Народний рух України: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення, оновлення даних, стиль, правопис, уточнення |
→Розбудова України: доповнення, оновлення даних, уточнення, оформлення |
||
Рядок 110:
ІІІ з'їзд відбувся 28 лютого — 1 березня 1992 р. Розколу РУХу вдалося запобігти завдяки компромісу між прихильниками В'ячеслава Чорновола, з одного боку та Івана Драча і Михайла Гориня, з іншого; були обрані співголови — [[Іван Драч]] (згодом фактично вийшов із РУХу), [[Михайло Горинь]] (у червні 1992 році склав повноваження співголови у зв'язку з обранням його головою УРП), [[В'ячеслав Чорновіл]]; заступники співголів — [[Бойчишин Михайло Іллярович|Михайло Бойчишин]], [[Бураковський Олександр Залманович|Олександр Бураковський]], [[Бурлаков Віктор|Віктор Бурлаков]] ([[1 серпня]] [[1992]] року склав повноваження та залишив РУХ), [[Олександр Лавринович]]; Центральний провід: [[Алтунян Генріх Ованесович|Генріх Алтунян]], [[Бірюк Лев Васильович|Лев Бірюк]], [[Бойчук Іван Васильович|Іван Бойчук]], [[Бондаренко Олена Федорівна|Олена Бондаренко]], [[Дончик Віталій Григорович|Віталій Дончик]], [[Заєць Іван Олександрович|Іван Заєць]], [[Ключковський Юрій Богданович|Юрій Ключковський]], [[Юрій Костенко]], [[Одарич Сергій Олегович|Сергій Одарич]], [[Поровський Микола Іванович|Микола Поровський]], [[Танюк Леонід Степанович|Лесь Танюк]], [[Цимбалюк Віктор Дем'янович|Віктор Цимбалюк]], [[Червоній Василь Михайлович|Василь Червоній]], [[Черняк Володимир Кирилович|Володимир Черняк]], [[Чорномаз Богдан Данилович|Богдан Чорномаз]], [[Шовковий Іван Миколайович|Іван Шовковий]]. Формально було проголошено про розпад коаліції навколо РУХу. УРП і ДемПУ разом з декількома незначними за кількістю людей організаціями проголосили себе послідовними прихильниками президента України [[Кравчук Леонід Макарович|Леоніда Кравчука]].
=== Криза самовизначення. Перетворення на партію ===
З поданих РУХом кандидатур на посади в апараті представників Президента в областях була призначена лише одна особа- Богдан Бойко (Тернопільська область), заступниками (з гуманітарних питань) представника Президента по одній особі в чотири (Тернопільська, Івано-Франківська, Чернігівська і Дніпропетровська області), а на понад півтисячі представників Президента в районах Л. М. Кравчук підтримав тільки одну, решту ж вакансій заповнив своїми колишніми однопартійцями по КПРС. ▼
В державі почався хаос: галопуюча інфляція спричинена випуском ненумерованих, слабо захищених купонів, яких не друкували тільки ті, що не мали друкарень, зупинка виробництва і розкрадання державного майна директорами, спричинене прийняттям законів про приватизацію шляхом корпоратизації (привласнення майна підприємства їхніми керівниками шляхом зупинки виробництва і звільнення працівників). ▼
Наступний період в історії РУХу був позначений кризою самовизначення. Деякі його лідери (зокрема, [[Іван Драч]], [[Дмитро Павличко]] та [[Горинь Михайло|Михайло Горинь]]) виступали за збереження Руху як об'єднання демократичних організацій та партій, першочерговим завданням якого було б створення тривкої політичної бази для розбудови нової Української держави. На їх думку, РУХ повинен був перейти від політики опозиції діям уряду та президента до співробітництва з ними. Більше того, висувалася пропозиція про обрання на голову РУХу Л. М. Кравчука — тодішнього Президента України.
Інша група членів організації, очолена [[Чорновіл Вячеслав Максимович|В'ячеславом Чорноволом]], доводила, що оскільки нова держава, як і раніше, повністю контролюється старою комуністичною номенклатурою, справжні реформи будуть неможливі, поки вона не буде усунена від влади. Чорновіл та його прихильники закликали до перетворення РУХу на опозиційну політичну партію. Ці розбіжності призвели до розчарування багатьох його членів і до скорочення чисельності організації.
На III Всеукраїнських зборах Народного Руху України (лютий-березень 1992 року), щоб уникнути розколу РУХу, обрано трьох співголів організації — Івана Драча, Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола. Вищим керівним органом РУХу став обраний зборами Центральний провід.
Інший аспект кризи самовизначення — пошук головних акцентів у діяльності РУХу, їх корекція, яка б відповідала викликам часу. Так, у 1996 р. на нараді керівництва РУХу ([[В'ячеслав Чорновіл|В. Чорновіл]], [[Володимир Черняк|В. Черняк]], член [[Велика Рада Руху|Великої Ради Руху]] [[Володимир Білецький|В. Білецький]] від Донеччини) розглянута ініціатива від [[Донецьк]]а, що полягала у радикальному коригуванні програми і кадрової політики РУХу щодо керівного складу організації у бік бізнесових програм, залучення рекомендованих фахівців з різних галузей економіки, промисловості. Ця ініціатива, не була підтримана РУХівським Центром, що зумовило подальший розрив націонал-демократів РУХу і промислового Сходу — і саме це стало, як показали майбутні події на Сході, вузловою точкою історії країни.<ref>[Схід України в інтеґративних процесах сучасного державотворення. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. — 28 С. http://www.experts.in.ua/baza/doc/download/ukraine_integration.pdf]</ref>
На IV Всеукраїнських зборах РУХу (грудень 1992 року) РУХ фактично перетворився на політичну партію. Збори абсолютною більшістю голосів проголосували за РУХ як «незалежну громадсько-політичну організацію». Єдиним головою РУХу було обрано Чорновола. Принциповість РУХу проти розкрадання державної власності комуністичною номенклатурою спричинила антирухівську кампанію, найвідомішим з якої є вислів тодішнього Президента Л. М. Кравчука: «Що таке РУХ? Немає РУХу!» За широко рекламованим у ЗМІ розколом з РУХу вийшла тільки невелика група членів, які заснували окрему організацію під назвою [[Всенародний Рух України]] (ВНРУ; голова — [[Лариса Скорик]], в побуті використовувалось інше скорочення — ВсРух). У 1993 році V Збір РУХ під тиском обставин, адже комуністична більшість в виборчому законі передбачила, що в виборах беруть участь лише партії, РУХівці проголосили РУХ партією, проте принципова відмова РУХівців від перетворення політичної партії на бізнес-проект, виправдала себе на виборах до Верховної Ради України не тільки в 1994 році, коли РУХ єдиним з національно-демократичних партій отримав значне представництво і сформував власну фракцію, а й у 1998 році, коли внаслідок голосування за партійними списками РУХ підтвердив монополію на правому фланзі та отримав другий результат на виборах (услід за Компартією).
=== РУХ НА ЧОЛІ ДРУГОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В КРАЇНІ ===
▲
▲
Народний РУХ заявив про свою опозицію такому курсу і розпочав кампанію по достроковому припиненню повноважень Уряду Л.КУЧМИ, парламенту і Президента України. В цій кампанії РУХ опинився самотнім у боротьбі з фальсифікаціями адміністративним апаратом результатів збору підписів і з необхідних 3 млн підписів ЦВК було визнано лише 1,5 млн. Така ситуація призвела до збурення і активного протистояння. Сотні тисяч людей з гаслами про відставку уряду і Президента України колонами ходили вулицями Києва. У зв'язку з необхідністю брати участь у засіданнях парламенту лідерам РУХу- депутатам, керували процесами і брали участь у переговорах З Президентом України [[Кравчук Леонід Макарович|Леонідом Кравчуком]] і Верховною Радою України [[Дурдинець Василь Васильович |Василем Дурдинцем]] від імені мітингарів лідери Руху, які на попередніх виборах не пройшли до парламенту: [[Шутов Ілля Якимович|Ілля Шутов]], [[Бірюк Лев Васильович|Лев Бірюк]], Віктор Цимбалюк.
Рядок 126 ⟶ 138:
Нарівні з цими історичними кроками в центрі (Києві) доленосні події за участі РУХу відбувалися і в окремих областях. Так, у Донецькій області, у м. Макіївка 06.03.1993 комуністи під проводом Петра Симоненка влаштували відновлювальний з'їзд забороненої компартії України. [[Донецька Крайова організація Народного Руху України|Донецька Крайова організація РУХу]] організувала блокування цього з'їзду з метою недопущення проведення. Охороняв проведення незаконного з'їзду ОМОН. В наслідок протистояння постраждали як РУХівці, так і міліціонери та комуністи. Один з організаторів блокування з'їзду [[Шутов Ілля Якимович|Ілля Шутов]] був побитий і заарештований, але звільнений штурмом і окупацією відділку міліції організованим [[Білецький Володимир Стефанович|Володимиром Білецьким]]. Порушена проти організаторів блокування відновлювального з'їзду КПУ кримінальна справа в суді була перекваліфікована в адміністративну і організаторів притягнули до адміністративної відповідальності.
===Викрадення Голови Секретаріату РУХу Михайла Бойчишина і спроба зриву виборчої кампанії РУХу===
В ніч з 15 на 16 січня 1994 року на секретаріат РУХу в Києві було здійснено збройний напад — двоє невідомих, пославшись на те, що їм необхідно терміново передати пакет документів для пана Бойчишина, зайшли до приймальні. Вдаривши пістолетом вахтера, вони проникли до приміщення і викрали документи пов'язані з фінансуванням виборчої кампанії Руху. В цей самий час був викрадений Голова Секретаріату НРУ Михайло Бойчишин який на той час був організатором виборчої кампанії Руху. За 3 години до нападу на Секретаріат РУХу він вийшов із Секретаріату РУХу і не повернувся, таким чином зник безвісти в ніч з [[15 січня|15]] на [[16 січня]] [[1994]] року, а виборча кампанія опинилась під загрозою зриву.
| |||