Розкол Християнської церкви 1054: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
InternetArchiveBot (обговорення | внесок)
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15)
м правопис
Рядок 1:
{{Християнство}}
'''Розко́л христия́нської це́ркви у 1054''' («Велика схизма») — остаточний [[Розколи християнської церкви|розкол християнської церкви]] на [[католицька церква|католицьку]] під проводом [[Папа Римський|Папи Римського]] та [[православна церква|православну]] під проводом [[Патріарх Константинопольський|Вселенського Патріарха Константинопольського]]. При цьому з точки зору [[Католицька церква|католиків]] від Єдиної Вселенської АпостольскоїАпостольської Церкви відкололись православні («схизматики»), а з точки зору православних — католики («латиняни», «папісти»). Розкол протягом віків свого існування супроводжувався численними богословськими суперечками, а також військовими і політичними конфліктами, в першу чергу на сході Європи, де історично проходив кордон впливів церковних структур Сходу і Заходу.
 
== Передісторія розколу ==
Рядок 19:
Останнє зіткнення [[Візантійська імперія|Візантії]] з Римом склалося в середині [[XI століття|ХІ століття]] і означало повний розрив між Римською та Константинопольською Церквами, який пізніше було названо Великим церковним розколом. Константинопольський архієпископ [[Михайло Кіруларій]] (1043—1059) надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночасно зрівнятися в правах із Римським папою. Суперечки велися також за канонічну юрисдикцію над Неаполем, який, будучи васалом Візантії, в VIII ст. перейшов під покровительство папи.
 
Як і патріарх [[Фотій I Великий|Фотій]], [[Михайло Кіруларій|Михаїл Кіруларій]] огортає свої домагання догматичною оболонкою. У листі до папи [[Лев IX (папа)|Лева ІХ]] (1048—1054) патріарх пише, що він згоден називати папу Вселенським патріархом (хоча Римського папу, як і КонстантинопольскогоКонстантинопольського патріарха, називали так ще на Халкедонському соборі), підтримувати єдність, навіть попри догматичні та обрядові відмінності (які не мають принципового значення), але папа визнає Константинопольського патріарха рівним йому в канонічних правах, як це було затверджено на тому ж Халкедонському соборі 451 р.
 
Хоча папа Лев ІХ на той час потребував союзу з Візантією проти [[нормани|норманів]], однак честь Римської кафедри для нього була вищою понад усе. [[Лев IX (папа)|Лев ІХ]] відправив [[1054]] року до [[Константинополь|Константинополя]] кардинала [[Гумберт із Муаєнмутьє|Гумберта]] (найосвіченіший [[Теологія|теолог]] і каноніст того часу), канцлера Фрідріха, архієпископа Альмафійського Петра. Візантійський імператор [[Костянтин IX Мономах|Костянтин IX]], прагнучи примирення сторін влаштував [[колоквіум]] між кардиналом Гумбертом і богословом [[Студійський монастир|Студійського монастиря]] Микитою, тому що сам патріарх [[Михайло Кіруларій]] був слабеньким теологом. У результаті диспуту Микита визнав свою поразку, але патріарх продовжував наполягати на своїх претензіях й підбурювати народ проти римських легатів.