Запорозький дуб: відмінності між версіями

В перші роки росту (орієнтовно, XIII—XIV століття) дубок був позбавлений верхівки, і на висоті 1-3 метрів у нього з'явилися відгалуження. Існує хибна думка, що, можливо, саме тому дерево збереглося від вирубки в ХІХ столітті. Дослідники, які у ХІХ ст. спеціально займалися вивченням [[Запорозькі козаки|козацтва]] та української [[Етнографія|етнографії]] регіону – [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|О.С. Афанасьев-Чужбинський]], [[Новицький Яків Павлович|Я.П. Новицький]] та [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.І. Яворницький]] – жодним словом не обмовилися про видатне дерево. Перша з відомих нам згадок про Запорізький дуб у Верхній Хортиці пов’язана не з українцями, а з [[Меноніти|менонітами]]. Дерево фігурує вже у переказі про прибуття в [[Україна|Україну]] [[Іноземні колоністи в Україні|колоністів]]-піонерів улітку 1789 р.: «Після огляду місцевості вони поставили свої намети під розкішним дубом, котрий, як прийнято вважати, був одним із найстарших у країні дерев на той час. Він залишався пам’яткою великого історичного значення та викликав великий інтерес протягом всього перебування менонітів у [[Російська імперія|Росії]]» <ref>Bergen H. Chortitza Colony atlas. Mennonite Old Colony (1867). – Saskatoon : Mennonite Historical Society of Saskatchewan, 2004. – 116 p. (p. 96)</ref>. Є також свідчення, що під кроною дуба щойно прибулі колоністи проголосили свою першу молитву на новій землі з подякою за успішне завершення тривалої подорожі <ref>Власов О.Ю. Hundertjärige eiche – Запорізький дуб // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2018. – Вип. VII. – C. 272-286 (c. 275)</ref>.