Хмельницький: відмінності між версіями

Цю найдавнішу на сьогодні писемну згадку про Хмельницький введено в науковий обіг завдяки дослідженням істориків. Ще у 1990-х роках Микола Петров — професор Кам'янець-Подільського університету, посилаючись на історика XIX ст. Михайла Орловського, висловив думку про існування Плоскирова у 30-х роках XV ст., але не назвав точної дати. У 2000-х роках Сергію Єсюніну, співробітнику Хмельницького обласного краєзнавчого музею, а нині Заслуженому працівнику культури, кандидату історичних наук вдалося відшукати в одному із томів «[[Архив Юго-Западной России|Архива Юго-Западной России]]» відомості про існування Плоскирова у 1434—1464 роках з перепосиланням на документи так званої Метрики Литовської. Сергій Миколайович звернувся до знайомого київського історика Віталія Михайловського, що тоді працював над дисертацією у польських архівах саме з документами Метрики Литовської, із проханням зробити копії документів ХVXV ст., в яких згадується Плоскирів. Отримавши на руки копії, дослідники домовились одночасно ввести знайдені документи в науковий обіг, що було зроблено у 2004 році.

Втрачена фортифікаційна споруда у містечку Плоскирів (тепер '''Хмельницький'''). Точний час будівництва невідомий. Знаходився на острові, який утворювали річки Плоска та [[Південний Буг|Бог]]. У XVІXVI — XVII столітті був дерев'яним. Його розбудові у XVI сприяв [[дідич]] Плоскирова [[Мацей Влодек]]. Мурований замок у Плоскирові будували за проектом відомого [[Італія|італійського]] архітектора XVI століття [[Бернардо Морандо]] (бл.1540-1600). У кожного зодчого того часу був свій «фірмовий» стиль, який об'єднував всі його роботи. Був такий стиль й у Морандо. Отже, розглядаючи фортифікації, наприклад польського Замостя, які збереглися до наших днів, можна уявити й плоскирівські. Звичайно, наші були не такими масштабними, але те, що це була «фірмова» морандівська бастіонна фортеця — сумнівів не має. Підтвердження тому вдалося знайти на відомій карті середини XVII століття Гійома Левассера де Боплана (1595—1685). На ній Боплан позначив Плоскирів як «Urbs munita» — місто з укріпленнями.

Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку міста. На межі XIX—ХХXIX—XX ст. стають до ладу великі промислові підприємства (тютюнова фабрика, цукровий, чавуноливарний, цегельний, пивоварний заводи), споруджуються житлові будинки, крамниці, торгові лавки, прокладається бруківка, відкриваються нові заклади освіти (реальне училище та жіноча гімназія, комерційне училище), театр (1892 р.), бібліотека (1901 р.), прокладається телефонна мережа (1909 р.), з'являється електрика (1911 р.). Населення міста зростає майже у 5 разів і у 1909 р. становило 36 тисяч мешканців. Саме в цей період визначається основний напрямок в економічному розвитку міста — на початку XX ст. Проскурів стає найбільшим торговим центром Подільської губернії з річним торговим оборотом 5,5 млн рублів. Лише із залізничної станції міста щорічно відправлялося 3,1 млн пудів вантажів, а прибувало 6,9 млн пудів. Торговельні та кредитні установи міста обслуговували великий регіон. Особливо важливу роль Проскурів відігравав в експортній торгівлі зерном.

Нові вулиці (за новим перспективним планом землеміра Подільської Палати державних маєтностей В. Осецького: Велика Вокзальна (нині — Шевченка), Мала Вокзальна (нині — Пилипчука), Новобульварна (нині — Франка) та інші. З'явилися перші вулиці за лінією залізниці, на відведених для військового відомства землях і у передмісті Дубове. Таким чином, на початку ХХXX століття (дані на 1909 р.) у Проскурові було 38 вулиць та провулків.

ХХXX-ХХІXXI століття принесли Хмельницькому бурхливу розбудову та перейменування більшості вулиць центральної частини міста, перетворення його з невеликого торгово-ремісничого міста у регіональний та обласний центр<ref>http://education.km.ua/?dep=page&dep_up=335&dep_cur=343</ref>.