Вікіпедія

Історія українців у Торуні: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 64:
Окрім цивільних українців, які мешкали на постійній основі, у Торуні також були присутні солдати-українці польської армії. Згідно з системою направлення новобранців до військоих підрозділів, віддалених від місця їх народження та їхнього попереднього місця проживання, на призовну службу в 1922 прибули численні групи українців, білорусів та євреїв із східних областей країни. Станом на 1 квітня того ж року 0,19&nbsp;% призовників О. К. VIII становили українці, тобто 35 осіб<ref>W. Rezmer, ''Problematyka narodowościowa i wyznaniowa w wojsku na terenie Dowództwa Okręgu Korpusu nr VIII w Toruniu (1920—1939) [w:] Mniejszości narodowe i wyznaniowe na Pomorzu w XIX i XX wieku'', Wydawnictwo Uniwersytetu Mikołaja Kopernika, Toruń 1998, ss. 153</ref>. В наступні роки їхня чисельність тільки зросла. Так, за даними від 28 лютого 1923 року, вони становили вже 6&nbsp;% від усіх новобранців<ref>W. Rezmer, ''Problematyka…'', s.162</ref>.
 
Вояки української національності походили зі сходуСхідної ДругоїГаличини Речіта ПосполитоїВолині. Військова служба на віддалі від рідного регіону мала формувати у них лояльне ставлення до Польської держави. У доповіді заступника командира О. К. VIII Міністерству військових справ рекомендувалось проводити у збройних округах, таких як Торунь, планові полонізаційні акції щодо національних меншин, зокрема й українців<ref>W. Rezmer, ''Problematyka…'', s.160</ref>. Вишкіл рекрутів ускладнювала неписьменність багатьох вихідців зі східних регіонів Польщі<ref>W. Rezmer, ''Problematyka…'', s.166</ref>, різним були й фізичні якості рядовиків. Так, командування О. К. VIII у рапорті за друге півріччя 1928 року зазначало: «Волиняк більш темний і відсталий, набагато важче пристосовувався до нових умов життя у війську, аніж його побратим зі Східної Малопольщі&nbsp;— інтелігентніший і політично свідомий». Галичани, зауважували командири, більше цікавились українським політичним життям та вели активне листування з родиною й товаришами<ref>{{Стаття|автор= Мрака Ігор|посилання_на_автора= |назва= На службі у ІІ Речі Посполитої: українці в оцінках польських офіцерів|посилання= http://publications.lnu.edu.ua/collections/index.php/snote/article/viewFile/2353/2502|відповідальний= |видання= Наукові зошити історичного факультету Львівського університету|видання посилання= |тип= |рік= 2018|місяць= |том= |випуск= 19-20|номер= |сторінки= 356, 362|issn= 2078-6077}}</ref>. Після 1924 року українців стали все рідше направляти в Торунь; в 1933 налічувалось лише 45 українців, зареєстрованих D.O.K. VIII<ref>W. Rezmer, ''Problematyka…'', s.163</ref>.
 
== ПоложенняСтановище українців після Другої світової війни ==
Питання відношення українців, які проживають у Торуні після початку Другої світової війни та фашистської окупації Торуня, ще не розглянуто та не описано<ref>Z. Karpus, ''Emigracja rosyjska…'', s. 112. Społeczność ukraińska nie padła ofiarą szczególnych represji nazistowskich. M. Golon, ''Żydzi, Ukraińcy, Rosjanie, Białorusini i Cyganie na Pomorzu Gdańskim po II wojnie światowej'' [w:] Wojciechowski M. (pod red.) ''Mniejszości narodowe i wyznaniowe na Pomorzu w XIX i XX wieku'', s. 231.</ref>. Є. Вішка лише цитує звіт С. Дмитренка про арешт і розстріл В. Латоцького після того, як в 1945 році українці були помічені з плакатами, що заохочували боротися разом з Червоною армією<ref>E. Wiszka, ''Emigracja ukraińska w Polsce (1920–1939)'', s.424</ref>.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_українців_у_Торуні