Вікіпедія

Васильківський Сергій Іванович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м оформлення
Рядок 3:
{{Особа
| ім'я =Сергій Іванович Васильківський
| місце_проживання = [[Російська Українаімперія]],
| інші_імена =
| зображення = Vasylkivsky Serhiy.png
| розмір_зображення =250px
| підпис_зображення = Сергій Васильківський, близько 1900 року
 
| місце_народження = [[Ізюм]], [[Харківська губернія]], [[Україна]]
| місце_смерті = [[Харків]], [[Російська Республіка (1917)|Російська Республіка]]
| причина_смерті =
 
| відомий_(відома) =
| рід_діяльності = [[художник]]
Рядок 36 ⟶ 34:
 
== Життєпис ==
[[Файл:Васильківський МД.jpg|міні|праворуч|260пкс|Меморіяльна дошка Васильківському С. І. з нагоди 150-річчя митця та 350-річчя міста Харкова]]
Народився [[7 жовтня]] [[1854]] у повітовому місті [[Ізюм]] [[Харківська губернія|Харківської губернії]] в сім'ї писаря. Середовище і оточення, в якому зростав майбутній художник на [[Слобідська Україна|Слобожанщині]], було особливо благодатним для формування його творчої особистості. Його дід-[[Чумацтво|чумак]], який походив з [[козак|козацького]] роду, привив молодому Сергієві інтерес до української старовини, а мати — любов до народних пісень і [[фольклор]]у. У [[1861]] батьки Сергія переїхали до [[Харків|Харкова]], головного культурного центру [[Слобожанщина|Слобожанщини]]. Перші навички в мистецтві Васильківський одержав у Харківській гімназії від учня [[Карл Брюлов|Карла Брюллова]] у [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзькій Академії мистецтв]] — [[Дмитро Іванович Безперчий|Дмитра Безперчого]]. В роки навчання молодий митець мав змогу користуватися бібліотекою свого родича, поета [[Александров Володимир Степанович|Володимира Александрова]], в якій були твори [[Котляревський Іван Петрович|Івана Котляревського]], [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Гоголь Микола Васильович|Миколи Гоголя]], що справили на нього глибоке враження.
 
Рядок 61 ⟶ 59:
Картина «Сторожа Запорозьких Вольностей» вважається найзначнішим твором митця на історичну тему. Два вершники, зупинивши коней, вслухаються в тишу безлюдного, випаленого сонцем степу. В міцних постатях — впевненість і гідність. Зображені зі спини, в легкому повороті вліво; попереду, на горизонті, блищить смуга [[Дніпро (річка)|Дніпра]], справа — [[Могила (насип)|курган]]; над ними високе [[небо]] з [[хмари|хмарами]]: невід'ємні від пейзажу вони підсилюють його значимість. Вершники на сторожі. Їх статичність тимчасова й в будь-який момент може змінитися на рух. В загальній світлій колірній гамі зеленкувато-вохристих і голубуватих тонів стриманим акцентом виступає контраст червоного й білого у козацькому одязі. Спрямований вглиб, до горизонту, рух хмар, плавні, спокійні ритми просторових планів передають безмежність світло-повітряного середовища, епічність пейзажу. Відмовившись від зовнішньої оповідності, художник досягає внутрішнього заглиблення у простий сюжетний мотив, сутністю якого є ідея патріотизму.
 
Сергія Івановича Васильківського називають поетом українського малярства за надзвичайну ліричність його пейзажних та історичних творів. Розквіт творчості художника припадає на останню третину [[XIX]] століття]], період, коли в Україні діяли Емський акт та Валуєвський циркуляр про заборону українського друкованого слова. Звернення художників до рідної історії, до відображення природи України, народних типів, етнографічних особливостей селянського або козацького побуту, звичаїв та обрядів, народної архітектури було своєрідною формою протесту, боротьби митців за утвердження національної гідності свого народу. Саме на той період припадає інтенсивний розвиток історичного жанру, поява в українському живописі полотен, присвячених історії запорозьких козаків. В умовах заборони й переслідування українських Громад, членами яких були видатні діячі української науки й культури [[Антонович Володимир Боніфатійович|Володимир Антонович]], [[Чубинський Павло Платонович|Павло Чубинський]], [[Вовк Федір Кіндратович|Федір Вовк]], [[Лисенко Микола Віталійович|Микола Лисенко]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймон Куліш]], [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]], [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]], [[Коцюбинський Михайло Михайлович|Михайло Коцюбинський]], національна скерованість у творчості вимагала від митців особистої мужності й високого патріотизму. Сергій Васильківський належав саме до таких митців, як Костянтин Трутовський, Порфирій Мартинович, [[Їжакевич Іван Сидорович|Іван їжакевич]], [[Пимоненко Микола Корнилович|Микола Пимоненко]], [[Самокиш Микола Семенович|Микола Самокиш]], [[Мурашко Олександр Олександрович|Олександр Мурашко]], котрі не стояли осторонь від життя народу і своєю творчістю відіграли велику роль у розвитку національної культури.
 
«Козача левада» — один з найкращих зразків пейзажного жанру в українському мистецтві кінця 19 ст. Стелиться вглибину затишний заливний луг. За ним блакитніє подана узагальнено смуга дерев. (В Україні луг з деревами біля ставка чи річки називають левадою — у таких місцях зупинились перепочити або оселялись козаки, чумаки). Високе небо у світлих хмарах, правдиве, точного відтворене освітлення. Небо і земля майже порівну ділять вертикаль формату — це надає простому мотиву величності, а неспішне чергування планів залучає до споглядання, до вживання в напоєний сонцем і повітрям, оновлений голубою імлою літній краєвид з характерними прикметами сільського життя. Справа, на другому плані — темно-зелені високі осокори (теж подані загальною масою). Постаті двох селян, що відпочивають у їх затінку, і воли в центрі композиції, що п'ють воду з озерця, гармонійно вписуються в нього. В колориті панує м'яка насичена гама зелено-блакитних кольорів, збагачена відтінками і рефлексами; градації тонів створюють ілюзію просторової глибини. Виразність картині додає і різноманітна фактура живописної поверхні — трави на передньому плані написані точно і вільно, луг — пастозно, а небо — щільнішим мазком. Поєднання образу неминучої краси і величі природи з назвою — «козача левада» — розширює асоціативний потенціал твору, виявляє його надчасність.
Рядок 84 ⟶ 82:
В 1912 на другій персональній виставці в Харкові Васильківський представив серію акварельних зображень історичних діячів (27) — [[Хмельницький Богдан|Богдана Хмельницького]], [[Дорошенко Петро|Петра Дорошенка]], [[Кочубей Василь|Василя Кочубея]], [[Могила Петро Симеонович|Петра Могили]] та інших, при створенні яких користувався старовинними [[гравюра]]ми і живописними портретами (збереглися портрети Дорошенка і Мазепи в [[Національний художній музей України |Національному художньому музеї України]] та [[Лебединський художній музей|Лебединському художньому музеї]]). Того ж року експонував 33 роботи на великій виставці українського образотворчого мистецтва в Києві (383 твори, 47 учасників). В [[станкова графіка|станкову]] пейзажну канву до кінця життя продовжував вплітати козацьку тематику: близько 1905 р. створена картина «Козак в степу», в якій настороженість вершника зливається з тривожним настроєм вечірнього степу і неспокійного неба; 1911 р. — «Козак-Мамай», де в образі народного героя проступали портретні риси самого художника; близько 1915 р. — «Дума про трьох братів» (Харківський художній музей), написана, як і панно «Козак Голота», на тему відомої історичної думи. У своїй останній картині — «Похід козаків» (1917, Національний музей образотворчого мистецтва) Васильківський розробляє улюблений сюжет більш узагальнено і піднесено. Роздолля степу і простір неба, розмірений впевнений ритм потоку вершників, насичена колірна гама — все пронизане музикою козацького маршу (музикальність його творів відзначали сучасники, він любив малювати кобзарський спів, грав на декількох музикальних інструментах, захоплювався народною піснею). У своїй останній картині втілював життєствердне світосприймання і відданість козацькій історії України.
 
Перед смертю він заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх творів та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у Харкові великого національного художнього музею. Художник Васильківський залишив після себе гідний набуток для українського мистецтва&nbsp;— майже 3000 робіт, в останні дні життя півтори тисячі з них передав [[Харківський Художній Музей|Харківському художньому музею]] (більшість загинула чи була вивезена з України в роки Другої світової війни; 28 листопада 2018 року німецька сторона Змішаної українсько-німецької комісії з питань поверненнята реституції втрачених та незаконно переміщених під час та внаслідок  &nbsp;Другої світової війни культурних цінностей передала Україні «Етюд з будинком» авторства С. Васильківського<ref>{{Cite web|url=http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245438982&cat_id=244913751|title=Міністерство культури України :: У Києві відбулось ХІІ засідання Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни культурних цінностей|website=mincult.kmu.gov.ua|accessdate=2018-11-29}}</ref>). Зараз у музеях і приватних збірках нараховують близько 500 його творів<ref> Критичні відгуки сучасників і нащадків: ''Коли з рам гляне на вас усе сяйвом облите широке поле та почується відтіль пісня жайворона, як легко, як вільно зітхнеться тим повітрям, що хвилями і цілими потоками ллє на вас художник. І він, що жив одним життям з природою, що плакав над звуками і барвами, примушує і вас тремтіти перед розкритими ним тайнами життя, вслухатися в розкішну пісню солов'я і журне туркотіння горлиці…'' Г. Хоткевич. 1900.<br/>''У його творах все широко і глибоко, на повну силу, відважно і завзято.'' М. Вороний. 1903.<br/>''Твори Васильківського&nbsp;— це поеми на честь сонця, повітря, ніжних кольорів України. Він як пейзажист заслуговує почесного місця не тільки серед художників тодішньої [[Росія|Росії]], але й серед пейзажистів Заходу.'' [[Бурачек Микола Григорович|М. Бурачек]]. 1930.</ref>.
 
== Галерея ==
Рядок 135 ⟶ 133:
* ''Сергій Васильківський'': Альбом.&nbsp;— К.,1987.
* [http://uartlib.org/allbooks/sergiy-vasilkivskiy-ukrayinska-dolya-dikogo-polya-katalog-vistavki/ Сергій Васильківський: українська доля Дикого Поля. Каталог виставки. Київ, Майстер книг, 2013.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=214 Рутковський, М. Сергій Васильківський (1854–19171854—1917): світлій пам’ятіпам'яті С. &nbsp;І. &nbsp;Васильківського в десяті роковини його смерті/ М. Рутковський.— Прага : Вид-во укр. молоді, 1927]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=211 Ніколаєв О. Сергій Васильківський : життя й творчість / О. Ніколаєв ; Музей слобідської України ім. Г. Сковороди. &nbsp;— Харків : Друк. вид-ва ”Пролетарий”«Пролетарий», 1927. &nbsp;— 25 с.]
* [http://uartlib.org/allbooks/sergiy-vasilkivskiy-komplekt-listivok/ Сергій Васильківський. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1984.]
{{PD-художник}}
<br/>
* [http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=41400 Ігор Шаров. 100 видатних імен України. –&nbsp;— К.: АртЕк, 2004.] ISBN 966-505-218-7
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=10443 Рибальченко, Ростислав. Нищення спадщини Васильківського: до 150-річчя від дня народж. класика укр. мистецтва / Ростислав Рибальченко // Образотворче мистецтво. &nbsp;— 2005. &nbsp;— № &nbsp;1. &nbsp;— С. 34–35.]
 
== Посилання ==
* [http://elib.nplu.org/collection.html?id=190 Васильківський Сергій Електронна бібліотека "«Культура України"»]
* ''Л.&nbsp;І.&nbsp;Ткачова''. [http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Vasylkivskyj_S Васильківський Сергій Іванович ] // {{ЕІУ|1|446}}
{{DEFAULTSORT:Васильківський Сергій Іванович}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Васильківський_Сергій_Іванович