Стахів Євген Павлович: відмінності між версіями

}}

 

 

== Життєпис ==

 

 

З [[1932]] року був учасником українських шкільних та молодіжних організацій [[Галичина|Галичини]], потім член [[ОУН]] (з [[1934]] року). В [[1938]] році опинився на терені [[Підкарпатська Русь|Підкарпатської Русі]], вступив до [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]]. В березні [[1939]], після ліквідації Карпатської України, потрапив в полон, звідки утік через [[Перша Словацька республіка|Словаччину]] в [[Австрія|Австрію]].

[[1941]]–[[1943]] — член Південної похідної групи ОУН, організатор нових осередків ОУН у Східній Україні ([[Кривий Ріг]], [[Дніпро (місто)|Дніпропетровськ]], [[Маріуполь]]).

 

 

[[1944]] — один із засновників [[Українська Головна Визвольна Рада|Української Головної Визвольної Ради]] — багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України.

[[1946]]–[[1949]] — проживає в [[Німеччина|Німеччині]].

 

[[1949]] — емігрує в [[США]]. Президент середовища УГВР. Керівник Товариства українсько-єврейських зв'язків.

[[2006]] — отримав [[орден князя Ярослава Мудрого]].

Останні роки життя Євген Стахів майже щороку бував в [[Україна|Україні]], зустрічався з молоддю і відомими політиками. Ветеран помер у [[Нью-Йорк]]у [[26 січня]] [[2014]] у віці 95 років. До останніх днів свого життя він зберігав ясний розум і завжди цікавився подіями в Україні.

Головна тема Євгена Стахіва — зміна світогляду націоналістів під час [[Друга Світова Війна|Другої Світової війни]], коли похідні групи [[ОУН]] прийшли на Схід і поспілкувалися з нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж природніми, як захист рідного краю від нападників. У [[1943]] році, під впливом «філософії східняків» ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну. Стало зрозуміло, що Україна поважає усі людські права й свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і віросповідань, які шанують її як Батьківщину.

 

== Цікавий факт ==

За твердженнями самого Стахіва, [[Фадєєв Олександр Олександрович|Олександр Фадєєв]] у своєму виразно [[Радянська пропаганда|пропагандистському]] романі «[[Молода гвардія (роман)|Молода гвардія]]» не випадково дав героєві-зраднику ім'я «Євген Стахович», адже особа діяча ОУН була вже відомою [[Міністерство державної безпеки СРСР|Міністерству державної безпеки СРСР]]. Безглуздість ситуації надавала та обставина, що Євген Стахів не те що молодогвардійцем, навіть [[комсомол]]ьцем ніколи не був. Він організував українське національне патріотичне підпілля на Донбасі, гаслом якого було «Смерть [[Гітлер]]у, смерть [[Сталін]]у». Стахів спростував наклеп на себе в українській пресі в Америці і намагався навіть притягнути Фадєєва до суду. Його адвокати заявили, що Стахович&nbsp;— це, мовляв, вигаданий персонаж.<ref>[http://www.radiosvoboda.org/content/article/24413916.html Живучий міф про «Молоду гвардію» // Радіо «Свобода», 07.12.2011]</ref> Насправді, під ім'ям Євгена Стаховича в романі Фадєєва вгадувався [[Третякевич Віктор Йосипович|Віктор Третьякевич]], якого теж очорнили, приписавши йому те, що він видав товаришів [[Гестапо|гестапівцям]]. Згодом ім'я справжнього зрадника було встановлено і Віктор Третьякевич був реабілітований. До того ж він виявився справжнім комісаром «Молодої гвардії», на відміну від [[Кошовий Олег Васильович|Олега Кошового]], якому відведена ця роль у романі Фадєєва й радянських підручниках з історії<ref>[http://www.sunhome.ru/journal/534392 До полного раскрытия всей правды о Молодой гвардии далеко] {{ref-ru}}</ref>.

 

Щодо тверджень Стахіва про його причетність до «Молодої гвардії», то були зроблені спроби документально їх спростувати&nbsp;— як стверджують автори робіт, у працях В.&nbsp;Мінаєва та В.&nbsp;Цуркана<ref>Владимир Минаев. «Молодая гвардия»: опять предательство?.&nbsp;— Донецк, 2006; Валентин Цуркан. «А якщо без маски» // «Комунiст» (Київ). №&nbsp;4, 1996.</ref>

 

 

== Примітки ==