Тимошенко Степан Прокопович: відмінності між версіями

''' Степа́н Проко́пович Тимоше́нко''' ({{ДН|23|12|1878|11}}, с. [[Шпотівка]], [[Сумська область|Сумщина]]&nbsp;— [[29 травня]] [[1972]], [[Вупперталь]], [[ФРН]])&nbsp;— всесвітньовідомий український, американський та німецький [[вчений]] у галузі [[механіка|механіки]]. Батько [[Теоретична механіка|теоретичної механіки]]. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один ізз організаторів і перших академіків Української академії наук ([[УАН]]). Автор відомої [[Теорія балки Тимошенко|теорії балок]]<ref>{{cite web|publisher=Elsevier|title=Comparison of linear beam theories|url=http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0895717708002112}}</ref>.

Першими вчителями Степана була мама, пізніше вчителька з Києва, яку через рік у 1887 році замінив досвідчений педагог Михайло Коваленко. Набуті знання дозволили йому наприкінці травня 1889 року успішно скласти конкурсні іспити іта бути зарахованим на навчання до реального училища повітового міста Полтавської губернії [[Ромни]]. Попервах Степан мав певні проблеми у навчанні, оскільки навчали в училищі російською мовою, а в його родині спілкувалися тільки українською. Та, опанувавши російську мову, Степан став першим учнем у класі. Одним з його найкращих шкільних приятелів став [[Йоффе Абрам Федорович|Абрам Йоффе]], з яким Степан підтримував дружні стосунки ій в зрілому віці.

Після успішного завершення навчання в інституті у 1900 році С.Тимошенко відбуває річну обов'язкову військову службу в саперному батальйоні, дислокованому в Петербурзі. У 1902 році одружується з Олександрою Архангельською, студенткою медичної школи, яку знав іззі студентських років.

З 1901 року до 1904 року працює у механічних лабораторіях спочатку Шляхового, а пізніше Політехнічного інститутів. За час практичної роботи в лабораторіях вивчив методи механічних досліджень, проводив практичні заняття з опору матеріалів та теоретичної механіки, зацікавився науковими дослідженнями в галузі механіки матеріалів. Для розширення знань з опору матеріалів С.Тимошенко, який добре знав французьку та німецьку мови, додатково вивчив англійську і переклав з англійської «Курс з математичної теорії пружності» О.Лява, з німецької «Опір матеріалів» А.Феппля, самостійно поглиблював свої знання з математики. На час літньої відпустки 1904&nbsp;р. С.Тимошенко поїхав до [[Німеччина|Німеччини]] для ознайомлення з досягненнями передових технічних шкіл. Особливе значення для нього мали лекції іта лабораторні заняття з механіки та опору матеріалів професора А.Феппля в Мюнхенському політехнікумі.

У 1906 році виграв конкурс на заміщення посади професора кафедри опору матеріалів Київського політехнічного інституту. Влітку того ж року в Ґеттінґенському університеті він досліджував важливу для будівництва проблему стійкості стиснутих пластин. Йому вдалося вивести трансцендентне рівняння, за яким можна було обчислювати критичне значення сил стискання пластин без їх деформування. У травні 1907 року С.Тимошенко захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на ступінь ад'юнкта прикладної механіки. Його діяльність як професора Київського політехнічного інституту була надзвичайно плідною й багатогранною. Він розширив і устаткував новими дослідними машинами лабораторію механічних випробувань, започаткував викладання курсу теорії пружності, оновив курс опору матеріалів та методику його викладання, написав для нього підручник, який спочатку був виданий у літографованому вигляді в 1908 році, а надрукований пізніше в 1911 році. Цей унікальний підручник з опору матеріалів пізніше був перекладений багатьма мовами іта неодноразово перевидавався протягом півстоліття.

У січні 1911 року разом з групою викладачів (з-поміж них і [[Патон Євген Оскарович|Євген Патон]]) підписав різкий протест проти поліцейськогополіційного свавілля щодо студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою [[Столипін Петро Аркадійович|Столипіна]]. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі&nbsp;— професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем.

Наприкінці 1917 повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадський]], Тимошенко активно працює над організацією [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки іта техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше ву світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер [[Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України]]). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений деніківцямиденікінцями, а в грудні&nbsp;— більшовиками. Практично припинилися заняття в Політехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.

У [[1927]] повертається до викладацької роботи на посаді завідувача кафедри з дослідницької роботи Мічиганського університету. Читає лекції та працює з докторантами. При цьому він не полишає контактів з компанією «Вестінгауз». Щоліта відвідує [[Європа|Європу]], де зустрічається зі своїми колегами з інших університетів. Під час роботи в Мічиганському університеті С.Тимошенко організував Відділ прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (ASME), започаткував видання журналу «Прикладна механіка», заснував щонедільний семінар з теоретичної та прикладної механіки, видав фундаментальні праці «Опір матеріалів» (два томи, 1930), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936). Надзвичайно популярною стала заснована ним при університеті у 1929 рокуроці літня школа прикладної механіки для інженерів, викладачів університетів і технічних шкіл США.

У [[1936]] переїжджає до Пало Альто (Palo Alto), де на запрошення адміністрації Стенфордського універстетууніверситету ([[Каліфорнія]]) очолює кафедру механіки. Там він продовжує заняття з докторантами, читає лекції з механіки та статики споруд, тонких пластин та оболонок, історії опору матеріалів. У 1940 році його обирають дійсним членом Національної академії наук США.

Основні напрями наукової роботи&nbsp;— фундаментальні розробки іта подальший розвиток актуальних проблем механіки твердого тіла: міцності, стійкості й коливання механічних систем, будівельної механіки іта теорії споруд. Його наукові праці стали основою розвитку багатьох напрямів механіки. Особливо великий внесок ним зроблений у розвиток прикладної теорії пружності, теорії стійкості пружних, оболонкових і пластинчатих систем, у тому числі підкріплених ребрами жорсткості. Важливими є дослідження щодо згинання, кручення, коливання та удару сучасних інженерних конструкцій. Він розв'язав задачу щодо концентрації напружень поблизу отворів, міцності залізних рейок. З урахуванням новітніх досягнень науки іта техніки виконав фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності ій теорії коливань, які випереджали свій час і знайшли повне практичне використання у створенні сучасної авіаційно-космічної техніки, інженерних споруд та кораблебудуванні. Поряд з точним розв'язанням актуальних задач з теорії стійкості тонкостінних пружних систем використовував розроблений ним загальний метод, широко відомий як енергетичний, або як метод Тимошенка.