Японсько-українські системи транскрипції та транслітерації: відмінності між версіями

Система транскрипції за [[Федоришин Мирон Семенович|Мироном Федоришиним]] (1994) для української мови<ref>[http://usubway.narod.ru/sf.htm Федоришин М. С. ''Українська транскрипція японської мови''.&nbsp;— Львів: Львівська політехніка, 1994.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121120093026/http://usubway.narod.ru/sf.htm |date=20 листопад 2012 }}; [http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Lingvistyka/2007_586/12.pdf Федоришин М.&nbsp;С.&nbsp;Особливості викладання основ японського письма у Львівській політехніці // ''Вісник національного університету «Львівська політехніка»''.&nbsp;— Львів: Львівська політехніка, 2007.&nbsp;— №&nbsp;586.&nbsp;— С.39—42.]</ref>. Розроблена на основі системи Поліванова. Обмежено вживається в публікаціях [[Національний університет «Львівська політехніка»|Львівської політехніки]], [[Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського|Інституту сходознавства НАНУ]] тощо. Головною особливістю є переважання [[фонематика|фонематичного]] принципу над [[фонетика|фонетичним]]; зокрема, наскрізна передача відмінних звуків [t͡ɕ] i [t͡s], що належать до фонеми /ts/, українським «[[ц]]»; передача відмінних звуків [ɕ] i [s], що належать до фонеми /s/, українським «[[с]]». Втім, при передачі фонеми /h/ у сполученні з /u/ використовується фонетичний принцип замість фонематичного; вона записується як «[[ф]]».

Система транскрипції за [[Бондаренко Іван Петрович|Іваном Бондаренком]] ([[1999]]) для української мови<ref>Бондаренко І. П.''Українсько-японський словник''.&nbsp;— Київ: Альтернативи.&nbsp;— 1997.; [http://usubway.narod.ru/sb.htm Бондаренко І.&nbsp;П.&nbsp;Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту // ''Записки з українського мовознавства''.&nbsp;— Випуск 7.&nbsp;— Одеса: ОДУ, 1999.&nbsp;— С.77-88.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121120092834/http://usubway.narod.ru/sb.htm |date=20 листопад 2012 }}</ref>. Розроблена на основі російської [[Система Поліванова|системи Поліванова]]. Використовувалася з кінця 1990-х років; до 2014 року&nbsp;— в авторських виданнях і публікаціях [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського національного університету імені Тараса Шевченка]].

Після досліджень Івахненка та Шпігунова (2008)<ref>http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/host/10.23.10.100/db/ftp/visnyk/shidni_movy_18_2012.pdf</ref>, Комарницької та Комісарової (2012)<ref>Комарницька Т. К., Комісаров К.&nbsp;Ю.&nbsp;Сучасна японська літературна мова: теоретичний курс: в 2 т.&nbsp;— Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012.</ref> та Коваленка (2012),<ref name="kov_sys"/> Іван Бондаренко вніс правки у свою систему щодо передачі [[шиплячі приголосні|шиплячих приголосних]]. Нові праці Бондаренка (наприклад: ''[[Мацуо Башьо]]. Стежками півночі (Оку-но хосомічі)'', 2014<ref>{{Cite web |url=http://duh-i-litera.com/stezhkamy-pivnochi/ |title=Архівована копія |accessdate=22 серпень 2017 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170822053027/http://duh-i-litera.com/stezhkamy-pivnochi/ |archivedate=22 серпень 2017 |deadurl=yes }}</ref>) видавалися за оновленою системою.