Петров Віктор Платонович: відмінності між версіями

Пізніше Петров працював в Етнографічній комісії [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. Разом з [[Лобода Андрій Митрофанович|Андрієм Лободою]] був [[редактор]]ом [[Етнографічний вісник|Етнографічного вісника]] (1925—1929) та головою [[Етнографічна комісія при ВУАН|Етнографічної комісії]] (1927—1933). У 1920-ті роки належав до кола [[неокласики|неокласиків]]. В ці роки він познайомився з дружиною [[Зеров Микола Костянтинович|Миколи Зерова]] — Софією Зеровою — з якою у нього починається роман. [[1930]] року Петров отримав [[доктор наук|докторат]] за дослідження «Пантелеймон Куліш у п'ятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість». Цього ж року фігурував у справі фіктивної [[Спілка визволення України|Спілки визволення України]], внаслідок чого був звільнений з посади керівника Етнографічної комісії і понижений до посади наукового співробітника. 1941 року короткий час був директором [[Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України|Інституту українського фольклору]].

Від [[1941]] року науковець перебував в окупованому німцями [[Харків|Харкові]]. Видавав часопис «[[Український Засів]]» у 1942—1943 роках. Наприкінці [[Друга світова війна|Другої світової війни]] опинився в [[Німеччина|Німеччині]] і був пов'язаний з [[Український науковий інститут у Берліні|Українським науковим інститутом в Берліні]]. Був одним із засновників [[Мистецький Український Рух|Мистецького українського руху]]. Перебуваючи в [[Еміграція|еміграції]], у 1947—1949 роках викладав [[Етнографія|етнографію]] на філософському факультеті [[Український Вільний Університет|Українського вільного університету]] в [[Мюнхен]]і <ref>M. Szafowal and R. Yaremko, eds. «Universitas Libera Ucrainensis: 1921—2006». ISBN 3-928687-61-1 (нім.)(укр.)</ref> та у Теологічній академії [[Українська автокефальна православна церква|Української автокефальної православної церкви]]. [[18 квітня]] [[1949]]&nbsp;р. Петров зник з Мюнхена. Це призвело до виникнення різноманітних версій його вбивства <ref>''[[Білокінь Сергій Іванович|С. Білокінь]].'' Довкола таємниці // ''В. Петров.'' Діячі української культури&nbsp;— жертви більшовицького терору (Київ, 1992)</ref>.

Згодом виявилося, що він знаходився в [[СРСР]] і працював в Інституті історії матеріальної культури в [[Москва|Москві]]. Від [[1956]] року він працював в [[Інститут археології НАН України|Інституті археології]] у [[Київ|Києві]].

1957 року одружився з Софією Зеровою, яка побажала залишити прізвище Зерова. Загубивши [[документ]]и під час війни, Петров був змушений заново захищати дисертацію [[1966]]року.

Після зникнення Петрова численні звинувачення посипалися на адресу [[Служба безпеки ОУН (б)|Служби безпеки ОУН (б)]] у тому, що це саме вона його ліквідувала. Та вже в 50-ті рр. на Заході з'явилися відомості, що Петров спокійно &nbsp;працює в СРСР<ref>{{Cite book|title=Націоналізм versus Модерн|last=Загребельний|first=Ігор|year=2014|publisher=В-во С.Пантюка|location=Київ|pages=165|language=укр.|isbn=}}</ref>. Згодом чільний представник СБ ОУН [[Мудрик-Мечник Степан Михайлович|Степан Мудрик-Мечник]] стверджував про систематичну працю Петрова на радянські спецслужби<ref>{{Cite book|title=Люди, роки й події|last=Мечник|first=Степан|year=1986|publisher=Українське Видавництво|location=Мюнхен|pages=224-235|language=укр.|isbn=}}</ref>.

Цікавим фактом діяльності Петрова під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] є його участь у конференції, влаштованій [[німці|німцями]] стосовно питання винищення [[караїми|караїмів]]. На цій конференції аргументація Петрова щодо того, що їх не можна вважати євреями, оскільки караїми мали аристократію, допомогла врятувати караїмський народ від знищення<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=5oVNl4ARi_o&index=51&list=WL Лекція Віри Агеєвої&nbsp;— В. &nbsp;Домонтович: таємниці життя і творчості]</ref><ref>[http://tyzhden.ua/History/28249 В. Брюховецький, Безоглядність таланту]</ref>.

Концепцію культурно-історичних епох В. Петров-Бер висвітлив у своїх історіософських і культурологічних статтях, що були опубліковані  в еміграційних виданнях 40-х рр<ref>Петров В. Історіософічні етюди // МУР [Мистецький Український Рух]. –&nbsp;— Зб. ІІ. –&nbsp;— Мюнхен; Карльсфельд, 1946. –  С. 7–18; Зб. ІІІ. –&nbsp;— Мюнхен; Карльсфельд, 1947. –&nbsp;— С. 7–10</ref><ref name=":0">[Петров В.] Віктор Бер. Наш час як він є / З приводу статті Нормана Казнса “Несучасність«Несучасність сучасної людини” –людини»&nbsp;— The Saturday Review of Literature. New York, 1946 // Рідне слово. –&nbsp;— Мюнхен; Фрайман, 1946. –&nbsp;— Ч. 8. –&nbsp;— С. 28–40.</ref>. Основна теза, яку обстоює В. Петров, полягає у тому, що історичний процес не являє собою безперервний потік, а він розчленований на конкретні замкнені й самодостатні в собі часові відтінки. В. Петров утверджував «ідеї дискретності часу й окремішності культурно-історичних епох»<ref name=":1">{{Cite book|title=Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича|last=Агеєва|first=Віра|year=2006|publisher=Факт|location=Київ|pages=326|language=українська|isbn=}}</ref>. Він виділяв три окремі замкнені епохи –  Середньовіччя, Новий час і Наш час. У своїй історіософічній концепції дослідник В. Петров ставить завдання «розчленувати часові ґрадації, з’ясуватиз'ясувати ті критерії, що дозволяють нам визначити, в наслідок чого, і як потік історичного буття розчленовується на ці відокремлені один від одного часові відтінки»<ref name=":2">{{Cite web|url=http://uamoderna.com/images/archiv/13/9_UM_13_Archive_Petrov.pdf|title=Історіософічні етюди|last=Петров|first=Віктор|date=2008|website=|publisher=Критика|language=|accessdate=}}</ref> 

«Теологізм був доктриною Середньовіччя; доктриною Ренесансу, а на наступному етапі –&nbsp;— Нового часу в протилежність середньовічному теологізмові став новочасний гуманізм, спокус якого ми не можемо зректися й досі»<ref name=":2" />.

Середньовіччя знало лише істину догмату, Новий час почав із заперечення догмату, він шукав істини в звільненості від догматів. Автор детально аналізує розуміння і роль істини в Середьовіччі, в уявленні цієї епохи істина була об’єктивноюоб'єктивною, єдиною і універсальною. Новий час приносить ідею відсутності єдиної істини. Для Нового часу система взаємин істин –&nbsp;— це уявлення про істину, кожна істина осібна і необов’язкованеобов'язкова. В. Петров пробує показати, як наступна епоха вибудовувала себе й свою ідеологію з послідовного заперечення попередньої. «Якраз тут Петров цілковито відкидає марксизм із його ідеєю прогресу і трактування історії людства як переходу до все досконалішої суспільно-економічної формації»<ref name=":1" />.

'''До проблеми зміни епох''': жодна теза не обертається в антитезу відразу, а це відбувається етапами. Отже, перехід від однієї до іншої епохи відбувається внаслідок перетворення на протилежність наступної епохи. Тут, як і в [[Чижевський Дмитро Іванович|Д. Чижевського]], безперечно, відчувається вплив [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Г. В. &nbsp;Ф. &nbsp;Гегеля]]: Через застосування гегелівської ідеї «зняття» або ще «усування-і-збереження» (Аufhebung), протилежність між епохами не можна представити в абсолютних вимірах<ref name=":3">Артюх В. Проблема епохи в історіософії Віктора Петрова [Текст] / В. Артюх // Науковий часопис НПУ ім. М. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. –&nbsp;— К.: НПУ імені М.&nbsp;П. &nbsp;Драгоманова, 2005. –&nbsp;— Випуск 4 (17). –&nbsp;— С. 136–142136—142.</ref>.

«Говорячи пряме заперечення, я ніколи не забував, –&nbsp;— пише В. Петров, наслідуючи великого німецького філософа, –&nbsp;— що я маю на увазі ствердження. Я вже згадував: кожна доба, протиставлена іншій, кожен етап доби, протиставлений попередньому, несуть на собі ознаки тотожности з попередньою добою, з попереднім етапом, бо кожне не-А, в його протиставленні А, є формулою ствердження А, негативним визначенням А»<ref>Віктор Бер. Проблема епохи // Молода нація. –&nbsp;— 2002.&nbsp;— – №2№&nbsp;2. –&nbsp;— С. 65–74. </ref>. 

В. Петров у своїх історіософських статтях наскрізно проводить тезу, що зміна епох –&nbsp;— це переломний момент для особистості, у якому відкривається екзистенційний  вимір людського буття. А також те, що кожній епосі притаманний певний тип особистості. В. Петрова цікавить особистість на зламі епох. Світогляд людини витворюється в боротьбі проти зміни епох, а не сам собою. «Над усім панує епоха. Функція людини за однієї доби одна, за іншої –&nbsp;— інша. У зміні діб утрачає вагу сталість особи»<ref name=":2" />. Як автор художніх творів і романізованих біографій В. Петров-Домонтович осмислює кінець ХХ століття як кінець великого історичного періоду, Нового часу. У «<nowiki/>[[Франсуа Війон|Франсуа Війоні]]і<nowiki/>» простежено зародження цієї епохи, перехід від [[Середньовіччя]] до [[Відродження|Ренесансу]]. [[Вінсент ван Гог|Ван Гог]] у романізованій біографії «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі» репрезентує кінець цього п’ятсотлітньогоп'ятсотлітнього циклу<ref>Агеєва В. Дзеркала і задзеркалля Віктора Домонтовича / Віра Агеєва // Віктор Домонтович "«Самотній мандрівник простує про самотній дорозі"» (романізовані біографії). -&nbsp;— К.: Спадщина, 2012. -&nbsp;— С. 3 -&nbsp;— 19</ref>.

Третя епоха –&nbsp;— Нашого часу, означується В. Петровим уже не стільки через мисленнєву фігуру типових ознак, скільки зсередини самої людини, що пережила всі страхіття цього часу: революції, світові війни, голодомори. Отже, людство вступає в нову епоху. Це епоха «атомової енергії», і те почуття, що супроводжує людство при вступі у цю нову епоху, –&nbsp;— це почуття страху. «Людство вступило в еру страху»<ref name=":0" />.

Погляди В. Петрова перегукуються з ідеями відомих філософів [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Г. В. &nbsp;Ф. &nbsp;Гегеля]],  [[Освальд Шпенглер|О. Шпенглера]], [[Бердяєв Микола Олександрович|М. Бердяєва]]. Проте в ситуації діалогу найрізноманітніших контекстів –&nbsp;— філософського, історичного, національного, наукового український простежується не лише наслідування, а й оригінальність українського дослідника в тлумаченні класифікації історичного процесу та специфіки зв’язківзв'язків між періодами цієї класифікації<ref name=":3" />. Якщо у [[Освальд Шпенглер|О. Шпенглера]] кожна культура самодостатня, абсолютно замкнена в собі цілісність, то у В. Петрова, через позачасові категорії, що є спільними для кількох епох, продукується уявлення про подібність різних епох. «Шпенглер вже писав про занепад і сутінки європейської культури, про втрати, а не про здобутки<ref>Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. –&nbsp;— Т.1: Гештальт и действительность / Пер. с нем. –&nbsp;— М.: Мысль, 1993. –&nbsp;— 663 с.</ref>. Український філософ і цю ідею ілюструє через протиставлення середньовіччя –&nbsp;— нового часу –&nbsp;— нашого часу. «Середньовіччя„Середньовіччя говорило про низхідну лінію буття людства; новий час –&nbsp;— про висхідну. Перше –&nbsp;— про регрес; друге –&nbsp;— про поступ»поступ“<ref name=":4">Агеєва В. Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича. -&nbsp;— К.: Факт, 2006. -&nbsp;— 432 с. -&nbsp;— (Сер. "Висока„Висока полиця"полиця“). -&nbsp;— С. 329</ref>. Статті В. Петрова, присвячені історіософській тематиці, після публікації одразу ж стали об’єктомоб'єктом чільної уваги.  У них проявився незаперечний талант Петрова до «будування„будування систем»систем“, його здатність відчувати й розуміти явища «в„в їх трансцендентальній натурі, не конче довіряючи їх зовнішній подобі»подобі“. Нове відкриття Петрова-історіософа відбулося вже у 90-х роках, коли вийшли розвідки В. Корпусової та І. Фізера<ref>Портнов А. Післямова до "Історіософічних„Історіософічних етюдів"етюдів“ В. Петрова. -&nbsp;— Україна модерна. Війна переможців і переможених. Вип. 13. -&nbsp;— К.: Критика, 2008</ref>. 

І. Фізер влучно звернув увагу на певну подібність важливих елементів поглядів В. Петрова до пізніших концепцій [[Мішель Фуко|М. Фуко]] (заперечення часової серіальності  історії, уявлення про закритість епох як історичних відтинків і перервність історичного процесу; усунення часу з історичних досліджень; наголос на походженні ідеї «часової„часової безперервности»безперервности“ і руху історії з класичної фізики)<ref name=":5">Фізер І. Український Фуко чи французький Петров? Разюча схожість двох історіософів // Наукові записки. –&nbsp;— НАУКМА. –&nbsp;— Т. 17. –&nbsp;— Філологія. –&nbsp;— К., 1999. –&nbsp;— С. 42–44.</ref>. «Петров„Петров мало кому відомий на Заході і цілковито недооцінений на своїй батьківщині. Був би він французьким ученим, то либонь говорили б про нього як попередника Фуко. Але мачуха-доля вділила йому іншу біографію»біографію“<ref name=":5" />. Літературознавець [[Агеєва Віра Павлівна|В. Агеєва]] пише, що Фуко виділяв 4 епістомологічні епохи, які поставали не внаслідок еволюційних змін, а внаслідок гострих криз, французький філософ писав про їх розокремленість, закритість<ref name=":4" />.  Для тріади епох В. Петрова (середньовіччя, новий час і наш час) характерними є закритість і самодостатність, українського вченого також цікавить криза особистості, що розвивається в перехідний період, на зламі епох. 

Наукова спадщина Петрова у більшості дослідників викликала повагу. Юрій Шевельов відзначав високу художню вартість романів автора<ref>[[Шевельов Юрій Володимирович|Юрій Шерех]]. Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози. Поза книжками і з книжок. Київ: Час, 1998. С. 77-114.</ref>. В еміграційних колах дехто вважав Петрова зрадником.<ref>[https://web.archive.org/web/20161225031202/https://day.kyiv.ua/uk/library/books/pidrivna-literatura-viktor-petrov-ukrayinska-inteligenciya-zhertva-bolshevickogo «Підривна„Підривна література»література“. Віктор Петров]- День</ref><ref>[https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/08/blog-post_67.html Віктор Петров-Домонтович: той, хто багато каламутить]&nbsp;— На скрижалях, 08/2016</ref>

* Ой поїхав Ревуха та по морю гуляти"»

* [https://amnesia.in.ua/petrov Таємні життя Віктора Петрова]