Сиракузи: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Myrczyk (обговорення | внесок)
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Myrczyk (обговорення | внесок)
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 67:
 
=== Доба «другої демократії». Протистояння з Афінами ===
В Сиракузах та підлеглих їм містах вдруге була встановлена демократія. З міста змовників-олігархів, які мріяли про «пом'якшену» тиранію. За найманцями, які зрадили ФрасибулаФрасібула, громадянські права зберегли, але через три роки їм заборонили обіймати будь-які виборні посади як потенційним прихильникам тиранії. Обурені найманці повстали і навіть захопили ОртигіюОртігію, але були розгромленів бою і назавжди залишили Сиракузи.
 
[[Файл:Map of Syracuse Ukr.png|міні|ліворуч|300пкс|Сиракузи всередині V ст. до н. е.]]
Рядок 73:
під час дискусії у народних зборах. Недивно, що саме Сиракузи вважають батьківщиною [[риторика|риторики]] як ораторського ремесла та мистецтва переконання загалом. Неперевершеними її майстрами вважали демагога Коракса та його учня [[Тисій|Тисія]]. Вони удвох навіть склали перший відомий нам підручник з риторики, за яким навчали початківців і досвідчених промовців<ref>Мустафін О.&nbsp;Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.66</ref>.
 
У [[454 до н. е.|454 році до н.&nbsp;е.]] владу в місті намагався захопити аристократ [[Тіндарід]], який своєю сміливістю та щедрістю здобув популярність серед незаможних сіракузянсиракузян. Зі злидарів він навіть створив збройний загін власних охоронців. Тіндаріда одразу запідозрили в намаганні встановити тиранію, заарештували і засудили до страти<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 4-5</ref>. Його прихильники вчинили заколот, але були переможені, ув'язнені і страчені разом із ватажком. Щоб попередити нові спроби державного перевороту, в Сиракузах запровадили [[петалізм]]&nbsp;— процедуру, подібну до афінського [[остракізм]]у<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 5&nbsp;— 87, 1</ref>.
 
У [[453 до н. е.|453]]-[[452 до н. е.|452&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.]] сіракузянисиракузяни здійснили глибоке морське вторгнення до володінь етрусків&nbsp;— на [[Корсика|Корсику]] і [[Ельба (острів)|острів Ельбу]]<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 88, 4-5</ref>. Надалі Сиракузи в союзі з Акрагантом розпочали боротьбу з сікульським союзом на чолі з їхнім ватажком [[Дукетій|Дукетієм]]. Залишений більшістю своїх соратників Дукетій змушений був здатися на милість переможців і був засланий до Коринфа<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека XI, 91-92</ref>. Оскільки Сиракузам тепер належали внутрішні області Сицилії, це забезпечило їм на майбутнє першість над іншими грецькими містами острову.
 
Щоправда війни з Леонтинами, Катаною та Наксосом затягнулися. Ті звернулися за допомогою до [[Стародавні Афіни|Афін]], які одразу ж «відгукнулися». У [[427 до н. е.|427 році до н.&nbsp;е.]] афінський флот з'явився біля сицилійських берегів. У [[424 до н. е.|424 році до н.&nbsp;е.]] у Гелі були скликані збори представників усіх грецьких міст Сицилії, на якому сіракузянисиракузяни домоглися загального примирення, тож афіняни змушені були забратися. Леонтинці зрештою змушені були укласти принизливий мир. Вони отримали права сіракузськогосиракузького громадянства, але їхнє місто було перетворене сіракузянамисиракузянами на власну сторожову фортецю<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XII, 54, 7</ref>.
 
Успіх зборів у Гелі був у багато пов'язаний з посиленням в самих Сиракузах іппеїв та їхнього лідера [[Гермократ]]а. Гермократ був упевнений, що афіняни повернуться, тому наполягав на обмеженні «свавілля» демосу та створенні в місті сильної військової влади. Йому опонували демагоги на чолі з [[Афінагор Сіракузький|Афінагором]], які звинувачували Гермократа в прагненні встановити в Сиракузах [[олігархія|олігархію]]<ref>[[Фукідід]], VI, 32</ref>.
 
B [[415 до н. е.|415&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] афіняни і справді знайшли новий привід для втручання&nbsp;— «відгукнулися» на запрошення жителів [[Сегеста|Сегести]] допомогти їм у війні проти [[Селінунт]]а, підтриманого СіракузамиСиракузами. Командувати походом були призначені найкращі афінські полководці&nbsp;— [[Нікій]], [[Ламах]] и [[Алківіад]]. Останнього, щоправда, майже одразу відкликали. Стривожені сіракузянисиракузяни за порадою Гермократа замість регулярної колегії з 15 [[стратег]]ів обрали 3 стратегів-автократорів одним з яких став сам Гермократ<ref>[[Фукідід]], VI, 72-73</ref>. А в [[414 до н. е.|414&nbsp;р. до н. е]]. був сформований загін спеціального призначення з 600 добірних [[гопліт]]ів<ref>[[Фукідід]], VI, 96, 3; 97, 3-4; VII, 43, 4-5</ref>;<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 11, 4</ref>. Проте головне, що війна з Афінами набула характеру справжньої народної визвольної боротьби.
 
Помилкою афінян вочевидь стало те, що замість швидкого удару Нікій обрав вичікувальну тактику. Затримка дозволила Сиракузам послати за допомогою до [[Спарта|Спарти]], яка надіслали до Сицилії сильне військо на чолі з [[Гіліпп]]ом. Об'єднавши свої сили з сіракузянамисиракузянами, йому вдалося відкинути афінян і завадити падінню міста.
 
Прибуття з Афін підкріплень під командуванням [[Демосфен (воєначальник)|Демосфена]]<ref>[[Фукідід]], VII, 42</ref> афінянам не допомогло. Після тривалих коливань стратегами було ухвалене рішення відступати, однак [[27 серпня]] [[413 до н. е.|413 року до н.&nbsp;е.]] сталося [[місячне затемнення]], яке вони сприйняли як погану прикмету. З відступом вирішено було почекати. Ця затримка дорого коштувала афінянам. У морській битві афінський флот був повністю розбитий, залишки війська почали відступ вглиб острова з надією дістатися до позицій союзників. Однак сіракузянисиракузяни розпочали переслідування і зрештою повністю розгромили супротивника. Значна частина афінських вояків потрапила в полон і пізніше була продана в рабство, а стратеги Нікій і Демосфен були страчені.
 
=== Гермократова смута ===