Колісники (Ніжинський район): відмінності між версіями

Ті ж, що залишилися, завзято боролись проти нацистів на окупованій території. Уже в вересні-жовтні 1941 року Іван Костюченко створює в селі підпільну групу, яка спільно діяла з партизанським загоном «За Батьківщину». Багато сімей пішло в ліси до партизанів, щоб швидше прискорити день перемоги. Їх подвиг — це неоціненний вклад у наше безхмарне і мирне майбутнє. Сьогодні, коли вже згуки війни відійшли далеко в минуле, учні та жителі села вшановують пам'ять воїнів, які віддали своє життя за мир і злагоду в наших оселях. Їх прізвища викарбовані не тільки на гранітових плитах, але і в серцях кожного з нас. Частинку цієї історії намагались передати учням Колісниківської ЗОШ І-ІІ ступенів наші дорогі ветерани. Зі слів Полуляха Івана Антоновича відомо, що не тільки німці заподіювали шкоду людям, але і поліцаї часто робили обшуки і побори населення. Вони забирали харчі і все, що траплялось під руку. Але найбільше їм дошкуляло те, що люди підтримували партизан. Так під час одного з чергових набігів поліцаїв згоріла старенька дерев'яна школа. У вересні 1943 році, коли село звільнили від німців, діти знову сіли за шкільні парти. Школою їм слугувала звичайна сільська оселя. Навчання відбувалося в дві зміни. Скрізь відчувалася бідність, породжена війною: не було зошитів, підручників, столів, навіть лав, на яких сиділи тодішні школярі. Та й самим учням у холодну пору року ні в що було вдягтися і взутися, щоб дійти до школи. Але жага до знань, прагнення «вибитись в люди» спонукала дітлахів до навчання. У роки повоєнної відбудови школа, відродилася із попелу, і вже наші батьки сіли за новенькі парти.