Революція гвоздик: відмінності між версіями

'''Революція гвоздик''' ({{lang-pt|Revolução dos Cravos}} або ''25 de Abril'') була безкровним переворотом лівого напрямку, що почався [[25 квітня]] [[1974]] року у [[Лісабон]]і в [[Португалія|Португалії]] і змінив режим правління з [[Нова держава (Португалія)|диктатури Нової держави]] на ліберально-демократичний в кінці дворічного процесу.

 

 

Сигналом до початку підготовчого етапу стала передача по радіо «E depois do adeus» (у перекладі з [[португальська мова|португальської мови]] — «і після прощання»), це був тодішній португальський номінант на пісенний конкурс [[Євробачення]], передана в 22:55 [[24 квітня]], а початок самого заходу повинен бути попереданий по католицькому радіоканалу «Ренашсенса» пісні композитора [[Жозе Афонсу]] «Grândola, vila morena» («[[Грандола]], селище-смуглянка»), яка вийшла в ефір о 1:05 [[25 квітня]]. У розпорядженні організаторів були інженерний полк, школа військових адміністраторів, батальйон «касадореш», полк легкої артилерії, команда стрілецького полігону, піхотний полк, навчальний центр артилерії, 10-а група поліції громадського порядку, три військові школи різного профілю в околицях [[Лісабон]]а, кавалерійський полк (це за назвою, а фактично, там працювали з бронетехнікою), навчальний центр «спеціальних операцій».

 

== Наслідки ==

До влади прийшла [[Рада національного порятунку]] ({{lang-pt|Junta de Salvação Nacional}}), до якої увійшли представники від армії [[Військово-повітряні сили|ВПС]] і [[Військово-морські сили|ВМС]]. Головними гаслами нового військового уряду стали три ''D: Democratizar, Descolonizar, Desenvolver'' (демократизувати, деколонізувати, розвивати). Серед негайних заходів було припинення існування політичної поліції ''PIDE'' і цензури, що до того переслідували будь-яку опозицію в країні, а вже наступного дня, 26 квітня, було звільнено політичних в'язнів з тюрем [[Кашіаш]]а і [[Пеніш]]а. Політичні ідеологи революції (комуністичного і лівого спрямувань) повернулися до країни з еміграції, а вже за тиждень уперше за багато років країна змогла вільно відсвяткувати [[1 травня]] (лише на вулицях Лісабона на ці урочистості вийшло близько 1 млн. чоловік).