Вікіпедія

Латинська література в Україні: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
→‎Джерела: Додано вміст
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
м виправлення, replaced: ХХ → XX (2), ХV → XV, ХІХ → XIX за допомогою AWB
Рядок 6:
Значення [[латинська мова|латинської мови]] для розвитку наукової та художньої думки Європи важко переоцінити: протягом багатьох століть вона залишалась провідною мовою освіти і науки. Коли, починаючи з XV ст., Україна поволі, але впевнено виходила зі стану вимушеної культурної замкнутості, багатомовність стає органічною рисою її літератури.
 
Майже до середини ХХXX ст. у європейському [[літературознавство|літературознавстві]] панував погляд на латину як на гальмівний чинник у розвитку національних літератур. Критики (зазвичай необґрунтованої) латиномовна література зазнавала упродовж тривалого часу, і це стосувалося не лише мови, що нібито робила коло її реципієнтів обмеженим, а й тематики, мотивів, а також художньо-стилістичних засобів. Згодом погляд на художню спадщину авторів, які творили [[латинська мова|латиною]], підлягає об'єктивізації.
 
Попри величезну кількість текстів латинською мовою, перші з яких з'являються наприкінці XV, а останні — на початку XIX ст., наукових праць, у яких досліджується вітчизняна парость [[неолатиністика|новолатинської літератури]], поки що недостатньо. У минулому їх створенню перешкоджала багатолітня конфесійна і мовна упередженість у доборі матеріалу та ідеологічні рамки, що не дозволяли відносити твори, написані латинською мовою, до української літератури.
 
Однак потужна інтелектуальна база для вивчення цього особливого явища [[українська література|української літератури]] почала формуватися в давніші часи та продовжує збагачуватися нині завдяки розвитку [[неолатиністика|неолатиністики]] — молодої дисципліни, що у ХХXX ст. відокремилася від [[класична філологія|класичної філології]]. Її об'єктом є філософсько-художні латиномовні тексти, що датуються кін. XV–XX ст.
 
Латиномовна література, маючи низку специфічних рис, залишається мовною версією національної, ще одним засобом вираження в письменницьких руках, а не абсолютно самобутнім відрубним явищем, оскільки виключно латиномовних письменників ані серед українських, ані серед польських в окресленому періоді (XVI–XIX ст.) не виявлено. Це підтверджується результатами аналізу жанрової належності творів латинською мовою та їхньої поетики: значних відмінностей, крім деяких виявів авторської оригінальності, у її жанровому репертуарі, порівняно з україномовною, не спостерігається.
Рядок 49:
* [http://books.google.com.ua/books?id=77w-DIz7vkQC&lpg=PA3&hl=uk&pg=PA3#v=onepage&q&f=false Шевченко-Савчинська Л., Балашов К. Давня література: з полону стереотипів. К., «Медієвіст». 2012]
== Література ==
* Латиномовна література України ХV–ХІХXV–XIX ст.: жанри, мотиви, ідеї : [  моногр.] / М. С. Трофимук – Львів  : ЛНУ імені Івана Франка, 2014. – 380 с.
 
[[Категорія:Українська література]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Латинська_література_в_Україні