Вікіпедія

Користувач:Ejensyd/Берестейський мир: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 55:
{{oq|ru|В декабре 1917 года, когда советы предложили всем народам мира послать в Брест-Литовск представителей для мирных переговоров, никто, кроме Украины, этого предложения не принял, а Ленин, бесчисленное множество раз говоривший об Украине как о порабощенной нации в царской России — «тюрьме народов», возразить против этого не мог.}} }}
== Становище України та причини підписання договору ==
Разом з проголошенням Української Народної Республіки істотно підвищився до неї інтерес різних країн. Цьому сприяв переїзд до Києва військових місій Англії, Франції, Італії, Японії, Румунії, Бельгії та Сербії після того, як було вбито головнокомандуючого російськими військами генерала М. Духоніна. На початку січня 1918 р. генерала Ж. Табуї було призначено офіційним представником Франції при уряді Української Республіки. Таку ж посаду зайняв колишній консул Великої Британії в Одесі.

Активність країн Антанти пояснювалася планами створити кілька українських корпусів, які б разом з чехословацькими та польськими з'єднаннями зайняли найважливіші ділянки Румунського та Південно-Західного фронтів. Оскільки до планів Центральної Ради це не входило, її представники досить стримано спілкувалися із зацікавленими іноземними посланцями. Однак зобов'язання перед союзниками утримувати фронт Українська Центральна Рада змушена була виконувати. Та коли з'ясувалося, що ця позиція не знаходить підтримки у широких верствах українського народу, а російські більшовики виступають проти продовження війни і шукають можливостей сепаратного миру з країнами Четверного союзу, керівники Української держави змінили курс.
 
Цілком прагматично підійшовши до визначення мети переговорного процесу, Центральна Рада водночас продовжувала захоплюватися ілюзорною ідеєю формування для ведення переговорів «однородно соціалістичного, федеративного» уряду з «представниками усіх крайових урядів», що діяли на території колишньої Російської імперії. Доки українські лідери шукали засоби до реалізації цього утопічного проекту, Раднарком Росії уклав сепаратну угоду про перемир'я з німецьким і австро-угорським командуванням. Це стало поштовхом для більш реалістичної політичної лінії УНР. 11 (24) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат у ноті до учасників воєнних дій та нейтральних держав засвідчив свій намір стати «на дорогу самостійних міжнародних відносин». Крім того, було вказано, що «мир, який хоче заключити Росія зі своїми представниками, може мати силу для Української Народної Республіки тільки тоді, коли його умови прийме й підпише правительство Української Народної Республіки». Крім того, український уряд наголошував на необхідності укладення не сепаратного, а загального миру.▼
Цілком прагматично підійшовши до визначення мети переговорного процесу, Центральна Рада водночас продовжувала захоплюватися ілюзорною ідеєю формування для ведення переговорів «однородно соціалістичного, федеративного» уряду з «представниками усіх крайових урядів», що діяли на території колишньої Російської імперії.
 
Доки українські лідери шукали засоби до реалізації цього утопічного проекту, Раднарком Росії уклав сепаратну угоду про перемир'я з німецьким і австро-угорським командуванням. Це стало поштовхом для більш реалістичної політичної лінії УНР.
 
▲Цілком прагматично підійшовши до визначення мети переговорного процесу, Центральна Рада водночас продовжувала захоплюватися ілюзорною ідеєю формування для ведення переговорів «однородно соціалістичного, федеративного» уряду з «представниками усіх крайових урядів», що діяли на території колишньої Російської імперії. Доки українські лідери шукали засоби до реалізації цього утопічного проекту, Раднарком Росії уклав сепаратну угоду про перемир'я з німецьким і австро-угорським командуванням. Це стало поштовхом для більш реалістичної політичної лінії УНР. 11 (24) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат у ноті до учасників воєнних дій та нейтральних держав засвідчив свій намір стати «на дорогу самостійних міжнародних відносин». Крім того, було вказано, що «мир, який хоче заключити Росія зі своїми представниками, може мати силу для Української Народної Республіки тільки тоді, коли його умови прийме й підпише правительство Української Народної Республіки». Крім того, український уряд наголошував на необхідності укладення не сепаратного, а загального миру.
 
Через 3 дні після цього на ім'я В. Винниченка й О. Шульгина (генеральний секретар міжнаціональних (пізніше — міжнародних) справ) надійшла телеграма, підписана представниками Центральних держав, у якій ішлося про таке: «Нота Генерального Секретаріату Української Народної Республіки до всіх воюючих і нейтральних держав вважає за безумовно потрібне, щоб представники УНР взяли участь в переговорах в Брест-Литовську. Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина вважають необхідним зазначити, що вони готові привітати участь представників УНР в мирних переговорах в Брест-Литовську».
 
Домігшися права вступити у «велику політику», Центральна Рада надіслала до Брест-Литовська делегацію у складі В. Голубовича (голова), М. Любинського, М. Полозова, М. Левитського, О. Севрюка. Інструкції М. Грушевського членам делегації зводилися до того, щоб боротися за включення до складу України Холмщини, Підляшшя, проведення плебісциту в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатській Україні. Таким чином, це був перший крок на шляху до соборності українських земель.
 
9 січня 1918 р. близько 400 представників держав, задіяних у переговорах, взяли участь у першому пленарному засіданні в Брест-Литовську.
 
Напередодні переговорів німецькі експерти міжнародного права заявили, що у разі укладення мирного договору з Росією його положення матимуть обов'язковий характер і для України. Голова української делегації В. Голубович заперечив, висунувши таку аргументацію: зв'язок України з Росією обумовлювала Переяславська угода; оскільки один з учасників укладення цього акта — династія Романових—відійшла в минуле, він втратив чинність разом з усіма зобов'язаннями України щодо Росії. Німецька сторона погодилася з правомірністю цих суджень, а проголошення УНР самостійною державою зміцнило її статус рівноправного учасника переговорів. Російська делегація в особі Л. Троцького також заявила, що «не бачить жодної перешкоди для самостійної участі делегації Генерального Секретаріату в мирних переговорах». Таким чином, де-факто глава російської делегації визнав право українців на самовизначення.<ref>Велика війна 1914-1918 pp. і Україна. У двох книгах. Книга 1. Історичні нариси.— К.: TOB «Видавництво "КЛІО"», 2014.— С. 670—671.</ref>
 
 
Первоочередной задачей нового режима было заключение мира, к которому стремилось подавляющее большинство населения.<br>
3 декабря 1917 г. начались переговоры о перемирии между советской делегацией (возглавляемой Иоффе, Каменевым и Радеком, к которым потом присоединился Троцкий) и делегациями центральноевропейских империй. <br>
15 декабря было подписа-ноподписано перемирие на четыре недели с последующим возобновлением переговоров. На первом этапе (3 — 22 декабря) речь шла о применении принципа права народов на самоопределение на западных рубежах России. <br>
22 декабря немецкая делегация дала понять, что, по ее мнению, на территориях Российской империи, занятых немецкой армией (Галиция, Литва, Латвия, Эстония, Польша), народы уже выразили свою волю в пользу Германии. Такая позиция повлекла за собой первую паузу в переговорах. <br>
9 января в Брест-Литовск для полноправного участия в переговорах прибыли предста-вителипредставители Украинской Рады, ставшей независимым правительством. <br>
Поскольку между большевиками и центральноевропейскими державами велась «пропагандистская вой-навойна» по национальному вопросу, Троцкий был вынужден признать делегацию Рады как полномочных представителей и выразителей интересов независимой Украины.<br>
 
18 января Троцкий уехал из Бреста в Петроград для участия в обсуждении пар-тийнымпартийным руководством судьбы переговоров, провал которых также необходимо было предусмотреть. Мнения руководителей большевиков по поводу того, какую тактику выработать, разделились. Ленин был за немедленное заключение во имя «спасения русской революции» сепаратного мира на условиях, предлагаемых Германией. Буха-ринБухарин отвергал подобный выход из положения. По его словам, это было бы на руку германскому империализму, чьим «пособником» становилось советское государство. Такое решение вынудило бы революционное государство пойти на компромиссы и уступки, от чего мог пошатнуться престиж советской власти. Бухарин выступал за революционную войну и «всеобщую защиту русской земли и мирового пролетариа-тапролетариата», что стало бы новым стимулом к европейской революции. Во время первого голо-сованияголосования в ЦК сторонники революционной войны одержали явную победу над Лени-нымЛениным. Тогда Троцкий предложил компромиссное решение: принять декларацию о том, что Россия выходит из конфликта в одностороннем порядке, не подписывая мира, — предложение беспрецедентное в истории дипломатии. Ленин был против, но это ре-шениерешение казалось ему предпочтительнее бухаринского. Большевики решили продол-житьпродолжить переговоры, затягивая их как можно дольше. В случае прекращения перегово-ровпереговоров было намечено попробовать вариант Троцкого.<br>
26 января Троцкий вернулся в Брест. Прирожденный оратор, он пустился в словесные маневры. Германские военные начали тем временем терять терпение. Делегации центрально-европейских держав подписали мирный договор с представителями Рады. Те тут же попросили у Германии военной помощи, чтобы противостоять большевикам, войска которых только что вошли в Киев. Эта просьба послужила поводом к новому германскому вторжению. Отныне время играло против большевиков.<br>
10 февраля Троцкий заканчивает переговоры, заявляя, что центральноевропейские державы и Россия не находятся более в состоянии войны. Несколько дней спустя ленинские опасения подтвердились и центральноевропейские державы начали широкое наступление от Прибалтики до Украины. 18 февраля ЦК собрался для выработки линии дальнейших действий. Ленин предложил немедленно послать телеграмму в Берлин с просьбой о мире. При голосовании его предложению не хватило одного го-лоса. Троцкий, как и большинство тех, кто был против, полагал, что нужно подо-ждать, пока развернется наступление, и посмотреть на реакцию немецких трудящих-ся. Он думал, что явная агрессия против Советской России, которая вышла из войны и объявила демобилизацию, должна вызвать революционные волнения в Германии. Однако немецкий пролетариат, по словам Розы Люксембург, оставался «неподвижен, как труп».▼
10 февраля Троцкий заканчивает переговоры, заявляя, что центральноевропейские державы и Россия не находятся более в состоянии войны.
Вечером того же 18 февраля, видя быстрое продвижение немецких войск, кото-рые уже очень скоро могли подойти к Петрограду, ЦК собрался снова. На этот раз ленинское предложение победило, и в Берлин была отправлена телеграмма. Ответ пришел только через четыре дня, в течение которых немецкая армия продолжала продвигаться в глубь страны. Правительство в растерянности выдвинуло лозунг ре-волюционной защиты отечества. 23 февраля немецкие войска были остановлены око-ло Нарвы и Пскова. В этот день стали известны условия Германии. Они были более жесткими, чем на переговорах в Брест-Литовске. В ответ на протесты ЦК и прави-тельства Ленин пригрозил, что подаст в отставку, если в течение двух суток, установ-ленных Германией, не будут приняты все условия. 3 марта в Брест-Литовске был подписан договор. По сравнению с 1914 г. территория России сократилась на 800 тыс. км . Советская армия должна была уйти из Украины, России надо было заклю-чить мир с Украинской Радой, отказаться от претензий на Финляндию и Балтийские страны, отдать Турции Каре, Батум и Ардахан. На втих территориях проживало 26% населения, производилось 32% сельскохозяйственной и 23% промышленной продук-ции, 75% угля и железа. Кроме того, советское правительство обязано было выпла-тить значительную репарацию (установленную в августе в размере 6 млрд. марок) и прекратить революционную пропаганду в центральноевропейских державах.<ref>Верт Н. История советского государства. 1900—1991: Пер. с фр.— М.: Прогресс: Прогресс-Академия, 1992.— 480 с. ISBN 5-01-003643-9 С. 81.</ref>▼
 
Несколько дней спустя ленинские опасения подтвердились и центральноевропейские державы начали широкое наступление от Прибалтики до Украины. <br>
▲10 февраля Троцкий заканчивает переговоры, заявляя, что центральноевропейские державы и Россия не находятся более в состоянии войны. Несколько дней спустя ленинские опасения подтвердились и центральноевропейские державы начали широкое наступление от Прибалтики до Украины. 18 февраля ЦК собрался для выработки линии дальнейших действий. Ленин предложил немедленно послать телеграмму в Берлин с просьбой о мире. При голосовании его предложению не хватило одного го-лосаголоса. Троцкий, как и большинство тех, кто был против, полагал, что нужно подо-ждатьподождать, пока развернется наступление, и посмотреть на реакцию немецких трудящих-сятрудящихся. Он думал, что явная агрессия против Советской России, которая вышла из войны и объявила демобилизацию, должна вызвать революционные волнения в Германии. Однако немецкий пролетариат, по словам Розы Люксембург, оставался «неподвижен, как труп».
 
Вечером того же 18 февраля, видя быстрое продвижение немецких войск, которые уже очень скоро могли подойти к Петрограду, ЦК собрался снова. На этот раз ленинское предложение победило, и в Берлин была отправлена телеграмма. <br>
Ответ пришел только через четыре дня, в течение которых немецкая армия продолжала продвигаться в глубь страны. Правительство в растерянности выдвинуло лозунг революционной защиты отечества. <br>
23 февраля немецкие войска были остановлены около Нарвы и Пскова. В этот день стали известны условия Германии. Они были более жесткими, чем на переговорах в Брест-Литовске. В ответ на протесты ЦК и правительства Ленин пригрозил, что подаст в отставку, если в течение двух суток, установленных Германией, не будут приняты все условия. <br>
▲Вечером того же 18 февраля, видя быстрое продвижение немецких войск, кото-рые уже очень скоро могли подойти к Петрограду, ЦК собрался снова. На этот раз ленинское предложение победило, и в Берлин была отправлена телеграмма. Ответ пришел только через четыре дня, в течение которых немецкая армия продолжала продвигаться в глубь страны. Правительство в растерянности выдвинуло лозунг ре-волюционной защиты отечества. 23 февраля немецкие войска были остановлены око-ло Нарвы и Пскова. В этот день стали известны условия Германии. Они были более жесткими, чем на переговорах в Брест-Литовске. В ответ на протесты ЦК и прави-тельства Ленин пригрозил, что подаст в отставку, если в течение двух суток, установ-ленных Германией, не будут приняты все условия. 3 марта в Брест-Литовске был подписан договор. По сравнению с 1914 г. территория России сократилась на 800 тыс. км . Советская армия должна была уйти из Украины, России надо было заклю-читьзаключить мир с Украинской Радой, отказаться от претензий на Финляндию и Балтийские страны, отдать Турции КареКарс, Батум и Ардахан. На втих территориях проживало 26% населения, производилось 32% сельскохозяйственной и 23% промышленной продук-циипродукции, 75% угля и железа. Кроме того, советское правительство обязано было выпла-титьвыплатить значительную репарацию (установленную в августе в размере 6 млрд. марок) и прекратить революционную пропаганду в центральноевропейских державах.<ref>Верт Н. История советского государства. 1900—1991: Пер. с фр.— М.: Прогресс: Прогресс-Академия, 1992.— 480 с. ISBN 5-01-003643-9 С. 81.</ref>
 
Загальне становище колишньої Російської імперії, керівництво якої здійснював восени 1917 року Тимчасовий уряд, охарактеризоване Резолюцією з'їзду Рад Північної області за доповіддю Л. Троцького про поточний момент:
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Користувач:Ejensyd/Берестейський_мир