Ервін Роммель: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація, уточнення |
м вікіфікація |
||
Рядок 60:
За бойові заслуги на [[Італійський фронт Першої світової війни|італійському фронті Першої світової війни]] нагороджений орденом [[Pour le Mérite]]. З початком Другої світової війни Ервін Роммель блискуче зарекомендував себе як командир [[7-ма танкова дивізія (Третій Рейх)|7-ї танкової дивізії]] в ході [[Французька кампанія (1940)|Французької кампанії 1940 року]]. Однак феноменального успіху та світової слави Роммель здобув за часів командування німецько-італійськими військами в [[Північно-Африканська кампанія|Північно-Африканській кампанії]], отримавши імідж одного з найдосвідченіших воєначальників у світовій історії з ведення бойових дій в умовах пустелі, за що навіть отримав прізвисько ''«Лис пустелі»'' ({{lang-de|Wüstenfuchs}}, {{Audio|De-Wüstenfuchs-pronunciation.ogg|<small>listen</small>}})<ref>Hakim, Joy (1995). War, peace, and all that jazz. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-507761-2.</ref>. У 1944 на [[Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Західному фронті]] очолював війська Вермахту, що протистояли союзникам [[Операція «Оверлорд»|у ході вторгнення в Нормандію]].
Після [[Операція «Валькірія»|провалу заколоту проти Гітлера 20 липня 1944]] один із змовників назвав ім'я Роммеля, хоча Роммель у змові безпосередньої участі не брав. Враховуючи видатні заслуги [[генерал-фельдмаршал]]а та величезну шану німецького народу, Гітлер вирішив прибрати колишнього улюбленця тихцем. [[14 жовтня]] [[1944]], за однією із версій, в обмін на гарантії для його родини, Роммель наклав на себе руки, прийнявши [[Ціанід калію|ціанистий калій]]. За наказом [[Адольф Гітлер|Гітлера]]
Західні союзники, проти яких постійно боровся фельдмаршал (він ніколи не бився на [[Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Східному фронті]]), вважали Роммеля найгуманнішим та найдосвідченішим військовим професіоналом<ref name="Кох 16">Кох Лутц Лис пустыни. Генерал-фельдмаршал Эрвин Роммель = Rommel. Die Wandlung eines grossen Soldaten. — Ростов на Дону: Феникс, 1999.</ref>. Війська його [[Корпус «Африка»|Африканського корпусу]] ніколи не були звинувачені у [[воєнний злочин|воєнних злочинах]]<ref>AT ROMMEL'S SIDE: The Lost Letters of Hans-Joachim Schraepler Publisher: Frontline Books (September 2009) Language: English ISBN 1-84832-538-X ISBN 978-1-84832-538-8</ref>. Поводження із солдатами противника, що були захоплені ним під час боїв в Африці, відповідало нормам міжнародного права. Крім того, Роммель повністю проігнорував наказ вищого керівництва нацистської Німеччини щодо [[Смертна кара|страти]] захоплених [[командос]] та [[десантник]]ів, а також військових й цивільних осіб [[Євреї|єврейського походження]] всюди, де [[генерал-фельдмаршал]] керував веденням бойових дій<ref>Schraepler, Hans-Joachim; Schraepler, Hans-Albrecht (September 2009). At Rommel's Side: The Lost Letters of Hans-Joachim Schraepler. London: Frontline Books. ISBN 978-1-84832-538-8.</ref>.
Рядок 127:
<blockquote>''«Я знаю, що [[Генеральний штаб]] думав про це. Мені цікаво, що ви думаєте»''<ref>[http://hrono.ru/biograf/bio_r/rommel.php Роммель на http://hrono.ru].</ref></blockquote>
У той час Роммель написав свою книгу ''«Піхота наступає»'' ({{lang-de|Infanterie greift an.}}), яка ґрунтувалася на його багатому особистому [[бойовий досвід|бойовому досвіді]], набутому під час Першої світової війни. Роммель ніяк не очікував, що його твір стане [[бестселер]]ом у нацистській Німеччині, а у швейцарській армії зроблять з нього взагалі посібник з [[бойова підготовка|бойової підготовки]]! Канцлер [[Адольф Гітлер]] також прочитав його працю, яка справила на нього незабутнє враження<ref name="Fraser 81-100">Fraser, стор.81-100</ref>.
У 1932 році Ервін Роммель нарешті отримав чин [[майор]]а. У 1933 році отримав посаду командира батальйону в 17-му гірсько-піхотному полку в [[Гослар]]і, а через рік підвищений до рангу [[оберст-лейтенант]]а. У 1934 році вийшла у світ його наступна книга — навчальний посібник для піхоти ''«Бойові завдання для взводу і роти: Навчальний посібник для офіцерів»'' ({{lang-de|«Gefechts-Aufgaben für Zug und Kompanie: Ein Handbuch für den Offizierunterricht»}}). До 1945 року ця книга, із змінами, була надрукована п'ятьма виданнями. [[15 жовтня]] [[1935]] Роммель призначений викладачем Військової академії, що знову відкрилася в Німеччині (була закрита в 1920 році відповідно до умов [[Версальський договір 1919|Версальського договору року 1919]]).
Як і більшість молодших офіцерів [[рейхсвер]]у — армії [[Веймарська республіка|Веймарської республіки]] — прихід у січні 1933 року [[Прихід нацистів до влади|нацистів до влади]] він зустрів з байдужістю. Роммель завжди був [[Аполітичність|аполітичною]] людиною, тому індиферентно сприйняв звістку про [[Вибори до Райхстагу 1932 (листопад)|перемогу Адольфа Гітлера на останніх виборах]]. [[Ганс фон Зект]], головнокомандувач рейхсвером, наполегливо рекомендував своїм підлеглим не «захоплюватися» політикою навіть у позаслужбовий час, а цілком присвятити себе армійському життю. Гауптман Роммель зовсім не цікавився «політичною злобою дня». Один з численних біографів полководця так описував його ставлення до бурхливих політичних подій того часу:
<blockquote>''Він любив свою [[Батьківщина|Вітчизну]] так, як це прийнято у більшості людей всього світу. Він ніколи не був [[Шовінізм|шовіністом]] або [[Мілітаризм|мілітаристом]], у [[1918]]–[[1933]] він страждав від приниження, що випало на долю його Батьківщини і сподівався, що [[Адольф Гітлер|Гітлер]] виправить цю несправедливість.''<ref name="Лутц, 22">Лутц, стор.22</ref></blockquote>
Роммель цілком щиро вважав, що питаннями [[Зовнішня політика|зовнішньої]] і [[Внутрішня політика|внутрішньої політики]] мають займатися фахові дипломати і державні діячі, тому ніколи не прагнув глибоко проникнути в політичне «закулісся».
Рядок 272:
<blockquote>''«Гітлер зробив мене фельдмаршалом,'' — писав він у той вечір дружині. — ''Але я замість цього волів би ще одну дивізію»''.</blockquote>
Незважаючи на гостру нестачу найнеобхіднішого для продовження подальшого наступу вглиб Єгипту та значні втрати в особовому складі та техніці в [[Операція «Тезей»|боях під Ель-Газалою]] та [[Тобрук]]ом, Роммель вирішив продовжити рух на [[Мерса-Матрух]]. Він також хотів випередити британців, доки вони не створили нові [[оборонний рубіж|оборонні рубежі]] й не отямилися після нищівних поразок останніх тижнів<ref name="Hart, стор.233">Hart стор. 233.</ref>. Його рішення піддалося критиці, тому що усі чудово розуміли, що просування в [[Єгипет|Єгипті]] означало значне віддалення від ліній постачання<ref name="Hart, стор.234">Hart стор. 234.</ref>. Це також означало, що запланований [[Операція «Геркулес»|напад на Мальту]] доведеться відкласти, оскільки [[Люфтваффе]] необхідно буде підтримувати наступ Роммеля на схід. [[Альберт Кессельрінг|А.Кессельрінг]] категорично не погоджувався з планами свого підлеглого, і зайшов так далеко, що погрожував відкликати свою авіацію на [[Сицилія|Сицилію]]<ref name="von Mellenthin, стор.152">von Mellenthin стор. 152.</ref>. Аби отримати згоду на наступ на Єгипет, Роммель пішов через голову своїх безпосередніх начальників та запропонував Гітлеру операцію, піднесши її як реалістичній спосіб опанувати Єгиптом <ref name="RommelReconsidered></ref>.
Після [[Операція «Тезей»|битви під Ель-Газала]] в армії Роммеля залишалося в строю лише близько 100 справних танків, але він, тим не менш, вирішив продовжувати [[наступ]], щоб остаточно завершити знищення 8-ї англійської армії. Роммель стрімко перетнув єгипетсько-лівійський кордон, і ні на хвилину не припиняв переслідування знекровлених залишків 8-ї армії британців, котрі стрімко відкочувалися на схід. Рішення Роммеля про наступ в значній мірі базувалася на даних розвідки: італійські шпигуни змогли викрасти дипломатичні коди американського посольства в Каїрі, що дозволило їм читати доповіді військового атташе, які доповідали про дуже значні втрати британців<ref name="RommelReconsidered">Rommel Reconsidered. Edited by Ian F. Beckett. Stackpole Books, 2014. ISBN 978-0-8117-1462-4 </ref>. [[Німці]] без особливих зусиль захопили [[Мерса-Матрух]], Фука і Ель-Даба разом з їх численними армійськими складами, аеродромами та комунікаційними спорудами. Привид катастрофи, що насувається, замаячив перед англійцями: незаперечна перемога Роммеля в мить ока витіснила Велику Британію з західного та центрального [[Середземномор'я]]<ref name="Лутц, 105">Лутц стор.105</ref>.
Рядок 305:
Роммелю довелося докласти максимум зусиль, щоб організувати відбиття [[наступ]]у противника. Деякий час, використовуючи недостатню [[рішучість]] англійців, це йому вдавалося, зв'язавши противника безперервними боями, більш ніж на тиждень загальмувати його наступ. Але, натиск противника все зростав: Монтгомері вводив у [[бій]] усе нові та нові сили. Контратаки [[15-та танкова дивізія (Третій Рейх)|15-ї]] та [[21-ша танкова дивізія (Третій Рейх)|21-ї танкових дивізій]], що були проведені до прибуття фельдмаршала [[24 жовтня|24]] і [[25 жовтня]], до бажаного результату не привели, лише спричинили важкі втрати танків через [[вогневе ураження]] британською артилерією та авіацією. В ситуації, що склалася, Роммель прийняв рішення контратакувати та відкинути британців з оборонних рубежів, на його думку, це був єдиний шанс уникнути поразки<ref name="Hart, стор.306">Hart стор. 306.</ref>. Вранці [[26 жовтня]] німецько-італійські війська розпочали чергову спробу контратакувати противника, бої тривали кілька днів з перемінним успіхом, [[Підрозділ (військова справа)|підрозділи]] обох сторін несли колосальні втрати. До цього часу [[німецько-італійська танкова армія]] мала тільки одну третину від свого первісного складу, тільки 35 танків залишилося [[Бойова готовність|боєздатними]], але практично без палива та боєприпасів, в умовах повного [[панування в повітрі|панування британців у повітрі]]<ref name="Hart, стор.319">Hart стор. 319.</ref>.
[[4 листопада]] [[1942]] року Монтгомері, перегрупувавши свої війська, відновив атаку свіжими силами; майже 500 [[танк]]ів діяли проти 20 або близько того, що залишилося у Роммеля. Врешті-решт, той мусив віддати своїм військам наказ на [[відступ]], оскільки усі можливості для подальшого опору були вже вичерпані. Але тут, на свій превеликий подив, він отримав наказ
[[12 листопада]], переслідуючи розрізнені сили противника, англійці досягли [[Тобрук]]а та захопили його. Ще більше погіршило ситуацію те, що [[8 листопада]] [[1942]] року англо-американське командування розпочало вторгнення в Північно-Західну Африку — [[операція «Смолоскип»|операцію «Смолоскип»]]. Англійці продовжили свій наступ і, [[19 листопада]], знову захопили [[Бенгазі]], а потім, [[17 грудня]], — [[Ель-Агейла|Ель-Агейлу]].
Рядок 344:
[[2 січня]] [[1944]] Ервін Роммель отримав під своє командування [[група армій «B»|групу армій «B»]], що була в підпорядкуванні Командування [[генерал-фельдмаршал]]а [[Герд фон Рундштедт|Г.фон Рундштедта]]. Роммель відповідав за величезну територію від [[Голландія|Голландії]] до [[Бордо]] і організовував [[берегова оборона|берегову оборону]] проти очікуваного вторгнення союзних сил. Він також був призначений [[генерал-інспектор]]ом, на якого покладалася задача підготовки «[[Атлантичний вал|Атлантичного валу]]». З притаманною йому енергією фельдмаршал узявся за справу. В ході приготування Західної Європи до оборони він розробив, поряд з багатьма іншими спорудами, спеціальні протидесантні та протипосадкові бар'єри, що отримали назву «Спаржа Роммеля» ({{lang-de|Rommel-Spargel}})<ref name="achtungpanzer"/><ref name="Irving, 327">Irving стор.327</ref>. До [[20 травня]] [[1944]], менш ніж за 5 місяців після його призначення, німецькі солдати поставили 4 193 167 [[Міна (військова справа)|мін]], тобто вдвічі більше, ніж було встановлено ними за попередні 3 роки. Крім того, його війська звели 517 000 берегових споруд, тисячі антипланерних загороджень, [[протитанковий рів|протитанкових ровів]], справжніх та хибних [[дот]]ів і [[дзот]]ів по всьому узбережжю Західної Європи.
Втім, незабаром після досягнутого компромісу, між Роммелем і [[Герд фон Рундштедт|Г. фон Рундштедтом]] знову виникли великі розбіжності, цього разу з питання застосування 10 танкових дивізій, котрі перебували на Заході. У розпорядженні Роммеля не було жодної [[танкова дивізія|танкової дивізії]], усі вони знаходилися в резерві [[Командування військами Вермахту на Заході|Командування]] Г.фон Рундштедта. Роммель правильно здогадувався, що найімовірніше місце висадки англо-американських військ — [[Нормандія]] і приступив до зміцнення оборони в цьому районі, маючи намір у разі [[Вторгнення (військова справа)|вторгнення]] відразу ж скинути противника в море. Але для цього йому було потрібне ударне танкове угруповання. Однак Г. фон Рунштедта мав інший план, який зводився до того, що, оскільки німецькі війська на Заході не в змозі перешкодити висадці союзників у Франції, то вирішальна битва має бути не на узбережжі, а в глибині, де вони будуть позбавлені потужної підтримки флоту. Саме там він і припускав застосування своїх [[танкова дивізія|танкових дивізій]], як основної ударної сили. Роммель йому заперечував, нагадуючи, що часи великих танкових перемог вже проминули. З власного досвіду, як ніхто інший з [[воєначальник]]ів Третього Рейху, він знав [[бойові можливості]] англо-американської авіації і розумів, що як тільки західні союзники спроможуться закріпитися на континенті, то вибити їх звідти буде практично вже неможливо. Але спроби переконати старого фельдмаршала були марними. Зіткнувшись з новими розбіжностями між фельдмаршалами,
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-719-0223-20, Frankreich, Erwin Rommel am Atlantikwall.jpg|міні|ліворуч|220пкс|[[Генерал-фельдмаршал]] Е. Роммель на укріпленнях [[Атлантичний вал|Атлантичного валу]].
[[4 червня]] [[1944]] року Роммель виїхав на декілька днів у справах до [[Німеччина|Німеччини]], а через 2 дні після його від'їзду почалася [[Операція «Нептун»|висадка союзних військ у Нормандії]]. За відсутності Роммеля командування виявилося паралізованим. Контратакувати цього дня змогла тільки одна [[дивізія]]. Пізно ввечері [[6 червня]] фельдмаршал терміново повернувся до свого [[штаб]]у і, вже [[9 червня]], завдав [[контрудар]]у силами 3-х танкових дивізій, в ході якого йому навіть вдалося пробитися до узбережжя на відстань 3-х миль, але тут йому шлях перешкодили чотири англійські дивізії з потужною [[авіаційна підтримка|підтримкою авіацією]] і [[корабельна артилерія|корабельною артилерією]]. Протягом шести кривавих тижнів Роммель утримував союзників серед [[Живопліт|живоплотів]] Нормандії, на певний час стримавши [[Нормандська операція|наступ англо-американських військ]], які прагнули розширити захоплений [[плацдарм]]. Німці встояли тільки завдяки [[мужність|мужності]] їх солдатів і майстерності Роммеля. На боці союзників була колосальна чисельна перевага в піхоті — 9:1, в артилерії — 50:1, про літаки згадувати взагалі не доводиться, тому що люфтваффе в повітрі не було видно. Як і в [[Північна Африка|Північній Африці]], Ервін Роммель домігся від своїх [[солдат]]ів максимальних зусиль, але як і в Північній Африці, одного цього було недостатньо.
Неодноразові звернення Роммеля до Гітлера з проханням направити в Нормандію війська [[15-та армія (Третій Рейх)|15-ї армії]], що обороняла узбережжя протоки [[Па-де-Кале]], результату не дали. Фюрер вважав, що західні союзники наносять у Нормандії лише відволікаючий удар, а справжня їх висадка відбудеться саме в смузі 15-ї армії. [[15 липня]], зневірившись у своїх зусиллях утримати фронт, Роммель направив Гітлеру послання, швидше схоже на [[ультиматум]], в якому закликав його зробити правильні висновки з цієї обстановки, і відкрито дав зрозуміти, що настав час припинити війну й укласти мир з західними державами.
Рядок 374:
Кар'єра Роммеля була феноменальною, тим більше, що особливих симпатій до [[націонал-соціалізм]]у він не відчував, хоча особисто до Гітлера ставився не тільки з великою повагою, але навіть схилявся перед ним. Загалом, як і основна маса військових [[професіонал]]ів старшого покоління — колишніх [[офіцер]]ів кайзерівської армії Роммель дотримувався принципу, що [[армія]] повинна стояти поза політикою, що вона перебуває на службі у держави і захищає державні, загальнонаціональні інтереси, а не інтереси якихось окремих [[Політична партія|політичних партій]]. Прозрів він тільки в [[1943]] році, коли йому стали відомі конкретні факти про звірства, які коїли нацисти, і особисту причетність до них Адольфа Гітлера. Саме це і стало однією з основних причин різкого і несподіваного переходу Роммеля до лав антигітлерівської опозиції.
Як людина, Роммель відрізнявся серйозним характером і ґрунтовним
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-785-0271-12A, Nordafrika, Rommel im Befehlsfahrzeug "Greif".jpg|thumb|праворуч|220px|Е. Роммель на [[Бронеавтомобіль|бронеавтомобілі зв'язку]] [[Sd.Kfz 250|Sd.Kfz.250/3 «Greif»]] у [[Колона військова|колоні]] німецьких військ на [[Марш (пересування військ)|марші]]. [[Північна Африка]]. [[1942]]]]
Рядок 413:
Роммель виявився одним з небагатьох командирів нацистської Німеччини, що не заплямував себе в жодному [[Воєнний злочин|воєнному злочині]] нацистів<ref name="achtungpanzer"/>. Своїх супротивників на полі бою він поважав й був для них останнім з [[лицар]]ів честі. У [[Північно-Африканська кампанія|ході боїв у Північній Африці]] Роммель часто урізав норму води для своїх солдатів, щоб нею завжди були забезпечені полонені<ref name="achtungpanzer"/>.
Перемоги Роммеля в Північній Африці склали йому гучну бойову славу. В ході проведеної [[військова кампанія|кампанії]] він завдав цілу низку важких поразок противнику, який мав велику перевагу в силах, проявивши при цьому високу військову майстерність. І тільки обмеженість у силах і засобах не дозволила Роммелю реалізувати досягнутий ним на першому етапі кампанії успіх. Врешті-решт, [[Північно-Африканська кампанія]] Вермахту 1941—1943 років завершилася нищівною поразкою. Але, це сталося з незалежних від Роммеля причин, бо він був поставлений в такі умови, коли крах був неминучий. Роммель це передбачав і завчасно пропонував Гітлеру вихід із ситуації, але, усі його цілком реальні аргументи були проігноровані. Трагічний фінал німецько-італійської війни в [[Африка|Африці]] настав вже без Роммеля. Існує версія, що
З великим мистецтвом, незважаючи на велику перевагу противника в силах і обмеженість у свободі дій, Роммель провів свою останню [[Операція «Оверлорд»|битву влітку 1944 року в Нормандії]]. Протягом декількох тижнів він стримував потужний натиск американо-англійських військ і спочатку не дозволив їм розвинути досягнутий успіх у глибину. Не підлягає сумніву, що фатальний збіг обставин, пов'язаний з пораненням Роммеля і виключенням його з боротьби, найнегативнішим чином відбився на подальшому розвитку подій та врешті-решт на кінцевому результаті [[Оборонна операція|оборонної операції]] німецьких військ у Нормандії.
Рядок 574:
| березень [[1939]]
| [[25 серпня]] [[1939]]
| особиста охорона
|
| [[Берлін]]
| |||