Користувач:Ejensyd/Берестейський мир: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Ejensyd (обговорення | внесок) |
Ejensyd (обговорення | внесок) |
||
Рядок 157:
Лінія фронту проходила по території УНР і [[Українська Центральна Рада]] мусила визначити своє ставлення до них. Лідери [[УЦР]] розуміли, що країни [[Четверний союз|Четверного союзу]] програють війну. Приєднання УНР до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої українцями держави. Проте вибору у керівництва УНР не було: народ бажав миру.
=== Позиція і участь делегацій Четверного союзу ===
Рядок 205 ⟶ 206:
=== Позиція і участь делегації УНР ===
Мирові переговори з центральними державами. Вже зпочатком революції народні маси, які в першій мірі несли на своїх плечах усі тягарі війни, домагалися миру. Після упадку Тимчасового Уряду, коли большевицькі агітатори нарешті здеморалізували й розклали російську армію, всім стало ясно, що війну треба конечно припинити, бо й так далі воювати не було змоги. Не можна було наладнати вже постачання армії, ані привернути в ній дисципліну. Особливо ж не було причини Українській Народній Республиш вести далі війну, якої вона ж не починала.
Російський большевицький уряд відразу станув на шлях негайного припинення війни з центральними державами, і вже 10. листопаду 1917. р. заключив перемиря на фронті. Центральна Рада довго не рішалася на заключения окремішного миру. Вона ж му-сіла 6 була через те піти на розрив з Антантою, яка саме тоді почала навязувати зносини з українською державою. Український уряд не визнавав большевицького Совету Народніх Комісарів за нейтральний федеральний уряд Росії, але ж і себе не вважав за владу самостійної держави, тимто намагався утворити ще федеральний уряд, який мав би право заключити мир. Та большевики самі почали в Бересті мирові переговори з центральними державами; український уряд, щоб не допустити до замирення без участи українців, звернувся 22, грудня 1917. р. до держав, що воювали ніж собою, й до невтральннх з нотою, що закликала припинити війну. Рівно-
398
часно Генеральний Секретаріат постановив обєднати румунський і півд.-зах. фронти — в один український фронт, щоб забезпечити собі корисніші умови миру та недопустити большевиків до переговорів у імені цілої Росії й армії.
У відповідь на мирову ногу українського уряду прийшла дня 26, грудня телеграфічна відповідь центральних держав, де Німеччина,. Австрія, Болгарія і Туреччина виявляти готовість "повитати повновласних представників Української Народньої Республики з участю в мирових переговорах у Бересті";.
До Бересгя виїхала українська мирова делегація під проводом генер. секретаря торговлі й промисловости В. Голубовича. Дня 9. січня 1918. р. відбулося повне засідання мирової конференції представників України, Росії, Німеччини, Туреччини и Болгарії. Голова української делегації подав українські мирові умови й зазначив, що відтепер Українська Народня Республика починає своє міжнародне існування, яке втратила перед 250. роками.
Голова російської делегації Троцький заявив, що російська де-лєґація признає українську за представництво самостійної держави. А і предсідник мирової конференції граф Чернін склав в імені дeлегaцiй чотирьох союзних держав, що українська делегація само-стійне й уповажнене представництво самостійної Української Народньої Республики.
Таким чином, українська держава ввійшла на шлях мїжнароднїх зносин. Залишалося ще лише оформити самостійне існування. Це зробила Центральна Рада своїм Четвертин Універсалом із 22. січня 1918. р,, яким проголошено самостійну й суверенну Українську Народню Республику1),
Українська делегація повела переговори швидким темпом. Центральним державам залежало на тому, щоб чим-дуж заключити мир із Україною, бо в Німеччині й Австрії справа харчева гіршала з дня на день, а й населення домагалося скорого припинення війни. Зате Україна мала ще великі харчеві запаси, якими могла допомогти центральним державам. Та й нова самостійна українська республика була примушена скоро миритися, щоб усі свої сили звернути проти московських большевиків, які загрожували існуванню молодої української держави.
<ref>Історія Українського війська. Друге доповнене видання / За ред. Мирона Левицького.— Вінніпег: Видавець Іван Тиктор, 1953.— С. 397-398.</ref>
==== Члени делегації ====
{{OldStyleDate|20|листопада|1917|7}} року у [[Київ|Києві]] Українською Центральною Радою був прийнятий [[Універсали Української Центральної Ради|Третій універсал]] — державно-правовий акт, що проголошував [[Українська Народна Республіка|Українську Народну Республіку]].
| |||