Шосе Мак-Мердо — Південний полюс: відмінності між версіями

'''Шосе Мак-Мердо — Південний полюс''' ({{lang-en|McMurdo–South Pole Highway}}, інша англійська назва ''The South Pole Traverse'') — 1600-кілометрова снігова дорога в [[Антарктида|Антарктиді]], що сполучає американські полярні станції [[Мак-Мердо (антарктична станція)|Мак-Мердо]] на узбережжі та [[Амундсен-Скотт]] на [[Південний полюс|Південному полюсі]]. Дорогу було побудовано шляхом вирівнювання снігу та заповнення ущелин у [[Льодовик|льодовику]]. Також її позначено прапорцями. В наш час гусеничний транспорт може дістатися дорогою до Південного полюсу за 10 днів. Типовий состав для перевезення персоналу складається з [[Тягач|тягача]] та житлових вагончиків на лижах.

Будівельні роботи почалися наприкінці 2002 року, а завершилися взимку 2006-07 років (під час південного літа).<ref>{{Cite web|title=The Antarctic Sun: News about Antarctica - South Pole Traverse 2007-08 (page 1)|url=http://antarcticsun.usap.gov/features/1361/|website=antarcticsun.usap.gov|accessdate=2019-07-31}}</ref> Першу ділянку довжиною 48 км було пройдено доволі швидко, оскільки шельфовий [[Шельфовий льодовик Мак-Мердо|льодовик Мак-Мердо]] і [[Полярне плато]] відносно стабільні. Більша частина [[Ущелина|ущелин]] містяться у вузькій зоні, де дорога піднімається до 2000 м над [[Рівень моря|рівнем моря]] — ця частина дороги потребує підтримки кожного сезону. Цей відрізок вимагав більше часу, ніж було прогнозовано, оскільки шельфовий [[Шельфовий льодовик Росса|льодовик Росса]] рухається швидше за льодовик Мак-Мердо. Далі дорога йде по льодовику Росса і через [[Трансантарктичні гори]].

Проєкт вартістю $12 млн фінансує [[Національний науковий фонд]] з метою створення способу дешевшого транспортування вантажів на Південний полюс. Погана погода влітку в Мак-Мердо іноді обмежує кількість можливих польотів для постачання наукового обладнання.

Цією дорогою можлива доставка важкого обладнання, необхідного для створення каналу зв'язку з допомогою оптичного кабелю між Південним полюсом і франко-італійською станцією [[Конкордія]], що розташована на краю Антарктичного [[плато]]. Конкордія має постійний зв'язок з геостаціонарними супутниками, які неможливо використовувати з полюса. Станція Амундсен-Скотт кілька годин на день може використовувати старі вузькоканальні супутники, термін експлуатації яких добігає кінця. Дорога є альтернативним шляхом для прокладання кабелю, втім, поки що неясно, як вплине на роботу кабелю зона розломів.