Стартовий комплекс № 6 авіабази ВПС США Ванденберг: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
InternetArchiveBot (обговорення | внесок)
Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1. #IABot (v2.0beta14)
вікіфікація, стиль, правопис
Рядок 1:
'''Стартовий комплекс № 6''' ('''SLC-6''', або «слік сікс») на[[Ванденберг (авіабаза)| авіабазі Ванденберг]] в [[Каліфорнія|Каліфорнії]]  — це космодром та зона підтримки. Первісно будувався для запуску ракети-носія [[Титан-3]]  та[[ {{не перекладено|треба=Пілотована орбітальна лабораторія| текст=Пілотованої орбітальної лабораторії|мова=en|є=Manned Orbiting Laboratory}},]] запуск якої відмінилискасували до закінчення будівництва Стартового комплексу № 6. Пізніше комплекс перебудували для запуску [[Спейс ШаттлШатл]]ів з західного узбережжя, проте знов не використовували через бюджет, безпеку та політичні аспекти. З космодрому провелиздійснено декількакілька послідовних запусків ракети-носія [[Афіна (ракета-носій)|Афіна]]. Після реконструкції з 2006 року зі стартового комплексу запускають ракети-носії сімейства [[Delta|Дельта]].
 
Ракети з Ванденберга летять на південь, що дозволяє виводити їх на орбіту з високим нахилом, такі як&nbsp;— [[Полярна орбіта|полярнаполярну]] або [[сонячноСонячно-синхронна орбіта|сонячно-синхронну]], що зручна для повного постійного охватуогляду Землі та часто використовується для [[Метеорологічний супутник|метеорологічних]], [[Супутник спостереження за Землею|навігаційних]] та [[Розвідувальний супутник|розвідувальних]] супутників[[супутник]]ів. Цю орбіту складно досягти з [[База ВПС США на мисі Канаверал|мису Канаверал]], з якого ракети мають летіти на схід, бо на північ та південь від [[Космічний центр імені Кеннеді|Космічного центру ім. Кеннеді]] знаходяться населені пункти. З урахуванням цих обмежень потребуються додаткові маневри, які значно зменшують вантогопідємністьвантажопідʼємність ракети.носія<ref>{{cite web|url=http://spaceflight.nasa.gov/shuttle/reference/shutref/sts/launch.html|title=Launch Sites|publisher=NASA Human Spaceflight Office}}</ref>.
 
== Історія ==
Стартовий комплекс №&nbsp;6, частина «південної бази» Ванденбергу, був частиною ранчо Садден до його викупу ВПС США в середині 1960-х згідно зза законом про [[Експропріація|експропріацію]]. Окрім ранчо там був розташований маяк [[Пойнт-Аргуельо]], которий з того часукотрий був замінений радіонавігаційною системою наземного базування [[LORAN]]. Після придбання бази ВПС почали будівництво стартового комплексу №&nbsp;6 12 березня 1966 року для запуску модифікації ракети [[Титан-3]] з [[Пілотованою орбітальною лабораторією]] (ПОЛ). Після проведення значних будівельних робіт, программу ПОЛ відмінили 10 червня 1969 року програму ПОЛ скасували. Подальші роботи пона стартовому комплексу припинили і об'єкт законсервували.
[[Файл:Vandenberg_AFB_Shuttle_Launch_Site.PNG|міні|Розмітка конфігурації запуска шаттлушатла]]
Плануючи запускати цивільні та військові місії шаттлушатла на екваторіальну орбіту з Космічного центру ім. Кеннеді та військові польоти на полярну орбіту з Ванденбергу, [[НАСА]] та ВПС мали різні думки стосовно місця запуску шаттлашатла. Врешті решт, вониВони змогли домовитися про стартовий комплекс №&nbsp;6 черезз огляду на його призначення для запуску пілотованих польотів в космос, яке не здійснилосявідбулося після відмінискасування програми ПОЛ.
 
В 1972 році ВПС США обрали авіабазу Ванденберг для запуску шаттлівшатлів ззі західного узбережжя. Використання стартового комплексу №&nbsp;6 було затверджено у 1975 році, і з січня 1979 по липень 1986 проводилась реконструкція колишнього стартового майданчика для запуску ПОЛ.
 
=== Переваги використання стартового комплексу №&nbsp;6:===
 
* Запуск шаттлушатлу на полярну орбіту з ФлорідиФлориди призводезначно до значного зменшеннязменшує [[корисне навантаження]];
* Запуск шаттлушатлу на полярну орбіту з ФлорідиФлориди потребує прольоту над [[Південна Кароліна|Південною Кароліною]], [[{{не перекладено|треба=Зовнішній паливний бак Спейс шаттлушатла|текст=зовнішній паливний бак]]|мова=en|є=Space Shuttle external tank}} після відкидання пролетить над [[Канада|Канадою]] та [[Росія|РосієюРФ]];
* Використання існуючихнаявних та частково готових можливостей стартового комплексу №&nbsp;6 для запуску ракети Титан-3 дозволяє знизити витрати на будівництво стартового комплексу для шаттлушатла.
 
[[Файл:SLC6_in_1980.jpg|праворуч|міні|Стартовий комплекс №&nbsp;6 в 1980 році]]
 
=== Відмінності ===
Стартові комплекикомплекси для запуску шаттлівшатлів ву Ванденберзі та на мисі Канаверал мали занчнізначні розбіжності в компоновці. У Космічному центрі ім. Кеннеді був монтажно-збиральний ангар для шаттлушатла, місце посадки для шаттлушатлу, кран стикування-розстикування (для загрузкизавантаження орбітераорбітального апарата на літак для транспортування шаттлівшатлів), будівля вертикальної збірки та стартовий комплекс-39. Стартовий комплекс №&nbsp;6 мав функції вертикальної збірки та запуску, в той час як монтажно-збиральний ангар, кран стикування-розстикування та 4000&nbsp;м посадкова полосасмуга для шаттлівшатлів забеспечувалисязабезпечувалися ПівнчноюПівнічною базою.
 
=== Спейс Шаттлшатл ===
[[Файл:Space_Shuttle_Enterprise_in_launch_configuration.jpg|праворуч|міні|''Ентерпрайз ''на стартовому комплексі №&nbsp;6 у пусковій конфігурації в лютнілютому 1985 року]]
На нову модифікацію комплексу для запуску Спейс-шатлушатла було витрачено більшепонад 4&nbsp;млрд доларів.  Була зменшена висота оригінальної рухомої башти технічного обслуговування та додані два новихнові запальнихзапальні каналаканали для [[{{не перекладено|треба=Твердопаливний прискорювач Спейс- шатла|текст=твердопаливних прискорювачів]]|мова=en|є=Space Shuttle Solid Rocket Booster}} шатлу. Також були виконані такі модифікації, як цистерни для зберігання рідкого кисню та водню, кімната підготовки корисного навантаження, кімната заміни корисного навантаження, нова пускова башта з системою евакуації команди шатлушатла, система пригнічення звуку, зона меліорації та будівля зборкизбирання шатлушатла.
 
Додатково була подовжена злітно-посадочнапосадкова смуга Північної бази з 1700 до 4800&nbsp;м задля забезпечення можливості посадки шатлушатла. Технічне обслуговування та модернізація орбітераорбітального апарата мали проходитивідбуватися на суміжній Станції обслуговування та модернізації орбітеруорбітальника.
Стартові комплеки для запуску шаттлів в Ванденберзі та мисі Канаверал мали занчні розбіжності в компоновці. У Космічному центрі ім. Кеннеді був монтажно-збиральний ангар для шаттлу, місце посадки для шаттлу, кран стикування-розстикування (для загрузки орбітера на літак для транспортування шаттлів), будівля вертикальної збірки та стартовий комплекс-39. Стартовий комплекс №&nbsp;6 мав функції вертикальної збірки та запуску, в той час як монтажно-збиральний ангар, кран стикування-розстикування та 4000&nbsp;м посадкова полоса для шаттлів забеспечувалися Півнчною базою.
 
15 листопада 1985 року під час церемонії сдачиздачі стартовий комплекс №&nbsp;6 було визнано діючим,робочим<ref name="lompoc20050929">{{cite news|url=http://lompocrecord.com/news/local/new-era-dawns-for-slc/article_bd0a0f6c-85c7-5d57-b11a-83523377aca9.html|title=New era dawns for SLC-6|last=Scully|first=Janene|date=September 29, 2005|work=[[Lompoc Record]]|accessdate=June 8, 2017}}</ref><ref name="tribune20120313">{{cite news|url=http://sloblogs.thetribunenews.com/slovault/2012/03/air-force-space-shuttle-astronauts-introduced-at-vandenberg/|title=Air Force space shuttle astronauts introduced at Vandenberg|last=Middlecamp|first=David|date=March 13, 2012|work=[[The Tribune (San Luis Obispo)|The Tribune]]|accessdate=June 8, 2017}}{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>, не дивлячисьзважаючи на потребу в додатковому тестуванні та проведенні інших робіт. Для серії перевірок, подібних до тих, що проводилисьвиконаних на [[LC-39|стартовому комплексі-39]], застосовувся прототимпрототип шатлушатла [[Ентерпрайз (шаттлшатл)|Ентерпрайз]], який можноможна було поєднати ззі зовнішним паливним баком та твердопаливними прискорювачами.
=== Спейс Шаттл ===
[[Файл:Space_Shuttle_Enterprise_in_launch_configuration.jpg|праворуч|міні|''Ентерпрайз ''на стартовому комплексі №&nbsp;6 у пусковій конфігурації в лютні 1985 року]]
На нову модифікацію комплексу для запуску Спейс-шатлу було витрачено більше 4&nbsp;млрд доларів.  Була зменшена висота оригінальної рухомої башти технічного обслуговування та додані два нових запальних канала для [[Твердопаливний прискорювач Спейс-шатла|твердопаливних прискорювачів]] шатлу. Також були виконані такі модифікації, як цистерни для зберігання рідкого кисню та водню, кімната підготовки корисного навантаження, кімната заміни корисного навантаження, нова пускова башта з системою евакуації команди шатлу, система пригнічення звуку, зона меліорації та будівля зборки шатлу.
 
Перший запуск на полярну орбіту мав відбутися 15 жовтня 1986 року на шатлі [[Діскавері (шатл)|Діскавері]] під командуванням ветерануветерана польотів на шатлі [[Роберт Лорел Кріппен|Роберта Кріппена]] (рейс STS-62-A). Проте після [[Катастрофа шатла «Челленджер»|катастрофи ЧелленджеруЧелленджера]], у наступні 2 роки всі запуски шатлів відминилискасували
Додатково була подовжена злітно-посадочна смуга Північної бази з 1700 до 4800&nbsp;м задля забезпечення можливості посадки шатлу. Технічне обслуговування та модернізація орбітера мали проходити на суміжній Станції обслуговування та модернізації орбітеру.
 
31 Липнялипня 1986 року, через півроку після випадку з Челленджером, секретарміністр ВПС [[США {{не перекладено|треба=Едвард Олдрідж|текст=Едвард Олдрідж|мова=en|є=Edward C. Aldridge, Jr.|Едвард С. Олдрідж]]}} оголосив, що програмі шатлів ву Ванденберзі присвоєно статус «експлуатаційної готовності». 
15 листопада 1985 року під час церемонії сдачи стартовий комплекс №&nbsp;6 було визнано діючим,<ref name="lompoc20050929">{{cite news|url=http://lompocrecord.com/news/local/new-era-dawns-for-slc/article_bd0a0f6c-85c7-5d57-b11a-83523377aca9.html|title=New era dawns for SLC-6|last=Scully|first=Janene|date=September 29, 2005|work=[[Lompoc Record]]|accessdate=June 8, 2017}}</ref><ref name="tribune20120313">{{cite news|url=http://sloblogs.thetribunenews.com/slovault/2012/03/air-force-space-shuttle-astronauts-introduced-at-vandenberg/|title=Air Force space shuttle astronauts introduced at Vandenberg|last=Middlecamp|first=David|date=March 13, 2012|work=[[The Tribune (San Luis Obispo)|The Tribune]]|accessdate=June 8, 2017}}{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref> не дивлячись на потребу в додатковому тестуванні та проведенні інших робіт. Для серії перевірок, подібних до тих, що проводились на [[LC-39|стартовому комплексі-39]], застосовувся прототим шатлу [[Ентерпрайз (шаттл)|Ентерпрайз]], який можно було поєднати з зовнішним паливним баком та твердопаливними прискорювачами.
 
В решті решт, 13 травня 1988 року секретарміністр Олдрідж наказав передати активи, що стосуютьсяз програми шатлів, іншим організаціям (в першу чергу,найперше Космічному центру ім. Кеннеді) до 30 вересня 1989 року, тобто до кінця фіскального року.
Перший запуск на полярну орбіту мав відбутися 15 жовтня 1986 року на шатлі [[Діскавері (шатл)|Діскавері]] під командуванням ветерану польотів на шатлі [[Роберт Лорел Кріппен|Роберта Кріппена]] (рейс STS-62-A). Проте після [[Катастрофа шатла «Челленджер»|катастрофи Челленджеру]], у наступні 2 роки всі запуски шатлів відминили. 
 
=== Причини консервації стартового комплексу:===
31 Липня 1986 року, через півроку після випадку з Челленджером, секретар ВПС [[Edward C. Aldridge, Jr.|Едвард С. Олдрідж]] оголосив, що програмі шатлів в Ванденберзі присвоєно статус «експлуатаційної готовності». 
 
* Катастрофа ЧелленджеруЧелленджера показала, що нерозумно покладатися лише на шатл;
В решті решт, 13 травня 1988 року секретар Олдрідж наказав передати активи, що стосуються програми шатлів, іншим організаціям (в першу чергу, Космічному центру ім. Кеннеді) до 30 вересня 1989 року, тобто до кінця фіскального року.
* Забруднення води на стартовому комплексі №&nbsp;6 мало перевищити передбачені ліміти, що призводитьпризводило до значних витрат на усунення наслідків;
 
* Подальші дослідження виявили, що потребуєтьсязнадобиться більше води для системи пригнічення звуку, а отже потрібна модернізація системи водопостачання;
Причини консервації стартового комплексу:
* Охолодження буде більш проблематичнимпроблематичнішим, ніж у Флориді, й було неясноневідомо, наскільки справляться з цією задачею у Ванденберзі;
 
* Незадовільний захист від ударної хвилі розташованих поруч будівель потребує робіт для належного їх захисту;
* Катастрофа Челленджеру показала, що нерозумно покладатися лише на шатл;
* Після ЧелленджеруЧелленджера більш компактна зона запуску SLC-6 визиваластворювала турбуванняризик стосовнонакопичення газоподібного водородуводню, якийщо можемогло призвести до пожежі чи вибуху;
* Забруднення води на стартовому комплексі №&nbsp;6 мало перевищити передбачені ліміти, що призводить до значних витрат на усунення наслідків;
* ЗначнийЗначні перевитрати на будівництво;
* Подальші дослідження виявили, що потребується більше води для системи пригнічення звуку, а отже потрібна модернізація системи водопостачання;
* Охолодження буде більш проблематичним, ніж у Флориді, й було неясно, наскільки справляться з цією задачею у Ванденберзі;
* Незадовільний захист від ударної хвилі розташованих поруч будівель потребує робіт для належного їх захисту;
* Після Челленджеру більш компактна зона запуску SLC-6 визивала турбування стосовно газоподібного водороду, який може призвести до пожежі чи вибуху;
* Значний перевитрати на будівництво;
* Значні проблеми якості будівництва, виявлені незалежною перевіркою, які буде дорого виправити.
 
ВПС офіційно звернули програму шатлів на Ванденберзі 26 грудня 1989 року. Її приблизна оцінка складаластановила 4&nbsp;млрд дол. 
 
Через півроку 6 липня 1990 року компанія Локхід (LCOS) отримала контракт від ВПС США на модифікацію стартового комплексу №&nbsp;6 в комплекс для запуску ракет [[Титан-4]]/[[Centaur (розгінний блок)|Центавр]]. Це було покращенням майданчика для запуску ракет Титан-3, які мали вивести на орбіту ПОЛ. Роботи мали початися в кінці 1992 року і бути виконані до запуску ракет у 1996 році.
 
Проте 22 березня 1991 року ВПС знов змінили свою думку, оголосивши про припинення програми Титан-4/Центавр на стартовому комплексі №&nbsp;6. Причиною були названі «невідповідність потребам запуску Титан-4 західного узбережжя». Контракт з Локхід було розірвано через декілька місяців. 
 
=== Відновлення діяльності ===
 
Після закриття програми шатлів на стартовому комплексі №&nbsp;6, ВПС повернулися до запуску військових супутників на полярну орбіту за допомогою ракет Титан-34D, а згодом&nbsp;— Титан-4.
 
Через півроку 6 липня 1990 року компанія Локхід (LCOS) отримала контракт від ВПС США на модифікацію стартового комплексу №&nbsp;6 в комплекс для запуску ракет [[Титан-4]]/[[Centaur (розгінний блок)|Центавр]]. Це було покращенням майданчика для запуску ракет Титан-3, які мали вивести на орбіту ПОЛ. Роботи мали початися в кінці 1992 року і бути виконанізакінчитися до запуску ракет у 1996 році.
Всеж, SLS-6 не залишився покинутим. На початку 1990-х років ракетно-космічна компанія Локхід почала досліджувати можливість створення нового сімейства малих ракет для комерційного використання. Локхід затвердила розробку ракети-носія «Локхід» (LLV&nbsp;— Lockheed Launch Vehicle) в січні 1993 року.  Після злиття компанії Локхід з компанією [[Martin Marietta|Мартін Маріетта]] була виготовлена ракета з назвою [[Афіна (ракета-носій)|Афіна]]. 
 
Проте 22 березня 1991 року ВПС знов змінили свою думку, оголосившиоголосили про припинення програми Титан-4/Центавр на стартовому комплексі №&nbsp;6. Причиною були названі «невідповідність західного узбережжя потребам запуску ТитанТитана-4 західного узбережжя». Контракт з ЛокхідЛокхідом було розірвано через декількакілька місяців. 
 
Всеж, SLS-6 не залишився покинутим. На початку 1990-х років ракетно-космічна компанія Локхід почала досліджувати можливість створення нового сімейства малих ракет для комерційного використання. Локхід затвердила розробку ракети-носія «Локхід» (LLV&nbsp;— Lockheed Launch Vehicle) в січні 1993 року.  Після злиття компанії Локхід з компанією [[Martin Marietta|Мартін Маріетта]] була виготовлена ракета з назвою [[Афіна (ракета-носій)|Афіна]]. 
[[Файл:LLV-1_ground_test.jpg|ліворуч|міні|272x272пкс|Афіна 1 (LLV 1) на SLC-6, серпень 1997.]]
Після заключенняукладення ще одного контракту з ВПС в 1994 році, почались роботи поз модифікації: на існуючий майданчикмайданчику для запуску шатлів змонтували невелику платформу «milkstool» зверху зповерх одного з двох каналів, що підводились до твердопаливних прискорювачів. The first operational launch from SLC-6 occurred on August 15, 1995, involving the Lockheed-Martin Launch Vehicle I (LMLV-1). Unfortunately, LMLV-1 was terminated in mid-flight after uncontrolled oscillations of the rocket were detected. This resulted in the loss of the vehicle and the payload. The cause of the mishap was later determined to be a guidance system failure coupled with overheating of the booster's first stage steering mechanism. The payload on board was GEMstar 1, a small communications satellite manufactured by CTA, Inc. for the Volunteers in Technical Assistance (VITA), a non-profit organization.
 
Перший запуск відбувся 15 серпня 1995 і закінчився невдало. Згодом виявилося, що причиною був збій системи наведення, поєднаний з перегрівом механізму управління двигуна першого ступеня.
 
Після перепроектування та тестування ракета з новим ім'ям Афіна-1 22 серпня 1997 року успішно запустила супутник NASA Lewis 22 серпня 1997 року. 
 
[[Файл:SLC-6_circa_2006.jpg|праворуч|міні|220x220пкс|Вид зверхузгори на SLC-6, приблизно 2006 рік.]]
Після перепроектування та тестування ракета з новим ім'ям Афіна-1 успішно запустила супутник NASA Lewis 22 серпня 1997 року. 
Ще один успішний запуск був виконанийвідбувся 24 вересня 1999 року&nbsp;— супутник [[Ikonos]] з метоюдля створення [[Космічні знімки|космічних знімків]] компанією [[GeoEye]]. Супутник вивели на полярну орбіту за допомогою ракети Афіна-2.
[[Файл:SLC-6_circa_2006.jpg|праворуч|міні|220x220пкс|Вид зверху на SLC-6, приблизно 2006 рік.]]
Ще один успішний запуск був виконаний 24 вересня 1999 року&nbsp;— супутник [[Ikonos]] з метою створення [[Космічні знімки|космічних знімків]] компанією [[GeoEye]]. Супутник вивели на полярну орбіту за допомогою ракети Афіна-2.
 
З появою ракет Дельта-4 та Атлас-5 у кінці 1990-х, [[Boeing|компанія Боїнг]] 1 вересня 1999 року орендувала стартовий комплекс №&nbsp;6 з метою ще однієїдля модифікації дляпід запускузапуск їхніх ракет Дельта-4.
 
Були видалені деякі специфічні компоненти програми шатлів, такі яка кімната зміни корисного навантаження, проте будівля збірки, рухома башта технічного обслуговування, пускова башта, рів для відхилення вогню, система пригнічення звуку та деякі інші елементи зберегли та пристосували для запуску ракети Дельта-4. Спільний корпус ракети-носія (Common Booster Core&nbsp;— CBC) та відповілневідповідне льотне обладнання транспортується з заводу Боїнга в [[Декейтер (Алабама)|Декейтері]] ([[Алабама]]) до Ванденберга кораблем MV Delta Mariner, що причалює з півдня від стартового комплексу №&nbsp;6 в тому місці, де планувалося отримувати та розвантажувати зовнішні паливні баки шатлушатла
 
=== Дельта-4 ===
[[Файл:First_Delta_IV_Heavy_launch_from_SLC-6_at_Vandenberg_AFB.jpg|праворуч|міні|Запуск Delta IV Heavy з SLC-6 з USA-224]]
Клас ракет Дельта-4 був розроблений компанією Боїнг за участі в програмі [[Міністерство оборони США|Міністерства оборони]] «Розвитку ракет-носіїв» ([[Evolved Expendable Launch Vehicle]]&nbsp;—, EELV).Голован Головна ціль програми полягала в зменшені витрат на запуск і спрощення процесу виведення супутників у космос. У головного суперника Боїнга&nbsp;— [[Локхід Мартін]]а є схожий клас ракет&nbsp;— [[Атлас-5]], вперше запущений з західного узбережжя на початку березня 2008 року з модифікованого [[Східний стартовий комплекс №3 авіабази ВПС США Ванденберг|східного стартового комплексу №&nbsp;3-схід]] на Південній базі. 
 
Дельта-4, що була розміщена на майданчику з кінця 2003 року та перенесламала ряднизку технічних проблем яз з ракетою-носієм, так і з корисним навантаженням, вперше полетіла в космос з стартового комплексу №&nbsp;6 27 червня 2006 року о 20:33. 
 
Ракета Дельта-4 Медіум+ (4,2) вивела на орбіту супутник Національного управління розвідки NROL-22, який успішно запрацював приблизно через 54 хвилини. 
{| class="cquote pullquote" role="presentation" style="margin: auto auto 10px; border-collapse: collapse; border: none; background-color: transparent; width: auto;"
| id="236" style="width: 20px; vertical-align: top; border: none; color: #B2B7F2; font-size: 40px; font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-weight: bold; line-height: .6em; text-align: left; padding: 10px 10px;" |"
| id="238" style="vertical-align: top; border: none; padding: 4px 10px; " |Цей перший запуск Дельта-4 став важливим досягненням для компанії Боїнг та наших замовників&nbsp;— Національного управління розвідки та ВПС США. Сьогодні ми успішно протестували можливість запуску ракети Дельта-4 зі стартового комплексу №&nbsp;6, забезпечивши для націїдержави та ВПС перший космодром за програмою EELV на західному узбережжі. Цим запуском команда Дельти виконала всі умови EELV. В нас є повне сімейство ракет-носіїв, включаючизоврема перевіренуперевірена на практиці важкуважка ракетуракета, двигун першого ступеня вітчизняного виробництва, а також діючі космодроми на обох узбережжях.<br/>-- DanДен CollinsКоллінз, віце-президент БоїнгуБоїнга поз системампускових запускасистем
| id="244" style="width: 20px; vertical-align: bottom; border: none; color: #B2B7F2; font-size: 40px; font-family: 'Times New Roman', Times, serif; font-weight: bold; line-height: .6em; text-align: right; padding: 10px 10px;" |"
|}
Після запуску компанія Боїнг повідомила, що це була перша місія NRO на ракеті Дельта-4 і друга на ракеті сімейства Дельта. Першою була місія GeoLITE на борту Дельта-2 у 2001 році.
 
4 листопада 2006 року на борту Дельта-4 Медіум був виконан запускзапущено DMSP-17 по Програмі військових метеорологічних супутників.
 
20 січня 2011 року о 13:10&nbsp;PST відбувся запуск USA-224 (NROL-49) на ракеті Дельта-4 Хеві. Запуск виконала компанія [[ULA|United Launch Alliance]]. Це був перший запуск Дельта-4 Хеві з Ванденбергу.
Рядок 91 ⟶ 94:
!Дата/Час<br/>([[Всесвітній координований час|UTC]])
!Тип
!Серійний no.номер
!Корисне навантаження
!Тип навантаження
Рядок 146 ⟶ 149:
|Молнія
|Успіх
|Перший запуск ДельтаДельти-4 з ВанденбергуВанденберга
|-
|6
Рядок 156 ⟶ 159:
|[[Сонячно-синхронна орбіта|SSO]]
|Успіх
|Перший запуск ДельтаДельти-4 на [[Низька навколоземна орбіта|LEOННО]]/SSO
|-
|7
Рядок 166 ⟶ 169:
|LEO
|Успіх
|Перший запуск ДельтаДельти-4 Хеві з Ванденбергу
|-
|8
Рядок 176 ⟶ 179:
|LEO
|Успіх
|Перший запуск ДельтаДельти-4 Медіум+ (5,2)
|-
|9
Рядок 190 ⟶ 193:
|10
|10.02.2016 11:40
|[[Дельта IV|Д]]<nowiki/>ельтаДельта-4 ]]<br/>Медіум+ <br/>(5,2)
|373
|USA-267 (NROL-45)
|Радарна зйомка
|ННО
|LEO
|Успіх
|
Рядок 200 ⟶ 203:
|11
|12.01.2018 22:11
|[[Дельта IV|ДДельта-4]]<nowiki/>ельта-4 <br/>Медіум+ <br/>(5,2)
|379
|NROL-47
|Розвідувальний <br/>супутник
|[[Низька навколоземна орбіта|LEOННО]]
|Успіх
|Останній запуск ДельтаДельти-4 Медіум+(5,2)
|}