|
1799 постала окрема Харківська єпархія. Після суд. реформи 1867 X. став осідком суд. округи з окремою суд. палатою. З суспільнокульт. погляду переломовою подією в іст. X. було заснування 1805 заходами В. Каразина й укр. дворянства Харківського Університету, що змінив провінційне м. півд. Росії на важливий сх.-укр. осв. центр. При університеті застосувалися наук. установи, поставали нові вид., активізувалося культ. життя. У [[19 століття|19 ст.]] засновано у X. 4 хлоп'ячі гімназії та кілька дівочих сер. шкіл. 1873 відкрито ветер. інститут, що розвинувся з сер. ветер. школи, 1885 — Технологічний Інститут, в 1916 — [[Харківський комерційний інситут]]. На другу пол. [[19 століття|19 ст.]] припадає відкриття ряду фахових шкіл: торг., техн., залізничої, муз., рисувальної, земської акушерської тощо.
X. мав міськ. самоврядування. До 1870 чл… міської думи обирали за становим порядком, а пізніше за майновим цензом. Розбудова м.міста тривала далі; зведено будинки: [[Дворянське зібрання (Харків)|дворянського зібрання]] (1815 — 20, архітект Є. Васильєв), [[Кадетський корпус|кадетського корпусу]] (1825 — 28), дзвіницю [[Успенський собор (Харків)|Успенського собору]] (архітект А. Тон), міський театр (1840 — 43), ряд торг.торгових і приватних будинків. У стилі будівництва далі переважала приписана т.так зв.звана «губернська архітектура». У другій пол. [[19 століття|19 ст.]] споруджено корпус [[Харківський технологічний інститут|технологічного інституту]] (1879 — 85), будинок міської думи (1885).
[[Файл:Миколаївський майдан у 1840-х роках.jpg|200px|thumb|Миколаївський майдан у 1840-х роках]]
[[Файл:Центр Харкова у 1840-х роках.jpg|200px|thumb|Центр Харкова у 1840-х роках]]
Українське життя Харкова розвивалося переважно в осв., земських і кооп. установах. У 1820-х pp. Харків був поважним осередком укр. культ. відродження (Харківська школа романтиків); тут з'явилися перші видання з мовознавства, етнографії, історії, літературні твори народною мовою. 1812 почав виходити перший пресовий орган в Україні під Росією, «Харьковскій Еженедѣльникъ», а 1816 — сатиричний журнал «Харьковскій Демокритъ», в якому деякі твори друкувалися українською мовою; тоді ж почав з'являтися «Украинскій Вѣстникъ», 1817—1818 виходили «Украинскія извЂстія» А. Вербицького та «[[Украинскій Домоводъ]]» Ф. Пильгера; 1824—1825 видавався при Харківському Університеті «Украинскій Журналъ». У Харкові працювали культ. діячі і письм. укр. відродження: Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Петренко, [[Корсун Олександр Олексійович|О. Корсун]], А. Метлинський, історик М. Костомаров та ін.; з'явилися неперіодичні зб. "Украинскій Альманахъ (1831), "Украинскій Сборникъ (1838), «Утренняя ЗвЂзда» (1839) і «Молодикъ» (3 кн., 1843 — 44). З періодичної преси почали з'являтися в Харкові російські газети, які приділяли увагу й українським справам: «Харьковскія губерниальныя вѣдомости» (з 1838), «Єпархиальныя вЂдомости» (1866), «[[Харьковъ]]» (1877—1880), З 1880 А. Йозефович видавав впливову газету у відносно ліберальному дусі «[[Южный край (газета)|Южный край]]»; з 1898 виходив «Харьковскій листокъ». Разом періодичних видань у Харкові на початку [[20 століття|20 ст.]] було 19.
Поч.Початок театрального життя в X.Xаркові датується кін.кінцем [[18 століття|18 ст.]], але щойно 1842 збудовано окремий будинок для театру, заснованого 1790. У 1816 — 21 у X.Xаркові виступав М. Щепкин(також і в укр. п'єсах [[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревського]]), з 1832 І. Дрейсіг, а згодом К. Соленик. 1870 почалися оперні вистави. У 1880 — 90-х pp. у X.Xаркові виступали зі своїми трупами діячі укр. театру М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, [[Заньковецька Марія Костянтинівна|М. Заньковецька]] та ін. На поч.початку [[20 століття|20 ст.]] [[Хоткевич Гнат Мартинович|Г. Хоткевич]] організував роб.робочий театр. На переломі 19 і [[20 століття|20 ст.]] у Харкові роблено перші спроби в ділянці кіна; хронікальні фільми робив [[Федецький Альфред Костянтинович|А. Федецький]], а художні О. Олексіенко. Тут працювали укр.українські мистці: Д. Безперчий, С. Васильківський, М. Ткаченко, [[Раєвська-Іванова Марія Дмитрівна|Марія Раєвська-Іванова]], П. Любченко, [[Беркос Михайло Андрійович|М. Беркос]], М. Самокиша та інінші.
Заг.Загально-рос.російські опозиційні рухи знаходили відгомін і в Харкові. У 1850-х pp. тут діяла група активної антирежимно наставленої інтелігенції, що оформилася у т.так зв.зване [[Харківсько-Київське таємне товариство]], пізніше діяли народники, гуртки «Земля і воля», «Нар. воля». Були відкриті (з ініціативи X. Алчевської) недільні школи. У ділянках осв., госп. і суспільній працювали земства і кооперація; зокрема 1878 відбувся таємний земський з'їзд. З 1890-х pp. активізувалися марксистські соц. гуртки, а згодом РСДРП; особливо популярними серед робітництва на поч. [[20 століття|20 ст.]] та за революції 1905 були меншовики, вони організували страйки, сутички з поліцією, демонстрації. Українська національна інтелігенція гуртувалася навколо харківської громади (П. Лобко, О. Потебня, В. Мова, Ф. Павловський та ін.). У 1906 — 16 pp. у Харкові діяв [[Товариство імені Григорія Квітки-Основ'яненка (Харків)|Клуб ім. Г. Квітки-Основ'яненка]], згодом перетворений на «[[Просвіта|Просвіту]]». При «Союзбанку» існувало кооп. видавництво, що видавало книжки українською мовою. Багато спричинилися до розбудови м. укр. роди з кра традицією: — Донець-Захаржевські, Шидловські, Алчевські та ін. У X. працював адвокат М. Міхновський, який 1900 на таємних зборах студентської громади оголосив свою програму «Самостійна Україна». Там таки закладено початки Рев. Укр.Української Партії (РУП). 1906 у Харкові виходив часопис українською мовою «Поради». У кін. 19 — на поч. [[20 століття|20 ст.]] в Харкові працювали визначні вчені, культ.гром. діячі і письм.: [[Багалій Дмитро Іванович|Д. Багалій]] (ректор університету і гол.голова міської ради), [[Сумцов Микола Федорович|М. Сумцов]], І. Білоконський, [[Манжура Іван Іванович|Іван Манжура]], [[Павло Грабовський]], [[Борис Грінченко]] й інінші.
== 1917—1940 ==
|
