Історія Чернігова: відмінності між версіями

Завдяки археологічним дослідженням можна змалювати наступну картину формування Чернігова. Десь в близько VII ст. поблизу сучасного парку на Валу поселились люди, які вирубали ліс і обробляли землю. Сліди зораного поля виявлені безпосередньо на Валу. Очевидно, що й поселення землеробів виникло десь неподалік, найімовірніше — на високому березі понад [[Стрижень (притока Десни)|Стрижнем]]. Його мешканці належали до племені [[Сіверяни|сіверян]] — одного з найбільших східнослов'янських племен, яке проживало на широких просторах від [[Десна|Десни]] до [[Сіверський Донець|Сіверського Дінця]].

Однак, як міське поселення Чернігів почав існувати у IX&nbsp;ст., тобто в часи бурхливої діяльності [[Олег Віщий|Олега]]<ref name=":11" />.

«У 884&nbsp;р. ішов Олег на сіверян, і переміг сіверян,&nbsp;і наклав на них данину легку. І не велів їм хозарам данину давати».

Перша згадка про Чернігів в «[[Повість временних літ|Повісті временних літ]]» датуєтьсядатована 907 роком, коли [[Київські князі|київський князь]] Олег в результаті успішного походу на [[Візантійська імперія|Візантію]] уклав з [[Греки|греками]] угоду, за якою ті мали «''даяти уклады на рускыя грады: первое на Киевъ, та же на Чернигов, на Переаславль, на Полтѣскъ, на Ростов, на Любечь и на прочиа грады..''.»<ref>Повесть временных лет. Ч1.&nbsp;— М.-Л., 1950.&nbsp;— с.24</ref>.

Чернігів згадується в договорі одразу після Києва, що вказує на значимість Чернігова в торговому житті [[Київська Русь|Русі]], а також натякає на те, що місто вже існувало в минулі століття.

У договорі, що був підписаний князем [[Ігор Рюрикович|Ігорем]] та візантійцями у 944&nbsp;р.,, Чернігів також згадується на другому місті.

Про Чернігів також згадує візантійський імператор [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтин Багрянородний]], описуючи міста, з якими торгує Візантія<ref name=":2">История городов и сел Украинской ССР: Черниговская область/ ред. Половец В. М.&nbsp;— К.: Главная редакция УРЕ.&nbsp;— 1983 г.&nbsp;— 816 с.</ref>.

Яскравим свідченням швидкого зростання Чернігова є [[Давньоруська могила|давньоруські кургани]]. Вони з'являються на початку X&nbsp;ст. і до кінця сторіччя їхня чисельність швидко зростала. В Чернігові та його околицях зафіксовано сотні курганів. Курганні некрополі існували на Болдиних горах і поблизу П'яти кутів. Вони тягнулись на північ від Чернігова і розкинулись довкола приміських поселень, зокрема, [[Шестовиця|Шестовиці]]. Поховання в курганах були різними. Покійників ховали як шляхом покладення тіл, так і спаленням. Чоловіки-воїни завжди мали з собою зброю. Нерідкими були поховання, коли поряд з чоловіком клали коня або жінку, які мали супроводжувати померлого у потойбічному світі.

Найбільшим чернігівським курганом є [[Чорна могила]]. Її насип сягає 10&nbsp;м висоти, а діаметр&nbsp;— близько 40-ка метрів. Обряд поховання в Чорній могилі здійснений шляхом спалення. За знахідками речей можна встановити, що в ньому поховані двоє чоловіків і жінка. Спочатку покійників поклали у дерев'яну споруду&nbsp;— домовину або [[Лодія|човен-ладдю]], на якій давньоруські воїни вирушали в далекі походи. Потім споруду спалили, а зверху над згарищем насипали курган. В ньому знайдені два комплекти дорогого озброєння&nbsp;— [[Меч|мечі]], [[Спис|списи]], [[Шолом|шоломи]], [[Кольчуга|кольчуги]], [[Щит|щити]], а також [[Серп|серпи]], відра з [[Мед|медом]], горщики з їжею. А у верхній частині курганного насипу знайдено два цілі турячі роги, оковані срібними пластинами з орнаментом<ref name=":11" />.

За легендами, в Чорній могилі знайшов останній притулок засновник міста [[князь Чорний]]. Однак курган споруджено не раніше 960-х років, тобто, насправді, місто існувало ще до народження похованої в ньому особи.

Чернігівські кургани складають найбільший курганний некрополь на всій території дохристиянської Русі, а Чорна могила є найбільшим поміж всіх давньоруських курганів. Це свідчить, що в Чернігові проживала багата і впливова військово-дружинна верхівка. Чернігівські воїни брали участь у війнах князів Ігоря, [[Святослав Ігорович|Святослава]] і [[Володимир Святославич|Володимира]], які велись з метою зміцнення молодої київської держави. Таким чином, не лише перша письмова згадка, але й кургани дають підстави твердити, що навіть на ранньому етапі своєї історії Чернігів належав до кола найважливіших міст Русі<ref name=":11" />.

За правління київського князя Володимира Святославича Русь [[Хрещення Русі|прийняла]] [[християнство]]. Слід за киянами, приблизно у 988 або у найближчі роки чернігівці були охрещені. За легендою, цей обряд провели у Святому озері поблизу Десни. Після прийняття християнства знатні чернігівці перестали насипати нові кургани, оскільки поховання стали здійснювати за християнським обрядом. За князя Володимира Святославича, в ході розбудови фортець-«градів» по кордонам Русі, центр міста ([[дитинець]]) був реконструйований і займав усю південно-західну ділянку мису над Стрижнем<ref name=":9" />.

У 1024&nbsp;р. [[Тмутороканське князівство|тмутороканський князь]] [[Мстислав Хоробрий|Мстислав Володимирович]] останнім долучився до усобиць синів князя [[Володимир Святославич|Володимира]] за київський престол. В цьому ж році він переміг [[Ярослав Мудрий|Ярослава Володимировича]] (київський князь від 1019&nbsp;р.) у бої[[Лиственська битва|битві]] під [[Малий Листвен|Лиственом]]. Після перемоги Мстислав мав можливість взяти владу у Києві, але кияни відмовились пускати його у місто, тоді Мстислав вирішив розділити руські землі на 2 князівства: в Києві сидітиме Ярослав і правитиме у правобережних і білоруських князівствах, а Мстислав посів Чернігіву Чернігові<ref name=":8">'''Літопис руський'''&nbsp;/ Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К.: Дніпро, 1989. —591 с.</ref>.

Саме при Мстиславі розпочалась велика розбудова Чернігова. Дитинець було розширено на схід і захід, площайого дитинцяплоща займаласкладала 10,5 га<ref name=":9">Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. За ред. А.&nbsp;В.&nbsp;Кудрицького&nbsp;— К.,&nbsp;Українська Радянська Енциклопедія, 1990.&nbsp;— С. 228</ref>, будувались нові терема[[Терем|тереми]], почалась розбудова княжого двору. Саме при Мстиславі розпочалось будівництво одного з найдавніших мурованих храмів Київської Руси&nbsp;— [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Спаського собору]]. Після смерті Мстислава у [[1036]] році він був в ньому і похований. За літописними згадками, на момент смерті князя у соборусоборі були збудовані лише стіни без даху (висота стін тоді була такою, що стоячи на коні можна було рукою дістати до верху<ref name=":8" />).

Після смерті Ярослава його сини знову почали боротьбу за владу. Чернігів дістався князю [[Святослав Ярославич|Святославу Ярославичу]], він і започаткував династію чернігівської гілки [[Рюриковичі|Рюриковичів]]. Святослав правив у Чернігові понад два десятиріччя, з 1054 до 1076&nbsp;р., а останні три роки був одночасно князем київським. Під час його правління на кордонах Русі з'явились нові кочовики&nbsp;— [[половці]]. У 1068&nbsp;р. у [[Битва на Альті (1068)|битві на р. Альті]] вони розбили об'єднане військо руських князів і почали пустошитиспустошувати руські землі. В листопаді на Чернігів рушила 12-тисячна орда хана [[Шарукан|Шарукана]]. Святослав мав під рукою лише 3 тисячі воїнів, але вийшов назустріч, до річки [[Снов]]. Чернігівці кинулись в атаку, розгромили половців, а хана взяли в полон. Це була перша в історії перемога русичів над новим небезпечним степовим сусідом<ref name=":11" />.

[[1078]] року за володіння Черніговом спалахнула війна між чернігівським князем [[Всеволод Ярославич|Всеволодом Ярославичем]] та претендентом на чернігівський стіл [[Олег Святославич (Гореславич)|Олегом Святославичем]]<ref name="Нива"/>. [[25 серпня]] після поразки Всеволода у [[битва на Сожиці|битві на Сожиці]], мешканці Чернігова зрадили його і прийняли своїм правителем переможця Олега<ref name="Нива"/>. У вересні Всеволод із сином [[Володимир Мономах|Володимиром Мономахом]], у союзі з братом, київським князем [[Ізяслав Ярославич|Ізяславом Ярославичем]], успішно штурмував місто й випалив [[посад]]<ref name="Нива"/>. [[3 жовтня]] Ярославичі розбили Олега в [[битваБитва на НежатинійНіжатиній ниві|битві на Ніжатиній ниві]]<ref name="Нива">Кот­ляр М.&nbsp;Ф.&nbsp;Нежатина нива, битва 1078 // ''Енциклопедія історії України'': у 10 т.&nbsp;— Київ, 2010.&nbsp;— Т. 7.&nbsp;— С. 356.</ref>. Ізяслав загинув у бою<ref name="Нива"/>, внаслідок чого Всеволод став новим київським князем, а Чернігів дістався його синові&nbsp;— Володимиру. Олега Святославича було заслано до Візантії на острів [[Родос]].

Володимир Мономах правив в Чернігові шістнадцять років (1078—1094). Він розбудовував Чернігів&nbsp;— спорудив на Дитинці один із храмів і кам'яний терем, від яких збереглися лише фундаменти; обладнав дорогу до Києва. Проте права Володимира на місто і Сіверську землю не визнавали діти Святослава Ярославича. 1094 року Олег Святославич повернувся з Візантії й разом з братами рушив на Чернігів. Святославичі взяли його в облогу. Справа закінчилась угодою, за якою Володимир Мономах покинув Чернігів<ref name=":11" />. Згодом права Святославичів на чернігівський престол було підтверджено на [[Любецький з'їзд 1097|Любецькому з'їзді]].

Після досягнутих угод чернігівським князем став [[Давид Святославич]]. За його правління в місті велось велике будівництво, зокрема, споруджено [[Собор Бориса й Гліба (Чернігів)|Борисоглібський собор]] (1123&nbsp;р.).

Найуспішнішим серед чернігівських князів ХІІ ст. бувстав [[Святослав Всеволодович]], який з 1164&nbsp;р. правив у Чернігові, а у 1176—1194&nbsp;рр. у Києві, але не забував про рідне місто. Він спорудив у Чернігові Михайлівську церкву і Благовіщенський собор, які, на жаль, не збереглися до нашого часу.

Святослав Всеволодович користувався надзвичайним авторитетом не лише серед руських князів, але й серед іноземних володарів. Він став одним з персонажів знаменитого «Слова о полку Ігоревім». Цікаво, що головний герой «Слова»&nbsp;— [[Ігор Святославич]]&nbsp;— наприкінці життя теж був чернігівським князем. Кілька представників чернігівської династії були визнані святими. Один з них, [[Микола Святоша]], прославився тим, що відмовився від князівських почестей, став ченцем Києво-Печерського монастиря, і неодноразово мирив своїх родичів-князів під час численних конфліктів між ними.

Давній Чернігів займав площу у 200 га. і стояв біля старого русла р. [[Стрижень (притока Десни)|Стрижень]]. Центром місту був [[Чернігівський Вал|дитинець]] (15-16 га)&nbsp;— укріплений район в якому проживав князь і його наближені, тут знаходились кам'яні будівлі (церкви і будинок князя), терема і головна площа. Дитинець був обнесений рівчаком і стіною, і мав три в'їзди&nbsp;— Водні, Київські і Погорілі ворота.

Навколо дитинця був утворений окольний град, [[Третяк (Чернігів)|Тротьяк]] і [[Передграддя]] (близько 60 га), окольний град був забудований дерев'яними зрубними однокамерними теремами, обнесений стіною і простягався до сучасної [[Красна площа (Чернігів)|Красної площі]]. Тут проживало торгово-ремісниче населення<ref name=":2" />.

Основою економічного життя міста було [[ремесло]]. В Чернігові працювали ремісники різних спеціальностей. На початку XIII&nbsp;ст. в Чернігові нараховувалось не менше трьох десятків майстерень з виготовлення цегли різних форматів<ref name=":2" />. Велика ковальська майстерня знаходилась на місці нині занедбаного будинку на розі [[Вулиця Реміснича (Чернігів)|вул. КомсомольськоїРемісничої]] і [[Проспект Перемоги (Чернігів)|просп. Перемоги]].

Центром торгівлі в Чернігові був «городський торг»&nbsp;— територія сучасних Красної площі і скверу ім. Богдана Хмельницького. Знайдені тут [[Чернігівська гривня|чернігівські гривні]], а також арабські і візантійські монети, західноєвропейські ювелірні витвори свідчать про широкі зовнішні торгові зв'язки<ref name=":2" />.

Подальший розвиток міста був перерваний [[Монгольська навала на Русь|нашестям ордмонголо-татарської орди]] [[Батий|хана Батия]]. В листопаді 1239&nbsp;р. до міста підступили війська хана Менгу, біля стін міста почалась битва.

Археологічні дослідження повністю підтвердили літописні згадки. Археологи виявили великі сліди пожеж, залишки погорілих будівель<ref name=":2" />. Був, навіть, знайдений замок з міських воріт, який татаро-монголи збили [[Таран (знаряддя)|таранною машиною]].

Місто було повністю знищене, а більшість жителів були вбиті або взяті в полонполонені. Столицею князівства від цього моменту став [[Брянськ]].

Свідченням того, що місто продовжувало жити, хоч і було спустошене, є згадка в Галицько-Волинському літописі про те, як волинський князь [[Володимир Василькович]] подарував Спасо-Преображенському собору Євангеліє у срібному окладі та з перлинами<ref name=":6">Леп'явко С.&nbsp;Чернігів у середині XIII&nbsp;— середині XVII&nbsp;ст.// Сіверянський літопис.&nbsp;— 2007.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 40-54</ref>. Такий щедрий подарунок може свідчити про те, що богослужіння в місті продовжувались, а отже був і місцевий приход.

Під час археологічних досліджень було виявлено кілька ремісничих майстерень поблизу дитинця.

У 1355—1356&nbsp;рр. більша частина чернігівщиниЧернігівщини була приєднана до [[Велике князівство Литовське|Великого Князівства Литовського]]. У 70-80-х роках XIV&nbsp;ст. було наново збудовано дерев'яну фортецю<ref name=":2" />. Місто поступово відновлювалось завдяки тому, що знаходилось на торговому шляху між Литвою і Москвою, а також [[Феодосія|Кафою]] і [[Москва|Москвою]]. У місті розташовувалась [[митниця]], на якій брали 3 гроши з воза<ref name=":6" />.

На початку XV&nbsp;ст. [[Сіверська земля|Сіверщиною]] правив князь [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайло]], який прославився своєю боротьбою за литовський престол і у 1430&nbsp;р. став великим литовським князем<ref name=":11" />.

Під час військової кампанії 1507&nbsp;р. литовці спалили Чернігів, але взяти під свій контроль змогли тільки [[Любеч]] з околицями<ref name=":6" />.

Ремісництво і торгівля в місті майже не розвивались. У 1602&nbsp;р. Чернігів платив до Москви всього 7 рублів [[Оброк|оброчного податку]], та ще 17 з навколишніх земель. Це була мізерна сума, що свідчить про відсталість міста, котре в Москві розглядали лише як прикордонний форпост.

У [[1562]] році під час [[Лівонська війна|Лівонської війни]], війська литовського полководця [[ВеликеФілон князівство ЛитовськеКміта|Філона Кміти]] підійшли до Чернігова. Заохочений перемогою у [[Битва під Остром (1562)|Битві під Остром]], [[Кміта-Чорнобильський Філон Семенович|Філон Кміта]] того ж тижня [[Литовський похід на Чернігів (1562)|подався під [[Чернігів]]. По дорозі він наздогнав загін російських дружинників, який прямував під Київ, та, обравши вигідне становище, розбив його вщент. На розголос цих подій під його корогву звідусіль збігались сміливці, і незабаром загін зріс до чисельності 1400 вершників, з ним Кміта обложив Чернігів. Обложені боронилися з найбільшим завзяттям, Кміта ведучи своїх солдат на штурм був підстрелений у праве плече так, що куля пройшла наскрізь, але він не йшов з поля бою, аж допоки здобув і спалив Чернігів<ref>[http://www.wbc.poznan.pl/dlibra/docmetadata?id=8619&from=&dirids=1&ver_id=&lp=3&QI=F6BFD253EEC5051D777E425B105718C6-4 ''Malinowski M., Przezdiecki A.'' Źródła do dziejów polskich. Wilno. 1844. Tom II str.306]{{ref-pl}}</ref>.

У листопаді-грудні 1604&nbsp;р. до міста прийшло військо [[Лжедмитрій I|Лжедмитрія]]. Чернігів було оточено, але взяти його не змогли. Проте, чернігівці самі пішли на переговори і перейшли на бік новоявленого царя, коли дізнались, що Моровськ здався Лжедмитрію<ref name=":6" />. Чернігів став першим великим містом, що визнало його владу. Після перебування в Чернігові, Лжедмитрій рушив у Новгород-Сіверський, а у Путивлі проголосив себе царем. Утвердившись у Москві, він, на подяку, звільнив Чернігів і всю Сіверщину на 10 років від будь-яких податків.

Цікаво, що [[Сигізмунд III]], борючись за московський престол, засудив дії Горностая, адже сподівався на підтримку Сіверщини, а тепер регіон фактично був безвладний.

Населення міста тоді становило вже біля двох тисяч осіб. Швидко зростали міські околиці. Виникли або відновились такі села й хутори як [[Киїнка|Києнка]], [[Коти (Чернігів)|Коти]], [[Масани]], [[Подусівка]], [[Старий Білоус|Старий]] і [[Новий Білоус|Новий Білоуси]], [[Бобровиця (місцевість)|Бобровиця]], [[Киселівка (Чернігівський район)|Киселівка]] та ін<ref name=":11" />.

Вже у 1623 році, Чернігів отримав від польського короля [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунда III]] привілей на [[Магдебурзьке право]]. У 1634&nbsp;р. воно було підтверджене [[Владислав ІV|Владиславом ІV]] і в 1650&nbsp;р. [[Ян II Казимир|Яном Казімером]]<ref name=":5">Галушко О. Магдебурзьке право в Чернігові// Сіверянський літопис.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;6&nbsp;— С. 98-99</ref>. Відповідно до цього, в місті був створений орган самоуправління&nbsp;— [[магістрат]] на чолі з [[Війт|війтом]]. Першим чернігівським війтом став шляхтич [[Ян Куновський]], який одночасно виконував і обов'язки коменданта фортеці. Службовці місцевого магістрату призначались королівською адміністрацією. Війта призначав особисто король, як правило, з польських [[Шляхта|шляхтичів]].

Місту також було надано значні земельні території, які служили джерелом прибутків. Чернігівцям також надавалось право влаштовувати «торги всякие и купли разные», що здійснювалось на ярмарках.

Проте, за містянами закріплювались певні податки. Так вони повинні булимали «солоди и всякий хлеб в мельницах Его королевских молоть и платить за мливо по ревизорскому установлению». Їх також зобов'язували брати участь у будівництві і ремонті вітряків, ремонтувати паркани, рити рови. Міщани Чернігова також несли військову повинність. Вводились нові мита і податки на торгівлю і промисел<ref name=":5" />.

Незважаючи на протести городян, чернігівський Борисоглібський собор було перетворено на [[Орден Домініканців|домініканський храм]]. Домініканці перебудували собор, надали йому вигляду [[Костел|костьолу]]&nbsp;— на фасадах збили напівколони, пробили високі стрільчасті вікна, подібно до готичних споруд. У 1626&nbsp;р. утворена греко-католицька архімандрія, яка довгий час існувала формально в чернігівському Єлецькому монастирі. Прихильників унії було мало, позиції греко-католиків виглядали непереконливо, і архімандрит [[Кирило Транквіліон-Ставровецький]] не зміг відбудувати напівзруйнований Єлецький монастир<ref>Адруг А. &nbsp;Відбудова пам'яток архітектури доби Київської Русі на території чернігівського дитинця//Сіверянський літопис.&nbsp;— 2009. -№&nbsp;1.&nbsp;— С.20-25</ref>.

Чернігів бувстав одним з перших міст, яке отримало повідомлення про [[Хмельниччина|повстання]] [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]].

На початку 1651&nbsp;р. боротьба відновилась. Тут було зосереджено 20 000 чол. [[Чернігівський полк|Чернігівського полку]] [[Небаба Мартин Небаба|Мартина Небаби]]. А незабаром на допомогу чернігівському полковнику прибуло значне підкріплення: [[Київський полк|Київський]] і [[Ніжинський полк]]и. [[Богдан Хмельницький]] відправив у Чернігів частину [[Чигиринський полк|Чигиринського]] й [[Кропивенський полк|Кропивенського]] полків<ref name=":0" />.

У результаті численних боїв військові сили України значно вичерпались. [[Богдан Хмельницький]] змушений був піти на підписання миру. 18 вересня 1651&nbsp;р. було підписанопідписаний [[Білоцерківський мирний договір|Білоцерківський договір]]. Після цього коронне військо [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] знову окупувало Чернігівщину<ref name=":0" />.

Командувачем козацького війська, зосередженого на литовському фронті, був призначенийстав ніжинський полковник [[Золотаренко Іван Никифорович|Іван Золотаренко]]. Переяславський полк очолював [[Іван Іванов]], Чернігівський&nbsp;— [[Степан Подобайло]]<ref name=":1" />.

У середині й другій половині XVII&nbsp;ст. на Чернігівщині зберігалась дія Магдебурзького права. Російський уряд після [[Переяславська рада|Переяславської ради]] підтвердив його спеціальними грамотами містам. Дві підтверджувальні грамоти отримав і Чернігів (26 червня 1655&nbsp;р., 1687&nbsp;р.)<ref name=":0" />.

У 1659&nbsp;р. до Чернігова приставили російського воєводу з військом, обслуговування якого лягло на чернігівців. Хліб для чернігівських ратних людей боярин і воєвода [[Шереметьєв Петро|Петро Васильович Шереметєв]] у 1666&nbsp;р. «велел… собирать» із чернігівських, менських, сосницьких і понорницьких млинів; а поки цей хліб зберуть, він дав вказівку «солдат и стрелцов кормить мещаном»<ref name=":0" />. За гетьманування [[Іван Брюховецький|Івана Брюховецького]] російських солдат в Чернігові було 1200 осіб. Лише у двох місцях (одне з них&nbsp;— Чернігів) для солдат будували спеціальні казарми.

Невдовзі виявилось втручання воєвод у полковницькі побори. Коли навесні 1666&nbsp;р. [[Ракушка-Романовський Роман|Роман Ракушка-Романовський]] відправив своїх людей для проведення хлібного збору з млинів Менського, Сосницького й Понорницького повітів. У результаті таких дій воєвод у конфлікт із ними та ратними людьми вступала старшина й інші представники панівних станів України. Загострились відносини місцевої знаті з воєводами і в Чернігові. Так, чернігівський полковник Василь Ігнатович «учал делать виводи и роскати прибавочніе» для того, щоб «у ратних людей води отнять и всякую тесноту учинить». А [[Леонтій Полуботок]] загородив плотиною на річці Стрижні «водяной произд», по якому в фортецю доставлялись хлібні припаси, «и поставил мелницу а в том месте и на той реце мелниц преж сего отнюдь не бывало»<ref name=":0" />.

У 1666&nbsp;р. московські чиновники провели перший перепис жителів Чернігова. Вони зафіксували у місті 314 дворів міщан. Вважається, що на той час у кожному дворі мешкало 7&nbsp;— 8 людей. Здійснивши приблизні підрахунки, можна припустити, що в місті проживало близько 2&nbsp;— 2,5 тисяч осіб міщанського стану. Цікаво, що в місті майже не було бідних людей&nbsp;— перепис зафіксував лише 12 дворів «убогих» міщан<ref name=":11" />. Оскільки переписи в той час проводили з метою встановлення податків, то в ньому засвідчені дані лише про платоспроможних чернігівців. Якщо приблизно додати звільнених від податків людей&nbsp;— вийде населення міста в 3000 осіб. [[Файл:NSH Chernigiv Kolegium Dr 002.JPG|thumb|[[Чернігівський колегіум]]. 1700&nbsp;р.]]В економічному розвитку Чернігова XVII&nbsp;ст. мали місце масові заснування [[Цех|цехів]]. Цехи Чернігова включали в себе майстрів різних спеціальностей, функціонуючи, таким чином, як багатопрофільні й багатолюдні організації. Так, у одному з цехів міста працювали одночасно ковалі, колісники, конвісари, золотарі, колодії, мечники, склярі, римарі, токарі, мельники, теслярі тощо. «Выпись из книг Черниговской ратуши» за 1674&nbsp;р. згадує про функціонування в місті цеху, в якому об'єднувались шевці й кушніри. Його цехмістром був Яско Федорович [149]. Унікальними виробництвами в Чернігові і його полку було виробництво гутного скла і паперу. Царський уряд постійно намагався обмежити ґуральництво, а згодом виробництво алкогольних напоїв було відновленевідновили, за умови, що держава матиме монополію на купівлю в козаків.

Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископа [[Лазар (Баранович)|Лазара Барановича]], який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у [[Новгород-Сіверський|Новгороді-Сіверському]] в [[1675]] році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток, до якого належали: архімандрит [[Успенський Єлецький Успенськийжіночий монастир УПЦ|Єлецького монастиря]] [[Йоаникій Галятовський|Іоанікій Галятовський]], архідиякон [[Чернігівська єпархія|Чернігівської єпархії]] [[Радивиловський Антін|Антоній Радивиловський]], ієромонах [[Троїцько-Іллінський монастир (Чернігів)|Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря]] Л. Тоболинський, поет [[Величковський Іван|Іван Величковський]], майбутній архієпископ чернігівський [[Максимович Іван Петрович|Іван Максимович]]; гравери: [[Щирський Іван|Іван Інокентій Щирський]], [[Тарасевич Леонтій|Леонтій Тарасевич]], Н. Зубрицький; архітектори [[Адам Зерніков]], Іоганн-Баптист Зауер (Іван Баптист)<ref>Історія Української архітектури, за редакцією професора В. Тимофієнка, Київ, «Техника», 2003—471 с.</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.siver-info.com/publ/43-1-0-320 |title=Впливи віленського бароко на архітектуру соборів Троїцького монастиря в Чернігові та Мгарського монастиря під Лубнами |accessdate=27 грудень 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120118074637/http://siver-info.com/publ/43-1-0-320 |archivedate=18 січень 2012 |deadurl=yes }}</ref> та інші.

З ініціативи Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький кафедральний собор (16 ст.), було проведено ремонт Спасо-Преображенського собору, а також стару аварійну каплицю собору замінили на башту, і на обох баштах звели конусоподібні золоті навершшя. Особливе значення мало створення [[Чернігівський колегіум|Чернігівського Колегіуму]] (1700), який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини.

Початок XVIII&nbsp;ст. приніс Чернігову значні економічні труднощі через виснажливу [[Північна війна в Україні|Північну війну]] і масові побори російських військ. За переписом 1721&nbsp;р. в Чернігові зафіксовано 631 двір, у тому числі: козацької старшини&nbsp;— 18, священнослужителів&nbsp;— 19, міщан&nbsp;— 141, козаків&nbsp;— 245, бобилів&nbsp;— 178, шинкових&nbsp;— 30<ref name=":11" />. На відміну від результатів перепису 1666&nbsp;р., тепер більшість чернігівців були бідняками. [[Файл:Абрис Черниговский.jpg|thumb|«Абрис Чернігівський»&nbsp;— перша рукописна карта Чернігова. 1706&nbsp;р.]]Одним з найвідоміших представників чернігівської козацької верхівки був [[Павло Полуботок]]. Він став чернігівським полковником у 1705&nbsp;р. завдяки Іванові[[Іван Мазепа|Івану Мазепі]]. У трагічні для України 1708—1709&nbsp;рр. Полуботок підтримав царя [[Петро I|Петра І]], оскільки вважав, що той виконає свої обіцянки щодо забезпечення прав українського народу. У 1722&nbsp;р., після смерті [[Іван Скоропадський|Івана Скоропадського]], цар заборонив вибори нового гетьмана, чим грубо порушив права козацтва. Полуботок, який став наказним (тимчасовим) гетьманом, просив і вимагав відновлення давніх привілеїв козацтва. Для цього він разом з представниками генеральної старшини поїхав до [[Санкт-Петербург|Петербурга]], але там його заарештували і понад рік тримали у в'язниці. Коли Полуботок захворів, цар запропонував допомогу свого лікаря. Полуботок гордо відповів, що життя і здоров'я йому не потрібні, якщо він не може принести користі Вітчизні. Під час зустрічі з царем він сказав: «Скоро Господь розсудить Петра і Павла». Невдовзі, в грудні 1724&nbsp;р., Полуботок помер, а через місяць після нього помер і цар<ref name=":11" />.

У [[1782]] Чернігів став центром [[Чернігівське намісництво|Чернігівського намісництва]] [[Російська імперія|Російської імперії]], а [[1797]]&nbsp;— [[Малоросійська губернія|Малоросійської губернії]], з [[1808|1802]] — [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]]. Тоді місто нараховувало близько 4 000 мешканців, у [[1844]] році їх кількість збільшилася до 12 000, [[1897]]&nbsp;— до 27 000, [[1913]]&nbsp;— до 35 000.&nbsp;

Одним з перших губернаторів на Чернігівщині був Олександр Олексійович Фролов-Багреєв (1818—1824). Найбільш великими поміщикам до того часу тут були граф Толстой, Кушельов-Безбородько, Мусіна-Пушкіна, Голіцин, Долгорукий, Головін, Любомирський, Якубович, Дурново. За ними нараховувалась велика кількість кріпосних селян.

Введення імперських порядків привело до знищення міського самоврядування. Замість магістрату, з 1785&nbsp;р. міське управління здійснювала «шестигласна дума», Щоб знищити пам'ять про колишні свободи, замінили і [[Герб Чернігова|герб міста]]&nbsp;— на одноголового орла<ref name=":11" />. Місцева влада перебувала під повним контролем губернатора, який був центром адміністративного і світського життя міста і губернії.

Чернігові бюрократичний апарат виріс, як на той час, до значних розмірів. Губернський статус вимагав реконструкції Чернігова. Петербурзькі архітектори створили новий план губернського міста на основі принципів регулярної забудови&nbsp;— з прямими вулицями і прямокутними кварталами. Однак він майже не враховував історичної забудови, що привело до часткового знищення старого міста. Більшість старих кварталів перепланували. З найдавніших вулиць центру міста залишилась лише вул.[[Вулиця Гонча (нині Чернігів)|вул. Горького)Гонча]]. Великою втратою для історичного ландшафту стало знесення міських валів у 1803&nbsp;р. Збереглися лише фрагменти давнього валу, зокрема, під будинком колегіуму і поблизу нього, також у 1801—1803&nbsp;рр. були розібрані стіни фортеці, а гармати, до встановлення їх на нові лафети як пам'яткаятки Валу, просто були кинутікинули купою біля [[Будинок полкової канцелярії (Чернігів)|будинку полкової канцелярії]]. Під час реконструкції зруйнували й більшість споруд Борисоглібського монастиря, які слугували основними приміщеннями чернігівського колегіуму. Знесли й сотні житлових будинків, які не вписувались у нові квартали<ref name=":11" />.

Станом на 1845&nbsp;р., у місті було встановлено 97 вуличних ліхтарів, вони працювали за спеціально складеним графіком, запалювалися і гасилися у визначений час залежно від пори року<ref name=":12">'''Шара Л.'''&nbsp;Комунальне господарство Чернігова: з історії розвитку&nbsp;(продовження)//Сіверянський літопис.&nbsp;— 2008. -№&nbsp;2.&nbsp;— С. 45-54</ref>.

Важливе значення для розвитку міста мали його зовнішні комунікації. У 1859&nbsp;р. чернігівці отримали [[телеграфний зв'язок]]. У 1863&nbsp;р. закінчили будівництво шосе Чернігів&nbsp;— Київ—Київ, а у 1891&nbsp;р. проклали вузькоколійну залізницю від [[Крути (станція)|станції Крути]]. Протягом майже всього XIX&nbsp;ст. важливе транспортне значення мала Десна. Вона виконувала роль транзитної транспортної артерії, оскільки нею перевозили промислові товари з центральної Росії до південних губерній. У 1846&nbsp;р. на Десні з'явився перший пароплав, а регулярне судноплавство розпочалося з 1860-х рр.

У 1875&nbsp;р. дума відкрила міський банк, який став одним з перших подібних установ у [[Російська імперія|Російській імперії]]. В наступні десятиріччя велась модернізація міської інфраструктури&nbsp;— брукували вулиці, проводили електричне освітлення, проклали водогін. Важливо відзначити, що міська дума прислухалась до думки вчених і прийняла доленосне для Чернігова рішення&nbsp;— брати воду не з Десни, а з [[Артезіанська свердловина|артезіанських свердловин]]. Перші з них були просвердлені в Ялівщині, а водогін почав діяти з 1880&nbsp;р., а остаточно проблему водопостачання вирішили у 1889 р<ref>'''Шара Л.'''&nbsp;Комунальне господарство Чернігова: з історії розвитку//Сіверянський літопис.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 30-38</ref>.

У 1877&nbsp;р. зусиллями громадськості було відкрито громадську бібліотеку. В Чернігові з'явився і один з найкращих українських [[Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського|музеїв]], створений на основі колекції Василя Тарновського, подарованої ним місту у 1899&nbsp;р.

[[Тарновський Василь Васильович (молодший)|Василь Тарновський]] був не єдиним меценатом в Чернігові. На кошти Судієнків збудували пансіон чоловічої гімназії, а князь Долгорукий спорудив приміщення жіночої гімназії.

Хоча Чернігів не був великим містом, він і далі, у другій половині [[XVIII століття|18 століття]] зберігає значення великого культурного центру. Визначними культурними діячами того часу у Чернігові були: О. Щадунський, [[Пащенко Дмитро Романович|Дмитро Пащенко]] (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), генеральний суддя [[Милорадович Григорій Олександрович|Григорій Милорадович]], письменник О. Лобисевич, історик М. Марков та інші. На культурному ґрунті Чернігова в кінці 18&nbsp;— на початку [[XIX століття|19 століття]] згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану: А. Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А.Чепа (товариш малоросійського почтмейстера), Р. [[Маркевич]] і Т. Калинський. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали на всій території Лівобережної України<ref>Чепа&nbsp;М.-Л.&nbsp;А. Хто автор «Історії Русів»? / П'ять великих таємниць історичної психології.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С. 66-93. ISBN 966-8356-50-0.</ref>.

Та найбільше розгорталося культурне життя Чернігова від другої половині [[19 століття]] .На відміну від попередньої епохи з її перевагою локальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало загально-національного українського характеру. У Чернігові працювали історики: О. Лазаревський, граф. Г. Милорадович, О. Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А. Верзилов, П. Дорошенко та ін.; етнографи О. Маркевич, О. Шишацький-Ілліч, С. Ніс, байкар [[Глібов Леонід Іванович|Л. Глібов]], статистики&nbsp;— О. Русов, В. Варзар, П. Червінськмй, В. Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших в Україні.

Був Чернігів і видавничим центром. Ще з [[1858]] там почав виходити орган губернатора&nbsp;— тижневик «Черниговские Ведомости» (до [[1917]]). У [[1861]]–[[1863]] pp. [[Глібов Леонід Іванович|Л. Глібов]] видавав [[Черниговскій листокъ|«Черниговскій Листокъ»]], єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в [[1866]]–[[1872]] роках [[Записки Чернігівського губернського статистичного комітету|«Записки» Чернігівського Статистичного Комітету]].

За переписом населення [[1897]] року в Чернігові жило 11000 євреїв (усе населення 27 000). В основному вони були зайняті у промисловості і комерції а також займалися садівництвом і вирощуваливирощування [[Тютюн (рослина)|тютюнтютюну]].<ref>[http://www.jewishencyclopedia.com/view.jsp?artid=431&letter=C jewishencyclopedia.com Copy from 12-volume Jewish Encyclopedia, which was originally published between 1901—1906. {{ref-en}}]</ref>

Під кінець XIX століття культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними його осередками були Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніальна Архівна Комісія (заснована [[1896]] з ініціативи О. Лазаревського й Г. Милорадовича), яка у своїх «Трудах» 1897—1915&nbsp;рр. видала багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В. Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об'єднувалися місцеві науковці, педагоги, письменники, митці, діяльність яких нерідко виходитьвиходила за межі Чернігівщини.