Вікіпедія

Адольфас Раманаускас: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 33:
Незадовго до закінчення навчального закладу керівництво нацистської Німеччини шляхом [[Німецький ультиматум Литві|ультиматуму]] змусило литовців передати [[Клайпедський край]]. Внаслідок цього, інститут евакуювали в місто [[Паневежис]], що на півночі країни. У тому ж році Раманаускас поступив в Каунаську військову академію, яку закінчив у званні [[Другий лейтенант|другого лейтенанта]] [[Військовий резерв|резервних сил]]. Клас, в якому він навчався, став останнім, 15-тим випуском академії, оскільки в червні 1940 Литва була [[Радянська окупація балтійських країн (1940)|анексована Радянським Союзом]].
 
У тому ж 1940 році Раманаускас переїхав у [[Друскінінкай]], де працював учителем. Після [[Операція «Барбаросса»|німецького вторгнення в СРСР]] взяв участь в [[Червневе повстання в Литві|антирадянському повстанні]] та очолив одну із воєнізованих груп місцевих дружинників з 18 осіб, котра, за словами литовських істориків, займалась охороною державного та приватного майна від мародерів<ref name=":0">{{Cite news|title=Row over Lithuania memorial to 'Nazi collaborator'|url=https://www.bbc.com/news/world-europe-48186346|date=2019-05-08|accessdate=2019-05-24|language=en-GB|first=Paul|last=Kirby}}</ref>. Втім, низка джерел, зокрема [[Центр Симона Візенталя]], звинувачують цей підрозділ у про-німецькій спрямованості та переслідуванні членів єврейської громади<ref>{{Cite news|title=The Tension between Historical Memory and Realpolitik in Israel's Foreign Policy|url=https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/23739770.2018.1560563|work=Israel Journal of Foreign Affairs|issn=2373-9770|doi=10.1080/23739770.2018.1560563|pages=317|volume=12|issue=3|first=Sam|last=Sokol|date=|accessdate=}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.wiesenthal.com/about/news/2019_5-2-simon-wiesenthal-center-urges.html|website=[[Центр Симона Візенталя
|Simon Wiesenthal Center]]|title=Simon Wiesenthal Center Urges Lithuanian Community: “Don’t Build Monument To Honor Nazi Collaborator”|date=2 May 2019|access-date=7 May 2019}}</ref><ref>{{cite book | last=Schmitt | first=Michael N. | last2=Arimatsu | first2=Louise | last3=McCormack | first3=T. | title=Yearbook of International Humanitarian Law | publisher= T.M.C. Asser Press |volume=13| year=2010 | isbn=978-90-6704-811-8 | url=https://books.google.ca/books?id=hYiIWVlpFzEC&pg=PA582 | page=582}}</ref>. Чітких доказів на підтвердження особистої участі Раманаускаса у вбивствах немає, власне як і нема архівних документів, а критичні оцінки ґрунтуються на непрямих свідченнях<ref name=":0" />. Під час німецької окупації Адольфас мешкав в [[Алітус]]і, викладав у місцевій вчительській семінарії математику, [[Литовська мова|литовську мову]], фізкультуру та військову підготовку. Після вигнання нацистських окупантів й зайняття Литви радянськими військами, молодий вчитель навесні [[1945]] року долучився до «<nowiki/>[[Лісові брати|лісових братів]]<nowiki/>», котрі розгорнули партизанську боротьбу проти СРСР. Серед повстанців Раманаускас отримав псевдо Ванагас, що означає «Яструб».
 
 
=== Партизанська боротьба ===
Рядок 40 ⟶ 41:
[[Файл:Panevėžys, Ramanauskas-Vanagas.JPG|thumb|праворуч|217x217px|Пам'ятний знак у місті [[Паневежис]]]]
[[Файл:Пам'ятник Жалякальніс, місце, де він був заарештований Адольвас Раманаускас, відкритий в 2012 році..jpg|thumb|праворуч|216x216px|Пам'ятник на тому місці, де заарештували Адольфаса Раманаускаса]]
Раманаускас приєднався до партизанського взводу, що діяв в околицях Нямунайтіса і Алова; невдовзі його обрали командиром повстанського загонувзводу. Завдяки таланту вдалого організатора невеликі та відокремлені відділи литовських партизанів перетворилися на міцну підпільну бойову організацію зі 140 осіб, що діяла в районі міста Меркіне. Пізніше військова група збільшила свою чисельність і стала батальйоном, що складався з 8 загонів. На ранніх етапах протистояння повстанські загони відкрито нападали на радянські гарнізони, нищили транспортну та виробничу інфраструктуру. Партизани Раманаускаса неодноразово вступали в сутички з [[НКВС]] і радянськими [[Винищувальні батальйони|винищувальними батальйонами]]. Нелегкі бої відбулися [[14 червня|14]] і [[23 червня]] 1945 року в лісі між містечками Алов і Даугай. Унаслідок перестрілки від 30 до 47 партизанів було вбито, від 6 до 14 осіб потрапили до полону.
 
[[1 липня]] [[1945]] року Раманаускас став командувачем бригади району міста Меркіне, до якої входили 3 батальйони. У жовтні того ж року партизанський лідер одружився на Біруте Мажейкайте, колишній учениці Алітуської вчительської семінарії, яка служила в його повстанському загоні; у шлюбі народилась дочка Ауксуте. [[15 грудня]] [[1945]] партизанський підрозділ Раманаускаса провів зухвалий, але невдалий напад на Меркіне, абиметою визволитиякого литовськихбуло увзвільнення в'язненихязнів. У25 вереснівересня [[1947]] року Ванагас очолив підпільний Дайнавський партизанський округ, а в [[1948]] призначениййого призначили командиром «лісових братів» всієї Південної Литви («Німен»). Окрім збройної боротьби, литовці приділяли значну увагу й політично-ідеологічній агітації. За особистої редакції А. Раманаускаса виходили підпільні видання, зокрема ''Mylėk Tėvynę''&nbsp;(1946–47),&nbsp;''Laisvės varpas''&nbsp;(1947–49), ''Свободное слово'' (російськомовна газета для радянських солдатів; 1947–49),&nbsp;''Miško brolis''&nbsp;(1951–52).
 
Наприкінці 1940-х стало зрозуміло, що розрахунок на допомогу від західних держав у боротьбі з радянською владою не виправдався. Тому командири литовських «лісових братів» вирішили змінити тактику й у лютому [[1949]] року перейменували організацію у «Саюдіс»&nbsp;— [[Союз борців за свободу Литви]]. Раманаускаса на зборах усіх очільників партизанських округів обрали членом президії Союзу та першим заступником його голови [[Йонас Жямайтіс-Вітаутас|Йонаса Жямайтіса]]. Крім того, він отримав звання майора. Восени [[1949]] Адольфас Раманаускас отримав чергове підвищення до звання [[Полковник|полковника]] і головнокомандувача усіма збройними формуваннями. Коли внаслідок поганого стану здоров'я Жямайтіс пішов у відставку, Раманаускас [[1952]] року очолив і сам Союз. До цього часу збройне протистояння значно ослабло. Замість великих загонів повстанці почали діяти малими групами по 5–10 вояків. Від нападів на військові частини та інші стратегічні об'єкти вони перейшли до «точкових» акцій проти окремих представників радянської влади та їхніх місцевих прихильників. 1952 року Раманаускас офіційно наказав припинити військову боротьбу та перейти до пасивного (ненасильницького) опору.
Рядок 52 ⟶ 53:
 
== Пам'ять ==
2012 року на честь Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса і його дружини був відкритий і освячений пам'ятний камінь. Указом литовського президента від [[26 січня]] [[1998]] року [[Альгірдас Бразаускас|Альгірдаса Бразаускаса]] йому посмертно надано звання [[Бригадний генерал|бригадного генерала]], в той час як [[Валдас Адамкус]] нагородив вищою військовою нагородою,&nbsp;— Великим хрестом [[Орден Хреста Витязя|ордена Хреста Витязя]].
 
== Див. також ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Адольфас_Раманаускас