Вікіпедія

Український степ: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Правопис, оформлення
м clean up, typos fixed: 0-их → 0-х за допомогою AWB
Рядок 19:
Геоструктурно степ на заході приурочено до [[Придобруджинський прогин|Придобруджинського прогину]], на південному заході і півдні до [[Причорноморська западина|Причорноморської западини]], [[Український щит|Українського щита]], південної частини [[Дніпровсько-Донецька западина|Дніпровсько-Донецької западини]], південно-західного схилу [[Воронезький масив|Воронезького масиву]], [[Донецька складчаста споруда|Донецької складчастої споруди]], [[Причорноморська група прогинів|Причорноморської групи прогинів]], [[Скіфська плита|Скіфської плити]] (на крайньому півдні).
 
Більша частина території поверхні степу складена [[Антропогеновий період|антропогеновими відкладами]], загалом [[лесовидні суглинки|лесовидними суглинками]], в межах [[Річкова тераса|річкових терас]] — [[пісок|пісками]] та [[Супіски|супісками]]. У [[Річкова долина|долинах]] річок, на височинах та їхніх схилах поверхню [[Ерозія|еродованих]] місцевостей складають доантропогенові напівскельні та скельні породи ([[Граніт|гранітиграніт]]и, [[Вапняк|вапнякивапняк]]и, [[Гнейс|гнейсигнейс]]и) та продукти [[вивітрювання]] ([[каолін]]и). Кургани-могили є виходами на поверхню кристалічних порід Українського щита й Донецької складчастої споруди.
 
На [[Керченський півострів|Керченському півострові]] є [[Грязьові вулкани Криму|грязьові вулкани]]&nbsp;— [[блювак]]и, що вивергають глинистий мул та газ [[метан]]. Коли розчин грязі загусне, утворюються усічені вулканічні конуси заввишки 1-2 м<ref name="Булава"/>.
Рядок 31:
Степ займає 40&nbsp;% площі [[Україна|України]] й охоплює [[Причорноморська низовина|Причорноморську низовину]], південну частину [[Придніпровська височина|Придніпровської]] і [[Подільська височина|Подільської височин]], повністю в межах степового поясу лежать [[Приазовська низовина]], [[Приазовська височина|Приазовська]] і [[Донецька височина|Донецька височини]], а також рівнинна частина [[Кримський півострів|Кримського півострова]] у межах [[Північнокримська низовина|Північнокримської низовини]]. У східній частині абсолютні висоти території сягають найбільших показників&nbsp;— 367 м ([[Могила Мечетна]]).
 
Рельєф [[Рівнина|рівнинний]], неоднорідний, з [[Пагорб|горбами]], [[Яр|ярамияр]]ами й [[Балка (яр)|балками]]. Поширені форми флювіального рельєфу, зокрема [[Яр|ярияр]]и, [[Балка (яр)|балки]] та [[Лощина (геоморфологія)|лощини]]. Для [[Донецький кряж|Донецького кряжу]] характерні гриви&nbsp;— вузькі видовжені підняття. На півдні низовин поширені [[Поди (западини)|поди]] (або степові блюдця)&nbsp;— неглибокі овальні зниження з плоским дном.
 
== Клімат ==
Клімат [[Помірний пояс|помірно континентальний]]. Степова зона виділяється найбільшими тепловими ресурсами і найменшою зволоженістю порівняно з іншими природними зонами країни, тому клімат степів найбільш [[Континентальний клімат|континентальний]] з-поміж інших [[Екотоп|екотопівекотоп]]ів України. З найбільшими в Україні різницями температур між зимою і літом. Надходження тепла&nbsp;— 4100 [[Джоуль|МДж/м²]] на півночі до 5320 МДж/м² на півдні; річний [[тепловий баланс земної поверхні]] коливається від 1900 до 2210 Мдж/м²<ref name="УРЕ"/>. Середня температура січня змінюється з південного заходу на північний схід від −2 до −9&nbsp;°C; липня&nbsp;— від +20 до +24&nbsp;°C<ref name="УРЕ"/>. Літо довге, сонячне, спекотне, посушливе. Осінь тепла, у другій половині йдуть дощі. Зима коротка, холодна, малосніжна. Весна настає рано. Через різке підвищення температури повітря, волога з ґрунту швидко випаровується<ref name="УРЕ"/>.
 
Річна сума [[Атмосферні опади|опадів]] зменшується від 450 до 300&nbsp;мм, що є причиною маловодості річок, особливо влітку<ref name="УРЕ"/>. Максимум опадів у першій половині літа. [[Сніговий покрив]] нестійкий, часті [[Відлига|відлиги]] взимку. Сніг лежить лише в окремі роки 1-2 місяці. [[Випаровуваність]] вологи суттєво перевищує кількість опадів (900—1000&nbsp;мм на рік), тому [[Індекс зволоження|зволоження]] території скрізь недостатнє<ref name="БулаваУРЕ"/><ref name="УРЕБулава"/>.
 
Рівнинність території степу, відкритість її холодним арктичним і жарким тропічним вітрам є причиною ранніх весняно-осінніх [[Приморозки|приморозків]] і [[Суховії в Україні|суховіїв]], небезпечних [[Пилова буря|пилових бур]] («[[Чорна буря|чорні бурі]]»), що руйнують та зносять родючий шар ґрунту. Особливо часті суховії в липні&nbsp;— серпні, часто зумовлюють [[Посуха|посухи]]. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з [[Італія|італійськими]] пекучими вітрами, що дмуть з берегів [[Африка|Африки]]&nbsp;— [[сіроко]]<ref name="Чугуєнко"/>. Український письменник [[Олесь Гончар]] яскраво описав один з таких суховіїв у романі «[[Таврія (роман)|Таврія]]»: {{Цитата|Уже кілька днів свистів таврійський сироко; зблякнув степ, стемнів, пожух... Лопалася розпечена земля, лежала в таких тріщинах, що коні ламали ноги на ходу. Трава, вигораючи, згорталася й лягала на степ, збиваючись як повсть. Із цілинних земель гарячі вітри вже розносили по Таврії насіння тирси, найміцнішої трави із сімейства ковили. Здавалося, що з усієї степової рослинності тільки вона, тирса... зможе перенести люту спеку, вижити і продовжити себе в потомстві... Усе живе знемагало від немилосердної спеки.}}
Рядок 47:
Через недостатність атмосферних опадів густота [[Річкова мережа|річкової мережі]] незначна<ref name="УРЕ"/>. Найбільші річки є транзитними: [[Дніпро]], [[Південний Буг]], [[Сіверський Донець]], [[Дністер]], [[Дунай]] із притоками. Притоки Дніпра&nbsp;— [[Оріль]], [[Самара (притока Дніпра)|Самара]], [[Інгулець (річка)|Інгулець]], а також [[Інгул]], [[Кальміус]], [[Молочна]], [[Берда (річка)|Берда]] повністю формують свій стік у межах зони. Пересічна [[густота річкової мережі]] становить 0,2-0,1 км/км². Річки степів маловодні, особливо влітку у верхів'ях вони часто пересихають. Місцевий стік формується за рахунок талого [[Сніговий покрив|снігу]]. Річкові та [[ґрунтові води]] [[Мінералізація природних вод|високомінералізовані]]. Великою проблемою постає загибель степових [[Малі річки|малих річок]], однією з причин є сповільнення течії, замулення й [[цвітіння води]] через спорудження штучних [[Гребля|гребель]] та [[Водосховище|водосховищ]]<ref name="УС"/>.
 
[[Озеро|Озера]] здебільшого [[Лиман|лиманнілиман]]ні, деякі, внаслідок великої випаровуваності або ж зв'язку з морем, солоні ([[Сасик (Кундук)]], [[Шагани]], [[Алібей]])<ref name="УРЕ"/>. У [[Дельта Дунаю|дельті Дунаю]] багато [[Придунайські озера України|прісних озер]] ([[Ялпуг (озеро)|Ялпуг]], [[Кагул (озеро)|Кагул]] та ін.), а на узбережжі Чорного моря&nbsp;— солоних озер-лиманів ([[Дністровський лиман|Дністровський]], [[Хаджибейський лиман|Хаджибейський]], [[Куяльницький лиман|Куяльницький]], [[Тилігульський лиман|Тилігульський]], [[Молочний лиман|Молочний]]). На Дніпрі у другій половині [[XX століття]] збудовано каскад штучних водойм&nbsp;— [[Водосховище|водосховищ]].
 
[[Болото|Боліт]] мало, переважно [[Заплава|заплавні]].
 
== Ґрунти ==
Найпоширенішими ґрунтами степу є [[чорнозем|чорноземи звичайні]] (6—9&nbsp;% [[гумус]]у) та [[Чорнозем|чорноземи південні]] (5—6&nbsp;% гумусу), які разом становлять 90&nbsp;% площі природної зони<ref name="УРЕ"/>. Поширені [[Каштанові ґрунти|темно-каштанові]] та [[Каштанові ґрунти|каштанові ґрунти]] в комплексі з [[Солонець|солонцями]]. У [[Поди (западини)|подах]] формуються [[Солончак|солончакисолончак]]и<ref name="УРЕ"/>. На відміну від лісових ґрунтів, головну переробку рослинного опаду в чорноземах здійснюють не [[гриби]], а ґрунтова фауна (особливо [[дощові хробаки]]) та мікрофлора. Причиною тому слугує нейтральна, чи навіть трохи лужна реакція [[ґрунтовий розчин|ґрунтового розчину]]<ref name="УС"/>. Велика кількість коренів в ґрунті також сприяє його високій структурованості.
 
Через тотальну розораність важливою проблемою стає деградації ґрунтового покриву. На початку ХХ століття відсоток гумусу в чорноземах сягав 9-9,5&nbsp;%, на початку ХХІ століття&nbsp;— 4&nbsp;%<ref name="УС"/>. Відсутність постійного рослинного покриву на поверхні землі є одним з найголовніших факторів, що призводить до [[опустелювання]]<ref name="УС"/>.
Рядок 59:
[[Файл:Stipa borysthenica kz.jpg|міні|праворуч|150пкс|[[Ковила дніпровська]]]]
 
Для степової зони характерна [[Трав'янисті рослини|трав'яна]] злакова степова рослинність. Весною, коли в ґрунті ще достатньо вологи, з'являються ефемерні рослини: [[півники]], [[Гіацинт (рослина)|гіацинти]], [[Крокус|крокусикрокус]]и, [[горицвіт]], [[Тюльпан|тюльпанитюльпан]]и, [[Півонії|півонії]], [[Мак|макимак]]и. До настання спеки рослини відцвітають і дають насіння, їх наземна частина відмирає. У ґрунті залишаються [[Бульба|бульби]], [[Цибулина|цибулини]], [[Кореневище|кореневища]], де накопичуються поживні речовини. Завдяки цим речовинам рослини виростуть і розквітнуть наступної весни. Вага кореневої маси більшості степових рослин значно перевищує надземну масу. Через що степ звуть «лісом догори ногами»<ref name="УС"/>. Ранньоквітучі рослини змінюються такими, які пристосувалися до спеки й нестачі вологи. Улітку в степу з'являються [[полин]], [[типчак]], [[ковила]]. Одні рослини мають довге коріння, яким з глибини дістають воду, в інших&nbsp;— жорсткі або вузькі опушені листки, через які випаровується мало води. У середині літа від спеки починають висихати всі рослини. Вітер підхоплює їх і котить клубками по степу ([[Перекотиполе|рослини-перекотиполе]]), витрушуючи дозріле насіння.
 
[[Дерево|Дерева]] і кущі зустрічаються на берегах водойм і в балках. Тільки там їм вистачає вологи влітку, тільки там вони захищені від зимових [[мороз]]ів та весняних [[Приморозки|приморозків]] під час цвітіння. У степах іноді можна зустріти зарості [[Терен|тернику]], [[Шипшина|шипшини]], [[Мигдаль|мигдалю]], [[Вишня|степової вишні]]. Природні [[Ліс|лісиліс]]и в степах займають невелику площу. У [[Балка (форма рельєфу)|балках]] та ярах трапляються [[байрачні ліси]], у [[Заплава|заплавахзаплава]]х річок заплавні. Вододільні простори позбавлені природної деревної рослинності, але в багатьох районах степової зони є штучно створені лісові масиви: [[Великоанадольський ліс|Великоанадольський масив]] у [[Донецька область|Донецькій області]], [[Великомихайлівський ліс|Великомихайлівський]], [[Грушуватський ліс|Грушуватський]] у [[Дніпропетровська область|Дніпропетровській області]]. Середня лісистість зони становить 3&nbsp;%. Деревна рослинність поряд з трав'янистою збереглася у [[Чорноморський біосферний заповідник|Чорноморському біосферному заповіднику]] та в [[Дунайські плавні|Дунайських плавнях]].
 
[[Лука (рослинність)|Луки]] в зоні степів здебільшого прилягають до заплав річок.
 
Для захисту полів від ерозії було започатковано [[лісорозведення]]. Ліси посеред степу залишили по собі відомі вчені [[Висоцький Георгій Миколайович|Г. Висоцький]] та [[Докучаєв Василь Васильович|В. Докучаєв]], лісівники [[Графф|В. Графф]], [[Скаржинський Віктор Петрович|В. Скаржинський]]. Ліс-парк створив на своєму хуторі Надія, поблизу [[Кропивницький|Кропивницького]], видатний письменник [[Іван Карпенко-Карий]]. Вдовж доріг та полів насаджено захисні [[Лісосмуга|лісосмуги]]<ref name="Булава">< /ref>.
 
== Зональність ==
Рядок 87:
 
=== Південностепова зона ===
У найсухішій смузі над морем (Причорномор'я, Приазов'я і Кримська рівнина) поширений сухий полиново-злаковий степ з [[Каштанові ґрунти|темно-каштановими]] та каштановими солонцюватими ґрунтами, які нерідко чергуються з [[Солонець|солонцями]] і [[Солончак|солончакамисолончак]]ами. Рослинне покриття утворюють [[житняк]], типчина, іноді тирса, з різнотрав'я&nbsp;— [[полин]]и ([[Полин Бошняка|Бошняка]] і [[Полин кримський|кримський]]) та інше. На крайньому півдні великі ділянки займають солончаки із своєрідною рослинністю ([[прибережниця солончакова]], [[солерос трав'янистий]]), що має м'ясисті стебла і маленькі м'ясисті листочки. Росте також [[нехворощ чорна]], [[хрінниця жовта]], що утворюють окремі острівці, що чергуються з голими піскуватими місцями. У Присивашші степ набуває зелено-сірого відтінку і нагадує пустелю.
 
У цій смузі розташовані [[Чорноморський біосферний заповідник|Чорноморський біосферний]] та [[Дунайський заповідник]].
Рядок 107:
 
=== Акліматизація ===
[[Акліматизація|Акліматизовано]] [[Фазан звичайний|фазанів]], [[Ондатра|ондатр]], [[Кріль (тварина)|диких кролів]]. У заповідному степу Асканії живуть різні копитні: [[Кінь Пржевальського|коні Пржевальського]], різні [[антилопи]], [[кулан (тварина)|кулани]], [[Зебра|зебри]], [[Буйвіл (рід)|буйволи]], [[Зубр|зубризубр]]и, [[Бізон|бізонибізон]]и, [[Як|якияк]]и, а також [[Страус|страусистраус]]и та десятки видів рідкісних птахів. Усі ці види були завезені сюди з метою акліматизації в степових районах<ref name="Чугуєнко"/>.
 
== Антропогенний вплив ==
Степ із давніх часів заселяли різні народи, проте вони тривалий час були малолюдними і не охоплені господарською діяльністю. [[Кочовики|Кочівники]] займалися переважно полюванням, випасанням худоби та рибальством. Аж до [[XVII століття]] через малолюдність і небезпеку степ називали [[Дике Поле|Диким полем]]. Із створенням [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]] його освоїли [[українські козаки]]. Найінтенсивніше освоєння степу відбулося в XIX—XX століттях, з початком освоєння покладів вугілля та заліза<ref name="УС"/>. Суцільне розорювання [[Цілина|цілинних земель]] призвело до знищення природної степової рослинності та збіднення тваринного світу. Цьому сприяв і план створення великих водосховищ на Дніпрі.
 
Степова зона належить до найбільш освоєних&nbsp;— [[орні землі]] становлять понад 75&nbsp;% [[Земельний фонд|земельного фонду]]<ref name="УРЕ"/>. Головні сільськогосподарські культури&nbsp;— [[пшениця|озима пшениця]], [[соняшник]], [[цукровий буряк]], [[Баштанні культури|баштанні]], подекуди [[рис]]<ref name="УРЕ"/>. До несприятливих факторів для господарства належать посушливість клімату, [[Злива|зливовий]] характер опадів, пилові бурі, ерозія, [[засоленість ґрунтів]]<ref name="УРЕ"/>. Зональними видами [[Меліорація|меліорації]] є [[іригація]] та [[Лісосмуга|лісонасадження]], розсолення [[Солончак|солончаківсолончак]]ів та [[Солонець|солонців]], в умовах зрошування запобігання ерозії земель та засолювання<ref name="УРЕ"/>.
 
Починаючи з середини XX століття в степу насаджено багато лісосмуг, які відіграють важливу не тільки ґрунтозахисну, але й природоохоронну роль, компенсують дефіцит дикої природи, протистоять вітровій ерозії, стають помешканням для диких тварин. У той самий час, вони перетворюють типові степові ландшафти на [[Український лісостеп|лісостепові]]<ref name="УС"/>.
Рядок 125:
* [[Азово-Сиваський національний природний парк]]&nbsp;— приморські комплекси Північного Приазов'я.
* [[Святі Гори (національний природний парк)|«Святі гори»]]&nbsp;— крейдяні останці-скелі та бори із реліктової [[сосна крейдяна|сосни крейдяної]].
 
 
== Історія ==
Рядок 174 ⟶ 173:
Основна частина Південно-Східної України перебувала під контролем українського козацтва, в тому числі й Низового Війська Запорізького, яке в 70-х роках XVI століття оформилося як окрема політична сила. В ході його формування склалася його територія, що простягалася від Дону до Синюхи (Синіх Вод)&nbsp;— лівої притоки Південного Бугу, зі сходу на захід, від Азовського моря, пониззя Дніпра&nbsp;— до Сіверського Дінця, Орелі й [[Тясмин]]у, з півдня на північ. За цю територію Військо Запорозьке вело напружену боротьбу не тільки проти османсько-татарської [[агресія|агресії]], але й проти зазіхань на неї царського уряду.
 
З 20-ихх років [[XVI століття]], у зв'язку з нападами кримських татар на землі [[Московська держава|Московської держави]], остання для розвідки намірів кримських і ногайських татар. що кочували на правій стороні Дінця, стала розміщати вздовж нього сторожову та станичну службу, що формувалася в основному з українських козаків. Завдяки цьому вихідці з Сіверщини, Київщини та Полтавщини, а також з південних московських повітів все частіше в середині XVI століття з'являються в Середньому Подінців'ї. В місцевих [[ліс]]ах і байраках вони полювали на хутрових звірів, у річках виловлювали [[риба|рибу]], з солоної ропи [[Торські озера|Торських озер]] виварювали [[хлорид натрію|сіль]]. До того часу відносяться перші згадки про «святі гори» (нині [[Слов'яногірськ]]) на правій стороні [[Сіверський Донець|Сіверського Дінця]], які можна розцінювати як перше постійне поселення в цьому районі.
 
Значно посилився вплив козаків у ньому після спільних походів українських козаків і московського війська в [[1556]]–[[1558]] роках до Перекопу на кримські [[улус]]и. Під час цих походів козаки Черкаського старости [[Вишневецький Дмитро|Дмитра Вишневецького]], відомого під іменем Байди, заклали на [[острів|острові]] [[Хортиця|Хортиці]] [[Січ]], що сприяла формуванню [[Військо Запорозьке|Низового Війська Запорозького]]. В [[1569]]&nbsp;році українські козаки, повертаючись із спільного з [[Донські козаки|донськими козаками]] походу проти османсько-татарської ескадри, що направлялася вверх по Дону під [[Царицин]] для відторгнення недавно приєднаного до Московської держави [[Астраханське ханство|Астраханського ханства]] збудували на правому березі Дону укріплене поселення, назвавши його Черкаськом (нині [[Старочеркаськ]] [[Ростовська область|Ростовської області]]). Це сприяло зміцненню зв'язків між запорізькими та донськими козаками, чисельність яких постійно збільшувалася.
Рядок 205 ⟶ 204:
* ''[[Маринич Олександр Мефодійович|Маринич О. М.]]'' та ін. Фізична географія Української РСР.&nbsp;— К. 1982.
* ''[[Тутковський Павло Аполлонович|Тутковський П.]]'' Краєвиди України в зв'язку з її природою і людиною. 1924.
* ''[[Перегрим Микита Миколайович |Перегрим М. М.]]'' «Степом, степом…», якого вже й не видно. // [[Наша газета (Луганськ)|Наша газета]].&nbsp;— 23.09.2006.&nbsp;— №&nbsp;107 (2592).&nbsp;— С. 5.
* ''[[Загороднюк Ігор Володимирович|Загороднюк І.&nbsp;В.]]''&nbsp;Індикатори біорізноманіття степових екосистем як критерій цінності природних ядер // Екологічні аспекти Луганщини в контексті сталого розвитку (Щорічна збірка наукових праць).&nbsp;— Луганськ: Видавництво ЛНАУ, 2009.&nbsp;— С. 120—125.
* ''Пірко В.'' Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI—XVIII&nbsp;ст. / В. Пірко; відп. за вип. В.&nbsp;С.&nbsp;Білецький.&nbsp;— Донецьк: Східний видавничий дім, 2004.&nbsp;— 224 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Український_степ