Стенфордський тюремний експеримент: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Критика експерименту: виправлено орфографічну помилку |
Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1. #IABot (v2.0beta15) |
||
Рядок 3:
Добровольці грали ролі в'язнів та охоронців в імпровізованій [[в'язниця|в'язниці]], облаштованій у корпусі кафедри психології. Учасники швидко адаптувалися до своїх ролей. Ніхто не сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації. Кожен третій охоронець виявився схильним до [[садизм]]у, а в'язні були надто морально травмовані, двоє з них завершили експеримент достроково. Незважаючи на очевидну втрату контролю над експериментом, тільки один з 50 спостерігачів, Христина Маслач, висловилася про необхідність припинення експерименту. Зімбардо припинив експеримент достроково, через шість днів після його початку.
Наслідки експерименту вразили і його автора, тому Філіп Зімбардо заявив, що подібне не має повторитися. Багато років він був засмучений кепською славою свого експерименту, що зробив ціле покоління психологів гранично обережними. "Психологи стали виходити з того, що людина — настільки вразливе створіння, що коли вона не пройде той чи інший тест, то це назавжди зруйнує її самооцінку. Тому більшість тестів здійснювалося лише через опитування. Психологи тільки запитують: «Уявіть собі, що ви наглядач. Як би ви поводилися?»<ref>[http://www.dt.ua/3000/3680/35066/ Дзеркало тижня № 22, 15 червня 2002]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>
З погляду [[етика|етики]] експеримент часто порівнюють з [[експеримент Мілґрема|експериментом Мілґрема]], який Стенлі Мілґрем (він колись навчався разом із Зімбардо) здійснив [[1963]] року в [[Єльський університет|Єльському університеті]].
| |||