nbsp;млрд років, а вік інших не перевищує 10&nbsp;млн років<ref name=Moore_2016/><ref name=jhuapl_volcanoes/><ref name=Stern_2015/>. Походження спостережуваних деталей поверхні пояснюють [[зіткнення з космічним тілом|ударами астероїдів]], [[тектонічні рухи|тектонічними процесами]], [[кріовулканізм]]ом, рухом [[льодовик]]ів, [[ерозія|ерозією]], [[конвекція|конвекцією]] в льоді, [[сублімація (фізика)|сублімацією]] та [[конденсація|конденсацією]] газів і навіть дією [[вітер|вітру]]<ref name=Stern_2015/><ref name=Moore_2016/><ref name=jhuapl_complicated>{{cite web |url=http://pluto.jhuapl.edu/News-Center/News-Article.php?page=20150910 |title=New Pluto Images from New Horizons: It's Complicated |publisher=JHU Applied Physics Laboratory |date=September 10, 2015 |archiveurl=https://archive.today/20151128235615/http://pluto.jhuapl.edu/News-Center/News-Article.php?page=20150910 |archivedate=2015-11-28 |deadurl=no |accessdate=2015-12-05 }}</ref><ref name=jhuapl_volcanoes/><ref name=NASA_badlands/>.
 
Основні деталі [[альбедо]] Плутона&nbsp;— темна червонувата неоднорідна смуга, що тягнеться дещо південніше екватора майже по всій його довжині, та яскрава ділянка розміром {{s|1800×1500 км}} на протилежній від Харона півкулі, відома як «серце Плутона» або область Томбо (''Tombaugh Regio''). Західна її половина вирізняється дуже рівним рельєфом і отримала назву «рівнина [[Перший штучний супутник Землі|Супутника»]]» (''[[Sputnik Planitia]]'').
 
Більша частина поверхні Плутона доволі нерівна. Серед різноманітних пагорбів та западин трапляються [[метеоритний кратер|метеоритні кратери]] (найбільший виявлений сягає 260 км) та каньйони тектонічного походження (довжиною до 600 км). Багато кратерів поруйновані (в тому числі перетяті каньйонами) або заповнені льодом<ref name=Stern_2015/>. Деякі ділянки порізані деревоподібно розгалуженими долинами&nbsp;— ймовірно, вирізьбленими азотними [[льодовик]]ами<ref name=Moore_2016/><ref name=jhuapl_findings/><ref name=NASA_badlands>{{cite web |url=http://photojournal.jpl.nasa.gov/catalog/PIA20199 |title=PIA20199: Pluto's Badlands |publisher=NASA |date=2015-12-05}}</ref>. Є й дуже своєрідні форми рельєфу&nbsp;— просторі височини, вкриті дрібними хребтами, витягнутими в одному напрямку. Висота хребтів становить кількасот метрів, а ширина проміжків між ними&nbsp;— {{s|5—10 км}}. Таку місцевість порівнюють зі зміїною шкірою. Можливо, це результат сублімації льоду під сонячними променями (подібно до земних [[Кальгаспори|кальгаспорів]]), намерзання газів на височинах або інших процесів<ref name=Moore_2016/><ref name=Hand_2015_harvest/><ref name=NASA_snakeskin>{{cite web |title=Perplexing Pluto: New ‘Snakeskin’ Image and More from New Horizons |url=http://solarsystem.nasa.gov/news/2015/09/24/perplexing-pluto-new-snakeskin-image-and-more-from-new-horizons |publisher=NASA |date=2015-09-24 |accessdate=2015-12-04 |archiveurl=https://archive.today/20151201141151/http://solarsystem.nasa.gov/news/2015/09/24/perplexing-pluto-new-snakeskin-image-and-more-from-new-horizons |archivedate=2015-12-01 |deadurl=yes }}</ref>. Інші регіони перетяті численними меншими паралельними хребтами з проміжками близько 1&nbsp;км, що нагадують рельєф пральної дошки. Вони вкривають різні деталі поверхні, в тому числі кратери та височини; їх походження незрозуміле<ref name=Moore_2016/>. Виявлено й дві округлі височини з западинами в центрі, які можуть бути [[кріовулканізм|кріовулканами]]. Їх діаметр становить 150 та 225&nbsp;км, а висота&nbsp;— 3—4 та {{s|6 км}}<ref name=Moore_2016/><ref name=Witze_2015/><ref name=jhuapl_volcanoes>{{cite web|title=At Pluto, New Horizons Finds Geology of All Ages, Possible Ice Volcanoes, Insight into Planetary Origins |url=http://pluto.jhuapl.edu/News-Center/News-Article.php?page=20151109 |publisher=JHU Applied Physics Laboratory|date=2015-11-09|accessdate=2015-12-04 |archiveurl=http://archive.is/CNAxK|archivedate=2015-11-10 |deadurl=no}}</ref>.
 
Від інших регіонів Плутона різко відмінна рівнина [[Sputnik Planitia]]. Вона має округлу форму з виступом на південь, її розмір становить близько {{s|1500×800 км}}, а площа&nbsp;— близько 5&nbsp; % площі поверхні Плутона<ref name=Moore_2016/>. Це заповнена замерзлими газами западина, ймовірно, [[імпактний басейн|імпактного]] походження<ref name=Moore_2016/><ref name=Schenk_2015/>. Її поверхня дуже молода, що видно з відсутності там помітних кратерів<ref name=Moore_2016/><ref name=Stern_2015/>. Ця рівнина багата на своєрідні й загадкові об'єкти. Вона перетята криволінійними борознами (часто подвійними), що ділять її на «комірки»&nbsp;— найімовірніше, [[конвекція|конвекційного]] походження<ref name=Moore_2016/> (див. [[комірки Бенара]]). Деякі ділянки всіяні численними дрібними заглибинами, зазвичай вишикуваними в ряди. Їх поява може бути пов'язана з [[сублімація (фізика)|сублімацією]] льоду. Від деяких пагорбів тягнуться довгі темні смуги, що могли утворитися під дією вітру<ref name=Stern_2015/>. Перпендикулярно їм витягнуті численні деталі, що, найімовірніше, є [[дюни|дюнами]] з метанового піску<ref name=Telfer_2018/>. Льоди, що під впливом вітру мігрують із рівнини, можуть бути причиною яскравого забарвлення східної половини області Томбо<ref name=Clark_2015/>. З прилеглих до рівнини височин спускаються [[льодовик]]и, що вирізьблюють на своєму шляху розгалужені долини<ref name=jhuapl_findings/>. На західному краю рівнини стоять численні кутасті гори висотою до {{s|5 км}}<ref name=Moore_2016/>.
 
=== Атмосфера ===
Рядок 387:
}}
{{main|Супутники Плутона}}
У Плутона відомо п'ять [[супутник]]ів, один із яких&nbsp;— [[Харон (супутник)|Харон]]&nbsp;— набагато більший за інші. Він був відкритий 1978 року за наземними спостереженнями [[Джеймс Волтер Крісті|Джеймсом Крісті]], а інші&nbsp;— значно пізніше за допомогою космічного телескопа «[[Габбл (телескоп)|Габбл»]]». [[Нікта (супутник)|Нікту]] й [[Гідра (супутник)|Гідру]] виявили 2005 року, [[Кербер (супутник)|Кербер]]&nbsp;— 2011, а [[Стікс (супутник)|Стікс]]&nbsp;— 2012.
 
Найближчий до Плутона супутник&nbsp;— Харон; далі йдуть Стікс, Нікта, Кербер та Гідра. Всі вони обертаються по майже колових орбітам, що лежать приблизно в площині екватора Плутона, у той же бік, що й він навколо своєї осі<ref name=Stern_2015/><ref name=Walsh_2015/>. Всі супутники Плутона близькі до [[орбітальний резонанс|орбітального резонансу]]: періоди їх обертання співвідносяться приблизно як 1:3:4:5:6. Три з них&nbsp;— Стікс, Нікта та Гідра&nbsp;— справді перебувають у резонансі зі співвідношенням періодів 18:22:33<ref name=Showalter_2015/>.
Рядок 393:
Харон обертається [[синхронне обертання|синхронно]] (завжди повернутий до Плутона одним боком), а інші супутники&nbsp;— ні: період їх осьового обертання набагато менший за орбітальний, а вісі обертання дуже нахилені до осей Плутона та Харона. Ймовірно, це результат метеоритних ударів<ref name=Weaver_2016/>.
 
Супутникова система Плутона примітна тим, що займає лише малу частку можливого об'єму. Максимальний можливий радіус стабільних орбіт для {{comment|проградних|супутники, які обертаються навколо планети в тому ж напрямку, що планета навколо зорі}} супутників Плутона оцінюють у {{s|2,2 млн км}} (для {{comment|ретроградних|супутники, які обертаються навколо планети в напрямку, протилежному до її обертання навколо зорі}}&nbsp;— навіть більше), але фактично радіуси орбіт усіх відомих його супутників не перевищують 3&nbsp; % цієї величини (65 тисяч км)<ref name=Stern_2006/><ref>{{стаття
|автор = Stern, S. A.; Weaver, H. A.; Steffl, A. J.; Mutchler, M. J.; Merline, W. J.; Buie, M. W.; Young, E. F.; Young, L. A.; Spencer, J. R.
|заголовок = Characteristics and Origin of the Quadruple System at Pluto
Рядок 407:
Зйомка системи Плутона апаратом [[New Horizons]] дозволила визначити максимальний можливий розмір невідкритих супутників. Встановлено, що на відстанях до {{s|180 000 км}} від Плутона нема таких супутників розміром понад {{s|4,5 км}} (для менших відстаней ця величина ще менша). Це розраховано з припущення, що їх альбедо таке ж, як у Харона (0,38)<ref name=Stern_2015/>.
 
Відкриття маленьких супутників Плутона дозволило припустити наявність у нього [[кільця планети|кілець]], утворених викидами від ударів у ці супутники метеоритів. Але ні за даними «[[Габбл (телескоп)|Габбла»]]»<ref name=Steffl_2006/>, ні за даними «[[New Horizons|Нових горизонтів»]]»<ref name=Stern_2015/> жодних кілець виявити не вдалося (якщо вони й існують, то настільки розріджені, що їх геометричне [[альбедо]]<ref name=Burns_2004/> не перевищує {{s|1,0×10<sup>–7</sup>}}<ref name=Stern_2015/>). Проте розрахунки показують, що від сильних ударів кільця на деякий час усе ж можуть з'являтися<ref name=Stern_2006/>.
 
Найімовірніше, супутникова система Плутона утворилася внаслідок «ковзного» зіткнення з ним іншого тіла порівнянної маси на невеликій швидкості. Харон міг сформуватися з залишку цього тіла (можливо навіть, що воно лишилося малоушкодженим) або&nbsp;— як і інші супутники&nbsp;— з викидів від удару. Спочатку його відстань від Плутона була значно меншою, а [[ексцентриситет орбіти]]&nbsp;— більшим. Згодом припливна взаємодія з Плутоном вивела його на сучасну орбіту, а також змінила швидкості обертання обох тіл так, що вони стали повернуті одне до одного одним боком<ref name=Walsh_2015/><ref name=Stern_2006/><ref>{{стаття|автор=Ward F. R., Canup R. M.|дата=25 August 2006|заголовок=Forced Resonant Migration of Pluto’s Outer Satellites by Charon|видання=Science|номер=5790|pages=1107–1109|doi=10.1126/science.1127293 |bibcode=2006Sci...313.1107W}}</ref><ref name=Barr_2015/><ref name=Stern_2014/><ref name=Weaver_2016/>.
 
=== Харон ===
[[Файл:Charon in Color (HQ).jpg|thumbміні|rightправоруч|[[Харон (супутник)|Харон]]. Знімок [[Автоматична міжпланетна станція|АМС]] [[New Horizons]], 13 липня 2015.]]
{{main|Харон (супутник)}}
 
Рядок 435:
! Період обертання ([[доба|д]])
|-
| Плутон || 2374 (68&nbsp; % місячного) || 1,30{{e|22}} (18&nbsp; % місячної) || 2127 (0,6&nbsp; % місячного) ||rowspan="2"| 6,3872 (23&nbsp; % місячного)
|-
| Харон || 1212 (35&nbsp; % місячного) || 1,59{{e|21}} (2&nbsp; % місячної) || 17 469 (5&nbsp; % місячного)
|}
 
Рядок 456:
| align="center" colspan="2" | Знімки [[New Horizons]] (не в масштабі)
|}
Ці супутники були знайдені разом на знімках космічного телескопа «[[Габбл (телескоп)|Габбл»]]», зроблених 15 та 18 травня 2005, й отримали [[тимчасові назви в астрономії|тимчасові позначення]] {{s|S/2005 P 1}} і {{s|S/2005 P 2}}<ref name=IAUC_8625/>. [[21 червня]] [[2006]] року МАС офіційно назвав їх [[Гідра (супутник)|Гідра]] (або {{s|Плутон III}}) і [[Нікта (супутник)|Нікта]] ({{s|Плутон II}}) відповідно<ref>{{cite web|publisher=[[Міжнародний астрономічний союз|IAU]]|date=2006-06-21|title=IAU Circular No. 8723 — Satellites of Pluto|url=http://www.cbat.eps.harvard.edu/iauc/08700/08723.pdf|archiveurl=https://www.webcitation.org/64vXJpjRM?url=http://www-int.stsci.edu/~mutchler/documents/IAU_Circular_8723.pdf|archivedate=2012-01-24|deadurl=no|accessdate=2015-12-05}}</ref>. Обертаються вони вдвічі-втричі далі за [[Харон (супутник)|Харон]]: радіус орбіти Нікти&nbsp;— 49 тис. км, а Гідри&nbsp;— 65 тис. км<ref name=Stern_2015/>. Вони перебувають в [[орбітальний резонанс|орбітальному резонансі]]: за час трьох обертів Нікти Гідра робить два<ref name=Showalter_2015/>.
 
Розмір Гідри&nbsp;— 43×33&nbsp;км, а Нікти&nbsp;— 54×41×36&nbsp;км. Їх маса точно не відома; груба оцінка&nbsp;— 0,003&nbsp; % маси Харона (0,0003&nbsp; % маси Плутона) в кожної. На їх поверхні видно [[метеоритний кратер|кратери]]. На різних ділянках помітно відрізняється [[альбедо]], а у Нікти&nbsp;— й колір: там виявлено темну червонувату область, що оточує великий кратер<ref name=Weaver_2016/><ref name=Stern_2015/>.
 
=== Кербер і Стікс ===
{{main|Кербер (супутник)|Стікс (супутник)}}
У червні 2011 року за допомогою телескопа «[[Габбл (телескоп)|Габбл»]]» у Плутона виявили ще один супутник. Спершу він отримав позначення {{s|S/2011 (134340) 1}}, {{s|S/2011 P 1}} та Р4<ref name=Showalter_2011/><ref name=NASA_P4/>, а в липні 2013&nbsp;— назву [[Кербер (супутник)|Кербер]]. Його розмір, як виявилося згодом, становить близько 12×4,5&nbsp;км<ref name=jhuapl_Kerberos>{{cite web |url=http://pluto.jhuapl.edu/News-Center/News-Article.php?page=20151022 |title=Last of Pluto’s Moons – Mysterious Kerberos – Revealed by New Horizons |publisher=JHU Applied Physics Laboratory |date=2015-10-22 |archiveurl=https://archive.today/20151023053746/http://pluto.jhuapl.edu/News-Center/News-Article.php?page=20151022 |archivedate=2015-10-23 |deadurl=no |accessdate=2015-12-05 }}</ref>, а радіус орбіти&nbsp;— 58 {{s|тисяч км}}<ref name=Stern_2015/>.
 
У липні 2012 року тим же інструментом було відкрито п'ятий супутник Плутона<ref name=hubblesite_P5/>. Його тимчасовим позначенням стало {{s|S/2012 (134340) 1}} або Р5, а в липні 2013 року йому дали назву [[Стікс (супутник)|Стікс]]. Розмір цього супутника&nbsp;— 7×5&nbsp;км<ref name=NASA_Styx>{{cite web |url=http://solarsystem.nasa.gov/news/2015/10/10/new-horizons-picks-up-styx |title=New Horizons Picks Up Styx |publisher=NASA |date=2015-10-09 |archiveurl=https://archive.today/20151203013812/http://solarsystem.nasa.gov/news/2015/10/10/new-horizons-picks-up-styx |archivedate=2015-12-03 |deadurl=yes |accessdate=2015-12-05 }}</ref>, а радіус орбіти&nbsp;— {{s|42 тисячі км}}<ref name=Stern_2015/>.
 
== Пояс Койпера ==
[[Файл:Outersolarsystem objectpositions labels comp ukr.png|thumbміні|350px|Розташування відомих об'єктів зовнішньої частини Сонячної системи станом на 2000 рік. Об'єкти [[пояс Койпера|поясу Койпера]] показано зеленим, планети-гіганти&nbsp;— блакитним; по осях&nbsp;— [[астрономічна одиниця|астрономічні одиниці]]. «Розрив» поясу Койпера внизу та вгорі вдаваний і виникає через важкість виявлення об'єктів поясу на фоні Чумацького Шляху.]]
Плутон значно відрізняється від планет орбітою, розмірами, а як виявилося пізніше&nbsp;— і складом. Тому його походження та місце в класифікації тіл Сонячної системи довго були загадкою. Спочатку його малий розмір та своєрідна орбіта привели кількох астрономів до припущення, що це колишній супутник [[Нептун (планета)|Нептуна]], який залишив його через зближення з [[Тритон (супутник)|Тритоном]], близьке проходження якоїсь зорі чи планети або зменшення маси Нептуна через втрату газів<ref name=Littman_2004_ch12/>. Згодом виявилося, що це з кількох причин нереалістично (зокрема, у такому випадку Плутон не зміг би вийти на сучасну орбіту)<ref name=Stern_2014/>.
 
Рядок 485:
|caption3= Плутон з усіх боків. Складено зі знімків липня 2015, відстань&nbsp;— від 0,645 до {{s|8 млн км}}.
}}
[[Файл:Atlas V 551 roars into blue sky.jpg|leftліворуч|thumbміні|[[New Horizons]], запуск [[19 січня]] [[2006]].]]
 
Віддаленість Плутона і його невелика маса роблять його дослідження за допомогою [[Космічний апарат|космічних апаратів]] важкими. Його міг би відвідати «[[Вояджер-1]]», але перевагу було надано прольоту поблизу супутника [[Сатурн (планета)|Сатурна]]&nbsp;— [[Титан (супутник)|Титана]], і траєкторія польоту виявилася несумісною з прольотом поблизу Плутона. У «[[Вояджер-2|Вояджера-2»]]» взагалі не було можливості наблизитися до Плутона<ref>{{cite web|url=http://voyager.jpl.nasa.gov/faq.html|title=Voyager Frequently Asked Questions|accessdate=2015-12-04|publisher=Jet Propulsion Laboratory|date=14 January 2003|archiveurl=https://www.webcitation.org/615UcQbPa?url=http://voyager.jpl.nasa.gov/faq.html|archivedate=2011-08-20|deadurl=yes}}</ref>. Ніяких серйозних спроб дослідити Плутон не робилося аж до останнього десятиріччя XX століття. У серпні 1992 року вчений [[Лабораторія реактивного руху|Лабораторії реактивного руху]] Роберт Стеле зателефонував першовідкривачу Плутона Клайду Томбо з проханням надати дозвіл на відвідання його планети. Пізніше Томбо згадував: «Я сказав йому: ласкаво просимо, але це буде довга й холодна подорож»<ref>{{cite web|title=The last world|author=Dava Sobel.|publisher=Discover magazine|url=http://discovermagazine.com/1993/may/thelastworld215|date=1993-05-01|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://archive.today/20120717214111/http://discovermagazine.com/1993/may/thelastworld215|archivedate=2012-07-17|deadurl=no}}</ref>. Попри отриманий імпульс, [[НАСА]] скасувало в 2000 місію до Плутона і [[Пояс Койпера|поясу Койпера]] «Pluto Kuiper Express», посилаючись на збільшення витрат і затримки з [[Ракета-носій|ракетою-носієм]]<ref>{{cite web|title=Pluto Kuiper Express|author=Williams D. R.|publisher=NASA Goddard Space Flight Center|url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/masterCatalog.do?sc=PLUTOKE|date=2005|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/615Ud2mrR?url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/masterCatalog.do?sc=PLUTOKE|archivedate=2011-08-20|deadurl=yes}}</ref>.
 
Після інтенсивних політичних дебатів місію до Плутона було переглянуто, і 2003 року під назвою [[New Horizons]] вона отримала фінансування американського уряду<ref>{{cite web|title=Pluto Mission a Go! Initial Funding Secured|author=Robert Roy Britt.|publisher=Space.com|url=http://www.space.com/scienceastronomy/pluto_horizons_030225.html|date=2003|accessdate=2007-04-13|archiveurl=https://web.archive.org/web/20030418155403/http://www.space.com/scienceastronomy/pluto_horizons_030225.html|archivedate=2003-04-18|deadurl=no}}</ref>. Апарат було успішно запущено [[19 січня]] [[2006]]. Керівник цієї місії Алан Стерн підтвердив чутки, що в нього покладено частину попелу від [[Кремація|кремації]] померлого 1997 року [[Клайд Томбо|Клайда Томбо]]<ref>{{cite web|title=Happy 100th Birthday, Clyde Tombaugh|author=Stern A.|publisher=JHU Applied Physics Laboratory|url=http://www.jhuapl.edu/newscenter/pressreleases/2006/060203.asp|date=2006-02-03|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/615UdUocR?url=http://www.jhuapl.edu/newscenter/pressreleases/2006/060203.asp|archivedate=2011-08-20|deadurl=yes}}</ref>. На початку 2007 апарат зробив [[гравітаційний маневр]] поблизу Юпітера, що надало йому додаткового прискорення. Найтісніше наближення апарату до Плутона відбулося 14 липня 2015. Спостереження Плутона почались за 5 місяців до того й тривали ще протягом місяця після зближення. Передача цих даних була завершена 25 жовтня 2016 року<ref name=NASA_last_bits/>. Дослідивши систему Плутона, апарат полетів далі в пояс Койпера, до об'єкта {{mpl|2014 MU|69}}.
Рядок 497:
Після відкриття [[Нікта (супутник)|Нікти]] і [[Гідра (супутник)|Гідри]] висловлювалися побоювання щодо непередбачених проблем при польоті [[New Horizons]]. Уламки від ударів у ці супутники метеоритів могли б створити навколо Плутона кільце пилу. Якби апарат потрапив у таке кільце, він міг би отримати серйозні ушкодження<ref name=Steffl_2006/>. Однак цього не сталося, і жодних ознак наявності кілець виявлено не було<ref name=Stern_2015/>. Не знайшлося й нових супутників (що стало несподіванкою з огляду на значно кращі можливості, ніж у телескопа «Габбл»)<ref name=Stern_2015_top10/><ref name=Stern_2015_found/>.
 
[[Файл:New Horizons Pluto approach timeline ukr.svg|thumbміні|centerцентр|550px|<center>Хронологія подій КА [[New Horizons]]</center>]]
 
14 липня 2015 року New Horizons пролетів повз Плутон на відстані 12,5 тисяч км від поверхні. Він передав багато різноманітних даних про нього та його супутники, зокрема, перші детальні знімки. Було сфотографовано всю поверхню Плутона, крім широт нижче {{s|–30°}}, де була [[полярна ніч]]. [[Роздільна здатність (оптика)|Роздільна здатність]] знімків різних ділянок дуже різна; найвища вона для протилежної до Харона півкулі (навколо довготи 180°), що була обернена до апарата під час найтіснішого зближення<ref name=Stern_2015/>. Найкраща детальність&nbsp;— {{s|77—85}} метрів на піксель&nbsp;— отримана для смуги поверхні шириною близько 80&nbsp;км (див. зображення)<ref>{{cite web |url=http://photojournal.jpl.nasa.gov/catalog/PIA20201 |title=PIA20201: New Horizons' Very Best View of Pluto (Mosiac) |publisher=NASA |date=2015-12-05}}</ref>. За фотографіями було виміряно розмір Плутона та його супутників, які раніше були відомі зі значною похибкою. Спектральні дослідження показали розподіл різних речовин на поверхні Плутона, а «просвічування» радіохвилями його атмосфери вперше дозволило дослідити її нижні шари<ref name=Stern_2015/><ref name=Stern_2015_top10/>.
Рядок 536:
</ref>.
 
Плутон не відповідає третій умові, бо його маса становить лише 7&nbsp; % від маси всіх об'єктів поясу Койпера. Для порівняння, маса [[Земля|Землі]] в 1,7&nbsp;млн разів більша за масу всіх інших тіл поблизу<ref name=Soter_2006/>. Для таких об'єктів (які доволі масивні, але не домінують на своїх орбітах) було запроваджено нове поняття [[карликова планета|карликової планети]]<ref name=IAU_2006_res5_6/>.
 
Водночас [[Міжнародний астрономічний союз|МАС]] вирішив підкреслити особливий статус Плутона й визначив його прототипом нової категорії транснептунових об'єктів<ref name=IAU_2006_res5_6/><ref name=IAU_2006_result/>. 2008 року вони отримали назву [[плутоїд]]ів<ref name=IAU_2008_plutoid>
Рядок 577:
</ref>.
 
Алан Стерн&nbsp;— відповідальний дослідник місії НАСА New Horizons&nbsp;— публічно висміяв рішення МАС, заявивши, що визначення нікуди не годиться<ref name=Britt_2006_demoted>{{cite web|url=http://www.space.com/2791-pluto-demoted-longer-planet-highly-controversial-definition.html|title=Pluto Demoted: No Longer a Planet in Highly Controversial Definition|author=Robert Roy Britt.|date=2006-08-24|publisher=space.com|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6dEhOeddn?url=http://www.space.com/2791-pluto-demoted-longer-planet-highly-controversial-definition.html|archivedate=2015-11-22|deadurl=no}}</ref> і йому не відповідають навіть Земля, Марс, Юпітер і Нептун, бо вони розділяють свої орбіти з астероїдами<ref name=newscientist2006>{{cite web|url=https://www.newscientist.com/article/dn9846-new-planet-definition-sparks-furore|title=New planet definition sparks furore|date=25 August 2006|publisher=New Scientist|author=David Shiga.|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://archive.today/20151128211018/https://www.newscientist.com/article/dn9846-new-planet-definition-sparks-furore|archivedate=2015-11-28|deadurl=no}}</ref>. Він також сказав, що оскільки проголосувало менш як 5&nbsp; % [[астроном]]ів, рішення не можна вважати думкою всієї астрономічної спільноти<ref name=newscientist2006 />. Кілька інших зауважень висловив [[Марк Буї]] з [[Ловеллівська обсерваторія|Ловеллівської обсерваторії]], який теж не погодився з новим визначенням планети<ref>{{cite web|url=http://www.boulder.swri.edu/~buie/pluto/iauresponse.html|title=My response to 2006 IAU Resolutions 5a and 6a|publisher=Lowell Observatory|author=Marc W. Buie.|date=September 2006|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/64vXN58PY?url=http://www.boulder.swri.edu/~buie/pluto/iauresponse.html|archivedate=2012-01-24|deadurl=yes}}</ref>. Але [[Майкл Браун (астроном)|Майкл Браун]]&nbsp;— астроном, який відкрив [[Ерида (карликова планета)|Ериду]],&nbsp;— підтримав рішення МАС. Він сказав: «Попри цю більше схожу на цирк божевільну процедуру, ми, так чи інакше, натрапили на відповідь. Це зажадало чимало часу. Зрештою наука самокоригується, навіть якщо в обговоренні були сильні емоції»<ref>{{cite web|url=http://www.nytimes.com/2006/08/24/science/space/25pluto.html|title=Pluto Is Demoted to ‘Dwarf Planet’|publisher=[[The New York Times]]|author=Dennis Overbye.|date=24 August 2006|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/615Updn3R?url=http://www.nytimes.com/2006/08/24/science/space/25pluto.html?ei=5087|archivedate=2011-08-20|deadurl=no}}</ref>.
 
[[Файл:Pluto Protest and Counter Protest.jpg|thumbміні|Протести проти перекласифікації Плутона.]]
 
Широка публіка по-різному сприйняла втрату Плутоном статусу планети. Більшість людей сприйняли це рішення спокійно, деякі ж клопотали МАС в онлайн-режимі, намагаючись переконати астрономів його переглянути. До законодавчих зборів штату [[Каліфорнія (штат)|Каліфорнія]] було внесено проект постанови про засудження рішення МАС, де воно називалося науковою [[Єресь|єрессю]]<ref name=leginfo_ca_gov/><ref>{{cite web|url=http://www.space.com/2855-planetary-politics-protecting-pluto.html|title=Planetary Politics: Protecting Pluto|author=Edna DeVore|date=7 September 2006|publisher=Space.com|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/615UqIZxG?url=http://www.space.com/2855-planetary-politics-protecting-pluto.html|archivedate=2011-08-20|deadurl=no}}</ref>. Законодавчі збори штатів [[Іллінойс]]<ref name=ilga_gov/> та [[Нью-Мексико]]<ref name=nmlegis_gov/> (в першому народився, а в другому довго працював [[Клайд Томбо]]), постановили, що в цих штатах Плутон завжди буде вважатися планетою. Чимало людей не прийняли рішення МАС з сентиментальних причин, бо вони все життя знали Плутон як планету й продовжують так вважати незалежно від рішень МАС<ref>{{cite web|url=http://www.iol.co.za/scitech/technology/pluto-s-still-the-same-pluto-1.299586|title=Pluto’s still the same Pluto|date=21 October 2006|publisher=IOL.co.za|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/615UrAekv?url=http://www.iol.co.za/scitech/technology/pluto-s-still-the-same-pluto-1.299586|archivedate=2011-08-20|deadurl=no}}</ref>. Опитування серед американців свідчать про те, що багато хто з них налаштований проти рішення також і тому, що Плутон до позбавлення статусу був єдиною планетою, відкритою американцем<ref>{{cite web|url=http://www.watchingamerica.com/beijingnews000004.shtml|title='Planet' Pluto: America's 'Eternal Embarrassment'|date=28 August 2006|publisher=The Beijing News|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/615UtcyoD?url=http://www.watchingamerica.com/beijingnews000004.shtml|archivedate=2011-08-20|deadurl=no}}</ref>.
Рядок 588:
* 13 березня 2007 року законодавчі збори штату [[Нью-Мексико]] одноголосно ухвалили, що на честь [[Клайд Томбо|Клайда Томбо]] (він багато років жив і працював у цьому штаті) Плутон там завжди буде вважатися планетою<ref name=nmlegis_gov>{{cite web|title=A joint memorial. Declaring Pluto a planet and declaring March 13, 2007, ”Pluto planet day” at the legislature|url=http://www.nmlegis.gov/Sessions/07%20Regular/memorials/house/HJM054.pdf|publisher=New Mexico Legislature}} ([http://www.nmlegis.gov/lcs/legislation.aspx?chamber=H&legtype=JM&legno=54&year=07 description]).</ref><ref>{{книга|автор=Schilling G.|заголовок=The Hunt for Planet X: New Worlds and the Fate of Pluto|місце=New York|видавництво=Springer Science & Business Media|рік=2010|isbn=9780387778051|pages=255|посилання=http://books.google.com/books?id=HMVUPDppo4MC&pg=PA255}}</ref>. Через два роки подібне рішення прийняв сенат штату [[Іллінойс]]<ref name=ilga_gov>{{cite web|url=http://www.ilga.gov/legislation/96/SR/PDF/09600SR0046lv.pdf |title=Senate resolution SR0046 |date=Adopted 26 February 2009 |publisher=Illinois General Assembly}} ([http://www.ilga.gov/legislation/BillStatus.asp?DocNum=46&GAID=10&DocTypeID=SR&SessionID=76&GA=96 description]).</ref><ref>{{cite web |url=http://news.nationalgeographic.com/news/2009/03/090311-pluto-planet-illinois.html |title=Pluto a Planet Again&nbsp;— On Friday the 13th, in Illinois |publisher=National Geographic News |date=March 11, 2009 |archiveurl=https://archive.today/20151129002321/http://news.nationalgeographic.com/news/2009/03/090311-pluto-planet-illinois.html |archivedate=2015-11-29 |deadurl=no |accessdate=2015-12-05 }}</ref>. У 2006 році проект аналогічної постанови було внесено й до законодавчих зборів Каліфорнії<ref name=leginfo_ca_gov>{{cite web |url=http://www.leginfo.ca.gov/pub/05-06/bill/asm/ab_0001-0050/hr_36_bill_20060824_introduced.html |title=Relative to Pluto's planetary status. Introduced bill text |publisher=Legislative Counsel of California |date=2006-08-24 |archiveurl=https://archive.today/20121212044453/http://www.leginfo.ca.gov/pub/05-06/bill/asm/ab_0001-0050/hr_36_bill_20060824_introduced.html |archivedate=2012-12-12 |deadurl=no |accessdate=2015-12-05 }}</ref>.
* [[Американське діалектологічне товариство]] визнало дієслово «to pluto» («оплутонити») [[неологізм|новим словом]] 2006 року. Воно означає «пониження в званні або цінності кого-небудь або чого-небудь, як це сталося з тепер вже колишньою планетою Плутон»<ref>{{cite web |url=http://web.archive.org/web/20070108093539/http://www.americandialect.org/Word-of-the-Year_2006.pdf |title=“Plutoed” Voted 2006 Word of the Year by American Dialect Society |publisher=American Dialect Society |date=2007-01-05}}</ref>
* З плином часу [[Сонце]] поступово витрачає запаси свого [[Термоядерна реакція|термоядерного]] палива, і це призведе до того, що через 1,1&nbsp;млрд років воно буде сяяти на 11&nbsp; % яскравіше, ніж зараз<ref>{{cite web|url=http://www.membrana.ru/particle/775|title=Далёкая звезда осветила планы спасения Земли от смерти Солнца|author=Леонид Попов|publisher=Membrana.ru|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6EzB4nY5v?url=http://www.membrana.ru/particle/775|archivedate=2013-03-09|date=2008-11-24|deadurl=no}}</ref>. [[Зона, придатна для життя|Жила зона]] Сонячної системи до того часу зсунеться за межі сучасної земної орбіти, досягнувши [[Марс (планета)|Марса]], [[Юпітер (планета)|Юпітера]], а потім [[Сатурн (планета)|Сатурна]]. Через 7,6—7,8 мільярда років ядро Сонця розігріється настільки, що в оболонці навколо нього почнеться горіння водню<ref name="Schroder2008">{{cite journal|author=Schroder K. P., Connon Smith R.|title= Distant future of the Sun and Earth revisited |journal=Monthly Notices of the Royal Astronomical Society |volume=386 |pages=155–163 |year=2008 |doi=10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x |bibcode=2008MNRAS.386..155S |arxiv=0801.4031 |url=http://arxiv.org/pdf/0801.4031v1.pdf}}</ref>. Це призведе до різкого розширення зовнішніх оболонок Сонця й воно стане [[Червоний гігант|червоним гігантом]]. Можливо, що в ті часи на Плутоні та інших об'єктах [[Пояс Койпера|пояса Койпера]] існуватимуть умови, придатні для розвитку життя<ref name=grani_2003>{{cite web|url=http://grani.ru/Society/Science/m.33950.html|title=Уютный Плутон станет последним оазисом жизни|author=Максим Борисов.|publisher=Грани.Ру|date=2003-05-29|accessdate=2015-12-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6F4JZJnxC?url=http://grani.ru/Society/Science/m.33950.html|archivedate=2013-03-12|deadurl=no}}</ref>. Плутон зможе підтримувати ці умови протягом десятків мільйонів років, доти, доки Сонце не стане [[білий карлик|білим карликом]] і остаточно згасне<ref name=grani_2003/>.
* У серпні [[2113]] Плутон вперше від його відкриття досягне [[Афелій|афелію]].
* [[2178]]&nbsp;— Плутон вперше від його відкриття завершить повний оберт навколо Сонця.
Рядок 1716:
{{Космічні місії до картикових планет}}
{{Медаль}}
 
[[Категорія:Плутон| ]]
[[Категорія:Карликові планети]]
Рядок 1721 ⟶ 1722:
[[Категорія:Астрономічні об'єкти, відкриті 1930]]
[[Категорія:Події 18 лютого|відкриття Плутона]]
 
[[Категорія:2006 у науці]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Плутон_(карликова_планета)