Цой Віктор Робертович: відмінності між версіями

У 2011 році Олександр Цой продав права на пісню «Далі діяти будемо ми!» за 1 млн американських доларів.<ref name="банки">[http://www.banki.ru/news/bankpress/?id=2856235 Тиньков заплатил за песню Цоя 1 млн долларов] Илья ЗИНЕНКО, Дмитрий КОПТЕВ 04.04.2011 17:02</ref>, російському банку (пісня стала його [[гімн|гімном]]).<ref name="meduza.io"/> За словами банкіра, права на хіт групи «Кино» він придбав у сина Віктора Цоя Олександра на початку березня, а переговорами від імені бізнесмена займалася фірма Moroz Records.<ref name="банки"/> З 2011 до 2017 року спадщиною Віктора Цоя могли розпоряджатися і представники компанії «Музичне право», яким Олександр дав таке право.<ref name="meduza.io"/> Будучи лише посередниками між спадкоємцями і користувачами, компанія називала себе єдиним правовласником усієї творчості Віктора Цоя, відомості про отриманий дохід спадкоємцям не надавала, ініціювала позови з користувачами без підстав і згоди Олександра, забороняла використовувати композиції навіть синові Віктора Цоя.<ref name="кправда"/> Олександр подав до суду, і рішенням Басманного суду від 07 червня 2017 р. договір з компанією «Музичне право» був визнаний недійсним.<ref name="кправда"/> Виняткові права на творчу спадщину Віктора Цоя належать синові Олександру Цою в 3/4 частки і батькові музиканта Роберту Максимовичу - 1/4 частки, — тепер тільки Олександр вправі укладати договори на використання музичної спадщини батька.<ref name="кправда">[https://www.ugra.kp.ru/daily/26694/3718396/ Авторские права на песни Виктора Цоя: кому сейчас принадлежит музыкальное наследие]. ЮЛИЯ ХОЖАТЕЛЕВА 21.06.17</ref>

* Журнал {{lang-ru|«„Элементы“ Евразийское обозрение»}} (почав видаватися [[Дугін Олександр Гелійович|Олександром Дугіним]] з червня 1992 року. В основному в ньому публікуються статті про так зване «[[євразійство]]»),. уУ властивій цій ідеології манері інтерпретації подій («Віктор Цой&nbsp;— євразієць»; «ні атлантизму!»; «вірність арійському Сонцю» (про альбом «Зірка на ім'я Сонце») та ін.), ву статті від 1992 року, інформацію про Віктора Цоя журнал подавав таким чином: «в час, коли суспільство переганяли з пастки комунізму в пастку демократії»,<ref name="Элементы" /> Цой, при всій його популярності, був все ж підкреслено «відірваний» від конкретної реальності, й тому міг бути більш-менш адекватно сприйнятий лише молоддю, а ось популярність Талькова&nbsp;— явище іншого роду: вона вийшла за межі молодіжного середовища.<ref name="Элементы" /> Цьому допомогли більш конкретні тексти його пісень&nbsp;— творчість Талькова, на відміну від Цоя, пронизана політичною тематикою,<ref name="Элементы" /> а не лише соціальним протестом і закликами до внутрішнього оновлення. Через це потенціал Цоя був все ж ще занадто вузьким і недостатнім, тобто «''пробудження в „колективному"колективному несвідомому“несвідомому" героїчного початку виявилося неможливим без певного дозрівання (інтелектуального і духовного) самих носіїв цього „колективного"[[Колективне несвідомого“несвідоме|колективного несвідомого]]". Існувала необхідність поглиблення саме в російську, православну символіку, образи якої були повинні проявлені не тільки побічно (як у Цоя), але і прямо, через вираження самого національно-духовного середовища. У цьому й полягала місія Талькова''».<ref name="Элементы">Цой и Тальков: свидетели Конца / Журнал «Элементы» Евразийское обозрение. Главный редактор Александр ДУГИН. Редакционный комитет: Виктор АЛКСНИС, Драгош КАЛАИЧ (Сербия), Клаудио МУТТИ (Италия), Александр ПРОХАНОВ Робер СТОЙКЕРС (Бельгия)&nbsp;— АССОЦИАЦИЯ «ВРЕМЯ». Международный Геополитический Комитет «Арктогея», №&nbsp;3 1993</ref>