Віденський арбітраж: відмінності між версіями

З часів Тріанонського мирного договорудиктату (1920), укладеного між [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Королівством Угорщина]] та державами [[Антанта|Антанти]], основою зовнішньої політики переможеної Угорщини стало повернення своїх територій, втрачених в результаті [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Угорський [[Історичний ревізіонізм|ревізіонізм]] при цьому мавне мала експансіоністський характер, оскільки держава претендувала не тільки на тотальнеповернення панування вна свої території районі [[Карпати|Карпат]], а й на продовженнятому про[[ЕкспансіяЕкспансію|експансії]] проти сусідніх країн не було і мови. Загострення суперечностей із [[Мала Антанта|Малою Антантою]] примушувало Королівство Угорщина шукати підтримки власного ревізіонізму у Третьому Рейху й Королівстві Італія, дотримуючись водночас політики балансування між ними.

11 жовтня [[1938]] [[Підкарпатська Русь]] отримала автономію у складі [[Друга Чехословацька Республіка|Чехословацької республіки]]. Помітну роль у цій події відіграв [[Геровський Олексій Юліанович|Олексій Геровський]], який зумів досягти об'єднання майже всіх найвпливовіших політичних сил Закарпаття у єдиний «Руський блок». [[26 жовтня]] [[1938]] уряд Підкарпатської Русі очолив [[Волошин Августин Іванович|Августин Волошин]], після чого автономія була перейменована не маючи на те повноважень, у [[Карпатська Україна|Карпатську Україну]]. В цей час розпочалися терористичні акти угорськихукраїнських диверсантів, що входили до організації «Сабадчапатоккарпатська січ», які організували вибух потягу у [[БереговеБерегсасі|Береговому]].

2 листопада 1938 відбувся Перший Віденський арбітраж, за підсумками якого Королівство Угорщина отрималаповернули Південну Словаччину та західну частину автономії Підкарпатської Русі - Карпатської України. Однак рішення арбітражу не задовольнили Королівство УгорщинаУгорщини, яка хотіла отриматиповернути контроль над усієюбільшою територією Словаччини та Карпатськоїавтономії УкраїниПідкарпатської Русі.