|
Частина червоноармійців, які у [[1941]] році відстали від своїх частин, але не потрапили в полон, осідали у селах під різними легендами. У багатьох випадках це був командний склад [[Червона Армія|Червоної Армії]], найбільш підготований до ведення активної боротьби проти загарбників. Згодом вони також поповнювали ряди радянських партизанів.
Також в лісах знаходилось багато дезертирів, які залишили частини Червоної Армії та зовсім не збирались воювати у складі радянських партизанських загонів. Радянські партизани під проводом командирів [[НКВД]] фізично знищували цих людей як злочинців або як ворогів радянського ладу. Досить часто на власний розсуд радянських командирів в категорію «ворогів радянського ладу» записували мирне населення окупованих німцями територій, що не бажало віддавати радянським партизанам харчі. Тому нерідко радянські партизани вдавалися до пограбування й мародерства та проводили каральні операції проти «непокірного» мирного населення України<ref name="газета">[http://gazeta.ua/index.php?id=343842&lang=ru Радянські партизани розумним людям докучали гірше за окупантів]</ref><ref name="Рецензія">[http://www.slavuta.km.ua/index.php3?context=info&lang=U&cont=k&id_s=405&id_w=2814&m%5B403%5D=1 Йшли в ліси, партизани? Рецензія]</ref>.
== Головні етапи руху ==
== «Альтернативні» радянські партизани ==
Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно і мали скоріше національно-комуністичний характер: підпілля у [[Вінниця|Вінниці]] (його учасників заарештувало в [[1944]] [[НКВС]]), загін на [[Чернігівська область|Чернігівщині]], що кинув гасло: ''«Проти [[Гітлер]]а і [[Сталін]]а»'' (його в березні [[1942]] ліквідував загін [[Федоров Олексій|Олексія Федорова]]), загін капітана Кудрі у районі Диканських лісів та удовж [[Ворскла|Ворскли]] тощо. Ці партизани зв'язку з Українським штабом у [[Москва|Москві]] не мали і тому після війни офіційно довго не визнавалися радянськими партизанами.
== Злочини проти місцевого населення ==
«Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася партизанами, бо було вигідно, щоби відбувалось якнайбільше звірств з боку німців, — каже представник Українського інституту національної пам'яті в Чернігівській області Сергій Бутко. — Усі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 чоловік, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа».<ref name="ІП" />
Радянські партизани, як і німці, наводили жах на цілі райони, спалювали села і міста, проводили каральні походи. Таким чином, населення знаходилося між молотом і ковадлом. Деякі населені пункти поперемінно «утихомирювали» то німці, то партизани. [[8 травня]] [[1943]] партизани напали на опорний пункт, організований німцями для своєї самооборони від радянських партизан. Вони вбили 127 цивільних осіб, що були бійцями німецької самооборони, включаючи дітей, спалили будинки й викрали на продаж майже 100 корів і 70 коней. Через два місяці каральна експедиція німців проти партизан перетворила на попіл все те, що ще залишилося. При цьому німці вбили тільки близько 10 чоловік, та погнали на роботу до [[Німеччина|Німеччини]] близько 3000.
Багато загонів майже не проводили бойових операцій, оскільки їм не вистачало зброї та [[Боєприпаси|боєприпасів]], а їсти хотілося і хотілося дочекатися кінця війни. Деякі обмежилися тільки ''постачальними походами''. В одній з доповідей радянському керівництву взимку 1942/43 року про поведінку партизан, правда, не в Україні, а у [[Західна Білорусь|Західній Білорусі]] і про єврейську самооборону, говорилося:
{{цитата|Оскільки вони не воюють, вони перетворюються в додатковий тягар для селян і налаштовують селянство проти всіх партизан в цілому. Якщо немає німців, то партизани безперешкодно входять в село, забирають корів, овець, хліб та інші продукти. Але як тільки з'являється каральний німецький загін, партизани, не чинячи опору, втікають. Німці же б'ють селян, їхні будинки спалюють за те, що вони утримували і годували партизан.}}
Більшість [[Військова операція|військових операцій]] партизан були спрямовані не проти німецьких окупантів, а проти [[Колабораціонізм|колабораціоністів]] та їхніх сімей, а також проти всіх, хто добре ставився до німців і був [[Антикомунізм|антирадянщиком]]. А хто був чи не був антирадянщиком, партизани вирішували самі. На порядку денному були розстріли, ґвалтування і пограбування. [[22 лютого]] [[1943]] загін Михайлова убив у селі Чігрінка [[Могильовський район|Могильовського району]] (на схід від Мінська) близько 70 мирних жителів-колабораціоналістів. На рахунку цього загону були також грабежі, ґвалтування і розстріли. За повідомленням одного високопоставленого офіцера Червоної Армії, зробленого в червні 1943 р., загін Баті, що діяв приблизно за 200 км від Мінська, 'тероризував мирне населення'. Зокрема, 11 квітня 1943 р. вони 'розстріляли ні в чому не винні сім'ї партизанів у селі Сокочі: жінку з 12-річним сином, другий син-партизан якої загинув раніше, а також дружину одного партизана і її двох дітей — двох і п'яти років'. В іншій доповідній говориться, що в квітні 1943 р. партизани загону Фрунзе, що діяв на північ від Мінська, розстріляли у ході каральної операції 57 людей, включаючи немовлят.
Деякі партизанські загони спалювали відразу кілька населених пунктів, як наприклад, комісар Фролов разом зі своїми партизанами, що діяв у [[Вітебська область|Вітебській області]]. У квітні 1943 р. вони перетворили на попіл багато сіл, ''розстріляли мирних жителів і інших партизанів''. І це було далеко не виняток. Ще безцеремонніше відносилися партизани до [[Поляки|польського населення]] на території нинішньої Західної Білорусі, оскільки поляки взагалі вважалися антирадянщиками. Партизани вбивали поляків цілими сім'ями, спалювали їхні будинки тільки за підозрою в підтримці польського підпілля. Багато поляків у паніці покидали свої будинки і втекли в міста. У цих районах свої «постачальницькі операції» партизани проводили переважно серед польських селян.
У серпні 1943 р. почалися перші великі операції проти польських партизанів. Радянські партизани запросили керівництво польського загону ''Кмічич'' на переговори і заарештували його. Решту поляків вони раптово атакували на їхніх базах і роззброїли. У кінцевому підсумку, Совєти розстріляли польського командира і його 80 бійців. Решту вони примусово, закувавши в кандали, включили в свої загони, а деяких, роззброївши, відпустили. Після цього протистояння виросло в локальну польсько-радянську партизанську війну. Деякі польські підрозділи, загроза яким з боку Рад була особливо велика, повністю припинили боротьбу проти [[вермахт]]у і навіть отримували від німців зброю і боєприпаси.
Частими були факти [[зґвалтування|зґвалтувань]] жінок і дівчат в селах, що знаходились у зоні дії партизанських загонів, а німців не було й не було кому захищати українських дівчат. В одному з сіл партизан, замість того, щоб воювати з німцями, почав ґвалтувати 14-річну дівчинку. Її батько, що не був партизаном, спробував захистити дочку — за це був побитий партизанами до напівсмерті<ref name="Кость" />. У донесеннях є дані про те, що найчастіше жінки піддавалися насильству 8-10 партизанів. Тих, хто відмовилися вступати в статевий зв'язок, іноді розстрілювали.
Частим явищем була й наявність у партизанських командирів бойових дружин. Іноді деякі, найбільш відважні та красиві козаки-командири, наче на курорті, заводили цілі [[гарем]]и. В одному з листів згадувалося про те, що «приїхав [[Попудренко Микола Микитович|Попудренко]] з дружинами»<ref name="Кость" />.
=== Мародерство ===
Особливу проблему створювала та обставина, що партизанам треба було годуватися та одягатися, тому радянські партизани здобували наїдки та одяг, переважним чином, через пограбування мирного місцевого населення, замість того, щоб самостійно займатися господарською діяльністю. Під час цих постачальницьких операцій партизани нерідко вели себе як звичайні грабіжники, в усякому разі, так сприймало їх населення. Вони реквізували жіночу білизну (для бойових дружин), дитячий одяг (на всякий випадок), господарський скарб, — речі, мало придатні в лісі, зате — які можна продати базарі, або обміняти на шнапс (в крайнім разі — на самогонку), або подарувати партизанкам, щоб не ґвалтувати дівчат.
Так, двічі [[Герой Радянського Союзу]] [[Федоров Олексій Федорович|Федоров]] в жовтні 1943 року подав на ім'я [[Хрущов Микита Сергійович|Хрущова]] доповідну записку<ref name="Гінда">[http://www.unian.ua/ukr/news/news-391599.html Партизани Великої Вітчизняної: а чи був героїзм?]</ref>, де відзначав дії загонів [[Бринський Антон Петрович|Бринського]] (псевдо «дядя Петя») таким чином:
{{цитата|Ставимо Вас до відома, що дії ряду командирів цього з'єднання (не кажучи вже про рядових партизанів, які тероризують мирне населення побиттями, вбивствами і мародерством) проведені, як правило, у формі бандитизму, грабування і мародерства, потребують Вашого втручання.}}
А ось що пише в своїй доповіді від [[27 березня]] [[1944]] року комісар Кам'янець-Подільського партизанського з'єднання ім. [[Жуков Георгій Костянтинович|Жукова]] Миронов:
{{цитата| «У більшості партизанських загонів склалася вірна думка, що поголовно всі жителі Західної України націоналісти, і заходячи в села, вони проводили майже поголовне вилучення худоби і майна та вбивали чоловіче населення у порядку помсти за загиблих диверсантів»}}.
За свідченнями місцевих мирних жителів<ref name="газета">[http://gazeta.ua/index.php?id=343842&lang=ru Радянські партизани розумним людям докучали гірше за окупантів]</ref>, радянські партизани зводили з мирними жителями, що служили у німців, старі рахунки, спалювали села і окремі будинки, катували та ґвалтували людей, пиячили, вчинювали дебоші, вели розпустний образ життя та ще й ордена отримували<ref name="Рецензія">[http://www.slavuta.km.ua/index.php3?context=info&lang=U&cont=k&id_s=405&id_w=2814&m%5B403%5D=1 Йшли в ліси, партизани? Рецензія]</ref>. Венеричні недуги серед бійців і командирів були масовим явищем в зв'язку з безкультур'ям.
Розумні люди вважали, що партизани їх більше ображали, ніж німці<ref name="газета" /> — 85-річна Олександра Жоголь із села Добрянка Ічнянського району [[Чернігівська область|Чернігівської області]] розповідає:
{{цитата|Ті прийдуть: скромно - «Дай яйко». А еті прийдуть — і нагло - вєщі забирали, і занавєскі тащили (на портянки). На своїх партизан многіє жалувалися. Раз являється до нас у Добрянку партизанський обоз, большущий. Стояв вот здєсь на вулиці, ми через вікно смотрім. Один говорить двом: «Іди ти ету хату шаруй, а ти ту». Забирали всьо тогда}}.
«''Виявлено низку злочинних фактів, що творить командний склад з'єднання. Розстріли (вбивства) дівчат-партизанок, з якими співмешкали командири. Постійний розстріл мирних жителів і розпуста в побутовому житті. І як результат на основі цієї розпусти захворювання бійців і командирів на [[Захворювання, що передаються статевим шляхом|венеричні захворювання]] є звичайним і масовим явищем''» (Із доповідної записки командира Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання [[НКВС]] [[СРСР]] Олексія Федорова, надісланої на ім'я [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]] [[21 жовтня]] [[1943]] року, про командирів і бійців партизанських загонів [[Бринський Антон Петрович|Антона Бринського]]).
«Дуже багато скарг і образ на те, що всі бійці, як чоловіки, так і жінки, при марші йдуть пішки, а дружини командирів на підводах. Або замість пораненого відправляють на Велику Землю в літаку вагітну дружину» (Із доповідної записки колишнього політрука п'ятої групи Сумського партизанського з'єднання Мінаєва керівникові Українського штабу партизанського руху [[Строкач Тимофій Амвросійович|Тимофієві Строкачу]] про моральний стан з'єднання, 28 квітня 1943 року).
{{цитата|Від нашого села Комарівка за 6 км є село Борівка, в якому живе місцевий лікар і громадянин М. Кузьменко. Сфабрикували якусь групу, оформили документи, приписали до себе жінок, що гуляли з [[Російська визвольна армія|«власівцями»]], та отримали, окрім документів, ще й медалі за свою діяльність. Як це розуміти? Виходить, що можна не захищати свою Батьківщину, не йти на смерть, а мати довгий язик, бути нахабним і бездушним, служити, як говориться, двом богам і бути правим.}} (Із листа від колишнього партизана Івана Бурука з [[Макарівський район|Макарівського району]] на Київщині, надісланого в січні [[1966]] року [[Сидір Артемович Ковпак|Сидорові Ковпаку]], що був тоді заступником голови президії Верховної Ради Української РСР).
=== Пияцтво ===
Великою проблемою серед партизанів було [[алкоголізм|пияцтво]]. Вони часто напивалися і чинили насильство, як правило, над цивільним населенням, а німців не чіпали, часто потерпілими виявлялися їхні ж товариші по зброї. Алкоголь вони добували у селян (за гроші). Найчастіше вони реквізували коней, овець, велику рогату худобу, одяг і господарську начиння, потім збували все це німцям в інших великих поселеннях, щоб на виручені гроші виміняти або купити самогонку.
Пияцтвом славився загін [[Федоров Олексій Федорович|Олексія Федорова]], застілля у якого обов'язково супроводжувалися відрами випитого самогону. У доповідних записках збереглися дані про те, що деякі комісари партизанських з'єднань у п'яному вигляді влаштовували стрілянину по людях, а іноді просто ходили і розстрілювали перших зустрічних. Один з таких любителів постріляти після рапорту нагору був просто відкликаний з партизанського з'єднання, але не поніс додаткових покарань<ref name="Кость" />. При поданні в Москву рапорта на нагородження партизана бойовим орденом, таке «гусарство» зараховувалось як бойова заслуга.
=== Людоїдство ===
В екстремальних умовах, при відсутності харчового забезпечення у партизанів розпочинався голод. Зафіксовані випадки, коли від голоду рятувалися через людоїдство.
{{Цитата|Зайшовши до одного із згорілих наметів, де лежав труп бійця, я взявся за обгорілу руку, рука відокремилась від тулуба. Я вирішив руку з'їсти, оскільки вона була вже зварена на вогні. З'їв половину руки, тобто всю м'якоть, і цілком наївся, відчув себе бадьоро. Там же на наступний день я став варити м'ясо мертвих бійців, але вже не сам, а з політруком Христофоровим, який приєднався до мене, і бійцем Борговим, які дізналися, що я їв людське мертве тіло, і стали разом зі мною варити і їсти. 12 травня я був відряджений з групою - Долговим, Данилкіним і Нагорним для захоронення трупів. Прийшовши в табір, я знайшов убитого політрука Христофорова, у якого живіт хтось розрізав, і, коли я оглянув його, то виявив, що нутрощі у нього отсутствовалі.Тогда я вирішив розбити череп Христофорова і взяти з голови мізки для свого харчування. Для цього я сам, без сторонньої допомоги дробив в голові отвір і вийняв мізки, зварив їх з липовим листям. Поїли втрьох, тобто я, Нагорний та Долгов. Я наказав вийняти нутрощі в іншого убитого, і ми стали їх варити, коли в цей час прийшов начальник штабу Пащенко та комендант Паршин, які викинули відро з вмістом, а нас затримали і привели в загін<ref>[http://cripo.com.ua/print.php?sect_id=9&aid=137679 Поляков В.Е. Людоедство – трагедия партизанского движения Крыма // Украина криминальная]</ref>.}}
{{Цитата|Наприкінці січня 1943 звернули увагу, що у деяких померлих вирізані печінку і сідничні м'язи, по снігу виднілися криваві сліди, які вели до наметів. Було виявлено шість чоловік. Серед них Сагалаєв, Харашін, Южаков, Колядинський, Бєляєв, які при допиті зізналися, що самі себе врятувати, споживаючи людське м'ясо. Всі шестеро осіб були трибуналом засуджені і розстріляні, з них четверо - комуністи<ref>[http://cripo.com.ua/print.php?sect_id=9&aid=137679 Поляков В.Е. Людоедство – трагедия партизанского движения Крыма // Украина криминальная]</ref>.}}
== Пропаганда та вигадки ==
=== Кількість партизан ===
=== Партизанські мемуари ===
Появою великої кількості партизанських мемуарів тиражами 100, 150, 200 тисяч примірників радянське суспільство зобов'язане [[Хрущов Микита Сергійович|Хрущову]]. Після його приходу до влади книжкові полиці буквально ломилися від творів, в яких колишні партизанські командири описували свої «подвиги» в роки війни — саме свої або ж наближених до себе людей, а не рядових партизанів. Саме за цими працями абсолютна більшість радянських громадян кілька поколінь дізнавалася про партизанський рух. Створювалися вони за підтримки влади — як частина [[Пропаганда в СРСР|радянської пропаганди]]. В той же час [[Хрущов Микита Сергійович|Хрущов]] був противником системних історичних досліджень партизанського руху, розуміючи, що вони розвінчають романтичний образ «радянських месників»<ref name="Гінда">[http://www.unian.ua/ukr/news/news-391599.html Партизани Великої Вітчизняної: а чи був героїзм?]</ref>.
Федоров у своїх мемуарах «Підпільний обком діє» промовисто розповідає про допомогу, що її надають партизанам західноукраїнські селяни, і про підтримку останніми їх з'єднання практично в усьому регіоні. Тим часом командування Рівненського партизанського з'єднання № 2 у листопаді 1943 року в своєму листі повідомляло Федорова, що його бійці ведуть незаконну діяльність, на межі явного мародерства. Загін ім. [[Василевська Ванда Львівна|Ванди Василевської]], рухаючись через село Привентівка, піддав населення цього села форменому пограбуванню. «Бійці загону, — писалося в листі, — без жодного контролю і керівництва ходили по селу і вимагали все, що потрапило. Брали взуття, білизну, одяг, посуд, супроводжуючи свої дії лайкою, погрозами і застосуванням зброї, стріляючи з гвинтівок і автоматів» (тому що не мали грошей при собі, щоб заплатити).
|
