Собор Святого Петра: відмінності між версіями

[[1 січня]] [[1547]]&nbsp;р. папа [[Павло III]] призначив головним архітектором [[Мікеланджело Буонарроті]]<ref name="ww50">William E.&nbsp;Wallace. The ''Treasures of Michelangelo'', p.&nbsp;50</ref>. За свідченнями Вазарі, Мікеланджело погодився на цю роботу «''з великою нехіттю і проти волі''»<ref>''Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников'', с.&nbsp;148</ref>. Як зазначив [[Вільям Воллес (мистецтвознавець)|Вільям Воллес]], це призначення було «''сумнівною честю''», адже йому дісталося у спадок не тільки довготривале будівництво, розпочате геніальним архітектором, але поганим інженером Браманте, а й [[виконроб]]и та робітники, лояльні до Сангалло, й скептичні до Мікеланджело та його ідей<ref name="ww50"/>. Над спорудженням собору він працював останні 17 років свого життя.

 

 

Герхард Штраус писав, що «''архітектор Мікеланджело (…) побудував собор християнства як маніфест сильного індивідуума''»<ref>Эрпель Фриц, ''Микельанджело'', с.&nbsp;68</ref>. Поверненням до початкової ідеї Браманте щодо центричної споруди він перекреслив майже 40 років попередніх будівельних робіт<ref name="ww50"/> і зміг окреслити загальний напрям робіт з будівництва собору на майбутнє<ref name="ww51">William E.&nbsp;Wallace. The ''Treasures of Michelangelo'', p.&nbsp;51</ref>.